Нова влада сміливо крокує по тим «граблях», наступати на які не наважувалися навіть Янукович і компанія. Слідом за масштабним підвищенням тарифів ЖКГ, уряд Яценюка замахнулося на «священну корову» – НАК «Нафтогаз України», включаючи газотранспортну систему (ГТС) та інші вельми ласі шматки. Під розмови про крайню необхідність впровадження так званого Третього енергопакету ЄС, НАК планується розділити за видами діяльності, хоча фактично він і так давно розділений. Особливе занепокоєння викликають, м’яко кажучи, неадекватні прожекти з розділення ГТС на магістрально-трубопровідну частину і сховища. До речі, міжнародне рейтингове агентство Fitch такі наміри розкритикувало.
Подальші плани представляються ще більш каламутними. З одного боку, лунають обіцянки зберегти розділення оскільки «Нафтогазу» в державній власності. Але з іншого боку, за даними видання «Дзеркало тижня. Україна »(№ 20 від 7 червня 2014), «нестратегічні» об’єкти будуть приватизовані, причому незрозуміло, хто і за якими критеріями буде їх визначати. Більше того, все виразніше звучать наміри приватизувати вітчизняний видобуток газу, в результаті чого країна і громадяни позбудуться джерела відносно дешевого палива, а держава втратить важелі впливу на газовий ринок і можливість проводити активну політику в житлово-комунальній сфері, що матиме непередбачувані соціальні наслідки. Транспортування нафти, нафтовидобуток і переробку нафти вітчизняного видобутку також планується приватизувати, а фактично віддати тому олігархові, який при потуранні чиновників де-факто заправляє цими поки ще державними галузями вже давно.
У цих прожекти проглядається, так сказати, «три в одному» – дурість, корупція і навіть державна зрада. «Метушня» навколо «Нафтогазу» особливо зрадницьки виглядає зараз, коли до неоголошеної військової агресії Росія додала свою «улюблену забаву» у вигляді газової війни з перекриттям вентиля, і в цих умовах необхідна, навпаки, концентрація всіх базових сил і засобів, включаючи енергетику, в руках держави, як того вимагають закони воєнного часу. Якщо «злити» «Нафтогаз», вітчизняний видобуток газу і нафти, країна втратить найважливіший елемент незалежності.
Не так давно, коли Яценюк, Турчинов і вся колишня об’єднана опозиція перебували, пардон за тавтологію, в опозиції, вони гнівно і абсолютно справедливо таврували ганьбою правив тоді режим Януковича за спроби розділити «Нафтогаз» з метою подальшого дерибану Сім’єю та іншими олігархами. Причому уряд Януковича-Азарова свої дії виправдовувало тим же, чим тепер виправдовують в Кабміні Яценюка – необхідністю імплементації Третього енергопакету Євросоюзу.
При Януковичі дерибан «Нафтогазу» вдалося запобігти. І справа не тільки в діях опозиції. На варті народної власності поки ще стоїть закон, згідно з яким «Нафтогаз» та його структурні підрозділи внесені до переліку об’єктів, які заборонено приватизувати або здійснювати з ними організаційні маніпуляції. Для продажу або зміни організаційно-правового статусу хоча б незначного об’єкта, що знаходиться на балансі «Нафтогазу» і його дочірніх підприємств, необхідно, щоб парламент вніс зміни до закону, виключивши цей об’єкт із зазначеного заборонного переліку. При Януковичі подібні поправки до закону були провалені в парламенті. Напередодні виборів минулий режим не зважився продавлювати рішення.
Як це не дивно, зараз ситуація гірша. Скільки-небудь організована опозиція, здатна поставити заслін, в Раді відсутня. Плюс фактор війни: під шумок військових дій подібне рішення протягнути можна, тим більше що в цьому зацікавлені досить небідні персонажі, про що далі, а в олігархічних ЗМІ роздувається істерія на тему про те, що негоже, мовляв, критикувати владу у воєнний час. Війна все спише? Нарешті, як виправдання знову використовується, насамперед, заїжджена пластинка про необхідність впровадити норми Третього енергетичного пакета (ТЕП) ЄС, що Україна зобов’язалася зробити до 2015 року 1 січня.
Але при найближчому розгляді з’ясовується, що ситуація з ТЕП навіть у Європі є досить суперечливою, з виконанням норм цього документа можна особливо не поспішати слід, тим більше що в Україні, як це не парадоксально, вони в цілому вже реалізовані…
Пакетована дурість
Стараннями добре оплачуваних і/або «чесно помиляються» спікерів Третій енергопакет в Україні перетворено на такого собі ідола для поклоніння. Наприклад, вважається, що його впровадження якимось дивом забезпечить достаток палива і зниження його ціни, конкурентність і прозорість ринку. Але європейська практика показує, що це далеко не так.
Формально ТЕП спрямований на лібералізацію енергоринку. Для цього передбачено поділ здобичі або виробництва, транспортування, зберігання та постачання енергоресурсів – нафти, газу, електроенергії. Ще однією найважливішою нормою є рівний доступ до транспортної інфраструктури і сховищ всіх зацікавлених суб’єктів господарювання.
Новий глава «Нафтогазу» Андрій Коболєв недавно заявив: “Ми прекрасно розуміємо, що, незважаючи на формальний поділ на окремі компанії (“Укртрансгаз”,”Укргазвидобування”,”Газ України”, облгази), ми не відповідаємо цим принципам ні за формою, ні по суті.”Але така думка, м’яко кажучи, не відповідає реальності.
