ООН карає санкціями одні країни за незначні вчинки, які суперечать постановам цієї організації (до того ж іноді карають так жорстоко, що країна не може отямитися від цих санкцій кілька років), в той час, як для інших країн обмежуються лише, хоча, і гучними, проте тільки усними зауваженнями, за те, що ці країни своїми діями спричиняють десятки, а, то і сотні тисяч жертв серед мирного населення.

Чому ж так сталося?...

Ще під час “холодної війни” (та, в принципі, від моменту заснування) в ООН було дві країни, два гегемони, які найбільшою мірою впливали на політику ООН – СРСР та США. Інші країни, одні - більше, інші - менше, просто підтримували одну з двох сторін. В ті “далекі часи” резолюції ООН, що були прийняті за згодою всіх її членів, більш-менш виконувалися всіма. Причиною цього було те, що дві конкуруючі сили СРСР та США стримували та контролювали одна одну.

Наприкінці 80-х років ситуація докорінно змінилася. З розпадом Радянського Союзу зникла сила, яка могла б контролювати вчинки США не тільки в ООН, але й у світі. У США з’явився шанс фактично керувати майже всім світом, нав’язуючи свою волю, до того ж не своїми руками, а руками організації, яка покликана боротися за мир, тобто руками ООН. Звичайно, не скористатися з такої нагоди США просто не могли. Таким чином ООН перетворилася на організацію “США і компанія” + постійно незадоволена Росія, в якої ще збереглися залишки колишньої могутності.

Хоча порушення норм міжнародного права були й до того, проте тепер ці норми “США і компанія” взагалі почали перекручувати на власний розсуд. Ці норми фактично почали стосуватися тих країн, на які вкаже США. Було встановлено: хто, що, скільки, кому і за якою ціною може продавати; яка країна, які закони повинна прийняти та дотримуватися їх. І взагалі втручання у внутрішні справи інших країн стало звичним явищем.

Така політика практично позбавила країни “третього світу” та країни “що розвиваються” можливості розвиватися повною мірою та конкурувати на міжнародному ринку з США, Великобританією, Німеччиною тощо. З цим ще можна було б миритися, якби все це було справедливо, та стосувалося усіх країн, проте...

Після війни в Перській затоці 3 квітня 1991 року Радою Безпеки ООН було прийнято 686 і 687 резолюції, в одному з пунктів яких заборонялося продавати зброю в Ірак. Виникає запитання: звідки в Іраку з’явилися ракети з написами “збройні сили Великобританії”, чи 2200 танків, значну частину яких складають Т-70 російського виробництва? Звідки взялися в Іраку американські системи відводу ракет? (До речі, в постачанні цих систем США чомусь звинувачують Росію)... Чому не було вжито проти Росії ніяких санкцій коли вона двічі вводила війська до Чечні для умиротворення цивільного населення? Правда, під час другої війни в Чечні хтось погрожував запровадити санкції, проте про це всі швидко забули, коли тодішній президент Росії Борис Єльцин заявив, що Чечня є внутрішньою проблемою його держави і що він нікому не дозволить втручатися в неї.

Про війни на Балканах та в Афганістані взагалі краще не згадувати, бо там було стільки порушень, що довелось би списати не одну сторінку, перераховуючи їх. Після подій 11 вересня 2001 року в США з’явилася ще одна можливість прикривати свої вчинки: “Боротьба з тероризмом” – як гарно й благородно це звучить. А головне, що цим можна виправдати все: починаючи від нових обмежень у торгівлі на певні види товарів, закінчуючи війнами проти цілих країн, а ООН не може, чи, можливо, не хоче нічого заперечити.

Повернемося до подій 20 березня 2003 року. Розпочинаючи війну, Буш звинуватив Ірак у тому, що: “Іраку не має діла до військових конвенцій та законів етики”. Власне хто б казав про закони етики, коли, прагнучи контролювати значні запаси нафти, Буш розпочав війну з її непередбачуваними наслідками. І йому однаково, що більшість країн світу проти війни, а двоє з постійних членів Ради Безпеки ООН скористалися правом вето. А що ж на це відповіла організація, яка покликана боротися за Мир? А нічого не відповіла. Зібралися на засіданні в США, всі гуртом пообурювалися та поскаржилися один одному: які ж США та їх союзники погані і ... мовчки стали спостерігати за розвитком подій.

Але чим же відрізняється Джордж Буш, який розпочав нову війну в Перській затоці, від того ж Слободана Мілошевіча, який вів війну в Югославії? Можливо тим, що США виправдовує свій вчинок боротьбою з тероризмом. Чи може ООН страшно вчинити щось проти США, яка може відповісти.

Здається світовій громадськості варто подумати, чи може ООН гарантувати, що завтра на місці Іраку не опиниться будь-яка інша країна, на багатства якої кинуть око в наддержаві. А якщо ні, то навіщо нам організація, яка хоча і покликана боротися проти будь-якого прояву насильства, насправді ж поки що бореться за процвітання лише деяких зі своїх членів.

Повний виклад інформаційно-аналітичного тижневика СВІТ ЗА ТИЖДЕНЬ у форматі Word