Галлія–Гальлея–Галілея: країна галлів, її міста, села, ріки та гори (+аудіо)

Натомість у Галілеї, що була під владою тетрарха Герода Антипи, Ісус був своїм серед своїх. Герод відверто симпатизував Ісусу з Назарета. Ісуса радо зустрічали в містах і селах, його громаду підтримувала місцева владна і бізнесова еліта: «По тому Ісус проходив через міста та села, проповідуючи та звіщаючи Добру новину про Царство боже. З Ним були дванадцять і деякі жінки: Марія, звана Магдалина,  Іванна, жінка Хузи, Геродового управителя, Сусанна та багато інших, що їм помагали зо своїх маєтків».   

Галілея була квітучим краєм на півночі Палестини – історичної області південно-східного узбережжя Середземного моря. У 12 столітті до н. е. ця область була завойована «народами моря», до яких відносять такі племена як «лелеги», «пелазги», «теукри», «дани», «сардани» та інші. Згідно з переконливими даними археології, вони прибули до Середземномор’я з узбережжя Чорного моря, що на півдні України (Сабатинівська культура).

З книги Леоніда Залізняка «Первісна історія України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1999): «Мал. 49. Бронзові статуетки з о. Сардинія. Воїни «народів моря» зі щитами та мечами, аналогічними знайденим поблизу с. Борисівка на Одещині. З аналогічними круглими щитами, списами і короткими мечами зображені воїни «народів моря» на рельєфах з Луксору (Єгипет). Ця зброя не має аналогій серед зброї Близького Сходу, але дуже типова для Північного Надчорномор’я кінця 2 тис. до н. е.» (с. 125–126). Зверніть також увагу на кельтський плащ.

Найуспішнішими виявилися пелазги, гелленською Πελασγοί («читається «пелазгі»). Це слово перекладають як «лелеки» – від πελαργοί (читається «пеларгі»). У письмових джерелах плем’я пелазгів також позначали словом «пелесет». Вони підпорядкували собі все згадане вище південно-східне Серед­земно­мор’я. Від пелазгів-пелесет походить як топонім  «Палестина», так і етнонім «филистимляни», гелленською «філістеї» (φιλισταίοι). 

Трипільська естетика филистимлян

Вгорі: трипільська кераміка.
Внизу: кераміка галлів-филистимлян (з книги «Библейская энциклопедия». Российское библейское общество, 1998. – С. 287). Цікаво, що шолом мовою филистимлян називався «кова», тобто «кований» (там же).

П’ять перших филистимлянських (пелазгійських) міст – Азот, Аскалон, Ґаза, Екрон та Ґат – утворили союз, що його звуть П’ятиграддя, гелленською – Пентаполіс.

Галілея була найродючішою, найбагатшою, найкрасиві­шою частиною Палестини. Назва «Галілея» означає «Край галлів». Вірогідно, що галли – це була загальна самоназва згаданих вище племен «народів моря».

Слово «галли» означає «славні», «шляхетні», «люди честі». Воно походить від кореня *гал, який позначає «голос», «галас», «поголос», «слава», «інформація». Ця характерна риса стародавніх галлів збереглася у їхніх нащадків галілеян, на що звертає увагу іудейський Талмуд: «галілеянин любить честь, а іудей – гроші».

Про те, що корінь *гал означає славу, видно і з тексту самого Євангелія, яке розповідає про чоловіка на ім’я Клеопа («славний», від гелленського «клеос», «κλέος» – «слава»). Місцевою мовою ім’я Клеопа звучало як Галпай або Галфей, що значить «славний», по-нашому – Славко.

Західні та південні землі, опановані галлами, отримували відповідні назви – Галлія у Франції, Галісія в Іспанії, Галатія в Малій Азії. Тобто загальнонародна самоназва «галли», що означає  «славні та шляхетні», дала ім’я країнам їх проживання.

Натомість ті давньоукраїнські племена, які пішли у протилежному напрямку, для самоназви використовували подібне за змістом слово – «арії». Зазвичай його також перекладають як «шляхетні». Але що було основою їхньої шляхетності? Нею було усвідомлення своєї божественної природи – наявність у душі внутрішнього бога на ім’я Ар, якого завжди уявляли як внутрішнє сонце. Тому слово «арії» також перекладають як «світлоносні» та «сонячні». Проте його первинне значення – «божественні». Арії – це ті, що усвідомлюють себе дітьми божими, сотвореними Богом Творцем за його образом і подобою, тобто за його формою і змістом. Це фундамент їхнього світогляду і їхньої шляхетної поведінки.

Схема міграцій аріїв в 4000-1000 рр. до н. е. згідно з «курганною гіпотезою». Рожева область відповідає арійській прабатьківщині (самарська та середньостогівска культури). 

Окрім назви краю, галли принесли в Галілею чимало своїх топонімів, серед яких місто Каня. Євангеліє його називає «Каня Галілейська», тому що були й інші міста з такою назвою. Схожі назви є в Україні (Канів), Чехії (Канін, Каніце), на Балканах (Канів) тощо. Українські слова «каня» і «канюк»  позначають хижого птаха родини яструбових, схожого на шуліку. Прикладом «пташиних» топонімів є українські Лебедин, Сокаль, Сокіл, Орел, Курськ, Вороніж, Солов’ї, Журавлі, Гайворон.   

Інші арійські топоніми галілейського краю: місто Скіфополь, що означає «місто скіфії», де «скіфія» («скуфія») – це сокупія, союз, об’єднання. Скіфополь був столицею Десятиграддя – об’єднання десяти міст. Євангеліє також згадує міста «Магадан», інша назва – «Магдала».  Згадується й місто «Ариматея», старовинна назва якого – «Рама» (хрест).  Нині у західній Галілеї є стародавнє місто Дора.  

Відверто арійськими є назви річок Йордан (яр-дана – яра, сонячна, життєдайна вода), Дан (вода, водойма), Яргон (ярий потік), Ярмук. А ще там є гора Ярмак (сучасна Мерон), хребет Неби-Дахи і Голанські висоти.

Продовження: Галілеяни: походження, імена, мова, український слід

Палестина часів Ісуса Хреста