Директива 2009/73/ЄС, відома як ТЕП, набула чинності 3 вересня 2009 року, але вона не є документом прямої дії. На включення його норм у законодавства країн-членів ЄС було відведено 18 місяців. Реально ж ТЕП в повному обсязі не впроваджено донині, хоча термін кілька разів відсували.
Міркування глави «Нафтогазу» та інших експертів про якихось «священних» нормах ТЕП і зовсім не витримують критики. Країни ЄС можуть вибирати один з трьох варіантів. По першому, самому жорсткого варіанту, проводиться примусове розділення власності вертикально інтегрованих енергокомпаній, які повинні продати свої транспортні мережі незалежному операторові і не мають права володіти в ньому контрольним пакетом. Згідно з другим варіантом, видобувна компанія залишається власником трубопроводів (натяк, насамперед на «Газпром»), але управління «трубами» здійснює спеціальний «незалежний оператор.” Нарешті, третій варіант передбачає збереження вертикально інтегрованих корпорацій, але їх діяльність контролюватиме спеціальний наглядовий орган.
По суті, в Україні вже працює третій варіант і нічого особливо реформувати не треба. Слід налагодити роботу, припинити корупцію і злодійство, знайти і розставити по місцях чесних професіоналів, але це проблема, перш за все, морально-етична, і шляхом організаційних маніпуляцій вона не вирішується. Не вистачає тільки наглядового органу, який дійсно слід створити і включити в нього не тільки чиновників, а експертів, представників профспілок та інших громадських організацій. Формування такого органу має бути повністю публічним, оскільки йдеться про національне надбання, яким, поза сумнівом, є нафтогазовий комплекс взагалі і ГТС зокрема, що мають величезне значення для країни і громадян.
Залишається ще проблема вільного допуску з метою збільшення конкуренції. Сама по собі ідея непогана. Але спроба її впровадження в Україні поки привела до негативних наслідків, які, втім, були цілком очікувані, якщо врахувати склався в країні олігархічний устрій.
У 2012-2013 роках була усунена монополія на імпорт газу, внаслідок чого із закуплених у 2013 році 25,8 млрд куб. м російського палива половину поставив «Нафтогаз», а половину корпорація Ostchem, яку пов’язують з олігархом Фірташем. Крім того, деякі обсяги були імпортовані структурами Фірташа і Курченко по реверсу з Європи. Таким чином, була зруйнована монополія «Нафтогазу» на доступ до ГТС, нехай і обмеженої кількості учасників ринку, тобто формально було виконано і вимога Третього енергопакету про рівний доступ.
Але ніякого зниження ціни це не принесло. Навпаки, глава «Нафтогазу» Коболєв нарікає, що приватні компанії імпортували газ за ціною майже вище, ніж у «Нафтогазу», а економили за рахунок відсутності ПДВ на імпорт газу. Тому в квітні 2014 Верховна Рада внесла поправки в законодавство, згідно з якими ПДВ стягуватиметься при імпорті газу всіма фірмами, крім «Нафтогазу». До того ж, усунення монополії «Нафтогазу» на імпорт палива ще більш підірвало і без того критичний фінансовий стан НАКу, який позбувся самої платоспроможною клієнтури особі рентабельних і стабільних промислових підприємств. Якщо навіть допустити, що в Україні з’являться кілька постачальників газу, то це будуть олігархічні структури, а державна монополія поступиться місцем картельної змови олігархів, і це не додасть обсягів газу і не знизить його ціну.
Впровадження ТЕП є не тільки українською проблемою і гальмується аж ніяк не тільки з вини «Газпрому», як це часто намагаються представити. Попередник Коболева колишній глава «Нафтогазу», Міненерго і віце-прем’єр з ПЕК Юрій Бойко підкреслював: “Третій енергопакет ні у кого не прижився, оскільки немає реального повного поділу практично ні в одній країні, як передбачено документом.”
Існує кілька причин довготривалої пробуксовки з впровадженням ТЕП в Європі великі енергоконцерни орієнтовані на отримання максимального прибутку, а не на ліберал-буржуазні цінності, та ще в бюрократичній редакції Брюсселя. Їм не вигідна лібералізація газового ринку точно так само, як і «Газпрому».
Але гальмування ТЕП є й цілком розумне виправдання. Налагодження поставок природного газу вимагає величезних інвестицій у розвідку та розробку родовищ, видобуток і транспортування газу, експлуатацію та технічне обслуговування всієї системи від родовища до кінцевого споживача. Такі капіталовкладення окупаються протягом десятиліть. Для повернення інвестицій необхідна передбачуваність умов ведення бізнесу і стабільний попит. Причому в цьому зацікавлені не тільки енергокомпанії, а й банки-кредитори, оскільки для подібних інвестицій, як правило, залучаються масштабні банківські позики. Вертикально-інтегрована компанія, яка сама веде розвідку, розробляє родовища, видобуває і постачає газ, зацікавлена в максимально можливому наповненні труби, як мінімум, щоб повернути інвестиції і позики з виходом на прибуток. Якщо ж трубопроводом буде керувати відчужений оператор, що живе на відсотки за інструкціями Брюсселя, інвестиції можуть ніколи не повернутися, що, до речі, може спричинити проблеми для банківської системи. У свою чергу, “термінове» продаж вертикально-інтегрованими корпораціями трубопроводів операторам в стислі терміни під тиском все того ж Брюсселя навряд чи дозволить отримати справедливу ціну, що дозволяє хоча б повернути всі ті ж інвестиції, не кажучи вже про компенсацію втраченого прибутку.
