Генетика психопатів, або Чому в людей народжуються людиноподібні тварини: долаємо помилкові стереотипи (+аудіо)

Аудіоверсія: Генетика психопатів, або Чому в людей народжуються людиноподібні тварини

Попередні статті:

• Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи
• Homo intelis: людиноподібні надтварини та їх ідентифікація
• Походження Homo intelis, або Проміжна ланка – одкровення Книги Буття
• Релігія сапієнсів і псевдо-релігійний культ інтелісів

У попередніх статтях ми з’ясували, що в нашому світі співіснують два зовні подібні, але суттєво відмінні біологічні види – Homo sapiens (Носій розуму, «сапієнс») і Homo intelis (Носій інтелекту, «інтеліс»). Сапієнси є людьми, а інтеліси – тваринами з розвиненим інтелектом, тому їх називають надтваринами (superanimals).

Ці два види відрізняються морфологічно, фізіологічно, психологічно й поведінково. Для кожного з них властива своя нормальність, виражена в будові головного мозку, щільності мозкової речовини, особливостях нервової та гормональної системи. Кожен вид культивує власний світогляд і власний тип поведінки. Кожен вид має власну еволюційну стратегію виживання та розвитку.

Інтеліси є перехідною ланкою між твариною і людиною. На відміну від решти тварин, інтеліси володіють людською мовою, тобто це «розмовляючі тварини». Проте в них нема духовних якостей, притаманних людям: співпереживання (емпатії), совісті, творчості та відповідальності. У інтелісів також нема розрізнення добра і зла, красивого і потворного, привабливого і огидного, корисного і шкідливого, здорового і немічного. Тому без ретельного виховання з самого раннього дитинства і чіткої зовнішньої дисципліни «розмовляючі тварини» легко скочуються до огидних пороків та злочинів.

Інтеліси-психопати та сапієнси-соціопати

Інтелісів з вираженими проявами антисоціальної (антилюдської) поведінки прийнято називати психопатами, натомість неагресивних інтелісів називають «просоціальними психопатами». Психопатів не можна плутати з соціопатами – людьми з набутою антилюдською спрямованістю. Якщо психопати – це охижачені надтварини, то соціопати – це охижачені люди. Тому соціопати надаються до перевиховання і реабілітації, натомість психопатія засадниче не лікується, адже це не патологія, а природний стан.

Про особливості психопатів та інших інтелісів ми говорили в попередніх статтях. Тепер же погляньмо на їхню групову стратегію. Ось що про неї розповідають всесвітньо відомі дослідники психопатії Павло Баб’як і Роберт Хаер у книзі «Змії в костюмах: Коли психопати йдуть на роботу» (Paul Babiak and Robert D. Hare. Snakes in Suits: When Psychopaths Go to Work. 2006, 2019). Видання 2019 року опирається на найновіші дослідження феномену психопатії.

Автори починають з того, що психопатія визначається як генетичними, так і соціальними чинниками. Що важливіше? Психопатія фіксується з раннього дитинства, коли соціальні впливи мінімальні. Звідси висновок, що психопатія передається спадково, але правильне виховання може помʼякшити психопатичні прояви.

Еволюційна стратегія психопатів

У психопатів інший мозок, тому (цитата): «одні теоретики і дослідники вважають цей розлад особистості наслідком дисфункції або пошкодження головного мозку, тоді як інші стверджують, що психопатія – це не розлад, а еволюційна адаптація. Таку точку зору наш другий автор (Хаер) знаходить переконливою» – читаємо у книзі «Змії в костюмах».

Продовження цитати: «Еволюційна психологія пропонує ймовірне пояснення «кочового» способу життя, характерного для багатьох психопатів, пояснюючи, чому вони постійно змінюють сексуальних партнерів, шукають нових відчуттів і можливостей для наживи. Всі ці властиві їм моделі поведінки сприяють придбанню поганої репутації. Психопати часто заводять випадкові сексуальні стосунки, позбавлені довгострокового глибокого емоційного звʼязку. Постійна зміна партнерів, використання сексу як інструменту для маніпуляцій, бездушне ставлення до своїх супутників для них цілком природні, причому як для чоловіків, так і для жінок.

