Герої другого сорту, або ми вас туди не посилали!

Померли в лікарні хлопці-нацгвардійці, які впіймали в серце і голову осколки гранати під Верховною Радою. Сотня поранених.

Поранених провідували депутати, політики і сам Президент. Відмітились всі. Хто не відмітивсь - той москаль !

Картинки в телевізорі показали нам скорботно стиснуті губи, нахмурені брови політиків.

Одразу посипались нагороди, квартири і пенсії героям.

І це правильно. Так і має бути. Виконуєш свій обов'язок, підставляєш свою голову, проливаєш свою кров? Так і отримуй за це нагороди, квартири і пенсії.

Чому ж тоді герої у наших владоможців діляться на сорти?

Ці - свої, першого сорту. Ми їх нагородимо. Ось тобі орден, ось пенсія, ось земля, а ось квартира!

Молодці наші керманичі! Не те що падли московські, які від своїх солдат і офіцерів відмовляються, а убитих загортають в рови бульдозерами. Нема людини - нема проблеми і компенсації рідним і близьким. На том стояла і стоять будєть зємля їхняя!

А ми не такі. Ми душу і тіло положим, доказуючи, що ми козацького роду. Але, виявляється, до цих пір є у нас і інші герої. Які теж загинули. Але не в Києві, чи під камерами. А далеко - в Донецькому аеропорту, чи від кулі сепарського снайпера, чи в бою із російськими окупантами.

Ці - так собі, другого сорту. Ми їх теж нагородимо. Потім. Колись. Може бути. І взагалі вони добровольці, і не наші, і ми їх туди не посилали, і хто вони такі? Які нагороди і пенсії родинам? А ще може і квартирку дружина вбитого воїна захоче отримати?

Ось вони наші Герої-захисники, які загинули. Добровольці. Красені. Еліта з еліт. Найкращі. Краще б вони жили, ніж та політична наволоч, яка в тилу сраки наїдає і бабло на контрабанді косить.

Ані тата, ані мами, ані гроба, ані ями....

Ні, це просто слова з народної пісні.

І мама і тато у них є, і домовина тесана і яма в землі рідній, яку вони захищали.

Тільки визнання від держави немає.

Політики зайняті. Їм треба перед виборами попіаритись і 0,5% голосів добрати. А який піар із загиблого воїна-добровольця? Ні в халатику білому з кореспондентами не відвідати, ні бзднути щось таке пафосне на камеру.

Тільки не за ваші медальки і пенсії вони гинули. А за Україну. За маму і тата, за братиків і сестричок. За діток своїх ненароджених.

Тепер тільки розумієш слова Пророка - "І мертвим і живим і ненародженим..."

Хто пам'ятає як звали короля у 1564 році? А Байду, який загинув на гаку в тому ж 1564 році знають і пам'ятають усі.

Найкраща нагорода - то шана і пам*ять народна.

А вам, політики-депутатики, урядовці-президенти, треба не про рейтинги свої думати, а про те, що, коли ви предстанете перед Всевишнім, то вашу долю будуть вирішувати саме ці хлопчики, які загинули за Україну і за народ свій.

А ви за що? За «хутірець порядний і ставочок зариблений»? За посаду важну? За чин великий? За корт тенісний і палац величний?