Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола (+аудіо)

Аудіоверсія статті: Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола

Сталість розвитку в Україні арійської традиції від часів Ноя до сьогодення є свідченням того, що арійство органічно притаманне нашій землі. Саме звідси брахманський рід Ісуса Хреста приніс в Галілею вищі знання про Царство боже, тут найактивніше розвивалося аріянство (готи, руси, козаки), тут воно найдовше затрималось і найкраще збереглося донині, хоча й перебуває в підпіллі.

Здійснюючи старовинні обряди, ревно шануючи предків (віра в реінкарнацію) і вперто відтворюючи стародавню символіку, українці навіть не усвідомлюють, що вони є нащадками і зберігачами традиції святого народу Ноя, від якого пішли трипільці – українці Арійського циклу.

Походження Трипільської цивілізації

Але тут виникає запитання: Якщо Україна є духовним центром планети Земля і колискою арійських народів, то навіщо рід Ісуса пішов у далеку Палестину? Яка важлива причина спонукала до такого неблизького переходу?
Річ у тім, що в цей час у Єрусалимі визріло і виповзло на поверхню дещо таке, що несло загрозу людській еволюції, тому вимагало негайного реагування.

АНТИРЕЛІГІЯ ЄЗЕКИЇЛА

Цією загрозою стала світоглядна доктрина, побудована на докорінному спотворенні й перевертанні уявлень про природу людини і Всесвіту. Основу цієї антисистеми ще в 6 ст. до н. е. заклав іудейський священик і пророк Єзекиїл, а його послідовники розвинули її в усній традиції і Талмуді. Ось її ключові положення:
1) тільки іудеї є людьми, всі ж інші є тваринами: «Їхня плоть – плоть ослина, а їхня похіть – похіть жеребця» (Єз 23.20), «Стосовно акума не існує обману», «Сім’я його треба розглядати як сім’я скотини», тож у стосунках з цими тваринами втрачають сенс такі поняття як етика, чесність, відповідальність, людяність (див.: Єврейське щастя, російські сльози...).
2) людина живе один раз, проте в «кінці світу» чудесним способом будуть оживлені мертві, давно розкладені тіла правовірних іудеїв – для них відбудеться «воскресіння мертвих» (Єз 37.1–14);
3) для іудейського бога Ієгови властиві демонічна лютість, ревнощі та тиранічна жорстокість (половина книги Єзекиїла складається з погроз, проклять, описів руйнувань, убивств і канібалізму), відповідно Земля є місцем болю і страждань;
4) Ієгова принижує все сильне і здорове, натомість підтримує все слабке і хворобливе: «Я принижую дерево високе і підвищую дерево низеньке, я висушую дерево зелене, а дерево сухе роблю квітучим» (Єз 17.24);
5) Завдяки Ієгові буде відновлене Іудейське царство: раб Ієгови цар Давид (мається на увазі, хтось з роду Давида) «возз’єднає» Іудею з Ізраїлем (Єз 34.24, 37.16) і запанує над усіма навколишніми країнами.
Звідки все це взялося? Згідно з письмовою іудейською традицією, Єзекиїл підключився до якоїсь темної озлобленої астральної сутності і став її земним транслятором. У наш час це позначають терміном «ченнелінг» (англ. channeling), що означає встановлення каналу зв’язку з якимись безтілесними сутностями. Вся написана Єзекиїлем книга є описом, за його словами, «божих видінь», які й визначили напрям його подальшої діяльності.
Нічого подібного досі не існувало – і це справляло враження! Це вже була не релігія, а дещо зовсім інше. Слово «релігія» буквально означає «відновлення зв’язку» («ре» – повторення, «лига» – зв’язок). Йдеться про те, що після земного втілення людина майже втрачає пам’ять про своє минуле. До втілення вона була божественно-духовною сутністю, що жила і діяла в іншому просторі – просторі духів. Щоб згадати себе і розкрити в собі приховані можливості, треба відновити зв’язок між своєю земною і божественною свідомістю. Тобто, перебуваючи в земному тілі, треба усвідомлювати себе втіленим богом – сином Божим (подібно як під час снобачення усвідомити своє перебування у сні). Для цього й потрібна релігія: світогляд і практика відновлення зв’язку.
Натомість антисистема Єзекиїла категорично заперечувала можливість поєднання божественного і земного, а на рівні практики блокувала еволюцію людини. Тому це була антирелігія.
Як річ антиприродна, вона не могла змагатися з релігією, подібно як слабке і потворне не може змагатися з сильним і красивим. Потрібно було знайти якусь несподівану перевагу, свого роду «таємну зброю». І Єзекиїл її знайшов.

