Рослина мала дуже сильне кущіння (31 колос), сильну морозостійкість і посухостійкість, і, найголовніше, пшеничне зерно з високим урожаєм і високою якістю хліба. Створене геніальне творіння людини, природи і Бога. Щасливий автор назвав цю культуру житницею. Спочатку 100-центнерний рубіж її врожайності здолали херсонці, а в 2004-му вона дала по 133 (!) центнери з гектара.
Сьогодні словом "житниця" бувалих хліборобів не здивуєш. Про неї знають далеко за межами України. Її довго не пускали на поля і тільки на початку 2005 року ця хлібна культура нарешті посіла своє місце у Реєстрі сортів рослин України під назвою "Тритикале Папсуєвське".
На жаль, селекціонер, котрий здивував світ, пішов із життя передчасно, лише здогадуючися, що зробив велике наукове відкриття. У вересні Олександрові Степановичу Папсуєву виповнилося б 75 років, але ювілейну дату відзначили дуже скромно, лише в колі друзів...
Загалом тритикале - це гібрид жита й пшениці, вперше виведений в Англії 130 років тому. Люди давно мріяли про такий злак, котрий поєднував би у собі витривалість жита і хлібопекарські якості пшениці. Над цією проблемою у всьому світі б'ються потужні наукові установи, проте бажаних результатів їм не вдавалося досягти, аж поки на інтуїтивному рівні за справу не взявся Папсуєв. Але, працюючи у системі Дніпропетровського всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи, Олександр Степанович дуже ризикував, займаючись селекцією непрофільних рослин, тобто низькорослих сортів соняшнику, тритикале та інших злакових культур, за що врешті-решт поплатився науковою кар'єрою.
Допрацьовував він до виходу на пенсію на скромній посаді завідувача Розівської сортодільниці, що в Запорізькій області, однак селекції не полишив і продовжував поліпшувати свої сорти. І якось улітку 1993 року він помітив на дослідному полі колоскових рослину, котру його дружина Любов Харитонівна, проводячи сортопрополювання, вирвала як нетипову після проведених схрещувань, але, на щастя, далеко не закинула...
"Рослина мала дуже сильне кущіння (31 колос), сильну морозостійкість і посухостійкість, і, найголовніше, пшеничне зерно з високим урожаєм і високою якістю хліба, - запише в своєму щоденнику Олександр Папсуєв. - Створене геніальне творіння людини, природи і Бога". Щасливий автор назвав цю культуру житницею...
Після того, як новий сорт озимини вдалося розмножити, у 1997-1998 роках він пройшов державні сортовипробування і на Долинській сортонасінстанції в Кіровоградській області на порівняно високому агрофоні врожайність Розівської-6 становила 72 центнери з гектара, що на 18 центнерів перевищувало врожайність сорту озимої пшениці Альбатрос одеський. Лабораторія Кіровоградської держсортонасінстанції віднесла її до сильної пшениці.
Була заявка на нові державні сортовипробування, але її не вдалося
реалізувати. Після смерті селекціонера ця культура швидко поширилася по всій Україні, а потім почалося її паплюження в наукових колах. І водночас аграрії-практики всіляко її підтримували, напівлегально випробовуючи в різних кліматичних зонах. Результати теж були різні залежно від того, хто продавав посівний матеріал та видавав рекомендації щодо вирощування й збирання житниці. Скажімо, 50-, 70-центнерні врожаї для багатьох стали нормою, але були господарства, де її намолочували значно менше від пшениці і навіть ячменю. Одні захоплювалися диво-злаком, інші ж скаржилися на ламкість колосся, котра призводить до недобору врожаю.
Де ж правда? Вона полягає в тому, що в руки комерсантів від агропрому потрапив зовсім не той генетичний матеріал, який вони видавали за житницю. Адже існувало кілька ліній озимого тритикале, над якими працював Папсуєв.
