Френк Герберт "Дюна". Книга перша. Розділ другий

Початок: Розділ перший. 

Спроба зрозуміти Муад’Діба без розуміння його смертельних ворогів, Гарконенів, є спробою побачити Правду без знання Брехні.

Це є спробою побачити Світло без знання Темряви. Цього не може бути.

                            (з «Посібника Муад’Діба» принцеси Ірулан)

Це був рельєфний глобус світу, частково занурений в тінь, що відкинулася від поштовху товстої руки, яка виблискувала перснями. Глобус був посаджений на безформний п’єдестал біля стіни кімнати без вікон, інші стіни якої були мішаниною різнокольорових сувоїв, фільмокниг, стрічок і барабанів.

Світло в кімнаті йшло від золотої кулі, підвішеної на мобільних підвісних полях. Робочий еліпсоподібний стіл, верхня частина  якого була з нефритово-рожевого скам’янілого дерева елаки, стояв в центрі кімнати.

Різноформні підвісні стільці були навколо нього. Два з них зайняті. На одному сидів темноволосий юнак, якому було близько шістнадцяти років, з круглим обличчям і похмурими очима. Інше займав стрункий коротун з жіночним обличчям.

Обидва витріщилися на глобус, а чоловік, напівзахований у тінь, крутив його.

Поруч з глобусом здіймався регіт. Поміж того реготу загримів бас:

- Ось вона, Пітере, найбільша людська пастка за всю історію! І Герцог попрямував у її пащу. Чи ж не чудесно те, що я, барон Владімір Гарконен, роблю?!

- Безсумнівно, бароне, - сказав чоловік. Його голос виявився солодким, музичної якості тенором.

Його товста рука лягла на глобус, зупинивши його обертання. Тепер всі у кімнаті могли сфокусуватися очима на нерухомій поверхні і побачити, що то був глобус, зроблений для багатих колекціонерів або планетарних правителів Імперії.

На ньому був штамп імперської ручної роботи. Лінії широти та довготи були викладені платиновою, мов гарна волосина, дротиною. Полярні полюси були вставками з найпрекрасніших небесно-молочних діамантів.

  Товста рука поворухнулася, слідкуючи за деталями на поверхні.

- Я прошу тебе спостерігати, - прогуркотів басистий голос. – Спостерігай ретельно, Пітере, і ти також, Фейд-Рауто, мій милий. Від шістдесяти градусів північної широти до сімдесяти градусів південної широти – ці  відмінні пульсації. Це забарвлення – чи не нагадує воно вам солодку карамель? І ніде не побачиш блакитного кольору озер, річок чи морів. І ці чарівні полярні полюси – такі маленькі. Чи міг би хтось переплутати це місце з іншим? Аракіс! Справді, унікальне місце. Чудовий стимул для вишуканої перемоги.

  Усмішка торкнулася вуст Пітера.

- І подумати тільки, бароне, падишах-імператор вважає, що віддав герцогу вашу планету спецій. Як болісно.

- Це безглузда заява! – прогримів барон. – Ти кажеш це, щоб збентежити молодого Фейда-Рауту, але нема потреби тривожити мого племінника.

  Юнак з похмурим обличчям заворушився на своєму стільці, розгладив складку на чорному трико, у яке був одягнений. Він випрямився, коли прозвучав глухий стукіт у двері позаду нього.

  Пітер піднявся зі свого стільця, наблизився до дверей, з тріском широко відкрив їх, щоб отримати циліндр з повідомленням. Він зачинив двері, відкрив циліндр і проглянув його. Назовні прозвучало його внутрішнє гигикання.

- Ну? – вимогливо запитав барон.

- Дурень відповів нам, бароне!

- Коли б це Атрейдеси відмовились від нагоди проявити жест? – запитав барон. – Ну і що він каже?

- Він вам хамить, бароне. Звертається до вас, як Гарконен, не «Сір і дорогий кузен», без титулів, без нічого.

- У мене славне ім`я! – загарчав барон, голосом видаючи свою нетерплячість. – Що каже дорогий Літо?

 - Він каже: «Ваша пропозиція зустрічі відхиляється. Я неодноразово зустрічався з вашим віроломством і це всім відомо».

- І? - запитав барон.

- Він каже: «Мистецтво канлі все ще має шанувальників в імперії». Він підписався «Герцог Літо Аракіса». – Пітер почав сміятися. – Аракіса! О, Господи! Це занадто!

- Помовч, Пітере, – сказав барон, і сміх припинився, наче його вимкнули вимикачем.

