Хто вивішує біло-синьо-білі прапори на Білгородщині і що там відбулося – інтерв’ю з Іллєю Пономарьовим

— В українському медіапросторі говорять про озброєну російську опозицію, у російському — про українських диверсантів. Хто зайшов у Білгородську область?

– Там два російських підрозділи – легіон «Свобода Росії» та РДК (Російський добровольчий корпус). Вони – основні, ще є якісь волонтери, які з ними пішли, але українців там немає.

– Хто входить до легіону «Свобода Росії» та РДК?

– РДК, грубо кажучи, – це російська версія «Азова». Люди правих поглядів, деякі – радикально правих, що виступають проти цієї кремлівської влади. Вони вважають її антиросійською, такою, що руйнує російську державність, що принижує росіян. Вони з самого початку стояли на позиції: Росія – для росіян, Україна – для українців. Допомагали тому ж «Азову» від початку війни, воювали в його складі.

Легіон «Свобода Росії» – більший за розміром. Він політично неоднорідний і зібраний не за політичним принципом. Грубо, там – три групи людей. Одна – російські військові, які перейшли на українську сторону. Хтось спочатку робив цей крок усвідомлено. Є люди, які записувалися до лав російської армії, щоб потрапити сюди та перейти на бік України. Хтось вважав себе ошуканим, наприклад, колишні контрактники, яким не сказали, що їх відправляють в Україну. А є військовополонені, які тут прозріли й сказали, що хочуть помститися тим, хто їх обдурив.

Друга частина легіону – це росіяни, які жили в Україні на момент початку вторгнення. Хтось одружився, хтось працював. Але в них немає громадянства, вони за посвідками жили. Ось і вони так само як і українці, теж хотіли піти добровольцями захищати Україну. Їм дали таку можливість.

І нарешті третя група – це політичні активісти, які хотіли воювати проти путінізму. Вони різних поглядів: там є ліберали, більш праві, більш ліві. І вони манівцями дісталися України та приєдналися до легіону.

– Легіон «Свобода Росії» та РДК входять до інтернаціонального легіону, що є частиною ЗСУ. Чи узгоджували з керівництвом ЗСУ цю операцію?

– Ланцюжок такий. У складі ЗСУ є інтернаціональний легіон, який вже сам по собі є відокремленим підрозділом. А в рамах інтернаціонального легіону, знову ж таки як відокремлений підрозділ є легіон «Свобода Росії» та РДК. Вони офіційно є частиною міжнародного легіону, мають певний елемент автономії. У РДК він взагалі дуже високий: це – окрема штурмова бригада. Зрозуміло, узгоджуються дії з командуванням, але вони самостійно планують операції, самостійно їх реалізують. Є узгодження та є підтримка озброєнням, але загалом цей підрозділ – автономний. І ось вони як підрозділ виробили план, запропонували командуванню, отримали «добро». При цьому саме українське військове керівництво їх туди не посилало, воно не координує і не керує ними. І українців там немає.

– Те, що зараз відбувається в Білгородській області, може перерости в масштабнішу операцію?

– Визвольний рух потребує часу. У березні була перша проба пера. РДК заходили в Брянську область без важкого озброєння, була така розвідка боєм. Зараз усе більш серйозно: вперше звільнено частину території, над якою піднято біло-синьо-білий прапор. Це – важлива історія. Чи можна її утримати, покаже майбутнє. Ніхто не буде, як у Бахмуті росіяни, класти тисячі людей заради галочки у звіті керівництва. Зараз завдання – максимально збільшити свої сили, здобути віру в себе, пробудити велику кількість росіян, які б до цього приєдналися.

Але й, безперечно, зараз це все впливає і на ситуацію на фронті, бо відволікає ще й велику кількість сил. Це змушуватиме російське військове керівництво прикривати весь кордон. Атаки відбуваються не лише у двох точках Білгородської області, але й на території Брянської. А, відповідно, висновок, що треба прикривати весь кордон, а це означає серйозне розпорошення сил, збільшення лінії фронту і, тим самим, пряма допомога українським військовим.

Російський добровольчий корпус у селі Козинка, 23 травня 2023 Фото: REUTERS / RUSSIAN VOLUNTEER CORPS

– За яких умов визвольний рух може йти далі?

– Завдання на зараз в тому, щоб приходили добровольці... Ми наближаємося до кінця, але це – ще не кінець. Я думаю, що потрібна серйозна військова поразка на основному фронті, щоб режим почав сипатися масово. Але те, що сьогодні відбувається в Білгороді, – це, звичайно, потужний удар по психологічному настрою та стабільності цієї системи влади. Дуже сильний удар.

– Чи відомо вам, як реагує місцеве населення? Чи можуть РДК та легіон «Свобода Росії» розраховувати на їхню підтримку?

– У Росії людей, які незадоволені центральною владою й особисто Путіним, – переважна більшість. Там дуже мало людей, яким подобається те, як вони живуть, є такі, але їх може бути 20%. Усі інші налаштовані, у цілому, опозиційно. Далі виникає питання довіри, бо якщо військових сприйматимуть як загарбників, то реагуватимуть погано. Якщо сприйматимуть як своїх визволителів, то ніякого опору не буде. Зараз ми бачимо по цих звільнених шматочках Білгородської області, де свідомість (у населення – ред.) завжди була більш оборонною, що все там абсолютно нормально. Хто хотів втекти, прислужники цього режиму, звідти масово побігли. Вони теж битися не стали. Подивимося.

Коментар НО:

Остання відповідь викликає подив. Як може бути так, як є зараз на Росії, якщо переважна більшість росіян, як стверджує Пономарьов, незадоволені центральною владою й особисто Путіним? Звідки взялися 20% тих, яким подобається те, як вони живуть? Важко повірити, що усі інші налаштовані, за словами Іллі Пономарьова, у цілому, опозиційно. Можливо, в нього є якісь закриті соціологічні опитування, бо ж офіційні соціологічні опитування говорять, що росіяни підтримують Путіна та війну Росії в Україні.

Довідка НО:

Ілля Пономарьов – ексдепутат Держдуми РФ, має громадянство України, розмовляє українською мовою. 20 березня 2014 року, під час голосування в Державній Думі Росії щодо ратифікації Договору про анексію Криму був єдиним із 450 депутатів, що проголосував проти анексії Криму. У серпні 2014 був змушений покинути Росію, з 2015 року перебуває у США. У РФ проти нього порушили кримінальну справу, 16 жовтня 2015 Держдума Росії дала згоду на арешт Іллі Пономарьова. 17 травня 2019 року Президент України Петро Порошенко надав Іллі Пономарьову українське громадянство.