ХУЦПА – НАХАБНЕ ПЕРЕВЕРТАННЯ ІСТИНИ

Для просування своєї антирелігії Єзекиїл застосував інформаційну зброю, що позначається словом «хуцпа». У своєму оригінальному вигляді це слово існує тільки в єврейській мові. У всіх інших народів світу до недавнього часу навіть не було такого поняття, тому для його позначення використовується згадане єврейське слово.
Хуцпа – це супернахабство, яке паралізує опонента, оскільки виходить за межу людських уявлень. Річ у тім, що брехня завжди маскується під правду. Її приховують, за неї завжди соромно. Такою брехнею нікого не здивуєш: люди вже до неї призвичаїлися і навчилися правильно реагувати.
А якщо людина раптом стикається з відвертим перевертанням реальності? Без маскування і претензій на правдоподібність? Рішуче, енергійно і абсолютно безсоромно? Це вже не брехня-напівправда, а щось інше. І тоді людина думає: «Це не схоже на брехню. Але якщо це не брехня, тоді що? Невже правда?!». За словами Леніна, «справжнє враження можна справити тільки супернахабством» (лист Чичеріну 25 лютого 1922 р.). Він знав, що говорив.
Хрестоматійний приклад хуцпи – це коли хлопець убив своїх батьків і закликає суд помилувати його на тій підставі, що він сирота.
Або коли злодій впевнено вказує на непричетного і кричить «лови злодія!».
Або коли бандити побили беззахисну людину, а потім кажуть, що вони захищалися від її нападу.
Або коли викладач ізраїльського університету доктор Хільда Несімі звинувачує цикл книг про Гаррі Поттера в антисемітизмі на тій підставі, що там не згадуються євреї.
Або коли домінування російської мови в українському медіа-просторі називається захистом культурних прав росіян від утисків.
Або коли фотографії з трупами німців, що загинули під час нищівного бомбардування і спалення Дрездена білим фосфором, представляються як жертви голокосту.
Вся офіційна історія про Бабин Яр – це суцільна хуцпа.
Хуцпу не треба плутати зі звичайною життєвою відвагою, сміливістю, відкритістю до пригод, як це іноді представляється в літературі. Насправді «воно означає верх цинізму й нахабства, що паралізує опонента... Ефект несподіванки – і все, момент проскочив, хуцпіст зірвав банк. Це такий, свого роду, моральний розбій: розрахунок на те, що нормальна людина, не вірячи власним вухам, заціпеніє, а хуцпіст тимчасом робитиме своє. І Табачника я не раз у такій ролі спостерігала – коли він, наприклад, спокійно, не кліпнувши оком, розповідав, як він з Азаровим урятував українське книговидання, а навпроти сиділи видавці й заворожено на нього дивились, не в змозі видушити й слова...» (Оксана Забужко).
Один з прикладів хуцпи описаний у книзі «Буття»: сини патріарха Яакова запропонували жителям одного ханаанського міста поріднитися, але за умови, якщо ті зроблять обрізання; «І були обрізані всі чоловічої статі, усі, хто виходив з брами міста його. І сталося третього дня, коли вони хворі були, то два сини Яковові, Симеон і Левій, взяли кожен меча свого, і безпечно напали на місто, і повбивали всіх чоловіків... Забрали дрібну й велику худобу, і ослів, і що було в місці, і що на полі, і ввесь маєток їхній, і всіх їхніх дітей, і їхніх жінок забрали в неволю, і пограбували все, що де в домі було» (Буття 34.24–25). Патріарх Яаков дещо засмутився, але не через віроломство з боку своїх синів, а через те, що тепер місцеві жителі можуть помститися і знищити його з усім домом.
Відразу ж зауважимо, що це повністю вигадана подія: нічого подібного в реальності не було і не могло бути. Бо це не історія, а педагогічні настанови про «правильну поведінку» стосовно неєвреїв, яких рекомендується сприймати так, наче вони є не людьми, а тваринами (див. вище п. 1 антирелігії Єзекиїла).
Хуцпіст поводить себе так, начебто його не турбує ймовірність виявитися неправим. Він зухвало знущається над очевидною істиною і над інтелектуальними здібностями опонента. Для застосування такого типу абсолютно безсоромної поведінки потрібна глибока, фундаментальна, всеосяжна зневага до свого опонента, ставлення до нього як до бездумної тварини чи навіть комахи. Для цього й потрібне уявлення, що всі інші люди просто не є людьми. Хуцпіста може стримувати тільки страх фізичного покарання з боку людей, оскільки докори сумління чи сором для нього не існують.
Силу хуцпістам надає відповідна традиція виховання і моральна підтримка зі сторони своїх одноплемінників, які схвально сприймають супернахабні дії проти чужих як прояв особливої сміливості, відваги та винахідливості. На їхню думку, хуцпа – це властивість успішних людей.
Так, народжений у Брукліні (Нью-Йорк) професор Алан Дершовіц у своїй книзі «Хуцпа» (1991) показав, що за своє панування і переважання у світі євреї повинні бути вдячні хуцпі – національній рисі єврейського народу і не соромитися її. На його думку, особливо важливу роль хуцпа зіграла в підпорядкуванні євреями США.
«Для сучасних ізраїльтян це слово означає «нахабство», але на ідиші – скоріше “дерзання”. Видний американський сутяга, професор Алан Дершовіц назвав свою відверту автобіографічну книгу “Хуцпа”... Норман Фінкельштейн (автор “Індустрії Голокосту”), що викрив Дершовіца в підтасовуваннях і плагіаті, назвав свою книгу “За межами хуцпи”. Мстивий Дершовіц у відповідь книги не писав. Він писав позови, і, врешті-решт, домігся того, що Фінкельштейн втратив роботу» (Уроки еврейского).
Самі хуцпісти захищені від хуцпи: вони не вірять словам, бо добре знають ціну всьому цьому блефу своїх соратників. Вони звідусіль чекають обману (звідси єврейський скептицизм і нігілізм), а тому довіряють тільки грошам: «Галілеянин любить честь, а іудей — гроші» (Талмуд).
Але непідготовлених людей хуцпа вражає, адже вони судять по собі і вважають, що перед ними – такі ж самі люди з відчуттям сорому й відповідальності. Це робить їх беззбройними проти хуцпи, але тільки доти, доки вони дізнаються про її існування.
Тоді відбувається миттєве перевертання ситуації: хуцпіст тут же перетворюється з хижака на об’єкт атаки, адже його зброя обертається проти нього самого: оскільки він є носієм нелюдської поведінки, то його перестають сприймати як людину, захищену людською етикою.

