Діалектика Життя

У перші роки свого життя людина ще не виокремлює себе з природи. Вона живе не замислюючись над тим, навіщо вона живе, що станеться завтра з нею, з оточуючими її істотами і предметами. Такі думки прийдуть до неї лише з накопиченням мінімального життєвого досвіду. Щоправда, до однієї – раніше, до іншої – пізніше, в залежності від умов життя. І перші "філософські" питання у різних дітей неоднакові. Так формуються уявлення про оточуючий їх світ. Безумовно, що спочатку людина виокремлює лише найбільш суттєві, на її погляд, взаємовідносини між окремими явищами. Відповіді на перші філософські питання прості, логічні, переконливі. Тому спочатку й життя людині видається досить простим і зрозумілим. Звідси й прямолінійність життєвих правил молодої людини. Кожне явище сприймається нею як, з одного боку, добре начало, а з іншого – погане. Якщо з поганим боротися всіма доступними засобами, то все буде добре. У подальшому ланцюжок взаємовідносин ускладнюється. Людина раптово помічає, що те, що для одних – добре, для інших може бути – погано...

Необхідно мислити, шукати відповіді на все більш складні питання життя. Для мислячої, але ще недостатньо збагаченої життєвим досвідом людини, обов'язково настає момент, коли вкінець заплутавшись в життєвих проблемах і усвідомивши  нескінченну складність життя, людина починає розуміти свою мало значущість у цьому світі, безпомічність розв'язати всі проблеми. Постає питання: якщо я нездатний покращати життя, то чи варто взагалі жити? Хто з молодих людей на певному етапі свого життя не задавав собі такого питання? Хіба що розумово надзвичайно обмежені...

Безумовно, гострота цього питання у кожної людини різна. Це залежить від накопиченого на даний момент досвіду. І якщо перемагає здоровий глузд, то людина починає відчувати себе часткою колективу таких самих, як і вона, людей. Що не можна зробити одному, з тим можна впоратися разом. Інтелект людини набуває нового якісного стану. Починається новий етап послідовного переосмислення життя. Життєві проблеми набувають нового рейтингу. Вони поділяються на такі, що мають лише особисте значення, і на суспільні. Оформлюються відносини в колективі, у якому людина може відігравати вже і не другорядну роль. Формуються характер, воля. Життя набуває нового змісту, сенсу, вартості. Людина стає особистістю. (Тобто, стати особистістю можна лише в колективі).  Коли такі переконання людини стають її життєвим правилом, життя знову набуває сенсу, стає цікавим. Усвідомлені за цим правилом вчинки людини поступово переходять у сферу підсвідомості. Питання про сенс життя виникає все рідше. Але якщо знайдена відповідь не відповідає рівню розвитку суспільства, то можливі зіткнення інтересів особистості і колективу. У цьому випадку свої життєві переконання доведеться коригувати у відповідності до своїх можливостей.

В міру накопичення життєвого досвіду людина все глибше усвідомлює свою єдність з природою. Вчинки літньої людини нагадують дитячі, хоча йдеться про якісно інший її стан. (Звичайно, до того часу, поки не починається старечий маразм, обумовлений загальним послабленням нервової системи і всього організму). На фінальному етапі життя людина знову відчуває свою неспроможність впливати на перебіг подій через обмеженість фізичних і духовних сил. Життя перестає сприйматися як таке, що має значну цінність, і в призначений час людина розлучається з ним без надмірних емоцій з почуттям чесно виконаного обов'язку перед природою. Такою є діалектика Життя.

А. Варварич.

Джерело:

Варварич А. Житіє… на зламі тисячоліть (Роздуми полковника ГРУ). – К.: «Акваріум – TERRA», 2015.

Книгу можна завантажити тут:

Завантажити varvarich_2015.pdf (5.01 МБ)