Добро і зло, або Чи існують злі духовні сутності (+аудіо)

Аудіоверсія: Добро і зло, або Чи існують злі духовні сутності

Добро – це прояв гармонії, а зло – це прояв дисгармонії, тобто відсутності гармонії. Гармонія породжує добро, а дисгармонія – зло.

Розгляньмо, як це працює на прикладі людини (гравця, гомо люденс).

Людина – це Гомо сапієнс («оселя мудрості»), що усвідомлює себе триєдиною істотою, тобто такою, яка має дух, душу і плоть. Для того, щоб бути гармонійною, людині треба мати гармонійні дух, душу і плоть, причому вони повинні перебувати в гармонії між собою.

Гармонійна людина породжує добро. Проявами добра є логічна цілісність (несуперечливість), позитивні емоції (краса) і добрі плоди (продуктивність, корисність).

Подібним чином дисгармонійна (розбалансована) людина неминуче породжує зло з такими його проявами як суперечливість, негативні емоції (потворність), шкідливість. У дисгармонійних людей зазвичай «хотіли як краще, а вийшло як завжди».  

Ось як про це говорить Євангеліє: «І далі сказав Ісус фарисеям: Виплекаєте добре дерево, то й плід його буде добрий; а посадите погане дерево, то й плід його буде поганий. Бо дерево пізнається з плоду. Гадючий роде, як можете говорити слова добрі, будучи злими? З повноти бо серця уста промовляють. Добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж з лихого скарбу лихе виносить» (Матвій 12.33–35).

В арійській традиції «серце» («скарб») – це дух людини, її вольовий центр. Ісус говорить саме про серце тому, що гармонійність духу людини є головним чинником її загальної гармонійності. Проте для повної гармонії людини необхідні також гармонійна душа (психіка) і гармонійна плоть (фізичне тіло). Дисгармонійність психіки та плоті заважають духу творити добро.

При цьому виникає питання про дисгармонію духу («серця) людини. В чому його причина?

Тут є два варіанти:

1) якщо духовна сутність людини до втілення була дисгармонійною (злою), то після втілення вона неминуче породжує зло;

2) усі втілені духовні сутності є достатньо гармонійними, але через те, що людина має деформований канал доступу до свого духу, вона чинить зло – свідомо чи несвідомо.  

Розглянемо перший варіант і запитаємо: Чи може бути негармонійною духовна сутність людини?

Згідно з арійською традицією, людський дух є безсмертним і розвивається шляхом палінгенезії, тобто багаторазових земних втілень. Безсмертність – це ознака досконалих сутностей. Це універсальний принцип, адже що досконаліша річ, то довше вона може існувати.

Зокрема, що досконаліша людина, то довше вона живе. Як відомо, людина має спроможність до оновлення, зокрема повне оновлення клітин плоті відбувається кожні 7 років. У людей механізм оновлення дає збої, тому людина вмирає. Проте при переході на вищий рівень досконалості – досягненні боголюдського стану – механізм оновлення працює без збоїв, відтак боголюдина є безсмертною.

Якщо людський дух є безсмертним, то він неминуче є гармонійним. Відтак описаний вище перший варіант відпадає. Натомість залишається другий варіант: кожна людина має гармонійну духовну сутність – достатньо досконалу для того, щоб бути безсмертною. Негармонійність духовної поведінки людини виникає через деформований і забруднений канал доступу людини до її духовної сутності.

Що потрібно для того, щоб мати гарний зв’язок з власним духом?

Треба мати гармонійну психіку з правильним світоглядом, звільнену від паразитичних програм та інформаційного бруду. А оскільки психіка безпосередньо пов’язана з фізичним тілом, то треба мати здорову плоть. Звідси відомий афоризм «У здоровому тілі – здоровий дух». Відповідно, у нездоровому тілі – нездоровий дух.  

Чистий і надійний канал зв’язку з власним духом забезпечується спеціальним органом нашої психіки, який називається «духовним серцем». Ознакою розвиненого «духовного серця» є наявність проявів досконалої духовної сутності, до яких, зокрема, належать:

• голос совісті (підказка щодо стратегічно виграшної, отже правильної поведінки);
• прагнення до продуктивної творчості;
• розумність (розум – це творча властивість духу, на відміну від інтелекту, який є здатністю душі до виконання стандартних дій);
• яснобачення (спроможність бачити сутність речей та приймати правильні рішення на основі інтуїції);
• виражена спроможність розрізняти добро і зло, правду і обман;
• відчуття краси;
• спроможність творити добро, робити шляхетні вчинки.

Причинами несформованого духовного серця є:

• забруднена і деформована психіка;
• підключення до брудних, злобних, диявольських егрегорів;
• неправильне виховання;
• деформоване культурне середовище;
• нестача правдивих знань;
• нестача позитивних прикладів;
• засилля негативних прикладів і облудних орієнтирів;
• нездорова плоть.

Зі сказаного вище випливає, що зло має суто земне походження, отже його подолання можливе нашими земними методами. Системна робота з викорінення зла – це наше завдання, наша компетенція, наша відповідальність.

Відмовки на кшталт «ми нічого не можемо зробити, бо зло приходить з небес» є безпідставними.

Якщо максимально узагальнити, то зло виникає через недосконале втілення досконалих духовних сутностей. Проте в міру набуття духовними сутностями досвіду перевтілень і поступового формування на землі правильної культури, втілення стають щоразу досконалішими, а люди – гармонійнішими і добрішими.   

Продовження: Небесного пекла не існує, у безсмертних духовних сутностей все гаразд