Останні дослідження і теоретичні розробки в еволюційній психології дозволяють говорити про генетичні причини такого ставлення та поведінки. За цією моделлю, психопатія – спадкова адаптаційна стратегія, мета якої (відображена в схильності до ранньої агресивної сексуальності) – забезпечення генетичної спадкоємності. Такий підхід ґрунтується на нетрадиційних патернах, але він не менше, а часом і більш ефективний: відтворення більшої кількості дітей без емоційної прихильності до них і турботи про їх благополуччя. Деякі психопати (і чоловіки, і жінки) можуть розглядати дітей як власне продовження, але лише в тій мірі, в якій можуть отримати з цього вигоду – відчуття влади, контролю, володіння, інструмент отримання фінансової допомоги тощо. Ні про яку любов і турботу тут мова не йде, що часто проявляється у фізичному та емоційному нехтуванні дітьми та їх занедбаності.

Цей патерн нерідко має на увазі безсовісний обман і маніпулювання заради залучення нових статевих партнерів, а також готовність кинути їх разом з нащадком і рушити на пошуки наступної жертви. Якщо узагальнити, то психопати можуть бути продуктом еволюційного тиску, який через химерну комбінацію генетичних факторів і впливу навколишнього середовища підштовхував деяких індивідів до реалізації життєвого сценарію, повного маніпуляцій і соціальних хижацьких взаємодій.

Ці взаємодії можуть здійснюватися із застосуванням стратегії паразита (через маніпуляції, брехню і жадібність), стратегії хижака (через імпульсивність, агресію, черствість і насильство) або їх комбінації – шлях хижака-паразита. Імовірно, психопати відрізняються один від одного (а також від психопатів інших епох і культур) за типом використання маніпулятивних і агресивних стратегій. З цієї точки зору їх потрібно розглядати як ошуканців і соціальних хижаків, які прагнуть домогтися фізичного, психологічного та репродуктивного успіху, прикладаючи мінімум зусиль» (кінець цитати).

Коти у світі мишей

Продовжуємо цитування книги Павла Бабʼяка і Роберта Хаера «Змії в костюмах»:

Блискучий серіал «Шпигуни в дикій природі» (Spy in the Wild) від Public Broadcasting System (PBS) показує, що психопатичні форми поведінки характерні для представників багатьох видів тварин. Виникає питання: це варто вважати психічним захворюванням чи еволюційною життєвою стратегією? Деякі дослідники підкреслюють: для того, щоб називатися захворюванням, психопатія повинна викликати нестабільність у розвитку і підривати інтелектуальний, функціональний і репродуктивний потенціал. Проте цього не відбувається. Ці ж дослідники додають: «Хоча мозок психопатів дещо відрізняється за функціями і структурою, нема підстав говорити про будь-яку дисфункціональність». Аналогічної точки зору дотримується Хаер. Ось один з його коментарів:

«Без сумніву, багато властивих психопатам рис повʼязано зі структурою та функціями головного мозку, які не спостерігаються у більшості людей. Проте зовсім не обовʼязково це трактувати як неврологічне порушення або дисфункцію. Навпаки, психопати іноді заявляють, що, оскільки вони не обтяжені емоційним багажем, вони раціональніші більшості людей. Як висловився один психопат-злочинець, «психіатр сказав, що моя проблема в тому, що я більше думаю головою, ніж серцем». Але сам він не бачив в цьому проблеми і заявляв, що він «наче кіт у світі мишей».

Ця ненавмисна, але точна алюзія натякає на еволюційне походження психопатії як адаптивної життєвої стратегії. Цей психопат мав на увазі, що він всього лише робив те, що йому наказувала природа. Тобто психопати демонструють поведінку, що відрізняються від поведінки інших людей, не через неврологічну патологію у традиційному трактуванні.

Я говорю це тому, що і професіоналам, і обивателям здається дуже привабливим пояснити черству, маніпулятивну й безжалісну поведінку психопатів тим, що в їхній голові «щось працює не так». Такі пояснення доречні, коли ми говоримо про відмінності в прояві емоційних, соціальних і виконавчих функцій в мозку психопатів у порівнянні зі звичайними людьми. Не дивно, що багато хто воліє дивитися на клінічні описи психопатії через призму дисфункції, особливо коли маємо справу з засудженими за фізичне насильство. Але цей же підхід важко застосувати до психопатів з числа підприємців, біржових трейдерів, фінансових консультантів, політиків, лікарів, юристів, науковців та інших» – читаємо у книзі «Змії в костюмах».

Отже, Роберт Хаер стверджує, що психопатія – це не дисфункція, а цілком ефективна еволюційна стратегія. У такий спосіб він дає нам зрозуміти, що психопати діють як окремий вид, проте вважає за краще прямо про це не говорити.