Нарешті, гасла про лібералізацію газового ринку при явній відсутності надлишку енергоресурсу в Європі в осяжному майбутньому виглядає демагогією. Тим більше, якщо вести мову про Україну, критично залежною, на жаль, від Росії.
Безсумнівно, є й реальні позитивні моменти дії норм ТЕП. Наприклад, ЄС обмежив прокачування газу в обхід України по трубопроводу «Північний потік» половиною його пропускної спроможності, а будівництво «Південного потоку» блокується, принаймні, поки. Це дозволяє Україні зберігати лідируюче положення в транзиті російського газу до Європи, отримуючи від цього вагомі дивіденди.
Нарешті, економічна доцільність поділу НАКу є настільки сумнівної, що цю затію вже розкритикувало маститим рейтингове агентство Fitch. У повідомленні агентства коректно, але твердо зазначено: “Поділ компанії обговорюється вже досить давно, і, незважаючи на прийняття відповідного рішення урядом, процес, швидше за все, затягнеться. А виділення стабільного доходу від транзиту з компанії, яка займеться видобутком газу, призведе до створення двох компаній з більш слабкими операційними показниками “.
Таким чином, не можна говорити про те, що ТЕП – це мертвонароджена ідея брюссельської бюрократії. Але це той випадок, коли «гладко було на папері, та забули про яри”. Реальність виявилася набагато складнішою, ніж гарна директива, написана в затишних офісах. Видається, що з плином часу Євросоюзу доведеться переглядати норми ТЕП. А Україні необхідно керуватися, перш за все, своїми інтересами і абсолютно не потрібно поспішати з впровадженням ТЕП, який викликає сумніви в Європі.
До питання про відділення голови від мізків
Але навіть у рамках ТЕП абсолютно незрозумілі плани уряду про поділ ПАТ «Укртрансгаз», що є складовою частиною холдингу НАК «Нафтогаз». Саме «Укртрансгаз» здійснює транзит російського газу до Європи. До складу підприємства входять власне трубопроводи та підземні газосховища (ПГС). Нещодавно уряд оприлюднив плани з виділення цих двох складових частин в окремі підприємства. ПАТ «Українська газотранспортна система» відповідатиме за транзит газу по трубопроводах, а ПАТ «Підземні сховища газу України» – за зберігання газу в тих ПГХ, які будуть визнані стратегічно важливими. ПГС, визнані «нестратигічними», будуть продані.
Відзначимо, що українські ПГС є одними з найбільших у світі. Всього в Україні налічується 13 сховищ. Їх сумарна ємність оцінюється в 31 млрд. кубів. Фахівці вважають, що при деякому доопрацюванні ємність можна збільшити до 35 і більше млрд.. куб. м.
Зазначені плани з розділення викликають нерозуміння і крайнє побоювання, тим більше що Третього енергопакету вони не передбачені. Образно кажучи, відділення труби від сховищ те саме відділенню ніг від тулуба або голови від мізків. Накопичуючи газ влітку, ПГС служать джерелом додаткового палива для транзиту в осінньо-зимовий період. Сховища особливо важливі під час пікових холодів, оскільки допомагають згладжувати брак палива в ці періоди. З технічної точки зору, труба і сховища є невід’ємними частинами єдиного цілого, а тому з поділ виглядає безглуздо. Економічна та організаційно-правова складові це затії виглядають ще сумнівніший.
Вкрай розмитим є поняття «стратегічного» ПГХ. За деякими даними, такими вважатимуться переважно сховища, що знаходяться на західних кордонах країни і призначені для реверсу. Водночас, ПГС, що знаходяться в Центрі та на Сході можуть бути визнані «нестратегічними» і продані в приватні руки. Виникають, як мінімум, два зауваження.
По-перше, може бути зруйнований єдиний виробничо-технологічний цикл. У 1990-х роках ми вже проходили етап роздроблення великих підприємств, коли кожен цех або ділянка перетворювався в окрему «приватну лавочку”. Закінчилося все це цілковитим розвалом виробництва.
По-друге, слід згадати уроки газової війни з Росією в січні 2009 року. Тоді, нагадаємо, Росія перекрила газ, але українським фахівцям вдалося запустити ГТС в реверсному режимі таким чином, що паливо з ПГС на західних кордонах прокачувати в зворотному напрямку, в східні регіони. У Москві тоді «на вуха встали», оскільки побудована за радянських часів ГТС принципово не розрахована на такий режим. І вкрай важливу роль тоді зіграли саме ПГХ в центрі і на сході, що виконували функції джерел палива і проміжних накопичувачів. Якщо ці ПГХ «підуть по руках», то при наступній газовій війні буде зле, а Донбас може і зовсім замерзнути.
Віддамо нафтогазову галузь у ворожі руки?..
Складається враження, що явно провальна «метушня» навколо ГТС затіяна для відволікання уваги суспільства від дерибану більш «смачних» частин холдингу. Адже «Нафтогаз» – це далеко не лише магістральні трубопроводи і сховища. Крім ПАТ «Укртрансгаз», в НАК «Нафтогаз» входять також ПАТ «Укргазвидобування», ДП «Укравтогаз», ДАТ «Чорноморнафтогаз», ВАТ «Укрнафта», ЗАТ «Укртатнафта», ПАТ «Укртранснафта» і ряд дрібніших підприємств.