- Канлі, чи не так? – запитав барон. – Вендетта? Він використовує це миле давнє слово з багатою традицією, щоб упевнитись, що я знаю його значення.

- Ви продемонстрували жест миру, - сказав Пітер, – формальності були виконані.

- Як для ментата ти забагато говориш, Пітере, – сказав барон і подумав: «Я маю скоро з цим покінчити. Він майже достатньо прожив, щоб бути корисним».

Барон подивився через кімнату на свого ментата-вбивцю, бачачи риси, які в першу чергу помічали в ньому більшість людей – очі, затінені щілини блакитного в блакиті, очі без жодної краплини білого. Посмішка промайнула на обличчі Пітера. Це була наче маска з гримасою під тими, як діри, очима.

- Але ж, бароне! Ніколи ще помста не була більш прекрасною. Побачити план найвишуканішого віроломства: примусити Літо обміняти Каладан на Дюну. І безальтернативно. Тому що це наказав імператор. Як дотепно з вашого боку!

Холодним голосом барон сказав:

- У тебе словесний понос, Пітере.

- Але ж я щасливий, мій бароне, через те, що ви… що вас зачепили ревнощі.

- Пітер!

- Ах-ах, бароне! Чи не прикро, що ви не змогли самі вигадати цю чудову схему?

- Колись я тебе придушу, Пітере.

- Звичайно, бароне. Врешті-решт! Але добрий вчинок ніколи не пропаде, га?

- Ти колись жував веріту, чи семуту, Пітере?

- Правда, позбавлена страху, дивує барона, - сказав Пітер. Його обличчя перетворилося на карикатурну похмуру маску. – Ха-ха! Але дивіться, бароне, я як ментат знаю, коли ви пришлете ката. Ви триматимете мене стільки, скільки я буду корисний. Неощадливо робити поспішний крок. Я все ще є корисним для вас. Я знаю про те, чому ви навчилися у чудової планети Дюна, – не марнувати. Правильно,бароне?

Барон продовжував пильно дивитися на Пітера.

Фейд-Раута вовтузився на своєму стільці.

«Ці дурні сперечаються!» - думав він. - «Мій дядько не може розмовляти зі своїм ментатом без суперечки. Вони вважають,що я не маю нічого робити і тільки слухати їхні дискусії?»

- Фейд, - сказав барон, – я сказав тобі слухати і вчитися, коли запрошую тебе сюди. Ти вчишся?

- Так, дядьку, – його голос був обережно-догідливим.

- Інколи мене дивує Пітер, - сказав барон. – Я спричиняю біль при потребі, але він… Присягаюся, він отримує від цього позитивну насолоду. Що стосується мене, то мені шкода бідного герцога Літо. Доктор Ює незабаром виступить проти нього, і це буде кінцем всіх Атрейдесів. Але, безперечно, Літо знатиме, чия рука направила поступливого доктора… і знатиме це за жахливих обставин.

- Чому ж тоді ви не направили доктора, щоб той ковзнув кинджалом поміж ребер, тихо та ефективно? – запитав Пітер. – Ви говорите про жалість, але…

- Герцог має знати, коли я триматиму в руках його загибель, - сказав барон. – Та й інші Великі Доми повинні взнати це. Знання цього спричинить для них паузу. Я ж отримаю трохи більше можливості для маневру. Ця потреба очевидна, але це не мусить мені подобатись.

- Можливість до маневру, – кепкував Пітер. – На вас вже націлені очі імператора, бароне. Ваші дії занадто зухвалі. Одного дня імператор пришле сюди, на Гіді Прайм, один-два легіони своїх сардаукарів, і це буде кінцем барона Владіміра Гарконена.

- Ти хотів би це побачити, Пітере, чи не так? – запитав барон. – Ти б отримав задоволення, споглядаючи, як сардаукари мародерствують по моїх містах і як вони захоплюють цей замок. Ти б, справді, насолоджувався цим.

- Барон має запитувати? – прошепотів Пітер.

- Тобі треба було б бути башаром корпусу, - сказав барон. – Тебе аж надто цікавить кров та біль. Можливо, я був зашвидким у своїх обіцянках трофеїв Аракіса.

Пітер зробив п`ять незвично манірних кроків по кімнаті, зупинившись прямо позаду Фейда-Раути. Повітря в кімнаті було стиснутим від напруження, і юнак поглянув на Пітера стурбовано-похмуро.

