Зображення користувача Андрій Гарас.
Андрій Гарас
  • Відвідувань: 20
  • Переглядів: 22

Едвард Дженнер та невідомі факти про вісповакцинацію. Читаючи Чарльза Крейтона. Розділ 1

Будь-яка людина, яка проявляє бажання глибше дослідити тему вакцинації, рано чи пізно стикається з чоловіком на ім’я Едвард Дженнер. Його вважають засновником цієї галузі медичної науки та називають рятівником людства від натуральної віспи. В офіційних наукових підручниках та буклетах його вихваляють та ставлять у приклад. При цьому мало хто детально досліджував його біографію та взагалі ставив під сумнів його компетенцію. Саме це ми й зробимо.

«Вакцинація — величезний обман... Вона не врятувала жодного життя, але стала причиною стількох хворіб і смертей, такої кількості абсолютно непотрібних, а тому і незаслужених страждань, що майбутнім поколінням буде вважатися однією із найбільших помилок епохи невігластва і забобонів, а її нав’язування під страхом покарання — брудною плямою на в цілому позитивному розвитку законодавства в нашому столітті...»

Альфред Рассел Уоллес – британський натураліст, мандрівник, географ, біолог і антрополог

«Я не розумію, чому ти вагаєшся і не приймаєш запрошення інокулювати коров'ячу віспу, якщо ти настільки впевнений, що подібна інокуляція назавжди захистить людину від зараження натуральною віспою»

Д-р Хікс, близький друг Е. Дженнера

«Все це шахрайство, і крапка».

Б. Мозлі - практикуючий лікар, який мав широку практику серед вищих шарів суспільства Лондона

«У шарлатанів завжди в запасі є якийсь прийом. Тепер доведено, що коров’яча віспа не дає жодного захисту від натуральної віспи, але пом'якшує її перебіг. І справді, спритний трюк!»

У. Коббет - англійський памфлетист, журналіст і фермер

Чарльз Крейтон (1847—1927) — англійський лікар і дослідник, викладач анатомії Кембриджського університету (1876-1881), автор знаменитої класичної роботи "Історія епідемій у Британії" (1891-1894).

У попередній статті цього блоку "Здоров’я і вакцинація: з чого все починалося або той самий Едвард Дженнер. Короткий огляд (4)" ми коротко розглянули питання, хто такий Едвард Дженнер. Тепер погляньмо на це детальніше.

Для початку потрібно коротко пояснити, в чому полягало досягнення Дженнера. Одразу потрібно сказати, що «наш герой» не був першим, хто застосував на практиці прийом, у подальшому відомий як вакцинація. Раніше такі маніпуляції називалися «інокуляціями». Під цим методом розумілося: «...профілактичне зараження за допомогою внесення віспяного гною, що практикувався в Піднебесній імперії серед вищих верств вже з Х ст. якимось кланом професійних інокуляторів» (О.Коток «Безжальна імунізація». - 2008. - С.88-89). Дженнер почув сільську легенду про те, що люди, які перехворіли коров’ячою віспою (зовсім інша хвороба, яку з натуральною віспою споріднювала лише схожість назв), стають захищеними на все життя від натуральної віспи. НА ВСЕ ЖИТТЯ! Запам'ятайте це твердження. Саме цей факт доносився до людей на зорі появи вакцинації. Дженнер вирішив оформити сільські чутки у вигляді наукової теорії з підкріпленням її практичними результатами. Що з цього вийшло і чи вийшло взагалі  ̶  розповідається у цій праці.

Розділ 1. Наукова репутація Дженнера до вакцинації.

1.1. Як Дженнер істину «шукав»

У своєму листі до поважного вченого і письменника доктора Інгенхауза (він поставив під сумнів експериментальні дані так званого відкриття «рятівника» людства), Едвард Дженнер написав таку фразу: «Повірте мені, сер, метою цього та інших досліджень в області фізіології, які коли-небудь цікавили мене, завжди було встановлення істини».