ЩЕ РАЗ ПРО АЗИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ

Описана ситуація перевертання ролей хижака і постраждалого є аксіомою інформаційної війни. Згідно з визначенням, інформаційна війна – це рішучі і цілеспрямовані інформаційні дії з метою змінити поведінку противника. Інструментарій ведення інформаційної війни називається інформаційною зброєю.
Ефективність інформаційної зброї основується на непомітності її застосування. В ідеалі ворог взагалі не повинен підозрювати, що така зброя існує: у нього для неї навіть не повинно бути терміну. А ще краще, якщо він буде переконаний, що її існування неможливе в принципі. Ефективність хуцпи якраз і основується на уявленнях людей, що така поведінка неможлива.
А якщо люди усвідомлять реальність хуцпи? Як ми вже говорили, «початок інформаційної війни визначити неможливо, і це дає певні переваги агресорові. Але парадокс полягає в тому, що якщо жертва нападу встигне усвідомити, що проти неї ведеться інформаційна війна, то отримані агресором на початковому етапі переваги можуть обернутися проти нього самого». Якщо простіше, то це означає, що хуцпісту буде гаплик.
Оскільки хуцпа – це прояв нелюдської поведінки, то хуцпіст автоматично ставить себе поза людські закони, адже перетворюється на антилюдську зловорожу істоту, якогось прибульця, чужого. Врешті-решт, належність до людини визначається наявністю ЛЮДЯНОСТІ з такими її обов’язковими складовими як совість, відповідальність, докори сумління за негідні вчинки. При відсутності людяності це вже не людина, а людиноподібна істота, «чужий», нелюдь. Паразит може існувати тільки приховано, якщо ж його розпізнати і виявити – йому кінець.
Заснована Єзекиїлем і розвинута його послідовниками антирелігія – це хрестоматійний приклад хуцпи. Якби хтось сказав, що маленьке іудейське плем’я належить до духовної еліти людства, то над ним би просто посміялися як над жартівником. Натомість якщо разом з Єзекиїлом дружним і багатоголосим хором впевнено заявити про те, що тільки іудеї є справжніми людьми і єдиним у світі «божим народом», то це викликає не сміх, а інтелектуальний шок. Бо це вже не брехня, а безумство або щось інопланетне, нелюдське, потойбічне, інфернальне.
Не менш яскравий приклад хуцпи – твердження про те, що арійський Ізраїль був іудейською державою і поклонявся Ієгові. І це при тому, що сама назва «Ізраїль» існувала за два тисячоліття до появи в Палестині євреїв, а Давид (Данвид – «знавець води») і Соломон («сонячна, світла людина») були арійцями, належали до филистимлян – «народу моря», вихідців з Північного Надчорномор’я, найімовірніше з Одещини.
А як вам подобається описаний Єзекиїлем (Єз 47–48) розподіл чужої землі – Палестини – між неіснуючими «колінами Ізраїлю»? Це якби хтось із нас проснувся зранку і дізнався, що його майно вже поділили якісь бродяги, яких він не знає і знати не хоче.
Хуцпа – це коли єрусалимські іудеї спочатку розпинають Ісуса, а потім заробляють на екскурсіях до «гробу Господнього».
Хуцпа – це коли князь Ярослав убиває Бориса і Гліба, після чого негайно проголошує їх святими і на їхню честь споруджує храм.
Хуцпа – це коли цього ж Ярослава, який фізично винищив династію Володимира Великого, зрадив свій народ і накинув на нього духовне рабство Візантії, називають «мудрим», а різні табачники називають його найвидатнішим українцем.
Сучасний приклад хуцпи – це вакцинація (щеплення): людям з дитинства підривають здоров’я, вливаючи в їхню чисту кров відверто отруйні коктейлі, і при цьому нахабно заявляють, що це рятує їх від хвороб.
Ви тільки подумайте: новонародженій дитині протягом 24 годин вколюють вакцину від гепатиту Б, тобто від хвороби, яка передається тільки через кров, тому вражає лише сексуальних розпусників, ін’єкційних наркоманів, гомосексуалістів і потерпілих від переливання крові. Очевидно, що таке щеплення – це не просто злочинна, а відверто нелюдська, сатанинська практика. Вашу дитину вже за фактом її народження записали до покидьків суспільства. То ким можна вважати істот, які свідомо це роблять?
Не менш вражаючий приклад хуцпи – неіснуючий «вірус імунодефіциту людини», що його «лікують» надзвичайно дорогими і надзвичайно токсичними «антивірусними препаратами», від яких людина швидко вмирає. Що, важко повірити, що «боротьба зі СНІДом» і вакцинаційна індустрія – це супернахабний лохотрон? То тепер розумієте, яку силу має хуцпа?

СНІД - не вірус, а псевдонауковий тероризм (відео)
Ще один глобальний лохотрон: вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) 

КОНТРІНІЦІАЦІЯ ЄЗЕКИЇЛА

Як ми вже говорили, богоборча ідея хуцпи з’явилася в Єзекиїла після «божих видінь», а якщо виражатися точно – в результаті установлення каналу зв’язку з якоюсь брудною і злобною астральною сутністю. Ця сутність була явно налаштована проти природного порядку та його Творця, була Його противником. Поняття такого противника-богоборця позначається арамейським словом «сатана» або його гелленським відповідником «диявол».
Процес налаштування духовно-інформаційної взаємодії з дияволом детально описаний самим же Єзекиїлем у його книзі.
Спочатку диявол показав йому рукопис, «а він пописаний спереду та ззаду. І було на ньому написано пісні плачу, стогін та горе... І сказав він до мене: сину людський, з’їж цей сувій... І відкрив я свої уста, і він дав мені з’їсти цього сувоя. І я з’їв. І був він в устах моїх солодкий, як мед» (Єз 2–3). У такий спосіб Єзекиїл отримав початкову дозу інформаційного бруду – і це йому сподобалось. Сталося психологічне перевертання: гірке і неприємне видалось Єзекиїлу солодким і приємним. Відбулась інформаційна фаза контрініціації, тобто падіння вниз, занурення в земне пекло.
Після цього диявол запропонував перейти до матеріальної фази контрініціації, так би мовити, до практики, а саме спекти ячмінний хліб на власному калі і з’їсти його прилюдно. Єзекиїл сказав, що він до такого не готовий. Тоді диявол дозволив йому з’їсти хліб на тваринячому калі. Єзекиїл виконав цей ритуал зневаги до хліба і його демонстративного паплюження, адже пекти і безсоромно поїдати нечистоти треба було на очах людей (Єз 4.12–15).
Для людей хліб є святим предметом, тому те, що зробив Єзекиїл, – це брутальне святотацтво. Більше того: оскільки хліб символізує істинні метафізичні знання, то водночас це був ритуал радикального паплюження, забруднення і спотворення Істини. Це була хула проти Святого Духа – Духа Істини.
Так Єзекиїль здобув досвід безсоромності. Безсоромність є обов’язковою умовою здатності до хуцпи. Далі описується виконання Єзекиїлем різних ритуалів чорної магії, щось на зразок вуду, після чого він остаточно перетворюється на транслятор інформаційного бруду: проклять, погроз, плачу, стогону і страждань, якими густо насичена вся «Книга Єзекиїла».
Характерно, що найбільшим гріхом («гидотою») для цитованого в цій книзі диявола є ранкове поклоніння Сонцю: «І сказав він [диявол] до мене: Чи ти бачив, сину людський? Ти знову побачиш гидоти ще більші від цих! І він запровадив мене до внутрішнього подвір’я Господнього дому. Аж ось при вході до Господнього храму, між притвором та між жертовником, було зо двадцять п’ять чоловік: спини їхні до Господнього храму, а їхні обличчя на схід, і вони кланялися до сходу, до Сонця» (Єз 8.15-16).
Інтенсивна трансляція сатанізму далі проходить через всі книги, написані школою Єзекиїла. Для більшої переконливості авторство цих книг приписали неіснуючому Мойсею і назвали словом «П’ятикнижжя Мойсея» (Тора). Всі вони перенасичені інформаційним брудом, з цієї причини читання цих книг, як відомо, шкідливе для людської психіки.
Згадані диявольські тексти пізніше були нахабно об’єднані з текстами «Доброї Новини Ісуса Хреста, Сина Божого» в одному збірнику під назвою «Біблія». Тепер, щоб прочитати святу Добру Новину, треба попередньо прочитати удесятеро більше текстів з прокляттями, описом зрад і масових убивств.
По-суті, таке поєднання непоєднуваного стало повторенням ритуалу хули проти Святого Духа, здійсненого Єзекиїлом (цинічно-зухвале зміщування святого хліба з нечистотами). Простіше кажучи, Біблія – це хуцпа.
Цю святотатську дію з Євангелієм вчинили фарисеї – учні і послідовники Єзекиїла. Євангеліє їх називає «дітьми диявола», що значить духовними прихильниками сатанізму. У буквальному сенсі диявол не може мати дітей, тому що він нетворчий і безплідний. Він може тільки паразитувати на дітях Божих і розтлівати їх. Це подібно на гомосексуалістів, які не можуть мати своїх дітей, тому вимагають права на усиновлення і розтління чужих.