Те, про що мова, передала в маленькому вузлику разом з рукописним щоденником вдова Папсуєва Любов Харитонівна його давньому другу агроному Віктору Тищенку, керівнику фермерського господарства "Степове" із Запорізького району. Саме він доклав зусиль, щоб повернути із небуття ім'я селекціонера та дати життя його творінню. І в цьому Віктору Дмитровичу неоціненну допомогу надали журналісти та члени Асоціації хліборобів імені О. Папсуєва, яку створили в 2001 році і яка об'єднала палких прихильників житниці з усієї України.
Разом вони долали глуху стіну замовчування і відвертого спротиву чиновництва. А житниця теж не мовчала. Спочатку 100-центнерний рубіж її врожайності здолали херсонці, а в 2004-му на полі Віктора Тищенка вона дала по 133 центнери з гектара. Подивитися на це диво приїхав директор Південного біотехнологічного центру рослинництва доктор біологічних наук, професор, академік Української академії аграрних наук Юрій Сиволап. Біотехнологічний центр провів молекулярно-генетичний аналіз Розівської-7 і видав паспорт на цей сорт, захистивши авторське право нашого земляка.
Виявляється, Олександр Папсуєв - єдиний у світі селекціонер, котрому вдалося отримати гібрид жита і пшениці, в зерні якого відсутні секаліни (білки) жита. Тому, що відступив від шаблону і використав під час схрещування ще одну рослину - степовий злак елімус. Звідси - просто фантастичні якості житниці, котра здатна вистояти в суворі зими та небувалу спеку не тільки на наших полях, а й у Північному Казахстані та в Тюмені, де зроду не сіяли озимих культур, і дати вдвічі більший урожай від ярини. Зокрема, нинішнього року в ТОВ "Єнісей" Курганської області на площі 1000 гектарів її зібрали по 26 центнерів, тоді як районовані ярі пшениці вродили по 14-16 центнерів. Тут, у селі Байдари Половешського району, провели семінар, в якому взяли участь не лише казахстанські аграрії, а й представники 31 області Російської Федерації!
Своїми хлібопекарськими якостями житниця перевершує сильні пшениці, тому запорізьке ТОВ "Ольф" випікає свою фірмову продукцію тільки з неї. Не визнають білого хліба з іншого борошна і трудівники ТОВ "Золотий колос", що в Жовтневому районі Миколаївської області (до речі, цього дуже посушливого літа житниця тут вродила по 58 центнерів з гектара). Та і в багатьох інших господарствах, де її вирощують і де мають свої пекарні, віддають перевагу саме цій хлібній культурі. Адже вміст білка в її зерні перевищує 14, а клейковини - 30 відсотків. Спробуйте виростити на наших знекровлених за останнє десятиріччя полях пшеницю з такими якостями!
Ще один плюс - висока економічність. Адже норма висіву житниці на гектар у 4-6 разів менша від норми висіву пшениці (порівняйте: 40-70 кілограмів залежно від агрофону та 250-290 кілограмів), а для її вирощування не потрібні ні гербіциди, ні хімічні засоби захисту рослин від хвороб і шкідників. Сама всьому дає раду і в буревій не виляже - така могутня рослина!
Тритикале Папсуєвське хоч і внесене до Державного реєстру сортів України, досі не отримало характеристик державного стандарту і вивозиться за кордон як звичайне фуражне зерно. Скільки на цьому втрачають наші сільгосптоваровиробники та держава, підрахувати важко. Як і те, скільки недодає хлібна нива України тому, що житницю не сіють як резервну продовольчу культуру, здатну знівелювати негативний вплив неврожайних років. Та головне, що вона - основа для майбутніх досягнень селекціонерів. Дуже хотілося б, щоб цими щасливчиками були наші співвітчизники.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Хліб третього тисячоліття
Світ:
Рослина мала дуже сильне кущіння (31 колос), сильну морозостійкість і посухостійкість, і, найголовніше, пшеничне зерно з високим урожаєм і високою якістю хліба. Створене геніальне творіння людини, природи і Бога. Щасливий автор назвав цю культуру житницею. Спочатку 100-центнерний рубіж її врожайності здолали херсонці, а в 2004-му вона дала по 133 (!) центнери з гектара.