«Чорноморнафтогаз» включає родовища на шельфах Чорного та Азовського морів, скандально знамениті «вишки Бойка» і місцеве ПГХ обсягом 1 млрд. кубів і деяку іншу інфраструктуру. Але разом з Кримом підприємство анексована Росією. Тим самим Україна завдано величезний економічний збиток. Правда, на газовий баланс України відділення Криму позначилося скоріше позитивно: в 2013 році ДАТ «Чорноморнафтогаз» видобуло 1 млрд. 651 млн. куб. м, які забезпечили тільки 80% потреб Криму, а тому частина газу доводилося поставляти з материка.
Далі – «найцікавіше». Формально державне ПАТ «Укртранснафта» формально входить до холдингу «Нафтогаз» і забезпечує експлуатацію нафтопроводів України. Але реально оператором магістральних нафтопроводів управляє група Приват Коломойського.
Те ж саме можна сказати про ВАТ «Укрнафта», а також про ЗАТ «Укртатнафта», головним активом якого є Кременчуцький нафтопереробний завод – по суті, єдиний працюючий НПЗ в Україні, що переробляє нафту вітчизняного видобутку. Формально контрольні пакети акцій цих підприємств перебувають у держави. Реально ж всієї нафтовою галуззю країни заправляє все та ж група Приват Коломойського.
Зараз олігарх і його структури демонструють неабиякий патріотизм, зокрема, надають паливо для українських силових структур, фінансують силовиків і багато іншого. Але при найближчому розгляді виявляється, що «Приват» дуже вигідно конвертував свій патріотизм.
Нагадаємо, що структури, які пов’язують з Коломойським, більш ніж успішно беруть участь у тендерах на поставку ресурсів для армії, в тому числі паливно-мастильних матеріалів. За даними «Консалтингової групи А-95», на що проводився 27 травня 2014 аукціоні ПАТ «Укрнафта» продала 384 тис. Тонн за ціною 91 дол/барель, хоча ціна порівнянної за якістю з українською сировиною нафти Dated Brent становить 109,6 дол/бар.; в результаті державна поки ще «Укрнафта» недорахувалася 660 млн. грн, а нафта пішла на контрольовану групою «Приват» «Укртатнафту». Річні втрати від подібних операцій експерти групи А-95 оцінюють в 3,3 млрд. грн.
Адже «Укрнафта» – це не тільки нафту, але і газ. У 2013 році ВАТ «Укрнафта» видобула 1 млрд. 903 млн. куб. м природного газу. Немає ніякої гарантії, що це паливо потрапляє, відповідно до закону в ЖКГ, а не поставляється на підприємства групи «Приват».
Нарешті, ПАТ «Укргазвидобування» за результатами 2013 видобула понад 15 млрд кубів газу. Це підприємство залишається головним елементом хоча б відносної енергетичної незалежності країни. До того ж, “Укргазвидобування» виконує найважливішу соціальну функцію, оскільки постачає блакитне паливо для ЖКГ.
І все це влада задумала продати в приватні руки! Зокрема, планується виставити на продаж державний пакет акцій «Укрнафти» і стовідсотковий державний пакет «Укргазвидобування». Якщо це відбудеться, то держава остаточно і безповоротно втратить вітчизняного нафтогазового комплексу та будь-якого впливу в цій сфері.
Мало того, що це буде повний крах надій хоча б на мінімальну енергетичну безпеку країни, але це питання національної безпеки взагалі. Навряд чи варто говорити про такі «дрібниці», як те, що в нинішніх умовах держава отримає за ці активи копійки.
Хто буде реальним покупцем активів? Насамперед, це звичайно група «Приват», яку пов’язують Коломойським. Очевидно, що «Укрнафту», «Укртатнафту», можливо і «Укртранснафту» приберуть до рук вони. Група «Приват» цілком може зазіхнути і на «Укргазвидобування», якою очевидно зацікавляться також і структури Фірташа. Можливо, два клани домовляться між собою про розподіл сфер впливу. Звертає увагу той факт, що обидва олігархічні клани розташовують енергоємними промисловими та хімічними підприємствами, причому на останніх природний газ є навіть не паливом, а сировиною для виробництва, наприклад, мінеральних добрив. До того ж, Фірташ володіє левовою часткою облгазів. Зайвим буде говорити, що формальними покупцями будуть які-небудь офшорні фірми, тобто «точка прибутку» і, відповідно, податки будуть знаходитися не в Україні.
Цілком можливий варіант, коли «щасливими власниками» українських нафтогазових підприємств стануть пов’язані з Кремлем і «Газпромом» російські власники або навіть «Сім’я» Януковича знову-таки через знеособлені офшорні фірми.
Словом, щодо розпродажу вітчизняної нафтогазової галузі взагалі впору ставити питання про державну зраду!
Залишається надія, що затія з дерибаном «Нафтогазу» не пройде через парламент.
***
І наостанок. Україна вже нахабно «кинули» з Будапештським меморандумом, в результаті чого ми віддали третій у світі ракетно-ядерний потенціал, але так і не отримали реальних гарантій суверенітету та територіальної цілісності. Росія анексувала Крим, а тепер підігріває громадянську війну на Донбасі під невиразне «мукання» так званих розвинених демократів. Тому слід вкрай скептично ставитися до різного роду «міжнародними договорами», начебто Третього енергопакету, навіть якщо країна взяла на себе по ним якісь зобов’язання. Не треба поспішати у їх виконанні…
Щоб остаточно не втратити незалежність і суверенітет!
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
ДЕРИБАН «НАФТОГАЗУ»: ВІЙНА ВСЕ СПИШЕ?