САТАНА, ТОБТО ПРОТИВНИК ТВОРЦЯ

Творець Всесвіту є найбільшим носієм творчості, натомість його ПРОТИВНИК (сатана, диявол), будучи повною протилежністю, позбавлений здатності до творчості. Він сірий, банальний, нудний, брехливий, безвідповідальний, нахабний, нецікавий і нетворчий. Тому вся його псевдотворчість зводиться або до спотворення вже сотвореного (наприклад, плагіату), або до його повного перевертання з ніг на голову.
Відповідно, підхід «дітей диявола» елементарно простий: «праве» заміняється «лівим», «верх» – «низом», «ранок» – «вечором», «чуже» – «своїм». Ви скажете, що таке перевертання – це ідіотизм і відверта дурість? А хуцпісти скажуть, що це настільки глибинна мудрість, що вона перевищує можливості вашого недолугого розуму, а ви критикуєте тільки тому, що вам заздрісно.
Ви пишете зліва направо? А вони писатимуть справа наліво. У вас рік починається навесні, коли оживає природа? А у них він почнеться восени, коли вона вмирає. У вас доба починається зранку, коли з’являється світло? А вони її починатимуть звечора, коли настає морок. Ще з десяток-другий таких перевертань – от вам і «оригінальна, самобутня традиція».
Це не жарт. Перебуваючи депортованим у Вавилоні в кінці 6 ст. до н. е., Єзекиїл отримав доступ до давніх шумерських джерел. Привласнивши описані в них сюжети і розбавивши їх власними родоплемінними переказами, він зліпив «славну історію богообраного народу».
Сьогодні цей суперечливий плагіат виглядає очевидним блефом, хуцпою. Наприклад, достеменно відомо, що іудеї ніколи не були в Єгипетському полоні, а історія про народження Мойсея майже дослівно передерта з історії про народження сумерського Саргона, що жив тисячоліттям раніше.
Свого часу цю тему зачепив Іван Франко в дослідженні «Сотворення світу», зробленому в кінці 1904 року.
А ось що про все це написав сучасний єврейський письменник і наукознавець Айзек Азімов (Isaac Asimov): «Під керівництвом Єзекиїла вчені люди з єврейських вигнанців почали перекладати єврейські легенди та історичні спогади в письмову форму відповідно до тієї схеми історії, яка, на думку Єзекиїла й інших впливових людей, була правильною. Так народилися у своїй нинішній формі ранні книги Біблії... Перелік десяти допотопних патріархів і сам Потоп прийшли, ймовірно, прямо з древніх сумерських записів, збережених вавілонськими жрецями до днів Навуходоносора... Всі ці легенди євреї привласнили собі. Вони узяли вавілонський календар і теж його привласнили...

В історії, як ми її маємо тепер в Книзі Буття, говориться, що Авраам і його сім’я прибули в Харран з Ура халдеїв. Можливо, ця легенда відображає фактичну еміграцію з Сумера до Ханаану. Але можливо також, що книжники, які полірували і редагували єврейські легенди, не могли втриматися від того, аби продовжити своє походження аж до початку величної вавілонської цивілізації і дорівнятися в походженні й давнині зі своїми завойовниками» (Азимов А. «Ближний Восток. История десяти тысячелетий». – М., Центрполиграф, 2006).

Тих подій, що описані в Біблії, в історії не було

Так народився світогляд і релігійно-політичний рух, пізніше названий іудаїзмом. Головним носієм цієї антисистеми була відома під різними іменами група іудейської еліти, діяльність якої простежується протягом усієї історії від вавилонського полону і аж до сучасного періоду. Так у 2 ст. до н. е. це була «ксенофобська група пуритан-єговістів, що називалися «хасидим», що означає “благочестиві”» (Грант Майкл. История древнего Израиля / Пер. с англ. – М.: ТЕРРА, 1998. – С. 224).
У євангельські часи продовжувачем цієї ж лінії були фарисеї, які тільки себе вважали благочестивими і «мали претензії на особливу святість» (там же). За видатні заслуги основоположник цього руху Єзекиїл згодом отримав титул «батька іудаїзму».
Існує прадавня мудрість: «Якщо прагнеш щось збагнути – пізнай, як воно виникло». Фарисейство народилося з перекручення власної, доволі скромної іудейської традиції і паразитуванні на потужній арійській традиції Сумера, Вавілона та Ізраїля з її перевертанням до навпаки і підлаштуванням під власні інтереси. Тому схильність до перевертання природних основ і присвоєння чужого, до лицемірства та фальсифікацій стала вродженою, фундаментальною, архетиповою рисою секти фарисеїв.