На це натякає і вже відомий нам американський психолог Кент Кіл: «У своїй науковій роботі я бачив мозок сотень психопатів, але збіг їхніх мозкових аномалій ніколи не переставав мене дивувати» (Кент А. Кіл. Психопати. Правдива розповідь про людей без жалю, без совісті, без каяття – Київ: Центр учбової літератури. – 2021, с. 306). Очевидно, що однотипність психопатичних «аномалій» вказує на те, що це не випадкові відхилення від норми, а інша нормальність.

Отже, в сучасному суспільстві співвіснують два зовні подібні, проте радикально відмінні види – сапієнси (люди) та інтеліси (розмовляючі тварини). Для усвідомлення цього факту необхідно подолати три стійкі помилкові стереотипи, згідно з якими

1) тільки люди розмовляють людською мовою;

2) тільки люди мають людиноподібну форму;

3) тільки люди народжуються від людей.

Хто ще розмовляє людською мовою

Подейкують, що штучний інтелект вже наблизився до рівня медузи. Тим не менше, він уже спроможний імітувати людський інтелект і навіть проходити «Тест Тюрінга». Це означає, що під час текстового або голосового спілкування ми перестаємо розрізняти, хто перед нами – людина чи компʼютер. Так що вміння говорити не гарантує, що це людина, а не компʼютер чи інтелектуальна тварина – інтеліс.

Людська форма не гарантує людську сутність

Людина – це не лише людиноподібна форма, а й людська сутність, яку ми позначаємо словом «людяність». Проявами людяності є голос совісті, співпереживання (емпатія), милосердя, творчість, розрізнення добра і зла, чесність, відповідальність, альтруїзм. Але це ті риси, яких точно нема у психопатів – попри те, що вони мають людську форму і володіють мовою. Про те, що психопат не є людиною, вам упевнено скаже будь-яка людина, яка стала жертвою психопата.

Так що людиноподібна форма не гарантує наявність людської сутності. В народній мудрості ця ідея виражена прислівʼям «не все те золото, що блищить». Проте в даному випадку форма також інша: якщо заглянути всередину інтеліса за допомогою магнітно-резонансоного томографа, то побачимо інший – не людський – мозок.

Чому в людей народжуються психопати

Коли у батьків-інтелісів народжуються діти-інтеліси – це природно і зрозуміло. Важче зрозуміти, чому інтеліси народжуються в сапієнсів. Як тут працює генетика?

Свого часу інтеліс професор Джеймс Феллон опублікував скани мозку своєї сімʼї. На них чітко видно, що у нього (Jim) мозок інтеліса, натомість його брат, дружина і троє дітей мають людський мозок. Це вказує на те, що людська генетика є домінантною щодо генетики надтварин. З другого боку, серед предків Джеймса Фелона зустрічається низка убивць, а це означає, що з високою ймовірністю там були психопати.

Скани мозку Джеймса Феллона (справа, позначено стрілками) та його сім’ї

Згідно з даними Кента Кіла, який займався дослідженнями мозку психопатів та їх візуалізацією, проміжних форм мозку не існує – він або людський, або психопатичний. Це означає, що при схрещення сапієнсів з інтелісами працює тільки повне домінування. Для прикладу, повне домінування – це коли при схрещенні чорних і білих кроликів народжується чорне потомство, а не сіре (неповне домінування) і не плямисте (со-домінування).

Усе сказане вписується в модель рецесивного успадкування, добре відомої зі шкільних підручників біології. Опишемо її якомога простіше і зрозуміліше. При цьому усвідомлюємо, що реальний механізм успадкування може бути складнішим.

Генетичний перемикач «людина–надтварина»

Почнемо з того, що є генотип і фенотип. Генотип – це генетичний код, а фенотип – це його прояв. Тобто «невидимі» гени кодують певні видимі ознаки – зріст, колір, форму. Генотип – це сукупність генів, а фенотип – це сукупність ознак. Якщо застосувати порівняння, то генотип – це наче код розмітки веб-сторінки, а фенотип – це те, як ми її бачимо своїми очима.

Гени всіх клітин, окрім статевих, складаються з двох алелей – батьківського та материнського. Один алель дитина отримує від батька, другий – від матері. Ці два алелі, що складають ген, можуть бути тотожними або відмінними. Якщо ці алелі відмінні, то видиму ознаку формує той алель, який є домінантним. Домінантний алель є сильнішим від рецесивного – і тому особа успадкує ознаку саме від домінантного алеля.