Нова влада сміливо крокує по тим «граблях», наступати на які не наважувалися навіть Янукович і компанія. Слідом за масштабним підвищенням тарифів ЖКГ, уряд Яценюка замахнулося на «священну корову» – НАК «Нафтогаз України», включаючи газотранспортну систему (ГТС) та інші вельми ласі шматки. Під розмови про крайню необхідність впровадження так званого Третього енергопакету ЄС, НАК планується розділити за видами діяльності, хоча фактично він і так давно розділений. Особливе занепокоєння викликають, м’яко кажучи, неадекватні прожекти з розділення ГТС на магістрально-трубопровідну частину і сховища. До речі, міжнародне рейтингове агентство Fitch такі наміри розкритикувало.
Подальші плани представляються ще більш каламутними. З одного боку, лунають обіцянки зберегти розділення оскільки «Нафтогазу» в державній власності. Але з іншого боку, за даними видання «Дзеркало тижня. Україна »(№ 20 від 7 червня 2014), «нестратегічні» об’єкти будуть приватизовані, причому незрозуміло, хто і за якими критеріями буде їх визначати. Більше того, все виразніше звучать наміри приватизувати вітчизняний видобуток газу, в результаті чого країна і громадяни позбудуться джерела відносно дешевого палива, а держава втратить важелі впливу на газовий ринок і можливість проводити активну політику в житлово-комунальній сфері, що матиме непередбачувані соціальні наслідки. Транспортування нафти, нафтовидобуток і переробку нафти вітчизняного видобутку також планується приватизувати, а фактично віддати тому олігархові, який при потуранні чиновників де-факто заправляє цими поки ще державними галузями вже давно.
У цих прожекти проглядається, так сказати, «три в одному» – дурість, корупція і навіть державна зрада. «Метушня» навколо «Нафтогазу» особливо зрадницьки виглядає зараз, коли до неоголошеної військової агресії Росія додала свою «улюблену забаву» у вигляді газової війни з перекриттям вентиля, і в цих умовах необхідна, навпаки, концентрація всіх базових сил і засобів, включаючи енергетику, в руках держави, як того вимагають закони воєнного часу. Якщо «злити» «Нафтогаз», вітчизняний видобуток газу і нафти, країна втратить найважливіший елемент незалежності.
Не так давно, коли Яценюк, Турчинов і вся колишня об’єднана опозиція перебували, пардон за тавтологію, в опозиції, вони гнівно і абсолютно справедливо таврували ганьбою правив тоді режим Януковича за спроби розділити «Нафтогаз» з метою подальшого дерибану Сім’єю та іншими олігархами. Причому уряд Януковича-Азарова свої дії виправдовувало тим же, чим тепер виправдовують в Кабміні Яценюка – необхідністю імплементації Третього енергопакету Євросоюзу.
При Януковичі дерибан «Нафтогазу» вдалося запобігти. І справа не тільки в діях опозиції. На варті народної власності поки ще стоїть закон, згідно з яким «Нафтогаз» та його структурні підрозділи внесені до переліку об’єктів, які заборонено приватизувати або здійснювати з ними організаційні маніпуляції. Для продажу або зміни організаційно-правового статусу хоча б незначного об’єкта, що знаходиться на балансі «Нафтогазу» і його дочірніх підприємств, необхідно, щоб парламент вніс зміни до закону, виключивши цей об’єкт із зазначеного заборонного переліку. При Януковичі подібні поправки до закону були провалені в парламенті. Напередодні виборів минулий режим не зважився продавлювати рішення.
Як це не дивно, зараз ситуація гірша. Скільки-небудь організована опозиція, здатна поставити заслін, в Раді відсутня. Плюс фактор війни: під шумок військових дій подібне рішення протягнути можна, тим більше що в цьому зацікавлені досить небідні персонажі, про що далі, а в олігархічних ЗМІ роздувається істерія на тему про те, що негоже, мовляв, критикувати владу у воєнний час. Війна все спише? Нарешті, як виправдання знову використовується, насамперед, заїжджена пластинка про необхідність впровадити норми Третього енергетичного пакета (ТЕП) ЄС, що Україна зобов’язалася зробити до 2015 року 1 січня.
Але при найближчому розгляді з’ясовується, що ситуація з ТЕП навіть у Європі є досить суперечливою, з виконанням норм цього документа можна особливо не поспішати слід, тим більше що в Україні, як це не парадоксально, вони в цілому вже реалізовані…
Пакетована дурість
Стараннями добре оплачуваних і/або «чесно помиляються» спікерів Третій енергопакет в Україні перетворено на такого собі ідола для поклоніння. Наприклад, вважається, що його впровадження якимось дивом забезпечить достаток палива і зниження його ціни, конкурентність і прозорість ринку. Але європейська практика показує, що це далеко не так.
Формально ТЕП спрямований на лібералізацію енергоринку. Для цього передбачено поділ здобичі або виробництва, транспортування, зберігання та постачання енергоресурсів – нафти, газу, електроенергії. Ще однією найважливішою нормою є рівний доступ до транспортної інфраструктури і сховищ всіх зацікавлених суб’єктів господарювання.
Новий глава «Нафтогазу» Андрій Коболєв недавно заявив: “Ми прекрасно розуміємо, що, незважаючи на формальний поділ на окремі компанії (“Укртрансгаз”,”Укргазвидобування”,”Газ України”, облгази), ми не відповідаємо цим принципам ні за формою, ні по суті.”Але така думка, м’яко кажучи, не відповідає реальності.