ЛІВИЙ ШЛЯХ – ПРАКТИКА АНТИРЕЛІГІЇ

У 1 ст. до н. е. остаточно складається канон священних книг іудаїзму, тож можна сказати, що приблизно в цей час антисистема Єзекиїла в цілому була доведена до логічного завершення. У цей же час Іудея була долучена до величезної Римської імперії: за словами єврейського історика Йосипа Флавія, євреї вже проникли в усі міста Римської імперії і важко було знайти таке місце, де б їх не було.
Це означає, що антирелігія потрапила в сприятливі умови для свого поширення і втілення. Отже, екзотична теорія з небаченою досі інформаційною зброєю перейшла у фазу практичного застосування. Фактично, це була життєва стратегія слабких, але нахабних, відома під назвою «лівий шлях». В її основу покладена ілюзія, що можна обійти установлені Творцем закони еволюційної змагальності («правий шлях») – і тоді слабкі переможуть сильних і «хто був ніким, той стане всім».
Оскільки слабкі не можуть перемогти у чесному і відкритому зіткненні, то для свого виживання вони повинні використовувати приховані дії, обман і маніпуляції, а також підрив життєспроможності сильних зсередини, щоб ті нищили себе власними силами. Це як згадана вище вакцинація – самознищення за власні гроші.
Вчення Єзекиїла про «вибраний народ» дало світоглядну основу для «лівого шляху» та ілюзорне обгрунтування його законності. Духовним центром цього антиеволюційного, антиприродного, богоборчого світогляду став Єрусалим. Після розпаду імперії Данвида–Салимона у 927 р. до н. е. це дуже давнє арійське місто стало столицею незалежної Іудеї, а ще через тисячоліття перетворилося на центр антирелігії.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ САТАНІЗМУ

Нагадаємо, що головною зброєю «лівого руху» стала інформаційна зброя, нині відома як хуцпа – безмежна брехня і неймовірно нахабна, абсолютно безсоромна поведінка. Це давало фарисейському руху перевагу перед усіма іншими народами, оскільки існування хуцпи вважалося неможливим, бо виходило за межі людських уявлень. Натомість в самому фарисейському середовищі культивувалась богоборча теоретична база і виховувалась відповідна поведінка. Написані Єзекиїлем та його послідовниками книги – це не історія народу, а інструкція з застосування хуцпи.
Це й не приховується, адже родоначальником єврейського народу вважається патріарх Яаков, саме ім’я якого, згідно з книгою Буття (27.36), означає «обманець, хитрун», про що відверто пишеться у коментарях до Біблії і біблійних довідниках. Цей Яаков спочатку обдурив свого брата Ісава, потім батька Ісаака, потім свого дядька Лавана, що дав йому притулок.
Пізніше він отримав благословення від якогось злобного нічного духа, який нагородив Яакова «печаткою диявола» – пошкодив йому стегно і зробив його кульгавим (Буття, 32.26–33). Не обійшлося й без хуцпи: темний дух дав Яакову ім’я Ізраїль, яке начебто означає «богоборець». Нахабство полягає в тому, що Ізраїль – це із-ра-їль, тобто «від сонячного Бога» (порівняйте з укр. іскра – «від сонця» або Іскаріот — «із Каріота»). Відомо, що це слово у формі «Is-ra-il» присутнє в ханаанських текстах середини 3 тис. до н. е., тобто за два тисячоліття до появи євреїв у Палестині (Мифы народов мира. М.: «Сов. энциклопедия», 1980–2000. Т. 1. – С. 488).
У раввіністичній літературі цей обманець-хитрун-богоборець розглядається як символ єврейського народу, зразок доброчинності та справедливості.
Не менш повчальною є ще одна вигадана історія – про Іосифа, Яакового сина. Перебуваючи на службі у фараона, він спочатку зібрав у селян всі надлишки хліба за 7 попередніх урожайних років. Тож коли почалися неурожайні роки, як це зазвичай буває через природну циклічність, то народ вже не мав запасів продовольства (Буття 41.47-49).
Фактично, Іосиф створив штучний голод. Скориставшись масовим голодуванням, він спочатку відібрав у єгиптян все золото і срібло, потім худобу, потім землю. Позбавлених землі людей він почав концентрувати у містах, адже в селах почався голодомор. Після цього Іосиф дав селянам їхнє ж зерно, але при умові, що вони віддаватимуть державі 20% (свого роду ПДВ) від зібраного врожаю. У такий спосіб вільні селяни за їхні ж гроші були перетворені на рабів, таких собі колгоспників. «І осів Ізраїль в єгипетськім краї в країні Гошен, і вони (іудеї) набули в нім володіння. І вони розродилися й сильно розмножилися» (Буття 47.13-27).
Попри всі зусилля біблійних археологів, донині не виявлено жодних слідів перебувавння євреїв у Єгипті, а з погляду істориків описана подія взагалі історично неможлива. А все тому, що в «Бутті» та інших книгах «П’ятикнижжя Мойсеєвого» писалась не правдива історія, і навіть не помилкова історія. Це взагалі не історія. Це інструкція хуцпістам про те, як з нічого отримати все.
Як ми вже говорили, хуцпа втрачає свою силу, як тільки про неї дізнаються люди, більше того – вона обертається проти свого носія. Тому завданням Ісуса і всієї його брахманської організації було викрити фарисейську хуцпу. Це сьогодні, завдяки книгодрукуванню та Інтернету ми можемо легко дослідити «службові інструкції» фарисейства, – і тим не менше, для більшості людей хуцпа вважається чимось неможливим – всупереч досвіду більшовицького терору і Голодомору. А в ті часи це була зброя цілком таємна, а тому ще більше ефективна і небезпечна.