Давайте розглянемо чи так це було насправді. Але спершу на хвилину зупинимось і замислимось: якщо людина прагне встановити істину, докопатися до суті, вона приділяє цьому питанню багато, якщо не сказати, весь свій вільний час, детально перевіряє, аналізує, повторно перевіряє факти. Адже істина повинна відповідати трьом головним критеріям: логічна цілісність, приємні емоції та корисні плоди.

А тепер повернемося до заяви Дженнера. Чи підкріпив він її діями? Для початку маленька прелюдія, яка розкаже нам дещо цікаве про «нашого героя».

В 1771 році, невдовзі після того, як Едвард Дженнер оселився в домі хірурга Хантера, де він осягав ази медичної науки, йому доручили роботу над зразками, які привіз Бенкс із експедиції Кука в південних морях.

«Нічого в його записах або спостереженнях, використаних Хантером, не говорить про те, що Дженнер будь-коли мав навички анатомування і препарування. Набір ін'єкційних препаратів, що показують стадії розвитку курячого яйця, заповіданий Дженнером своєму душеприкажчику д-ру Барону, був, швидше за все, придбаний Хантером для Дженнера на розпродажі "Мистецких препаратів Хьюсона", хоча Барон без жодних підстав стверджує, що ці препарати Дженнер зробив власноруч, і відповідно хвалить його препараторські вміння».

В 1772 році Дженнер повернувся в Берклі. Після повернення в Глостершир, почалася його переписка з Хантером, яка продовжувалась до 1793 року. Саме із цих листів ми можемо дізнатися особливості осягнення Дженнером істини на етапі його становлення як медичного «фахівця».

«Безперечно, Хантер щиро любив свого колишнього пансіонера не лише за його багату уяву, а й за добродушність, хоча той і затягував доставку зразків. "Я нікого не знаю, - пише йому Хантер в 1776 році. - Якщо комусь і писати, то тобі. Немає нікого, кому я був би настільки зобов'язаний". І знову, 18 січня 1776: "У мене до тебе всього одне прохання - шли мені все, що можеш дістати: тварин, рослини, мінерали", і 17 грудня 1777: "Я турбую тебе своїми листами, але ти єдиний, до кого я можу звернутися", тобто за зразками та спостереженнями, доступними в селі».

«Хантер давав своєму сільському кореспондентові різні завдання, що стосувалися спостережень за природою, але тільки з двох щось вийшло. Одне з них через чотирнадцять років стало темою роботи Дженнера "Природна історія зозулі", опублікованої в "Філософських працях", а інше обмежилося кількома мізерними спостереженнями за температурою тіла їжаків у періоди сплячки і неспання. У листі Бенксу ще є уривчасті відомості про дію крові та інших органічних добрив на рослини. Ось на які ранні досягнення посилається Дженнер, відповідаючи Інгенхаузу в 1798 році: "Повірте мені, сер, і це, та інші дослідження, які коли-небудь займали мене, переслідують істину", і т.д.».

Не будемо наводити тут повну історію, як Дженнер працював за дорученням Хантера, проводячи досліди. Ліниво і безвідповідально - це якщо коротко охарактеризувати його роботу. Хто захоче, прочитає про це в першому розділі книги Ч. Крейтона про Дженнера і складе власне враження. Ми краще розглянемо історію створення єдиної роботи «героя», яка була вміщена в «Філософських працях» в 1788 році і на яку Дженнер постійно посилався як на власне досягнення. Ось історія її створення.

1.2. Історія створення праці Дженнера про природну історію зозулі

«Неподалік Берклі розташовувалася ферма, що належала Гупер, тітці Дженнера. Ферма була улюбленим місцем зозуль, і Дженнер, як і багато дітей у його місцевості, ще з дитинства познайомився із звичками цих птахів. З давніх-давен всі знають, що зозуля відкладає свої яйця в гнізда інших птахів, і навіть Аристотель вважав ці відомості загальновідомими.

Джон Хантер, який довіряв знанням людства в цій галузі, запитав себе: навіщо зозулі відкладати яйця в чужі гнізда? І він прагнув знайти відповідь за допомогою свого улюбленого методу вивчення внутрішньої будови стосовно звичок тварин.