Директива 2009/73/ЄС, відома як ТЕП, набула чинності 3 вересня 2009 року, але вона не є документом прямої дії. На включення його норм у законодавства країн-членів ЄС було відведено 18 місяців. Реально ж ТЕП в повному обсязі не впроваджено донині, хоча термін кілька разів відсували.
Міркування глави «Нафтогазу» та інших експертів про якихось «священних» нормах ТЕП і зовсім не витримують критики. Країни ЄС можуть вибирати один з трьох варіантів. По першому, самому жорсткого варіанту, проводиться примусове розділення власності вертикально інтегрованих енергокомпаній, які повинні продати свої транспортні мережі незалежному операторові і не мають права володіти в ньому контрольним пакетом. Згідно з другим варіантом, видобувна компанія залишається власником трубопроводів (натяк, насамперед на «Газпром»), але управління «трубами» здійснює спеціальний «незалежний оператор.” Нарешті, третій варіант передбачає збереження вертикально інтегрованих корпорацій, але їх діяльність контролюватиме спеціальний наглядовий орган.
По суті, в Україні вже працює третій варіант і нічого особливо реформувати не треба. Слід налагодити роботу, припинити корупцію і злодійство, знайти і розставити по місцях чесних професіоналів, але це проблема, перш за все, морально-етична, і шляхом організаційних маніпуляцій вона не вирішується. Не вистачає тільки наглядового органу, який дійсно слід створити і включити в нього не тільки чиновників, а експертів, представників профспілок та інших громадських організацій. Формування такого органу має бути повністю публічним, оскільки йдеться про національне надбання, яким, поза сумнівом, є нафтогазовий комплекс взагалі і ГТС зокрема, що мають величезне значення для країни і громадян.
Залишається ще проблема вільного допуску з метою збільшення конкуренції. Сама по собі ідея непогана. Але спроба її впровадження в Україні поки привела до негативних наслідків, які, втім, були цілком очікувані, якщо врахувати склався в країні олігархічний устрій.
У 2012-2013 роках була усунена монополія на імпорт газу, внаслідок чого із закуплених у 2013 році 25,8 млрд куб. м російського палива половину поставив «Нафтогаз», а половину корпорація Ostchem, яку пов’язують з олігархом Фірташем. Крім того, деякі обсяги були імпортовані структурами Фірташа і Курченко по реверсу з Європи. Таким чином, була зруйнована монополія «Нафтогазу» на доступ до ГТС, нехай і обмеженої кількості учасників ринку, тобто формально було виконано і вимога Третього енергопакету про рівний доступ.
Але ніякого зниження ціни це не принесло. Навпаки, глава «Нафтогазу» Коболєв нарікає, що приватні компанії імпортували газ за ціною майже вище, ніж у «Нафтогазу», а економили за рахунок відсутності ПДВ на імпорт газу. Тому в квітні 2014 Верховна Рада внесла поправки в законодавство, згідно з якими ПДВ стягуватиметься при імпорті газу всіма фірмами, крім «Нафтогазу». До того ж, усунення монополії «Нафтогазу» на імпорт палива ще більш підірвало і без того критичний фінансовий стан НАКу, який позбувся самої платоспроможною клієнтури особі рентабельних і стабільних промислових підприємств. Якщо навіть допустити, що в Україні з’являться кілька постачальників газу, то це будуть олігархічні структури, а державна монополія поступиться місцем картельної змови олігархів, і це не додасть обсягів газу і не знизить його ціну.
Впровадження ТЕП є не тільки українською проблемою і гальмується аж ніяк не тільки з вини «Газпрому», як це часто намагаються представити. Попередник Коболева колишній глава «Нафтогазу», Міненерго і віце-прем’єр з ПЕК Юрій Бойко підкреслював: “Третій енергопакет ні у кого не прижився, оскільки немає реального повного поділу практично ні в одній країні, як передбачено документом.”
Існує кілька причин довготривалої пробуксовки з впровадженням ТЕП в Європі великі енергоконцерни орієнтовані на отримання максимального прибутку, а не на ліберал-буржуазні цінності, та ще в бюрократичній редакції Брюсселя. Їм не вигідна лібералізація газового ринку точно так само, як і «Газпрому».
Але гальмування ТЕП є й цілком розумне виправдання. Налагодження поставок природного газу вимагає величезних інвестицій у розвідку та розробку родовищ, видобуток і транспортування газу, експлуатацію та технічне обслуговування всієї системи від родовища до кінцевого споживача. Такі капіталовкладення окупаються протягом десятиліть. Для повернення інвестицій необхідна передбачуваність умов ведення бізнесу і стабільний попит. Причому в цьому зацікавлені не тільки енергокомпанії, а й банки-кредитори, оскільки для подібних інвестицій, як правило, залучаються масштабні банківські позики. Вертикально-інтегрована компанія, яка сама веде розвідку, розробляє родовища, видобуває і постачає газ, зацікавлена в максимально можливому наповненні труби, як мінімум, щоб повернути інвестиції і позики з виходом на прибуток. Якщо ж трубопроводом буде керувати відчужений оператор, що живе на відсотки за інструкціями Брюсселя, інвестиції можуть ніколи не повернутися, що, до речі, може спричинити проблеми для банківської системи. У свою чергу, “термінове» продаж вертикально-інтегрованими корпораціями трубопроводів операторам в стислі терміни під тиском все того ж Брюсселя навряд чи дозволить отримати справедливу ціну, що дозволяє хоча б повернути всі ті ж інвестиції, не кажучи вже про компенсацію втраченого прибутку.