06092602e.jpg
Сьогодні словом "житниця" бувалих хліборобів не здивуєш. Про неї знають далеко за межами України. Її довго не пускали на поля і тільки на початку 2005 року ця хлібна культура нарешті посіла своє місце у Реєстрі сортів рослин України під назвою "Тритикале Папсуєвське".
На жаль, селекціонер, котрий здивував світ, пішов із життя передчасно, лише здогадуючися, що зробив велике наукове відкриття. У вересні Олександрові Степановичу Папсуєву виповнилося б 75 років, але ювілейну дату відзначили дуже скромно, лише в колі друзів...
Загалом тритикале - це гібрид жита й пшениці, вперше виведений в Англії 130 років тому. Люди давно мріяли про такий злак, котрий поєднував би у собі витривалість жита і хлібопекарські якості пшениці. Над цією проблемою у всьому світі б'ються потужні наукові установи, проте бажаних результатів їм не вдавалося досягти, аж поки на інтуїтивному рівні за справу не взявся Папсуєв. Але, працюючи у системі Дніпропетровського всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи, Олександр Степанович дуже ризикував, займаючись селекцією непрофільних рослин, тобто низькорослих сортів соняшнику, тритикале та інших злакових культур, за що врешті-решт поплатився науковою кар'єрою.
Допрацьовував він до виходу на пенсію на скромній посаді завідувача Розівської сортодільниці, що в Запорізькій області, однак селекції не полишив і продовжував поліпшувати свої сорти. І якось улітку 1993 року він помітив на дослідному полі колоскових рослину, котру його дружина Любов Харитонівна, проводячи сортопрополювання, вирвала як нетипову після проведених схрещувань, але, на щастя, далеко не закинула...
"Рослина мала дуже сильне кущіння (31 колос), сильну морозостійкість і посухостійкість, і, найголовніше, пшеничне зерно з високим урожаєм і високою якістю хліба, - запише в своєму щоденнику Олександр Папсуєв. - Створене геніальне творіння людини, природи і Бога". Щасливий автор назвав цю культуру житницею...
Після того, як новий сорт озимини вдалося розмножити, у 1997-1998 роках він пройшов державні сортовипробування і на Долинській сортонасінстанції в Кіровоградській області на порівняно високому агрофоні врожайність Розівської-6 становила 72 центнери з гектара, що на 18 центнерів перевищувало врожайність сорту озимої пшениці Альбатрос одеський. Лабораторія Кіровоградської держсортонасінстанції віднесла її до сильної пшениці.
Була заявка на нові державні сортовипробування, але її не вдалося
реалізувати. Після смерті селекціонера ця культура швидко поширилася по всій Україні, а потім почалося її паплюження в наукових колах. І водночас аграрії-практики всіляко її підтримували, напівлегально випробовуючи в різних кліматичних зонах. Результати теж були різні залежно від того, хто продавав посівний матеріал та видавав рекомендації щодо вирощування й збирання житниці. Скажімо, 50-, 70-центнерні врожаї для багатьох стали нормою, але були господарства, де її намолочували значно менше від пшениці і навіть ячменю. Одні захоплювалися диво-злаком, інші ж скаржилися на ламкість колосся, котра призводить до недобору врожаю.
Де ж правда? Вона полягає в тому, що в руки комерсантів від агропрому потрапив зовсім не той генетичний матеріал, який вони видавали за житницю. Адже існувало кілька ліній озимого тритикале, над якими працював Папсуєв.
