Спецпроект Юрія Макарова "Мій Шевченко" представляє собою 4-серійний фільм, присвячений життю Великого Кобзаря. Поруч із загальнопоширеними відомостями у проекті розкриваються невідомі деталі з біографії автора, що дає цілісне уявлення про життя та особистість Тараса Шевченка - не символ і параграф із підручника, а живу людину.
Які шанси були у хлопця-кріпака, четвертого із дев’яти дітей у селянській родині, у дев’ятнадцятому столітті стати відомим українським поетом? – Жодних”, – так починається цей фільм, який, на думку режисера, мав би “донести до свідомості сучасного вестернізованого українця, що Шевченко був абсолютно кльовою, сучасною постаттю, і якщо з фільму це випливає, значить мені щось вдалося”. На підтвердження цієї думки Юрій Макаров процитував відому фразу Єжи Онуха, що “Шевченко – це модний бренд".
Фільм "Мій Шевченко", є нешаблонною спробою показати справжнього, живого Кобзаря, і при тому без втрат пошани й любові до нього.
В інтригуючій назві — "Мій Шевченко" — приваблює оте присвійне — "мій". Тобто — особистісний погляд, суб'єктивний — тим і цікавий.
Як з'ясувалося з невеличкого прологу до фільму, займенник "мій" стосувався не якогось конкретного журналіста чи науковця і його власного розуміння творчості Шевченка, а кожного з глядачів взагалі.
Протягом чотирисерійного документального фільму його творці ведуть глядача від невеличкої хати в Моринцях, де народився, до Чернечої гори біля Канева, де похований.
Від загальновідомих фактів біографії нікуди не дінешся — однак авторам вдається знайти в кожному епізоді з життя Шевченка невідомий нюанс і подати це по-новому. Причому погляд авторів суголосний сприйняттю сучасної людини, бо він не лише об'єктивний, фактографічний, а й емоційний.
Вдалий у фільмі "поліекран": справжні документи, картини — і стара кінохроніка чи фільми про Шевченка (використано картини Ігоря Савченка і Станіслава Клименка). А телевізійна візуалізація придатних до реального показу фактів, місць подій — взагалі річ безпрецедентна. "І все ж краще один раз побачити..." — тут як стовідсоткова істина. Вільнюс, Петербург, Арал — це вже не якісь загальні назви, а конкретні місця, де бував поет. Там і сьогодні живуть люди. І хоча в цьому немає нічого незвичайного, живуть собі, як і сто чи двісті років тому, але в контексті мало не міфічної постаті Шевченка. Ходив цими вулицями чи степами, жив у цих кімнатах, страждав, любив, вірив, сумнівався, сподівався — усе справжнє. Авторам фільму вдалось уникнути й іншої крайності — надмірного, сказати б, оживлення міфу.
"Мій Шевченко" — стрічка інтелігентна й тактовна.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Фільм "Мій Шевченко"
Спецпроект Юрія Макарова "Мій Шевченко" представляє собою 4-серійний фільм, присвячений життю Великого Кобзаря. Поруч із загальнопоширеними відомостями у проекті розкриваються невідомі деталі з біографії автора, що дає цілісне уявлення про життя та особистість Тараса Шевченка - не символ і параграф із підручника, а живу людину.
Які шанси були у хлопця-кріпака, четвертого із дев’яти дітей у селянській родині, у дев’ятнадцятому столітті стати відомим українським поетом? – Жодних”, – так починається цей фільм, який, на думку режисера, мав би “донести до свідомості сучасного вестернізованого українця, що Шевченко був абсолютно кльовою, сучасною постаттю, і якщо з фільму це випливає, значить мені щось вдалося”. На підтвердження цієї думки Юрій Макаров процитував відому фразу Єжи Онуха, що “Шевченко – це модний бренд".
10030701003736292_f0_0.jpg
Фільм "Мій Шевченко", є нешаблонною спробою показати справжнього, живого Кобзаря, і при тому без втрат пошани й любові до нього.
В інтригуючій назві — "Мій Шевченко" — приваблює оте присвійне — "мій". Тобто — особистісний погляд, суб'єктивний — тим і цікавий.
Як з'ясувалося з невеличкого прологу до фільму, займенник "мій" стосувався не якогось конкретного журналіста чи науковця і його власного розуміння творчості Шевченка, а кожного з глядачів взагалі.
Протягом чотирисерійного документального фільму його творці ведуть глядача від невеличкої хати в Моринцях, де народився, до Чернечої гори біля Канева, де похований.
Від загальновідомих фактів біографії нікуди не дінешся — однак авторам вдається знайти в кожному епізоді з життя Шевченка невідомий нюанс і подати це по-новому. Причому погляд авторів суголосний сприйняттю сучасної людини, бо він не лише об'єктивний, фактографічний, а й емоційний.
Вдалий у фільмі "поліекран": справжні документи, картини — і стара кінохроніка чи фільми про Шевченка (використано картини Ігоря Савченка і Станіслава Клименка). А телевізійна візуалізація придатних до реального показу фактів, місць подій — взагалі річ безпрецедентна. "І все ж краще один раз побачити..." — тут як стовідсоткова істина. Вільнюс, Петербург, Арал — це вже не якісь загальні назви, а конкретні місця, де бував поет. Там і сьогодні живуть люди. І хоча в цьому немає нічого незвичайного, живуть собі, як і сто чи двісті років тому, але в контексті мало не міфічної постаті Шевченка. Ходив цими вулицями чи степами, жив у цих кімнатах, страждав, любив, вірив, сумнівався, сподівався — усе справжнє. Авторам фільму вдалось уникнути й іншої крайності — надмірного, сказати б, оживлення міфу.
"Мій Шевченко" — стрічка інтелігентна й тактовна.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков