Чи потрібні уроки іудохристиянської етики в школі?

Уявіть, що в школі є предмет "основи політичної грамотности", але викладають його за програмою конкретної політичної партії, за котру голосувала більшість батьків. Чи дасть це дітям певне загальне уявлення про політику? Найімовірніше, так. Але є причина, з якої ми цього не робимо. Принаймні офіційно, пише письменник і перекладач Остап Українець.

У випадку з християнською етикою це "так не має бути" просто не працює. За означенням. Тому що з якими б благими намірами ми не підходили до релігійної освіти дітей, єдиним належним місцем для цього є релігійна громада. У кожного своя релігійна громада. Оскільки загальна освіта є обов'язковою, а релігія – індивідуальною. У школах натомість порушення антидискримінаційного законодавства буде неминучим.

В першу чергу тому, що представники певної релігії витрачатимуть гроші платників податків на просування того, що в жодному разі не є універсалією. Просто тому, що це – не фізика, не історія і навіть не теорія літератури. Це – не наука, про яку ми зобов'язані дати спільне поняття всім дітям. В цьому й полягає принципова відмінність релігії від позитивного знання. Це НЕ позитивне знання.

В другу чергу, тому що не дискримінувати не вийде, як би хто не старався. Намагання бачити релігію універсальним інструментом етики нічим не відрізняється від намагання бачити комунізм універсальною релігією. Обов'язковий до відвідування християнський куточок, у якому пояснення суспільних взаємодій зводяться до вивчення Біблії ДЛЯ ВСІХ нічим не відрізняється від червоного куточка, в якому навчають, що Ленін всіх нас любить, хоч помер. Здавалося б, настільки сардонічна пародія на релігійність, якою й була радянська пропаганда (бо радянська пропаганда була копією ранішою християнської парадигми), має показати проблеми тоталітарної етики.

Але ні. Це один із багатьох проявів борця з драконами, котрий сам стає драконом. Коли з років тоталітаризму ти виносиш не висновок, що будь-який тоталітаризм та ідейний примус – це погано, а лише починаєш вважати, що всім нам потрібен ПРАВИЛЬНИЙ ідейний примус. А думку людей, котрі цю фундаментальну настанову не поділяють, враховувати просто не треба, бо вони ж не поділяють цю фундаментальну настанову. І єдине, що відділяє нас від раю на землі – це те, що багато людей (власне, більшість людей) вірять не так, як ми вважаємо за правильне. Чи голосують не за ту єдину партію, котра зможе порятувати країну. А треба, щоб вірили/голосували. І тоді заживемо.

Тому нюанс тут такий. Викладання основ релігійних ідей у сферичному вакуумі нічим, окрім перевантаження і без того перевантаженої програми, не загрожує. Але щоразу, коли заходить мова про ХЕ, мова заходить саме про етику. Про викладання певних універсальних суспільних цінностей, які, на думку пропонентів, породжуються не актуальними потребами суспільного договору, а виключно нинішніми інтерпретаціями певних релігійних текстів.

А це – не просто неправда. Це – намагання підміняти причину і наслідок. Намагання, замість працювати з сучасним суспільством, практично силоміць вирощувати зрозуміле собі суспільство. Ми здебільшого віримо, що для того, аби світ став ідеальним, всі мають бути такі, як ми. Що, по-перше, тоталітарне мислення, а по-друге, ніколи не станеться.

Але багато для кого так досі виглядає адекватна стратегія виховання ("ти маєш бути дитиною, яку я собі уявляю"), тому дивуватись не випадає.

5 років тому подібне питання вже піднімалося: В Тернополі зібрали підписи проти християнської етики в школі.