- Не бався з Пітером, бароне. – сказав Пітер. – Ти обіцяв мені леді Джесіку. Ти пообіцяв її мені.

- Для чого, Пітере? – запитав барон. – Для болю?

Пітер витріщився на нього, затягуючи мовчання. Фейд-Раута посунув свій підвісний стілець у бік і сказав:

- Дядьку, я маю залишатися? Ти сказав, що…

- Мій любий Фейд-Раута росте нетерплячим, - сказав барон. Він рухався у тінях за глобусом. – Терпіння, Фейде. – І перевів свою увагу знову на ментата. – Що  стосовно чада герцога, малого Пола, мій дорогенький Пітере?

- Пастка приведе його до вас, бароне. – пробурчав Пітер.

- Питання не про це, - сказав барон. – Згадай, ти пророчив,що відьма з Бене Джесеріт народить герцогу доньку. Ти помилився, чи не так, ментате?

- Я нечасто помиляюся, бароне, - сказав Пітер, і вперше в його голосі був страх, – віддайте мені належне – я нечасто помиляюся. І ви самі знаєте, що ці, з Бене Джесеріт, народжують переважно доньок. Навіть дружина імператора має тільки жіноче продовження роду.

- Дядьку, - сказав Фейд-Раута, - ти сказав, що тут буде щось важливе для мене…

- Послухай мого племінника, - сказав барон. – Він намагається керувати моїм володінням, а все ще не може керувати собою. – Барон заворушився за глобусом – тінь посеред тіней. – Ну гаразд, Фейд-Раута Гарконене, я тебе викликав сюди з надією навчити тебе трохи мудрості. Ти спостерігав за нашим добрим ментатом? Ти повинен хоч чомусь навчитися з цього спостереження.

- Але, дядьку…

- Найефективніший ментат Пітер. Ти б це сказав, Фейде?

- Так, але…

- Ах! Звичайно ж але! Але він вживає занадто багато спеції, їсть її, наче цукерки. Поглянь йому в очі. Він міг би бути родом з робочого класу Аракісу. Ефективний Пітер, але все ще емоційний і схильний до спалаху пристрасті. Ефективний Пітер, але все ще помиляється.

 Пітер заговорив низьким похмурим тоном:

- Ви викликали мене сюди, щоб послабити мою ефективність критикою, бароне?

- Послабити твою ефективність? Ти мене краще знаєш, Пітере. Я бажаю, щоб мій племінник зрозумів недоліки ментата.

- Ви вже проводите тренінг по заміщенню мене? – наполегливо запитав Пітер.

- Заміщенню тебе? Ну, Пітере, де ж я знайду іншого ментата з такою ж хитрістю та злістю?

- Там же ж, де знайшли мене, бароне.

- Можливо, мені слід пошукати, врешті-решт, - задумливо вимовив барон. – Ти здаєшся трохи неблагонадійним останнім часом. І споживаєш спецію!

- Мої задоволення надто дорого коштують, бароне? Ви їх не схвалюєте?

- Мій любий, Пітере, твої задоволення – це те, що пов`язує тебе зі мною. Як я можу не схвалювати їх? Я просто хотів би, щоб мій племінник побачив це в тобі.

- Тоді я – об`єкт показу, - сказав Пітер. – Мені затанцювати?

- Саме так, - сказав барон. – Ти – об`єкт показу. А зараз помовчи. – Він кинув погляд на Фейда-Рауту, відзначивши, що губи племінника повні і пухкі, генетична особливість Гарконенів. Потому, крутнувшись трохи для розваги, продовжив:

- Це – ментат, Фейде. Його вчили і тримали для виконання певних обов`язків. Однак, той факт, що він упакований в людське тіло, не можна не брати до уваги. Це серйозний недолік. Інколи я думаю, що давні люди з їхніми думаючими машинами були абсолютно праві.

- Вони були іграшками у порівнянні зі мною! – загарчав Пітер. – Ви б самі, бароне, могли бути кращим за ті машини.

-  Можливо, - сказав барон. – Ах,ну… - Він глибоко зітхнув і пустив відрижку. – Зараз, Пітере, опиши для мого племінника, в загальних рисах, головні особливості нашої кампанії проти Дому Атрейдесів. Спрацюй як ментат для нас, будь-ласка.

- Бароне, я вас попередив, щоб ви не довіряли такому молодому чоловіку цю інформацію. Мої спостереження…

- Я сам буду це вирішувати, - сказав барон. – Я наказав тобі, ментате. Виконай одну зі своїх різноманітних функцій.

- Хай буде так, - сказав Пітер. – Він випрямився, удаючи дивну позу гідності, наче це була інша маска, але цього разу маска була одягнута на ціле тіло. – Через кілька звичайних днів Атрейдеси разом з усім своїм господарством сядуть на лайнер Космічної гільдії і полетять на Аракіс. Гільдія розмістить їх скоріше в місті Аракін, а не в нашому місті Картаґ. Ментат герцога, Тувір Гават, справедливо вирішить, що Аракін легше захищати.

- Слухай уважно, Фейде, - сказав барон. – Спостерігай за планами у планах і у планах.

Фейд-Раута кивнув, розмірковуючи: «Це більш, ніж схоже на це. Старий монстр, нарешті, дозволяє мені знати секретні речі. Він, мабуть, вважає мене своїм спадкоємцем».

- Є кілька дотичних можливостей, - казав Пітер. – Я зазначаю, що Дім Атрейдесів поїде на Аракіс. Однак, ми не маємо ігнорувати ймовірність того, що герцог уклав договір з Гільдією, щоб перенести його в безпечне місце поза системою. Інші, за подібних обставин, стали Домами-ренегатами, взявши родинну атомну енергію та щити, й відчувши себе поза імперією.

- Герцог занадто гордий чоловік для такого. – сказав барон.

- Це тільки ймовірність, - сказав Пітер. – Для нас, однак, кінцевий результат був би таким самим.

- Ні, не був би! – загарчав барон. – Я маю зробити так, щоб він був мертвий, а його рід закінчився.

- Є висока вірогідність цього, - сказав Пітер. – Є деякі підготовчі роботи, що вказують на можливість відступу для його Дому. Але схоже на те, що герцог нічого не робить для цього.

- Отже, - зітхнув барон. – змирися з цим, Пітере.

- В Аракіні, - говорив Пітер, - герцог та його сім`я поселяться в резиденції, яка була останньою домівкою графа та леді Фенрінґ.

- Посла до контрабандистів, – гигикнув барон.

- Посла до кого? – запитав Фейд-Раута.

- Ваш дядько жартує, - сказав Пітер. – Він називає графа Фенрінґа послом до контрабандистів, указуючи на те, що імператор має інтерес до контрабандних операцій на Аракісі.

Фейд-Раута повернув свій спантеличений погляд на дядька:

- Чому?

- Не тупи, Фейде, - відрізав барон. – Поки Гільдія залишається поза імперським контролем, як би було інакше? Як ще могли б шпигуни та наймані вбивці пересуватися?

Рот Фейда-Раути промовив без звуку: «О-о-оу».

- Ми влаштували в резиденції диверсії, - сказав Пітер. – Буде замах на життя спадкоємця Атрейдеса, який може завершитись успішно.

- Пітере! – гримнув барон. – Ти зазначав, що…

- Я зазначав, що може статися нещасний випадок, - сказав Пітер. - І ця спроба має виявитись дієвою.

- Ах, але у парубка таке солодке молоде тіло, - сказав барон. – Звичайно ж, він потенційно більш небезпечний, ніж його батько… З тою матір’ю-відьмою, яка його навчає. Клята жінка! Ах, ну, продовжуй, будь ласка, Пітере.

- Гават здогадається, що у нас є вкорінений агент, – сказав Пітер. – Очевидним підозрюваним є доктор Ює, який дійсно є нашим агентом. Але Гават провів розслідування і дізнався, що наш доктор – випускник школи Сак з імперською обробкою, допускаючи, що це досить безпечно, щоб служити навіть імператору. На імперську обробку витрачають великі кошти. Припускають, що повністю її не можна позбутися, не вбивши суб`єкта обробки. Однак, як хтось одного разу зауважив, ми можемо навіть перемістити планету, якщо нам дадуть потрібний для цього важіль. Ми знайшли важіль, який посунув доктора.

- Як? – запитав Фейд-Раута. – Він побачив захоплюючу тему для обговорення. Кожен знав, що неможливо зняти імперську обробку!

- Іншим разом, – сказав барон. – Продовжуй, Пітере.

- На місце Ює, - продовжував Пітер, - ми витягнемо найцікавішого підозрюваного. Саме сміливість цієї підозрюваної підкаже Гавату взяти її до уваги.

- Її? – запитав Фейд-Раута.

- Саму леді Джесіку, - сказав барон.

- Чи це не геніально? – запитав Пітер. – Розум Гавата буде так зайнятий цими пошуками, що це послабить його функції ментата. Він може навіть спробувати вбити її.