Фактично, взаємодія алелів визначає один з можливих станів (варіантів) існування гена, який вони складають. В нашому випадку йдеться про ген, який визначає одну з двох ознак – людина чи надтварина. Його можна собі уявити як своєрідний генетичний перемикач, який активує той чи інший комплекс відповідних генів.

Наявність такого перемикача не є чимось надзвичайним. Подібну керівну роль виконує ген p53, який називають «головним генним регулятором». Він керує широким діапазоном найважливіших генів і суттєво підвищує стабільність роботи генокоду, натомість його пошкодження призводять до онкологічних захворювань. Через надзвичайну важливість гену p53 для збереження стабільності геному, його називають «охоронцем геному» або «геном – ангелом охоронцем».

Як працює рецесивне успадкування

Для кращого розуміння взаємодії людей і надтварин введемо деякі позначення. Алель, який визначає ознаку «людина», позначимо великою буквою «Л», адже людські алелі є домінантними.

Натомість алель, який визначає ознаку «тварина» (в розумінні інтелектуальна тварина, надтварина) позначимо малою буквою «т», адже цей алель є рецесивним, тобто слабкішим.

Чиста людина (без тваринних домішок) має алелі ЛЛ, натомість надтварина має алелі тт. Відповідно, статеві клітини людей (сперматозоїд і яйцеклітина) мають по одному алелю Л, а статеві клітини надтварин – по одному алелю т.

При схрещуванні людей (сапієнсів) виникає ген ЛЛ, при схрещуванні надтварин (інтелісів) – тт. Ген ЛЛ несе ознаку «людина», а ген тт – ознаку «надтварина». Тому при схрещуванні людей гарантовано народжуються люди, а при схрещуванні надтварин – надтварини.

А що відбувається при схрещуванні людини і надтварини? Дитина отримує один алель від батька, а другий – від матері, відповідно її «ген-перемикач» виглядає як Лт. Проте людський алель є домінатним, тому при схрещуванні чистої людини і чистої надтварини завжди народжується людина, але вона є носієм алеля надтварини, який перебуває у прихованому (рецесивному, пригніченому) стані. Для позначення такої людини використовуємо термін «людина-носій». Наголосимо, що людина-носій є повноцінною людиною, проте вона несе з собою генетичну інформацію надтварини.

Тепер погляньмо, що відбувається при схрещуванні чистої людини і людини-носія? Це залежить від того, який алель людини-носія – людський чи тваринний – потрапить до статевої клітини, яка здійснить зачаття. Якщо це буде алель Л, то дитина отримає ген ЛЛ і буде чистою людиною, а якщо це буде алель т, то дитина отримає ген Лт і буде людиною-носієм. Оскільки тут може бути тільки один з двох варіантів, то ймовірність кожного становить 50%.

Це зовсім не означає, що в таких батьків половина дітей буде чистими людьми, а половина – людьми-носіями. Йдеться лише про ймовірність, яка реалізується в пропорції «50 на 50» лише при великих числах. На те, як ця ймовірність реалізується у конкретної пари, можуть вплинути й інші чинники – стан здоровʼя, простір подій, епігенетичне налаштування генокоду. Тобто при сприятливих чинниках у такої пари всі діти можуть народитися чистими, а при несприятливих всі діти можуть народитися носіями.

А тепер найцікавіше: що відбувається при схрещуванні людей-носіїв, тобто людей з генами Лт? Тут можливі чотири комбінації: ЛЛ, Лт, тЛ і тт. У першому випадку народжується чиста людина, у другому і третьому – людина-носій, а в четвертому – надтварина. Ймовірність кожного варіанту становить 25%. Це називають Законом розщеплення ознак, або Другим законом Менделя.

Це і є відповіддю на запитання: «Чому в нормальних людей народився психопат?». Тому що і батько, і матір одночасно є носіями тваринних алелів «т», які перебувають в рецесивному (прихованому стані), але проявляються у випадку поєднання в пару «тт».

Зауважмо, що надтварини не можуть бути носіями людської генетики, адже людські гени домінатні, тож при поєднанні з тваринними генами неминуче перемагають і творять людину.

Продовження: Механіка генетичного апгрейду від Гомо інтеліс до Гомо сапієнс: як тварина стала людиною