Нарешті, гасла про лібералізацію газового ринку при явній відсутності надлишку енергоресурсу в Європі в осяжному майбутньому виглядає демагогією. Тим більше, якщо вести мову про Україну, критично залежною, на жаль, від Росії.
Безсумнівно, є й реальні позитивні моменти дії норм ТЕП. Наприклад, ЄС обмежив прокачування газу в обхід України по трубопроводу «Північний потік» половиною його пропускної спроможності, а будівництво «Південного потоку» блокується, принаймні, поки. Це дозволяє Україні зберігати лідируюче положення в транзиті російського газу до Європи, отримуючи від цього вагомі дивіденди.
Нарешті, економічна доцільність поділу НАКу є настільки сумнівної, що цю затію вже розкритикувало маститим рейтингове агентство Fitch. У повідомленні агентства коректно, але твердо зазначено: “Поділ компанії обговорюється вже досить давно, і, незважаючи на прийняття відповідного рішення урядом, процес, швидше за все, затягнеться. А виділення стабільного доходу від транзиту з компанії, яка займеться видобутком газу, призведе до створення двох компаній з більш слабкими операційними показниками “.
Таким чином, не можна говорити про те, що ТЕП – це мертвонароджена ідея брюссельської бюрократії. Але це той випадок, коли «гладко було на папері, та забули про яри”. Реальність виявилася набагато складнішою, ніж гарна директива, написана в затишних офісах. Видається, що з плином часу Євросоюзу доведеться переглядати норми ТЕП. А Україні необхідно керуватися, перш за все, своїми інтересами і абсолютно не потрібно поспішати з впровадженням ТЕП, який викликає сумніви в Європі.
До питання про відділення голови від мізків
Але навіть у рамках ТЕП абсолютно незрозумілі плани уряду про поділ ПАТ «Укртрансгаз», що є складовою частиною холдингу НАК «Нафтогаз». Саме «Укртрансгаз» здійснює транзит російського газу до Європи. До складу підприємства входять власне трубопроводи та підземні газосховища (ПГС). Нещодавно уряд оприлюднив плани з виділення цих двох складових частин в окремі підприємства. ПАТ «Українська газотранспортна система» відповідатиме за транзит газу по трубопроводах, а ПАТ «Підземні сховища газу України» – за зберігання газу в тих ПГХ, які будуть визнані стратегічно важливими. ПГС, визнані «нестратигічними», будуть продані.
Відзначимо, що українські ПГС є одними з найбільших у світі. Всього в Україні налічується 13 сховищ. Їх сумарна ємність оцінюється в 31 млрд. кубів. Фахівці вважають, що при деякому доопрацюванні ємність можна збільшити до 35 і більше млрд.. куб. м.
Зазначені плани з розділення викликають нерозуміння і крайнє побоювання, тим більше що Третього енергопакету вони не передбачені. Образно кажучи, відділення труби від сховищ те саме відділенню ніг від тулуба або голови від мізків. Накопичуючи газ влітку, ПГС служать джерелом додаткового палива для транзиту в осінньо-зимовий період. Сховища особливо важливі під час пікових холодів, оскільки допомагають згладжувати брак палива в ці періоди. З технічної точки зору, труба і сховища є невід’ємними частинами єдиного цілого, а тому з поділ виглядає безглуздо. Економічна та організаційно-правова складові це затії виглядають ще сумнівніший.
Вкрай розмитим є поняття «стратегічного» ПГХ. За деякими даними, такими вважатимуться переважно сховища, що знаходяться на західних кордонах країни і призначені для реверсу. Водночас, ПГС, що знаходяться в Центрі та на Сході можуть бути визнані «нестратегічними» і продані в приватні руки. Виникають, як мінімум, два зауваження.
По-перше, може бути зруйнований єдиний виробничо-технологічний цикл. У 1990-х роках ми вже проходили етап роздроблення великих підприємств, коли кожен цех або ділянка перетворювався в окрему «приватну лавочку”. Закінчилося все це цілковитим розвалом виробництва.
По-друге, слід згадати уроки газової війни з Росією в січні 2009 року. Тоді, нагадаємо, Росія перекрила газ, але українським фахівцям вдалося запустити ГТС в реверсному режимі таким чином, що паливо з ПГС на західних кордонах прокачувати в зворотному напрямку, в східні регіони. У Москві тоді «на вуха встали», оскільки побудована за радянських часів ГТС принципово не розрахована на такий режим. І вкрай важливу роль тоді зіграли саме ПГХ в центрі і на сході, що виконували функції джерел палива і проміжних накопичувачів. Якщо ці ПГХ «підуть по руках», то при наступній газовій війні буде зле, а Донбас може і зовсім замерзнути.
Віддамо нафтогазову галузь у ворожі руки?..
Складається враження, що явно провальна «метушня» навколо ГТС затіяна для відволікання уваги суспільства від дерибану більш «смачних» частин холдингу. Адже «Нафтогаз» – це далеко не лише магістральні трубопроводи і сховища. Крім ПАТ «Укртрансгаз», в НАК «Нафтогаз» входять також ПАТ «Укргазвидобування», ДП «Укравтогаз», ДАТ «Чорноморнафтогаз», ВАТ «Укрнафта», ЗАТ «Укртатнафта», ПАТ «Укртранснафта» і ряд дрібніших підприємств.