Те, про що мова, передала в маленькому вузлику разом з рукописним щоденником вдова Папсуєва Любов Харитонівна його давньому другу агроному Віктору Тищенку, керівнику фермерського господарства "Степове" із Запорізького району. Саме він доклав зусиль, щоб повернути із небуття ім'я селекціонера та дати життя його творінню. І в цьому Віктору Дмитровичу неоціненну допомогу надали журналісти та члени Асоціації хліборобів імені О. Папсуєва, яку створили в 2001 році і яка об'єднала палких прихильників житниці з усієї України.
Разом вони долали глуху стіну замовчування і відвертого спротиву чиновництва. А житниця теж не мовчала. Спочатку 100-центнерний рубіж її врожайності здолали херсонці, а в 2004-му на полі Віктора Тищенка вона дала по 133 центнери з гектара. Подивитися на це диво приїхав директор Південного біотехнологічного центру рослинництва доктор біологічних наук, професор, академік Української академії аграрних наук Юрій Сиволап. Біотехнологічний центр провів молекулярно-генетичний аналіз Розівської-7 і видав паспорт на цей сорт, захистивши авторське право нашого земляка.
Виявляється, Олександр Папсуєв - єдиний у світі селекціонер, котрому вдалося отримати гібрид жита і пшениці, в зерні якого відсутні секаліни (білки) жита. Тому, що відступив від шаблону і використав під час схрещування ще одну рослину - степовий злак елімус. Звідси - просто фантастичні якості житниці, котра здатна вистояти в суворі зими та небувалу спеку не тільки на наших полях, а й у Північному Казахстані та в Тюмені, де зроду не сіяли озимих культур, і дати вдвічі більший урожай від ярини. Зокрема, нинішнього року в ТОВ "Єнісей" Курганської області на площі 1000 гектарів її зібрали по 26 центнерів, тоді як районовані ярі пшениці вродили по 14-16 центнерів. Тут, у селі Байдари Половешського району, провели семінар, в якому взяли участь не лише казахстанські аграрії, а й представники 31 області Російської Федерації!
Своїми хлібопекарськими якостями житниця перевершує сильні пшениці, тому запорізьке ТОВ "Ольф" випікає свою фірмову продукцію тільки з неї. Не визнають білого хліба з іншого борошна і трудівники ТОВ "Золотий колос", що в Жовтневому районі Миколаївської області (до речі, цього дуже посушливого літа житниця тут вродила по 58 центнерів з гектара). Та і в багатьох інших господарствах, де її вирощують і де мають свої пекарні, віддають перевагу саме цій хлібній культурі. Адже вміст білка в її зерні перевищує 14, а клейковини - 30 відсотків. Спробуйте виростити на наших знекровлених за останнє десятиріччя полях пшеницю з такими якостями!
Ще один плюс - висока економічність. Адже норма висіву житниці на гектар у 4-6 разів менша від норми висіву пшениці (порівняйте: 40-70 кілограмів залежно від агрофону та 250-290 кілограмів), а для її вирощування не потрібні ні гербіциди, ні хімічні засоби захисту рослин від хвороб і шкідників. Сама всьому дає раду і в буревій не виляже - така могутня рослина!
Тритикале Папсуєвське хоч і внесене до Державного реєстру сортів України, досі не отримало характеристик державного стандарту і вивозиться за кордон як звичайне фуражне зерно. Скільки на цьому втрачають наші сільгосптоваровиробники та держава, підрахувати важко. Як і те, скільки недодає хлібна нива України тому, що житницю не сіють як резервну продовольчу культуру, здатну знівелювати негативний вплив неврожайних років. Та головне, що вона - основа для майбутніх досягнень селекціонерів. Дуже хотілося б, щоб цими щасливчиками були наші співвітчизники.
Микола МАНЬКО.
Запорізька область.
"Голос України" N2309 2006.09.23
----------------------------------------------------
В тему:
Органічна революція: від ідеології «відродження» до стратегії освоєння життєвого простору України
Чим гарніша пісня, тим багатший врожай
Музей хліба - від блокадного до космічного буханця
Короваї, що об’єднують націю
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков