Хто розбудив сплячого самурая

Японія нагадує воїна, який скоса поглядає на свій меч, що стоїть на почесному місці, але не наважується взяти його в руки.

Він знає, що руки пам'ятають, що з ним робити, а якщо його взяти, то випустити буде неможливо. Що в такому випадку буває, всі сусіди Японії знають на власному досвіді.

Але складається враження, що ці самі сусіди роблять все, щоб у старого самурая просто не залишилося вибору. В першу чергу, це робить навіть не КНДР, а Китай.

Саме його дії можуть спонукати японський бойовий дух повернутися з храму Ясукуні і стати на те місце в японському суспільстві, де він був довгі століття.

Насправді, Китай проводить масштабну програму модернізації своєї армії, в якій легко уловлюються дві основні тенденції. Вони обумовлені тим, куди Пекін проектує свою військову міць.

Очевидно, що географічне положення КНР передбачає всього кілька напрямків чисто сухопутних військових операцій, основним з них є північний напрямок - Далекий Схід і Сибір, що поки що належать РФ.

Власне кажучи, перші потужні зусилля з модернізації збройних сил були спрямовані саме на сухопутні війська. З величезною швидкістю приймалися на озброєння зразки бронетехніки, артилерії, ракет, мобільних систем ППО і іншого. Тобто, початковий імпульс отримала армія, але потім акцент був зміщений на авіацію, а тепер - на флот.

Складається враження, що в Піднебесній змінилося уявлення про те, в якому напрямку слід нарощувати ударний кулак. Зараз сухопутні війська втратили той потужний імпульс модернізації, який був спочатку і, швидше за все, тому є три причини.

• Перша - змінився вектор сили.
• Друга - керівництво КНР дійшло висновку, що вже досягнуті необхідні кондиції саме сухопутних військ.
• Третя - можливо, переглянуті функції сухопутних сил. Чисто ударне навантаження армії зміщується в бік виконання окупаційних завдань, а для такої функції у неї, дійсно - надлишкові можливості.

Такі зміни можуть бути викликані тим, що війна з Індією якщо не знята з порядку денного, то дещо  втрачена її доцільність. Приблизно те ж саме і з південним напрямком. Особливої ​​призу там нема, а проблем буде маса. В першу чергу, це торкнеться зв'язку з Африкою, де Китай закріплюється все сильніше.

Але основним фактором, що спричинило такі зміни в оцінці ролі армії, може бути зміна тактики щодо РФ. Справа в тому, що керівництво Московії легко продавити на те, щоб задовольняти Китай за рахунок ресурсів Далекого Сходу і Сибіру.

Китаю просто нема сенсу захоплювати цю територію, він і так звідти вигрібає все, що потрібно.

Справедливо розсудивши, що власної території йому і так досить, а тим більше - пустельних просторів, Китаю просто нема сенсу пристібати до себе ще один величезний шматок пустелі. Це лише на перший погляд видається, що не про пустелю мова, а про велику, безкрайню  тайгу.

Нічого подібного. Китайці дуже швидко перетворюють цю тайгу в пустелю. Вони випилюють і вивозять все, а з урахуванням досить суворого клімату, тайга там відновиться років через 100-200, до цього там буде пустеля.

Загалом, Пекіну там ніщо не заважає розвернутися таким чином, яким йому потрібно. А тим часом, керівництво Китаю, примруживши очі, спостерігає за тим, як московська влада підточує  фундамент своєї країни, і тримає в готовності армію для того, щоб вчасно підхопити дармові території.

Тобто, армії відводиться нова функція. Вони просто увійдуть на територію РФ, без боїв і опору навіть місцевого населення. Увійдуть і встануть на нових рубежах, демонструючи свою присутність. Всім, кому захочеться змінити ситуацію, доведеться мати справу з НВАК.

Китай просто знаходиться в готовності, щоб скористатися ситуацією і все зробити без єдиного пострілу і при повній підтримці місцевого населення. До речі, китайські товариші добре вивчили технологію анексії Криму і шлють своїм російським колегам полум'яний привіт.

Саме з цієї причини Китай зараз активно зміщує акценти на переозброєння свого флоту. Причому, в першу чергу, це стосується його ударної частини. Робота кипить і ударна складова флоту стрімко трансформується, що не може викликати відповідної реакції сусідів.

Як відзначають фахівці, з добре нагодованим крокодилом, в принципі можна проробляти всякі трюки, навіть свою голову можна йому помістити в пащу, головне - не торкнутися її зсередини.