«Чорноморнафтогаз» включає родовища на шельфах Чорного та Азовського морів, скандально знамениті «вишки Бойка» і місцеве ПГХ обсягом 1 млрд. кубів і деяку іншу інфраструктуру. Але разом з Кримом підприємство анексована Росією. Тим самим Україна завдано величезний економічний збиток. Правда, на газовий баланс України відділення Криму позначилося скоріше позитивно: в 2013 році ДАТ «Чорноморнафтогаз» видобуло 1 млрд. 651 млн. куб. м, які забезпечили тільки 80% потреб Криму, а тому частина газу доводилося поставляти з материка.
Далі – «найцікавіше». Формально державне ПАТ «Укртранснафта» формально входить до холдингу «Нафтогаз» і забезпечує експлуатацію нафтопроводів України. Але реально оператором магістральних нафтопроводів управляє група Приват Коломойського.
Те ж саме можна сказати про ВАТ «Укрнафта», а також про ЗАТ «Укртатнафта», головним активом якого є Кременчуцький нафтопереробний завод – по суті, єдиний працюючий НПЗ в Україні, що переробляє нафту вітчизняного видобутку. Формально контрольні пакети акцій цих підприємств перебувають у держави. Реально ж всієї нафтовою галуззю країни заправляє все та ж група Приват Коломойського.
Зараз олігарх і його структури демонструють неабиякий патріотизм, зокрема, надають паливо для українських силових структур, фінансують силовиків і багато іншого. Але при найближчому розгляді виявляється, що «Приват» дуже вигідно конвертував свій патріотизм.
Нагадаємо, що структури, які пов’язують з Коломойським, більш ніж успішно беруть участь у тендерах на поставку ресурсів для армії, в тому числі паливно-мастильних матеріалів. За даними «Консалтингової групи А-95», на що проводився 27 травня 2014 аукціоні ПАТ «Укрнафта» продала 384 тис. Тонн за ціною 91 дол/барель, хоча ціна порівнянної за якістю з українською сировиною нафти Dated Brent становить 109,6 дол/бар.; в результаті державна поки ще «Укрнафта» недорахувалася 660 млн. грн, а нафта пішла на контрольовану групою «Приват» «Укртатнафту». Річні втрати від подібних операцій експерти групи А-95 оцінюють в 3,3 млрд. грн.
Адже «Укрнафта» – це не тільки нафту, але і газ. У 2013 році ВАТ «Укрнафта» видобула 1 млрд. 903 млн. куб. м природного газу. Немає ніякої гарантії, що це паливо потрапляє, відповідно до закону в ЖКГ, а не поставляється на підприємства групи «Приват».
Нарешті, ПАТ «Укргазвидобування» за результатами 2013 видобула понад 15 млрд кубів газу. Це підприємство залишається головним елементом хоча б відносної енергетичної незалежності країни. До того ж, “Укргазвидобування» виконує найважливішу соціальну функцію, оскільки постачає блакитне паливо для ЖКГ.
І все це влада задумала продати в приватні руки! Зокрема, планується виставити на продаж державний пакет акцій «Укрнафти» і стовідсотковий державний пакет «Укргазвидобування». Якщо це відбудеться, то держава остаточно і безповоротно втратить вітчизняного нафтогазового комплексу та будь-якого впливу в цій сфері.
Мало того, що це буде повний крах надій хоча б на мінімальну енергетичну безпеку країни, але це питання національної безпеки взагалі. Навряд чи варто говорити про такі «дрібниці», як те, що в нинішніх умовах держава отримає за ці активи копійки.
Хто буде реальним покупцем активів? Насамперед, це звичайно група «Приват», яку пов’язують Коломойським. Очевидно, що «Укрнафту», «Укртатнафту», можливо і «Укртранснафту» приберуть до рук вони. Група «Приват» цілком може зазіхнути і на «Укргазвидобування», якою очевидно зацікавляться також і структури Фірташа. Можливо, два клани домовляться між собою про розподіл сфер впливу. Звертає увагу той факт, що обидва олігархічні клани розташовують енергоємними промисловими та хімічними підприємствами, причому на останніх природний газ є навіть не паливом, а сировиною для виробництва, наприклад, мінеральних добрив. До того ж, Фірташ володіє левовою часткою облгазів. Зайвим буде говорити, що формальними покупцями будуть які-небудь офшорні фірми, тобто «точка прибутку» і, відповідно, податки будуть знаходитися не в Україні.
Цілком можливий варіант, коли «щасливими власниками» українських нафтогазових підприємств стануть пов’язані з Кремлем і «Газпромом» російські власники або навіть «Сім’я» Януковича знову-таки через знеособлені офшорні фірми.
Словом, щодо розпродажу вітчизняної нафтогазової галузі взагалі впору ставити питання про державну зраду!
Залишається надія, що затія з дерибаном «Нафтогазу» не пройде через парламент.
***
І наостанок. Україна вже нахабно «кинули» з Будапештським меморандумом, в результаті чого ми віддали третій у світі ракетно-ядерний потенціал, але так і не отримали реальних гарантій суверенітету та територіальної цілісності. Росія анексувала Крим, а тепер підігріває громадянську війну на Донбасі під невиразне «мукання» так званих розвинених демократів. Тому слід вкрай скептично ставитися до різного роду «міжнародними договорами», начебто Третього енергопакету, навіть якщо країна взяла на себе по ним якісь зобов’язання. Не треба поспішати у їх виконанні…
Щоб остаточно не втратити незалежність і суверенітет!
Автор матеріалу: Олександр Карпець
За матеріалами: Glavcom.ua
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»