Глобалізація закінчилася: світ розділяється на два блоки – Nikkei Asia

Великі надії на глобалізацію на початку 1990-х років поступилися місцем холодній реальності сегментованої торговельної системи, оскільки Китай та його союзники намагаються створити блок проти Заходу, очолюваного США, стверджує Назак Нікахтар (Nazak Nikakhtar), колишня співробітниця Департаменту торгівлі США в адміністрації президента Дональда Трампа.

Nikkei Asia цитує Нікахтар: "Глобалізація, яка передбачала, що всі країни будуть дружити й вільно торгувати в рамках системи, заснованої на правилах, почала повністю зворотний рух".

Назак Нікахтар, яка зараз є партнером вашингтонської юридичної фірми Wiley Rein, стверджує, що країни-однодумці повинні тісно співпрацювати для зміцнення економічної безпеки. Це матиме вирішальне значення для захисту економічних інтересів від пандемії чи інших надзвичайних ситуацій.

Нижче наводимо уривки з нещодавнього інтерв'ю для Nikkei.

США зміцнили відносини з союзниками та прагнуть покласти край своїй залежності від Китаю. Оскільки деякі експерти кажуть, що глобалізація закінчилася, як ми повинні переформатувати ланцюжки поставок?

– Економічна безпека та національна безпека. Які речі абсолютно необхідні, якщо Сполучені Штати розпочнуть війну? Кожна країна повинна думати про це. Я думаю, що ми побачимо тенденцію до регіоналізації в усьому світі. Ми побачимо рух до «ближнього берега», оскільки країни стикаються з необхідністю географічної близькості, коли мають справу з ресурсами, які є критично важливими для національної безпеки.

Уявлення 1990-х років про глобалізацію, про те, що всі країни будуть дружити та вільно торгувати в рамках системи, заснованої на правилах, повністю провалилися. Серед американських лідерів також зростає розуміння того, що нинішня глобалізована структура не працює, тож країни повинні обирати партнерів самостійно.

Єдина модель глобалізованої торговельної системи поступається місцем більш сегментованій системі, де Китай намагається виокремити свій власний блок, а США та їхні союзники так само працюють над цим.

Якщо ми хочемо покладатися на їхні економіки в критично важливих ланцюгах поставок, нам потрібно мати серйозні та міцні угоди з торговими партнерами, і ці угоди повинні гарантувати, що наш доступ до цих ланцюгів поставок ніколи не буде обмежений, і навпаки.

Зростає занепокоєння, що поглиблення економічних розбіжностей у світі може призвести до створення економічних блоків, які колись стали спусковим гачком світових війн. Чи вважаєте ви, що тенденція до економічної фрагментації погіршить світову економіку і спровокує війну?

– Коли ми думаємо про зовнішніх супротивників, ми повинні розуміти, що не кожна країна хоче миру. Якщо озирнутися навколо і проаналізувати найбільш політично нестабільні та найбільш ворожі регіони, стає зрозуміло, що для кожного окремого уряду глобальний порядок означає різне. І якщо ми визнаємо, що не кожна країна бачить глобальний порядок однаково, то чи має сенс глобалізм? Існують ризики, пов'язані з надмірною залежністю від ланцюгів постачання, які не можна ігнорувати.

Що стосується економічної взаємозалежності з ворожими країнами, то я прихильник повного розриву відносин з супротивниками Америки. Це займе певний час, але ми повинні бути реалістами й розуміти, що багато ворожих країн бажають завдати шкоди Сполученим Штатам, тому ми повинні віддалитися від цих країн – це економічний імператив, питання національної безпеки та питання принципу.

Дехто вважає, що надмірне розширення поняття економічної безпеки зашкодить економіці та торгівлі. Як слід визначати поняття безпеки?

– Сорок, п'ятдесят і шістдесят років тому інновації в оборонній промисловості давали поштовх інноваціям у комерційному секторі. Зараз ситуація змінилася. Для більшості країн витрати на оборону становлять дуже малу частку ВВП і також малу частку в абсолютному вираженні. Тому оборонний сектор зараз значною мірою покладається на комерційні інновації для створення нових оборонних можливостей.

Саме комерційний сектор генерує доходи від досліджень і розробок, що необхідні для розвитку технологій наступного покоління. Якщо ми дозволимо комерційному сектору з його важливими інноваціями, які підтримують національну безпеку, розвалитися, у нас не буде науково-дослідної бази, необхідної для розробки майбутніх технологій, які сприятимуть розвитку нашої економіки та захищатимуть національну безпеку.

Я б визначила зв'язок між національною безпекою та економічною безпекою в контексті критичних секторів, які мають важливі наслідки для оборони.

Світова організація торгівлі не змогла дисциплінувати Китай та інших членів, адекватно притягнувши їх до відповідальності за порушення зобов'язань у сфері торгівлі та інтелектуальної власності, тому зараз ми переживаємо епоху в глобальній торговельній системі, коли країни вдаються до самодопомоги.

Що стосується субсидування та промислової політики, то, на мою думку, країни спостерігають, що ослаблення СОТ у поєднанні зі зростаючими загрозами національній безпеці, тим фактом, що Китай грає м'язами, і ризиком того, що ми, можливо, йдемо до війни, породжують цілком зрозуміле бажання нехтувати правилами СОТ і займатися самодопомогою.

Ці дуже важливі питання національної безпеки ігнорувалися занадто довго, а загроза стає невідворотною, тому політичні лідери намагаються швидко виправити ризики в ланцюгах поставок, які залишалися без уваги десятиліттями. Це призвело до вливання трильйонів доларів американських платників податків у промислову політику.

Чи вважаєте ви нинішню ситуацію з промисловими субсидіями новою нормою?

– Я вважаю, що цей період часу, позначений шаленими витратами, мине, і країни-союзники незабаром зберуться разом і вирішать, що ця гонка до дна щодо субсидій не є вигідною. Союзники-однодумці, ймовірно, розроблять нові правила і дисципліну, які визначатимуть, що є дозволеним, а що забороненим.

Можливо, зараз ми витрачаємо та інвестуємо не найрозумнішим чином. Таке відчуття, що ми витрачаємо надмірно, тому що ми перебуваємо в режимі паніки. Але як тільки паніка закінчиться, я вірю, що ми перейдемо до більш раціонального режиму і будемо приймати стратегічні рішення, які принесуть найбільшу користь у довгостроковій економічній конкуренції.