Відомо, що до 1771 року, тобто до того, як двадцятиоднолітній Дженнер оселився у Хантера, останній піддавав анатомічним дослідам самок зозулі і задовольнився тим, що не виявив в анатомічній будові внутрішніх органів перешкод, як припускалося до нього, до висиджування яєць, як це роблять усі інші птахи.

У 1788 році Дженнер представив те саме спостереження у своїй праці як щось нове, разом з аналогічним висновком, зробленим Уайтом із Селборна за допомогою дослідження козодоя, дуже схожого по будові на зозулю... Але Барон, як завжди, складає міфи і повідомляє, що "всі дослідники до Дженнера були схильні приписувати зозулям незвичність будови, яка і породжувала таку поведінку"... У вивченні зозуль існувало багато інших питань, що потребували прояснення, про це прекрасно знав Хантер, і Дженнер, повернувшись у Берклі після учнівства у будинку Хантера, поза сумнівом мав уявлення про погляди і плани великого анатома на цей предмет. У одному з перших листів, написаних через декілька місяців після від'їзду Дженнера в провінцію, Хантер дякує останньому за присланий шлунок зозулі, а в іншому посланні, що відноситься до цього ж періоду, Хантер пише: "Я буду радий твоїм спостереженням за зозулями, будь гранично точний».

Давайте закцентуємо нашу увагу: тобто Дженнер без жодних докорів сумління, через 17 років після досліджень Хантера, скористався результатами його роботи і подав їх як свої.

Продовжимо.

«Жодним чином Хантер не бажав позбавляти свого кореспондента будь-яких переваг або нагород, право на які той міг отримати завдяки своїм дослідженням в області природних наук. У ранньому листуванні Хантер пише Дженнеру: "Якщо завдяки своїм дослідженням ти відкриєш який-небудь закон, що заслуговує публікації, я передам його в Королівське товариство від твого імені".

Проте незважаючи на вивчення Дженнером зозуль впродовж ряду років, не було схоже, щоб з цього вийшло щось більше, ніж вийшло з дослідження їжаків.

У 1783 році, тобто через 10 років після першої згадки про зозулю, Хантер все ще пише: "Я був би радий правдивому і точному звіту про зозуль, в міру можливості побудованому на твоїх власних спостереженнях", і в тому ж самому році: "Цього літа мені потрібна твоя готова доповідь про зозуль". Пройшли ще три роки, і врешті-решт в 1786 році Дженнер підготував для Королівського товариства свою працю про "Природну історію зозулі" у формі листа Хантеру».

Отже, Дженнер почав працювати над даною працею в 1773 році. Закінчив він її через 13 років. За такий час це мало бути грунтовне дослідження, з великою кількістю фактів та власних дослідів і висновків.

Читаємо далі.

«Хантер отримав лист, але не передав його відразу ж в Королівське товариство, вичікуючи декілька місяців, оскільки товариство роздирали внутрішні конфлікти, і момент був невдалий. Робота була представлена раді в травні або червні 1787 року, і за розпорядженням останнього вона була опублікована в "Філософських працях".

Але в самий останній момент Дженнер з якоїсь причини змінив точку зору на найважливішу частину проблеми, над якою він працював близько п'ятнадцяти років. Він попросив, щоб роботу повернули, і президент Королівського суспільства Бэнкс погодився на його прохання, написавши 7 липня 1787 року наступне: "Внаслідок Вашого відкриття, що пташеня зозулі, а не доросла особина, викидає з гнізда яйця і інших пташенят, рада вирішила надати Вам самому вирішувати, як краще поступити. Ми будемо раді знову отримати Вашу працю і опублікувати її наступного року".

Врешті-решт прогалини було заповнено і 27 грудня 1787 року Дженнер відправив свою роботу, а 13 березня 1788 року зачитав доповідь Королівському товариству, і в тому ж році його опублікували в "Працях". На хвилі успіху Дженнер пише Хантеру, пропонуючи свою кандидатуру на вибори в члени Королівського товариства, і Хантер відповідає, що він говорив з сером Джозефом Бэнксом і той "не має нічого проти і зробить підтримку, але вважає, що було б краще спочатку надрукувати і дати усім почитати дослідження, і дозволити людям розміркувати над ним, оскільки багато хто може і не повірити прочитаному". Вже в лютому наступного року (1789) Дженнер балотується і обирається F.R.S. (членом Королівського товариства. - Прим. перекл.).

Але чому Дженнеру довелося попросити повернути свою працю, і чому Бэнкс написав йому, що при публікації в "Філософських працях" "багато хто може і не повірити прочитаному"? Йдеться про дуже барвистий опис того, як пташеня зозулі, якому лише один день, виштовхнуло з гнізда свого побратима, пташеня тинівки такого ж віку і розміру.

Спочатку теорія Дженнера, грунтована на спостереженнях і багаторазово підтверджена, полягала в тому, що доросла тинівка, побачивши яйце зозулі в гнізді, тут же викидає звідти свої власні яйця, ймовірно, від злості, або доросла зозуля прилітає і викидає пташенят тинівки, що тільки-но вилупилися, з гнізда. Принаймні, саме про це Бэнкс прочитав в першому варіанті праці, хоча в другому варіанті Дженнер пише, що подібної теорії помилково дотримуються багато авторів, і жодного разу не згадує про те, що до недавнього часу він дотримувався її сам...

В даному місця у Чарльза Крейтона подана примітка 24, ось вона:

«Пізніше стало відомо (і ці відомості підтверджуються музеєм Дженнера на його сайті), що Дженнер доручив спостерігати за гніздом своєму 16-річному племінникові Генрі, який і придумав те, що Дженнер включив в первинну версію роботи як свої власні спостереження».

Чудова ілюстрація до твердження Дженнера, що метою його діяльності було осягнення істини.

Продовжимо читати Ч. Крейтона:

«Але 19 червня 1787 року Дженнер побачив щось дивовижне. За день до цього в гнізді тинівки лежало три її власних яйця і одне яйце зозулі. Наступного дня в гнізді знаходилися пташенята, що тільки-но вилупилися - одне пташеня зозулі (воно вилупилося з яйця розміром з яйце жайворонка) і одне пташеня тинівки, два яйця, що залишилися, зникли. "Гніздо знаходилося біля самого краю загорожі, і я виразно бачив, що відбувалося далі: пташеня зозулі [що вилупилося всього кілька годин тому] викидало з гнізда пташеня тинівки. За допомогою крил і гузки маленьке створіння примудрилося підчепити спинкою інше пташеня, підійнялося з ним на самий верх стінки гнізда, зачекало хвилину і різким рухом викинуло пташеня геть. Пташеня зозулі почекало трохи, поворушило кінчиками крил, як би обмірковувавши, чи все зроблено вірно, а потім впало назад в гніздо. Я часто [наскільки часто?] бачив, як до початку дій він досліджував ними (кінчиками крил) яйце і пташеня; мабуть, ці частини настільки чутливі, що компенсують відсутній у нього зір"; тобто йдеться про маленьке і слабке пташеня, не більше того яйця, з якого він нещодавно вилупився. Потім Дженнер вирішив покласти яйце поряд з безсердечним створінням і "так само яйце було зрушено до краю гнізда і викинуто геть". Після цього, Дженнер виконав цей дослід ще кілька разів в різних гніздах і бачив, що пташеня зозулі "схильне діяти так само".

Вирази "часто" і "кілька разів в різних гніздах" в попередніх реченнях не слід сприймати занадто буквально, оскільки, за його ж власним твердженням, подібну поведінку пташеняти зозулі він побачив уперше 19 червня 1787 року, коли сезон кладки яєць того року практично закінчився, а Дженнер відправив і опублікував працю до початку наступного сезону.

Але ці чудеса не єдині, додані в другий варіант праці. Виявляється, спина пташеняти зозулі має спеціальну будову, що допомагає переміщати і викидати яйця і пташенят: "Його спинка дуже відрізняється від спинок інших птахів, що тільки-но вилупилися, від лопаток і до низу вона дуже широка, з невеликим заглибленням в середині. Мабуть, сама природа створила це заглиблення, воно допомагає пташеняті зозулі успішно рухати яйце тинівки або її пташеняти, а також виштовхувати їх з гнізда. Коли йому близько 12 днів, заглиблення майже зникає і спинка стає схожа формою на спинки інших неоперених пташенят".

Навряд чи варто говорити, що цієї незвичайної і дивовижної зміни у будові не існує; Дженнер і не намагався довести своє твердження єдиним можливим способом, тобто декількома розтинами.

Більше того, з необережності він сам признається в надуманості будови пташеняти - на попередній сторінці своєї неймовірної оповіді про вигнання він зазначає, що пташеня зозулі "захоплює свою ношу за допомогою підведених ліктів".

Як ми бачимо, яскравий приклад суперечності між думками Дженнера. Тобто можна сказати, що він не бере до увагу те, що казав раніше.

Продовжимо цитування:

«Не лише дивовижне заглиблення зникає на дванадцятий день зі спинки пташеняти, але також "схильність до виштовхування своїх побратимів починає знижуватися, починаючи з друго-третього дня життя і, як я міг помітити, повністю зникає на дванадцятий день. Насправді, як я сам дуже часто спостерігав, схильність до викидання яйця зникає навіть на декілька днів раніше", і так далі.

Увесь цей різноманітний, багатий і дивовижний матеріал про поведінку пташенят зозулі був зібраний, швидше за все, впродовж декількох днів у кінці сезону висиджування в 1787 році, при цьому не згадується про дослідження, що робилися упродовж ряду років, починаючи з 1773 року, коли Дженнер уперше написав Хантеру про свої "спостереження за зозулями". І Хантер відповів: "Будь гранично точний". Ніколи подібна рада не була доречніша».

Констатуємо: лише кілька днів на протязі як мінімум 13 років в осягненні істини. Вражаюче. А що він робив попередні роки?

«Пташеня зозулі, що тільки вилупилося, забирається на край гнізда з рівним йому за розміром пташеням тинівки в спеціальній виїмці на спинці, завмирає на вершині, а потім викидає свій вантаж спритним поштовхом, і залишається там на якийсь час, щоб переконатися в катастрофі, що відбулася, - цей барвистий опис Дженнера був прийнятий усіма орнітологами. Пеннан, що спочатку давав розумне пояснення, що пташеня зозулі "незабаром давить і убиває справжнє потомство, оскільки росте дуже швидко", змінив цю фразу, ознайомившись з працею Дженнера, на "швидко позбавляється від них, викидаючи їх з гнізда".

Дослідження Дженнера містить декілька вірних і прозаїчних фактів, але більша частина, особливо найбільш цитовані фрагменти, лише суміш протиріч і дурниць.

Саме завдяки цій науковій роботі Дженнера обрали членом Королівського товариства, і саме її мав на увазі Дженнер, відповідаючи Інгенхаузу з приводу розбіжностей із-за коров'ячої віспи: "Повірте мені, сер, метою цього та інших досліджень в області фізіології, які коли-небудь займали мене, завжди було встановлення істини" (кінець цитати).

1.3. Висновок

Отже, Дженнера обрали членом Королівського товариства за «наукову» працю, в якій він скористався напрацюваннями Хантера, а також використав відомі всім факти. Але головне, що вона була побудована на суперечностях і дурницях, які членами товариства були сприйняті як реальність. Виникає одне дуже просте питання: а чому ніхто інший не провів власні спостереження і не перевірив правдивість слів Дженнера?

Продовження: Едвард Дженнер та невідомі факти про вісповакцинацію. Читаючи Чарльза Крейтона. Розділ 2.

Наші інтереси: 

Пізнавати правду про вакцинацію!

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ласкаво просимо до церкви програмістів Aryan Softwerk

Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков

Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Андрій Гарас.
0
Ще не підтримано

Якщо хочеш зрозуміти явище, пізнай, звідки все почалося!

У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!

Коментарі

Зображення користувача Андрій Гарас.
0
Ще не підтримано

Якщо хочеш зрозуміти явище, пізнай, звідки все почалося!

У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Цікава історія! Досліджуємо біографію спритного шахрая.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Андрій Гарас.
0
Ще не підтримано

Повний текст книги Ч. Крейтона можна знайти тут:
https://1796web.com/vaccines/opinions/creighton/creighton.htm

У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!