У рептилії спрацьовує рефлекс і вона її стискає  з невідворотністю гільйотини. Загалом, Китай проробляє різні трюки, приблизно з таким же успіхом. Звичайно, там є досить розвинена промисловість, величезна армія і нескінченний мобілізаційний потенціал.

Все це є, воно не звалилося вчора або позавчора. Близько ста років тому японці, в складі експедиційного корпусу, досить успішно трощили величезні маси китайських армій. Знаменитий епізод «Нанкінської різанини», японці пояснювали, зокрема - презирством до супротивника, що не бажає зійтися у відкритому бою і при найменшій можливості  тікає з усіх сил.

Звичайно, це не виправдання, але історичний факт, проти якого не попреш. Армія Мао бродила по просторах Китаю, без особливого бажання воювати з загарбником.

Вона спеціалізувалася на громадянській війні, а тому - не здобула собі ні вікторій, ні лаврів успішних бойових операцій. Більше того, до японців там досить успішно діяли невеликі, за чисельністю, збройні сили, але японська окупація виявилася найбільш жорсткою і тотальною.

Нам важко зрозуміти весь комплекс мотивацій, чому японська армія вела себе таким чином, але її вмілі та результативні дії, навряд чи хтось може заперечувати навіть зараз.

Хід Другої Світової Війни в Тихоокеанському регіоні показує, що країна Висхідного сонця розгортала імперію в такий формат, що була за крок до повного забезпечення себе всіма ресурсами.

Якби не стався Перл Харбор, ще не відомо, як би все обернулося. Американці зуміли зупинити японську експансію вже на ближніх підступах до Австралії, північно-східне узбережжя якої вже стало доступне для нальотів японської авіації.

Загалом, в самих США битву за Гуадалканал вважають однією з найважчих і кровопролитних. Саме за її результатами, напружуючи всі сили, Штати змогли тільки зупинити Японію від висадки на узбережжі Австралії.

Попереду були епічні битви, в результаті яких вдалося перехопити ініціативу, але це коштувало величезних ресурсів і жертв.

Причому, обидві країни вели бої на віддалених ТВД, за тисячі кілометрів від своєї території. Складність проведення подібних операцій, не йде ні в яке порівняння з чисто сухопутними баталіями. І все це змогла  влаштувати невелика за площею і відносно невелика, в плані чисельності населення, держава.

Японці вміють доводити бойові дії до рівня кривавого мистецтва. Мало того, такі вміння жорстко вплетені в їх традиції, історію і культуру. Пробудження до життя духу японського мілітаризму - небезпечна штука, для будь-якого сміливця, а вже тим більше - для сусідів.

Крім того, що властивості і можливості цього духу добре відомі, він ще й легкий на підйом. Як ми зазначали вище, зараз він штучно стримується до того моменту, поки не виникне привід скинути пута обмежень.

У самому стиснутому і обмеженому вигляді, флот сил самооборони Японії, становить 114 кораблів і 45800 добровольців або по нашому - контрактників. Тобто, зараз цей флот укомплектований професійними військовими.

Основною ударною силою флоту, є угруповання з 46 есмінців і фрегатів, оснащених відповідно до вимог сучасної війни, а подекуди - мають технологічні переваги над будь-якими іншими кораблями східного класу.

Для того, щоб зрозуміти вагу цього ударного угруповання, треба б її з чимось порівняти, так ось, чисельність есмінців і фрегатів Японії, перевищує таку Великобританії і Франції.

Зауважимо, на відміну від Китаю, Японія аж ніяк не брязкає залізом, і навіть намагається зам'яти моменти, які  відбуваються ненароком. Уряд Японії не зняв  ногу з гальма і тим не менш, вже має сучасний потужний флот.

Що ж буде, коли у Токіо увірветься терпець і там просто втомляться спокійно дивитися на мілітаристські демарші Китаю і КНДР?

З огляду на викладене вище та те, що ми писали про можливість початку програми ядерного озброєння Японії і того, що там все більше прихильників такого заходу, хтось дограється і таки розбудить сплячого самурая.

Саме цим зараз зайняті в столицях двох сусідніх для Японії держав. 

Довідка:

У 2015 році в Японії ухвалили новий закон, який дозволив владі використовувати Сили самооборони Японії в військових діях за межами країни. Згідно з цим чинним законом, японські сили можуть застосовуватися в рамках колективної оборони для захисту дружніх держав. При цьому сама Японія нападу може й не зазнати.

Джерело