Масовий притік іммігрантів у Європу поставив сьогодні під питання національну ідентичність країн, що їх приймають. Іммігранти зовсім не бажають розчинятися у країні, яка їх прийняла, а навпаки -- запроваджують там свої порядки і звичаї, і таким чином розширюють простір своєї рідної країни, при цьому вимагаючи для себе хороших умов життя.

Перший сигнал

Яскравий приклад -- Франція. Ще минулого року експерти Департаменту внутрішньої безпеки попереджали уряд Франції: "Автоматичної інтеграції іммігрантів у французьке суспільство не відбувається". Як констатували експерти, щонайменше половина передмість великих французьких міст перетворилася в окремі етнічні общини, де досить популярними є радикальні ісламістські погляди. Там процвітає безробіття і високий рівень злочинності. Навіть у паризьких передмістях, які здавалося б мали б бути одними з найбагатших. Окрім того, часто зустрічаються сім'ї багатожонів, а жертвопринесення стало звичайним явищем.

Мешканці іммігрантських районів все частіше перестають дотримуватися норм цивільного французького суспільства, не визнають його цінності і навіть відмовляються говорити французькою. Як стверджували експерти, "все більше іммігрантських сімей або тих, хто був народжений у Франції від батьків-північноафриканців, вибирають у якості духовного орієнтиру іслам, і все більше молодих людей проповідують антизахідні і антисемітські погляди, які поширюються радикальними мусульманськими проповідниками".

Тоді влада країни запропонувала спеціальну п'ятирічну програму, яка дозволить іммігрантам краще орієнтуватися у французькому суспільстві. Та, схоже на ліберальні кроки вже тоді було запізно, що розуміла і сама французька влада, яка останнім часом зробила ставку на поліцейські методи боротьби з екстремістами.

26 вересня цього року за місяць до початку бунту міністр внутрішніх справ Ніколя Саркозі фактично оголосив війну ісламським терористам, які використовують Францію у якості своєї бази. Саркозі пообіцяв, що всі, кого буде помічено у пропаганді ідей, що суперечать цінностям Республіки, негайно депортують з країни і позбавлять французького громадянства.

Схоже, лідери радикалів, які звикли себе вільно почувати у Франції, вирішили не чекати, допоки їх турнуть. Пересвідчившись під час масових протестів мусульман проти заборони хиджабів в навчальних закладах у мобілізаційних здібностях мусульманської общини, тепер вони нанесли уже масовіший удар по гостинній Французькій республіці. Зважаючи на бідність і випадки дискримінації мусульман у Франції, зробити це було неважко.

Гнів мігрантів вирвався за межі Парижу

Уже десять днів і десять ночей вихор чужого арабського гніву й істерики носиться країною. При цьому бунт уже перекинувся далеко не на бідні міста, такі як курортне Гріні, Тулуза, Ніцца, Лілль, Марсель, Руана, Бордо, та у саме серце Франції -- у Париж.

Всього за одну ніч з суботи на неділю у країні спалили понад 900 машин. Та цього разу цим розлючені іммігранти не обмежилися. Вони руйнують школи, фабрики, бібліотеки, торгові центри. У боротьбу з хаосом змушені були вступити поліцейські і спецназ. Однак успіхи їхні поки що невеликі -- за ніч затримали лише 250 людей.

Розбишаки паризьких передмість стверджують, що пекло триватиме доти, доки голова МВС Ніколя Саркозі не подасть у відставку. Вочевидь, вони не можуть забути той день , коли Саркозі назвав іммігрантів "покидьками". А, може, за бунтом і справді стоїть організована сила, яка вирішила відповісти на виклик міністра. Так вважає і генеральний прокурор Парижу Ів Бот, який заявив, що бунт у Франції має "організований характер", і те, як діють вуличні банди у різних містах вказує на "наявність координації між ними".

Тепер керівництво Франції повстало перед вибором -- вдатися до силових методів чи піти на примирення. Поки що уряд Франції утримується від жорстокості. "Силові методи -- це не вирішення проблем", -- заявив Ніколя Саркозі.

Однак кожен ці слова зрозумів по-своєму. "Ні -- насиллю, так -- діалогу", -- з такими закликами вийшли на демонстрацію мешканці Ольне-су-Буа, де нещодавно відбулися найжорстокіші сутички. Водночас на екстреній зустрічі ключових міністрів на чолі з прем'єром Домініком де Вільпеном, урядовці вирішили, що потрібно прискорити здійснення плану соціально-економічного перетворення у містах. Та чи вирішить це проблему інтеґрації мусульманської общини у французьке суспільство...Очевидно одне -- відтепер Франція, як і вся Європа, вже не простягатиме так широко обійми своїм гостям.

Олександр Дергачов, політолог-міжнародник:

”Франція більше, ніж інші країни залучилася в експеримент щодо ліберального законодавства щодо міграції. В деяких містах концентрація представників інших національностей є досить високою. Врешті це тенденція, яка з року в рік стає свідченням того, що є проблеми як соціально-економічні, так і соціокультурні. Те, що ми зараз спостерігаємо, свідчить, що тенденції масового переселення в країни Європи, виникнення осередків різних національностей і концентрації тих соціальних проблем, які для громадян власне Франції та інших країн свого часу були достатньо ефективно вирішені, ці проблеми поновлюються, позаяк виникає потреба у робочій силі і з'являються нові мешканці. Тож, тут важко щось радити.

Сьогодні немає підстав говорити про те, що це буде постійним явищем, що є якісь передумови, щоб бунти розповсюджувалися у інших країнах, але самі передумови до схожих проблем стають виразнішими. Отож, ми з одного боку можемо говорити про конкретний конфлікт, конкретні події, з іншого боку -- треба зважити на те, що існує масштабна проблема, пов'язана зі специфікою розвитку соціального обміну і такого прояву інтернаціоналізації. Потрібно констатувати -- проблема назріває набагато швидше, ніж з'являються способи її вирішення. Це один з найважливіших сигналів за останній час, і треба передбачати, що ситуація ускладнюватиметься”.