З осені 1994 р., з перервою на 3 роки, Росія веде війну з Ічкерією. За цей час десятки тисяч громадян Росії, військовослужбовців, міліціянтів, бійців різноманітних ОМОНів, “загонів спецпризначення” пройшли через цю війну. Який досвід вони там набули? Ясно, що в першу чергу – антипартизанської боротьби. Тобто досвід боротьби з цивільним місцевим населенням. Це означає участь у “зачистках”, грабунках, викраденнях і безкарних вбивствах цивільних. Людина, яка побувала у чеченській м’ясорубці, схильна бачити світ чорно-білим, тобто поділеним на “своїх” і “ворогів”. Кожен цивільний для них – потенційний “ворог”, “посібник терористів”. А складні питання звично вирішувати натисканням на спусковий гачок. Бо ж хто перший вистрілив – той і правий.

Здавалося б, це внутрішні проблеми Росії. Але ж Україна має з РФ безвізовий режим. Це означає, що будь-який з цих “героїв” може спокійнесенько взяти квиток і в’їхати до України, коли йому заманеться. Ще й вільно пересуватися протягом 90 днів всередині країни. Де гарантія, що після прийому чергової пляшки йому не захочеться скористатися своїм “бойовим досвідом”? Недавній випадок із вбивством у Судаку кримчанина російським курсантом-десантником доводить, що загроза є цілком реальна.

Захистити від цієї небезпеки українських громадян повинна держава в особі МЗС. Безвізовий режим з Росією має бути скасований. Треба запровадити безкоштовні візи для в'їзду в Україну. Для громадян РФ чоловічої статі призовного віку отримання візи повинно бути зумовлене проходженням співбесіди. Напевне, краще, щоб таку співбесіду проводив лікар-психіатр, здатний оцінити схильність опитуваного до агресивних дій, насильства тощо.


Олексій Перепелиця, київський крайовий політреферент ВО "Тризуб" ім. С. Бандери