Фармацевтична брехня («Bad Pharma»)

Ця книга стала бестселером всюди, де видавалася. Ось як сформулював її проблематику сам автор: «Чи дійсно нові ліки кращі аналогічних колишніх? Чи вартують вони тих грошей, які за них доводиться платити? А, можливо, результати їх клінічних випробувань просто прикрашені? І, нарешті, найважливіше питання: а чи не небезпечні ці ліки для пацієнтів? Чи не можуть вони вбити людину?»

На початку 2000-х років пацієнтам, які страждали від захворювань суглобів, часто прописували болезаспокійливий засіб Віокс, поки не з’ясувалося, що у певних категорій хворих Віокс удвічі підвищував ймовірність інфаркту або інсульту. У вересні минулого року фармацевтична компанія Merck оголосила про добровільне відкликання цього препарату.

Як вважають, десятки тисяч хворих на діабет заробили інфаркт, приймаючи рекомендовані їм ліки - Росиглітазон (тепер також заборонений до продажу).

В обох випадках мова йде не про торгівлю підробленими медикаментами, а про те, що людям прописували ліки, які пройшли всі лабораторні та клінічні випробування. Вони на законних підставах були допущені до виробництва і продажу. Вважалося, що у них виявлені всі побічні наслідки, що вони корисні і нешкідливі (крім вагітних і далі за списком).

Чому ж із лякаючою частотою пацієнти виявляють, що вони - «виключення з правил»? Адже всі випробування, перевірки, інстанції ... І тут погляд людини, яка шукає смисл і пояснення того, що трапилося, мимоволі ковзає по - скажімо так - «чорній папці», яка є у всякої  фармацевтичної компанії, що поважає себе. У цій папці зберігаються результати багатьох клінічних випробувань ліків. Адже у відкритий доступ потрапляє тільки частина протоколів. Серед того, що не належить знати публіці, можуть бути окремі неприємні випадки, з яких і складаються винятки. Вбивчо-неприємні випадки за стінами лабораторій призводять до того, що пацієнт втрачає здоров'я або вмирає, приймаючи препарат, що пройшов перевірку,

Фармацевти знають чимало трюків, що дозволяють представити продукцію в найкращому світлі. Рекламна індустрія стає новим обличчям фармацевтики, її примарною особою. Будь-який препарат, що випускається в життя, удостоєний одразу двох атестацій: «Найефективніший з ліків» і «Найбезпечніший з ліків». Чи варто вірити цим штампованим фразам? 

Проблема набагато ширше, ніж проста підробка ліків. Фармацевтика переживає найтяжчу кризу - це неминуча криза споживання. Фармацевтичні концерни - за прикладом компаній - виробників електроніки - прагнуть випускати все нові й нові «моделі» ліків. Часом вони не витримують критики. Клінічні випробування нещадно виявляють їх недоліки - їхню повну непотрібність, а то й шкідливість. За ідеєю ці препарати потрібно знімати з виробництва після того, як на їхню розробку витрачені величезні грошові суми. Повернути ці суми вже не вдасться...

У хід йде все! Результати клінічних випробувань, які показали непридатність препарату, засекречують, навіть якщо їх - 90%! До друку потрапляють лише потрібні результати. Організовується нав'язлива реклама нового «чудо-препарату». «Замовні статті» публікуються всюди - від бульварних видань до серйозних наукових журналів. Продажі ліків нарощуються. Прибуток йде. Пацієнтам залишається розраховувати лише на диво - вірити в те, що препарат їм допоможе, адже і плацебо, трапляється, допомагає.

Сучасна фармацевтика скотилася до краю прірви. Тут усе крутиться навколо грошей. Благополуччя пацієнта - справа десята. Їм можна пожертвувати. Нові лікарські препарати перевіряють і контролюють ті, хто їх виробляє. Для них негативний відгук - удар по фірмі. Зрозуміло, що в таких умовах обман споживачів - основа отримання прибутку, навіть якщо цей обман смертельно небезпечний. Виходить, що ніхто, крім фармацевтів, не знає, корисні чи шкідливі широко рекламовані ними препарати.

Навіть лікарі не мають можливості ознайомитися з усіма результатами випробувань, не відають про можливі шкідливі наслідки прийому цих ліків. В інтерв'ю газеті The Guardian Бен Голдакр зізнався: «Такі лікарі як я просто не можуть прийняти найкраще рішення про те, як лікувати пацієнта, тому що інформація про методи лікування фальсифікована».

За великим рахунком, нові ліки - це нові «золоті жили». Щоб почати розробку цих родовищ, всі засоби добрі. Те, що ми бачимо, те, з чим стикаємося, - це система, «модель ведення бізнесу».

«Чому, з одного боку, влада так піклується про наше здоров'я, ухвалює відповідні закони, вимагає, щоб ми під загрозою штрафів пристібали ремені безпеки в автомобілях, не палили там-то і там-то? І чому, з іншого боку, влада байдужа до нашого здоров'я, її зовсім не цікавить, які ліки нас змушують уживати»? Влада залишила занадто багато «на розсуд фармацевтів», і ті щосили користуються вольностями у своїх «брудних іграх».

За словами Фіони Гудлі, головного редактора British Medical Journal, фармацевти «систематично, протягом десятиліть, приховують результати клінічних випробувань або фальсифікують їх».

Досвід показує, що в тих випадках, коли клінічні випробування нових ліків проводять самі фармацевти, результати найчастіше бувають позитивними. Ліки визнають придатними для продажу. Інша справа, коли ті ж дослідження проводять незалежні експерти. Часом вони доходять протилежних висновків.

У своїй книзі Голдакр наводить цілий ряд подібних прикладів.

Так, в 2010 році троє незалежних вчених з Гарварду і Торонто проаналізували дослідження, присвячені найважливішим групам ліків, у тому числі антидепресантів і протиракових препаратів. Вони переглянули понад п'ятсот робіт. Якщо роботи фінансувалися самими фармацевтами, то в 85% випадків результати були позитивними, а якщо незалежними інвесторами - в 50% випадків. 

Чому фармацевти так вдало ставили досліди? Тому, наприклад, що порівнювали новий препарат з давно відомим, але не дуже надійним. Або для порівняння брали перевірені ліки, але в такій малій дозі, що вони свідомо гірше допомагали пацієнтам з контрольної групи, ніж новий препарат.

Іноді фармацевти проводили серію клінічних випробувань. Кращий з отриманих результатів публікували, решту замовчували. І якщо вони все-таки програвали конкуренцію з традиційними препаратами, новий виріб порівнювали з плацебо. Так будь-яка другорозрядница стала б чемпіонкою з бігу, коли б на старт найважливішого турніру поруч з нею виставили сім старих.

Якби ми викрили якогось ученого, який приховує частину отриманих ним в експерименті результатів, щоб тільки підтвердити свою гіпотезу, ми б відлучили його від науки, назвали фальсифікатором і махінатором.

Але у фармацевтичній галузі скільки не намагаються її розхитати окремі скандалісти, панує та ж милостива тиша. Ось так ліки, користі від яких не більше, ніж від плацебо, як і раніше залишаються в «лідерах продажів» лише тому, що всі роботи, в яких критикувалися ці «уявні величини», були фактично заборонені - як свого часу роботи, в яких ставилася під сумнів «яровізація від Лисенка».

У всьому світі, наприклад, виділяються мільярдні суми на закупівлю такого препарату як Таміфлю виробництва компанії Roche. Вважається, що він допомагає уникнути ускладнень при грипі. Але наскільки заслужена його слава?

Існує така міжнародна некомерційна організація як Cochrane Collaboration («Кохрейн Коллаборейшн»). Вона об'єднує вчених, які щорічно складають сотні систематичних оглядів з найважливіших проблем медицини.

У 2009 році, коли спалахнула епідемія грипу і на закупівлю Таміфлю знову довелося виділяти великі суми грошей, уряди Великобританії та Австралії звернулися до «Кохрейн Коллаборейшн» з проханням ще раз перевірити ефективність цих ліків. Тож незабаром на її сайті з'явився скандальний лист дитячого лікаря з Японії Кейдзі Хаясі. Ось що він розповів:

«Ви узагальнили всі результати всіх досліджень [Таміфлю], але, чесно кажучи, винесений вами позитивний висновок ґрунтується лише на даних однієї-єдиної цитованої роботи, а саме метааналізу, складеного під керівництвом якогось автора на прізвище Кайзер і проплаченого фармацевтичної компанією. Цей «документ Кайзера» узагальнює результати десяти проведених раніше досліджень. Проте лише два з них публікувалися в спеціальній літературі. Інформація про вісім інших досліджень лише коротко викладена в цьому вторинному джерелі, що профінансоване представниками фармацевтичної індустрії. Це - недостатньо надійне свідоцтво».

Згодом ученим, які входили до колаборації, довелося просто викреслити ці вісім досліджень, оскільки компанія Roche не надала ніяких докладних звітів про їх проведення. З уривчастих повідомлень було незрозуміло, чи допомагає препарат Таміфлю при лікуванні грипу, чи краще він допомагає в порівнянні з уже відомими ліками, в порівнянні з плацебо тощо.

За оцінкою Джозефа Росса, експерта з Єльського університету, фармацевтичні компанії приховують результати кожного другого клінічного випробування. Якщо цю практику не змінити, то з часом будь-який похід в аптеку перетвориться на «російську...», ні-ні, на «індійську рулетку». Індійську тому, що в Індії щороку сотні людей вмирають від того, що фармацевтичні компанії перевіряють на них дію нових «чудо-препаратів», нових ліків, які незабаром опиняться на прилавках аптек у країнах Європи.

Безвідповідальність нагороджується, довірливість карається - ось кредо сучасних фармацевтів. Легальне кредо. Сама система фармацевтичної індустрії в країнах Заходу, країнах, що постачають ліки на весь інший світ, влаштована так, що допускає і навіть заохочує фальсифікацію найважливіших результатів.

Ми звично вважаємо, що відомства, які дозволяють продаж ліків, знайомі з усіма їхніми перевагами і недоліками. Насправді вони знають лише те, що дозволяють їм знати фармацевти. Насправді вони закривають очі на те, що частина результатів випробувань засекречена.

Ми звично вважаємо, що лікарі, які виписують ліки, прекрасно знають, чим вони добрі і чим погані. Насправді їм відома лише частина правди. Про решту не здогадався б навіть Шерлок Холмс.

Кілька століть тому знаменитий іспанський сатирик Франсіско де Кеведо жовчно написав: «Якщо ти будеш платити лікареві, коли захворієш, то як ж ти розраховуєш, щоб він повернув тобі здоров'я, яке для нього не потрібне, адже позбавляє тебе хвороби , що дає йому його насущний хліб».

Сучасні фармацевти, наповнюючи ринок безліччю нових, непотрібних для нас ліків, лише дотримуються цієї вікової традиції, яка в наші дні відродилася. Ми платимо великі гроші за ліки, які нам не допомагають, і змушені все купувати і купувати їх, відшкодовуючи величезні кошти, витрачені на їх виробництво.

Зрозуміло, багато пацієнтів думають, що нові ліки краще старих. Однак результати досліджень свідчать, що від новинок часто нема жодної ​​користі.

* Так, минулого року в Німеччині було перевірено 73 нових ліків, у тому числі препарати проти діабету, раку і гіпертонії. Лише 14 виявилися помітно кращими тих, якими ми давно користуємося. Ще 23 препаратів виявилися трохи краще колишніх. У загальній складності, це - половина всіх нових найменувань.

* Дослідження, проведене в ЄС у 2013 році, показало, що лише п'ята частина нових ліків, що з'являються на ринку, істотно краща тих, що вже є у продажу. Тим часом загальний обіг досліджених ліків склав 5 мільярдів євро.

До слова, якщо «чудо-препарат» виявиться недієвим, але при цьому нешкідливим, його ще важче заборонити. Так, кілька років тому нашуміла історія з антидепресантом Едронакс. Тести показували, що він чудово допомагає людям, що страждають від депресії. Але незабаром з'ясувалося, що при клінічних випробуваннях публікувалися лише позитивні результати. Усі негативні результати, - а їх було дві третини, - утаємничені. 

У лютому 2013 року компанія Pfizer визнала, що між її препаратом Едронакс і пустушками-плацебо нема ніякої різниці. Тим не менше, він успішно продається - він же практично нешкідливий!

У 2012 році американська компанія Glaxo була оштрафована на три мільярди доларів. Цьому передувало, за повідомленням газет, «найбільше в історії США розслідування махінацій фармацевтів». Новий «чудо-препарат для боротьби з депресією», Паксил, дозволено було продавати лише дорослим. Однак компанія навмисно поширювала його серед підлітків. Дитячим психіатрам пропонували безкоштовні упаковки цього антидепресанту. Їх знайомили зі статтею в серйозному науковому журналі, де говорилося, що за результатами клінічних випробувань Паксил дуже корисний для дітей. Насправді стаття була замовною, а «результати», якими пишалися фармацевти, були ними фальсифіковані.

Критика фармацевтичної індустрії набирає обертів. Як пише оглядач німецького журналу Bild der Wissenschaft, «нам не вистачає перш за все, системи законів і штрафів, які зачепили б фармацевтичні компанії за живе; без цього всі ці фірми в осяжному майбутньому навряд чи змінять стратегію своєї поведінки, стратегію просування своїх товарів на ринок».

У «фармацевтичної брехні» всі п'ятдесят відтінків. Її білими, блискучими нитками шиті багато статей про медицину: «Прорив у боротьбі з раком». - «Створено чудо-ліки від старості». - «Учені з Каліфорнійського університету зробили революцію в дослідженні стовбурових клітин».

Сенсації! Сенсації добре продаються! Сенсації добре продаються в медицині, адже власне здоров'я хвилює кожного. Сенсації особливо добре продаються в медицині, якщо автори статей посилаються на роботи вчених з «Каліфорнійського (Колумбійського, Вашингтонського ...) університету» або «роботи видатних вітчизняних дослідників». У журнальній статті можна так яскраво, так переконливо представити результати дослідів, проведених на мишах в одній з університетських лабораторій, що ніхто і не задумається про те, а чи на людину ця терапія подіє точно так само. Насправді, реальність може виявитися тьмяним відблиском авторських (і наукових) фантазій.

Дзеркало брехні, яким озброюються автори цих фантазій, прагнучи затьмарити правду, має й інші секрети. Так, легко конструюються причинно-наслідкові механізми. Адже, маніпулюючи термінами і фактами, можна знайти для будь-якого факту зручну для вас причину.

Наприклад, у пресі часто побутують посилання на наукові дослідження, в яких вказується на «благотворну дію вина для серцево-судинної системи». Справді, є дослідження, є статистика, які показують, що люди, які помірно вживають вино, рідше страждають від серцево-судинних захворювань. Але з чим це пов'язано? З вином? Або, може бути, їх помірність в питті обумовлена ​​їхнім способом життя, їхнім природним спокоєм, стійкістю нервової системи, тим, що вони рідше відчувають стреси, їх не кидає з крайності в крайність ... Цілком може бути, що і «причина», і «наслідок» тут лише похідні від генетичних особливостей людини.

Торік на сторінках Britisch Medical Journal була опублікована стаття Петрока Самнера і Кріса Чамберса з Кардіфського університету. Вони проаналізували 462 прес-релізи, датованих 2011 роком. Всі ці матеріали вийшли зі стін 20 британських університетів. Здавалося, це мало гарантувати їх якість, їх наукову вивіреність.

Насправді, статті (зрозуміло, що медичні) рясніли методологічними промахами, мимовільними або допущеними навмисне.

• У 40% випадків їх автори надто обнадіювали пацієнтів, давали їм (в кращому випадку) даремні поради.

• У 36% випадків їх автори, описавши досліди, проведені в лабораторії, і отримані ними результати, всіляко намагалися переконати читачів у тому, що ці результати автоматично застосовні до людини.

• У 33% випадків автори статей придумували причинно-наслідкові механізми, хоча в наявності був лише випадковий збіг тих чи інших факторів.

Далі Самнер і Чамберс проаналізували ще й 668 статей, що з'явилися за матеріалами цих прес-релізів. Статті ці однозначно були лише відлунням звуків, що долетіли до журналістів. Якщо автори прес релізів сурмили про «прорив», «революції», то в унісон їм заливалися захопленнями й журналісти. Якщо ж тон прес-релізів був сухий, стриманий, то спокійні були зазвичай і статті, що з'являлися за їх мотивами.

Вчені люблять звинувачувати журналістів у тому, що ті перекручують факти, роблять неправильні висновки, женуться за дешевими сенсаціями, не шкодують фарб для дрібниць. Але ця статистика свідчить про те, що в медицині, наприклад, журналісти є лише пішаками, яких навмисно направляють вперед автори наукових робіт, які прагнуть якнайдорожче продати отримані ними результати. У кожному разі, програє той самий читач-шанувальник-покупець.

У 2012 році таке ж дослідження було проведене в США; воно дало схожі результати. Статті журналістів, які пишуть про науку, це наче відлуння опублікованих раніше прес-релізів. Все хороше, що було сказано про новий метод лікування або новий препарат самими вченими, неодмінно знаходить відгук у статті. Так що прес-службам медичних компаній і дослідницьких інститутів маніпулювати громадською думкою дуже легко.

Найсумніше, зауважує Маркус Анхойзер, який керував подібним проектом (Medien-Doktor) у Німеччині, що «сьогодні кожен з нас, заглянувши в Інтернет, щоб зрозуміти, що потрібно робити при тому чи іншому захворюванні, або як ставитися до такої-то терапії, рано чи пізно знайде відповідні прес-релізи, підготовлені в стінах університетів та інститутів». Всі ці «примари надії», блискітки мелькають в рядках прес-релізів, всі ці обіцянки й обіцянки, прокрадуться і в серце хворого, обнадіють його - але примари так часто не втілюються наяву.

Так що ж робити? Бен Голдакр в коментарі, опублікованому в тому ж Britisch Medical Journal, вимагає, щоб вчені відповідали - хоча б своєю репутацією - не тільки за статті у наукових журналах, а й за прес-релізи, складені кимось від імені університету, де вони працюють.

Але чи так послухаються його? У світі науки свій «природний відбір». Університети, як і фармацевтичні компанії, відчайдушно конкурують один з одним. Ведуть боротьбу за спонсорів, контракти, гранти. І якщо десь лише блиснула «іскорка надії», то чому б не розпалити з неї «вогник», а то й «полум'я слави»?

А як щодо пацієнта? Йому залишається лише з подивом слухати ці громи фанфар, які долітають звідкись з «верхів», з самих небес, куди може піднестися й він, заслухавшись цієї переможної музики, повіривши в те, що йому твердять.

Джерело: «Знание-Сила», №6, 2015, стор. 4-13