ПОДОЛАННЯ АНТИТЕЗИ

На початку цієї статті ми показали 5 фундаментальних положень антирелігії Єзекиїла. Ісус спростував всіх їх разом і кожне з них зокрема, в черговий раз утвердивши Арійську Тезу.
1. Всупереч фарисейському критерію «тільки іудеї є людьми, всі інші – тварини», Ісус обгрунтував розподіл на «ближніх» і «дальніх» за критерієм добрих справ. Твої ближні – це ті, які чинять тобі справи милосердя, отже, люблять тебе або принаймні симпатизують. Про це відверто сказано у знаменитій притчі про милосердного арійця-самарянина, який допоміг незнайомій пораненій людині, яку іудейські священик і левіт байдуже залишили помирати (Лука 10.28–40). Самаряни були арійським народом, що мешкав на території Самарії – між Галілеєю та Іудеєю – і, як відомо, перебував з іудеями у стані хронічної ворожнечі.
2. Всупереч фарисейському «одноразовому існуванню», Ісус підтвердив фундаментальну істину Примордіальної традиції про те, що людських дух розвивається шляхом багаторазового земного втілення. Для позначення цього феномену Ісус застосовує загальновживане гелленське слово «палінгенезія», що є синонімом латинського «реінкарнація». «Тоді озвавсь Петро і сказав до Нього: Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати? Ісус відповів їм: Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії (тобто під час наступних втілень) стократно одержите і життя вічне успадкуєте» (Матвій 19.28—29).
3. Бог Єзекиїла є злобною, жорстокою, дріб’язковою, заздрісною істотою. Натомість арійський Бог-Творець ставиться до людей як до своїх улюблених дітей і бажає, що вони називали його своїм Небесним Батьком: «Отче наш, що єси на небесах...» (Матвій 6.9–12).
Ісус утверджує арійську концепцію радісного, цікавого, захоплюючого світу, доброзичливого для щирих людей: «Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже. Щасливі лагідні, бо вони успадкують Землю. Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу. Щасливі голодні та спраглі праведності, бо вони наситяться. Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя. Щасливі чисті серцем, бо вони побачать Бога. Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика» (Матвій 5.3–12). Цей світ сповнений пригод і можливостей, він сприятливий для розвитку тих, що прагнуть вищого: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і найдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, находить; хто стукає, тому відчинять» (Матвій 7.7-8).
4. Бог Єзекиїла принижує все сильне і здорове, натомість підтримує все слабке і хворобливе. Завдяки цій особливості він став богом паразитів, оскільки, по-перше, вони завжди слабкіші своїх господарів (донорів), по-друге, не прагнуть до розвитку шляхом правильної еволюційної змагальності. Правильна змагальність – це коли перемога досягається посиленням себе, а не ослабленням опонента. Ієгова не вміє творити силу – він вміє тільки розкладати і руйнувати, і цього достатньо для його прихильників, адже фаза розпаду суспільства – це золота доба для паразитів.
Натомість вся Добра Новина Ісуса Хреста і всі його діяння – це утвердження духовної і фізичної сили та краси. Ісус сказав людям «Ви – боги!» (Іван 10.34), «Істинно кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться, і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 17.20). Він масово зцілював людей, «і сила Господня була на Ньому, щоб оздоровляти» (Лука 5.17).
При цьому Він допомагав людям розбудити дрімаючу в них силу віри, і дуже радів, коли їм це вдавалося: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе» (Матвій 9.22).
За словами Ісуса, він прийшов у світ «звіщати Добру Новину про Царство боже» (Лука 4.43), а «Царство боже здобувається силою, і ті, хто застосовують силу, схоплюють його» (Матвій 11.12). Тож Ісус навчав своїх послідовників, і навчає нас, щоб ми були сильними і сміливо застосовували свою силу. Для цього потрібно постійно вдосконалюватися, перебувати у стані чистоти і краси, внутрішньо світитися: «Ви – світло світу. Тож хай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небесах» (Матвій 5.14–16).
5. Згідно з пророцтвом Єзекиїла, Іудейське царство відновить «раб Ієгови» – месія (помазаник) з роду Давида, що стане іудейським царем. Для Ісуса ця тема взагалі була смішною, хоча б тому, що білявий Давид був филистимлянином, арійським воїном, поетом та музикантом. Іудеїв він використовував тільки в ролі допоміжного війська і не мав жодного відношення до Єзекиїла з його хворобливими фантазіями. 