Пітер нахмурився:

- Але я не думаю, що він зможе її вбити.

- Ти не хочеш, щоб він її …е-е? – запитав барон.

- Не збивайте мене з пантелику, - сказав Пітер. – Поки Гават буде зайнятий Джесікою, ми відволічемо його далі на повстання в декількох містах-гарнізонах і таке інше. Повстання будуть придушені. Герцог має повірити, що здійснює заходи безпеки. Тоді, коли визріє момент, ми подамо знак для Ює і виступимо з нашими головними силами… Ах…

- Давай, розкажи йому все про це, – сказав барон.

- Ми виступимо, укріплені двома легіонами сардаукарів, схованих під форму Ґарконенів.

- Сардаукарів! – Фейд-Раута вдихнув. Його уява зосередилась на страшних імперських військах, вбивцях без милосердя, солдатах-фанатиках падішаха-імператора.

- Бачиш, як я тобі довіряю, Фейде, – сказав барон. – Жодного натяку з цього не повинно потрапити до Великих Домів, інакше Земельна Рада може об`єднатися проти імператора і буде хаос.

- Головне в тому, що з тих пір, як Дім Гарконенів використовують для виконання імперією брудної роботи, ми отримали справжню перевагу. Це – небезпечна перевага, будь певен, але якщо її використовувати обережно, вона принесе Дому Гарконенів більше багатства, ніж має будь-який Дім імперії.

- Ти не уявляєш, про яке багатство йдеться, Фейде, – сказав барон. – Навіть у найсміливішій уяві. Спочатку ми матимемо незмінне директорство у компанії ЧОАМ.

Фейд-Раута кивнув. Багатство було саме тим, що потрібно. ЧОАМ була ключем до багатства. Кожний благородний Дім, пов`язаний з компанією, кладе собі до скрині все, що може, маючи владу у директораті.

Директорат ЧОАМ – це реальне підтвердження політичної влади в імперії. Зміни у голосуванні зміцнюють позиції всередині Земельної Ради, яка балансує проти імператора і тих, хто його підтримує.

- Герцог Літо, - сказав Пітер, - може спробувати втекти до нового відстійника вольників, що на краю пустелі. Або спробувати відіслати сім`ю у те уявно безпечне місце. Але стежка туди заблокована одним з агентів Його Величності – екологом планети. Може, пам`ятаєте його, – це Кайнз.

- Фейд пам`ятає його, – сказав барон. – Продовжуй.

- Ви не розпускаєте нюні, дуже гарно, бароне, – сказав Пітер.

- Продовжуй, я тобі кажу! – заревів барон.

Пітер знизав плечима.

- Якщо справи підуть, як заплановано, - сказав він, - то Дім Гарконенів матиме половину феодального володіння на Аракісі через стандартний рік. Ваш дядько матиме контроль над тим володінням – його власний особистий агент керуватиме на Аракісі.

- Ще більше вигоди, - сказав Фейд-Раута.

- Авжеж, - сказав барон і подумав: «Це просто справедливо. Ми – ті, хто приборкав Аракіс… за винятком небагатьох нечистокровних вольників, що ховаються на краю пустелі… І кількох контрабандистів, пов`язаних з планетою майже так само міцно, як і місцева робоча сила».

- І Великі Доми знатимуть, що барон знищив Атрейдесів, – сказав Пітер. – Вони знатимуть.

- Вони знатимуть, - зітхнув барон.

- Найчудеснішим з усього, – сказав Пітер, - є те, що герцог також знатиме. Він зараз знає – вже міг відчути пастку.

- Правда, що знає, – сказав барон, і у його голосі була нотка смутку. – Він не зміг би не знати… ще більшою була б жалість.

Барон зрушив з місця, з-за глобуса Аракіса. Як тільки він вийшов з тіней, його постать набула своїх реальних розмірів – надзвичайно і неймовірно товста. А гострі виступи з-під складок його темного одягу виявили те, що весь цей жир частково тримався на портативних підвісах, закріплених у його плоть. Можливо, він важив двісті стандартних кілограмів насправді. Але його ноги могли б тримати не більше п`ятидесяти.

- Я голодний! – гаркнув він і витер свої випуклі губи рясніючою перснями рукою, глянувши вниз на Фейда-Рауту крізь огорнуті жиром очі. – Накажи принести їжу, мій любий. Ми поїмо перш, ніж лягти спати.

Переклад з англійської: Олена Каганець, Дмитро Ткачук

Продовження: Розділ третій