ХУЦПА – ХУЛА ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА

Після викриття богоборчого, тобто сатанинського світогляду («сатана» означає противник), треба було показати його носіїв. І Ісус це зробив максимально відверто, концентровано й однозначно. Вся його критика була спрямована тільки на фарисеїв. При цьому Він зовсім не зачіпав садукеїв, хоча вони були далеко не бездоганними.
Така відмінність у ставленні Ісуса до фарисеїв і садукеїв на перший погляд виглядає загадковою. Адже і одні, і другі були іудеями, разом входили до іудейського органу самоврядування – Синедріону, однаково хотіли вбити Ісуса, разом його схопили і засудили до страти. То чому Ісус виступив з нищівною критикою тільки фарисеїв?
Розгадка в тому, що носіями світогляду Єзекиїла і практики хуцпи були саме фарисеї, натомість садукеї, як родова аристократія, мали усталені уявлення про честь і багато в чому не погоджувалися з фарисейськими ідеологією і практикою. Саме фарисеї були хуцпістами, відповідно, з великою зневагою ставилися до всіх неіудеїв. Життя неіудея для них не мало жодної вартості – не більше за життя тварини. Саме тому вони, як тільки познайомилися зі вченням Ісуса, з неймовірною легкістю ухвалили рішення про його вбивство. Це сталося після того, як фарисеї застосували проти Ісуса хуцпу, але Він тут же її виявив і обернув проти них.
Ось як це відбулося. Добра Новина розповідає про зібрання однієї місцевої громади, де був чоловік з паралізованою рукою. «І мовив Ісус до чоловіка, який мав суху руку: Стань посередині! Підвівся той і став. Тоді Ісус промовив до фарисеїв: Питаю вас: що годиться в суботу чинити – добро чи зло, спасти життя чи погубити? Вони мовчали. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, і, глянувши кругом на всіх, каже до чоловіка: Простягни руку! І той простягнув, і рука його стала здоровою, як і друга. Фарисеї ж, сповнені безумства, вийшли і зараз же прийняли рішення проти Ісуса, щоб Його погубити» (Матвій 12.9–14, Марко 3.1–6, Лука 6.6–11). Відверто сатанинська поведінка!
Далі Добра Новина вперше розповідає про практичне застосування фарисеями хуцпи:
«Тоді ж привели до Нього біснуватого: сліпого та німого, і Він зцілив його, так що німий і говорив, і бачив. І здивувалися всі люди, а фарисеї, які прийшли з Єрусалима, сказали: Отой Вельзевула має і не інакше виганяє бісів, як тільки Вельзевулом, князем бісівським.
Тоді Ісус, знаючи думки їхні, прикликав їх до себе й заговорив притчами до них: Як може сатана сатану виганяти? Коли яке царство поділене саме в собі, те царство не може встоятись. І кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встоїться. І коли яка родина розділена сама в собі, не може та родина встоятись. І коли сатана сатану виганяє, то він розділений у собі самому – як же тоді вдержиться його царство? Він не може встоятись, і кінець настав йому.
Істинно кажу вам: усе буде відпущене синам людським, гріхи та богохульства, скільки б вони не хулили, але хула на Духа не проститься. І коли хто скаже слово проти Сина людського, проститься йому. Але хто вирече хулу проти Святого Духа, тому повіки не проститься ні в цьому світі, ні в наступному: він буде винен у гріху вічнім. Вони бо мовили: Він має нечистого духа» (Матвій 12.22–32, Марко 3.20–30).
Дуже важлива реакція Ісуса на описану вище фарисейську хуцпу. По-перше, Він показав народу, що твердження фарисеїв – повний абсурд, перевертання істинного стану справ з ніг на голову, адже животворчу дію Святого Духа вони намагались представити як дію злого, нечистого духа, спроможного тільки спотворювати і руйнувати.
По-друге, Він показав, що хуцпа – це хула проти Святого Духа, який є Духом Істини. Хуцпа – це демонстративне, свідоме і добровільне заперечення очевидної істини. Це підрив самих основ світобудови і людського співіснування. Це порушення вселенських правил Гри і заколот проти Творця Всесвіту.
Тут же Ісус пояснює, що хуцпа – це не щось зовнішнє чи випадкове, а закономірне продовження сатанинської сутності фарисеїв: «І далі сказав Ісус фарисеям: Виплекаєте добре дерево, то й плід його буде добрий; а посадите погане дерево, то й плід його буде поганий. Бо дерево пізнається з плоду. Гадючий роде, як можете говорити слова добрі, будучи злими? З повноти бо серця уста промовляють. Добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж з лихого скарбу лихе виносить. Кажу бо вам: за кожне пусте слово, яке скажуть люди, дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш засуджений» (Матвій 12.33–37).
Думка, слово, мова – це величезна сила, яка може змінювати людину і навколишній світ як на добро, так і на зло. «Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить? А те, що з уст виходить, іде з серця і сквернить людину; із серця бо виходять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства» (Матвій 15.17–19). Серце (серцевина, середина, центр) – це символ духовної сутності, втіленої в людську форму, це істинне людське Я.
Брудні думки і брехливі слова вказують на брудну душу, яка, проте, має шанс очиститися і оновитися. Натомість хуцпа вказує на зіпсовану, темну, потворну, закам’янілу духовну сутність, неспроможну до покаяння – визнання своїх гріхів і волі до оновлення свідомості, а без покаяння нема прощення. Тому хуцпа – хула проти Святого Духа Істини – це єдиний з гріхів, що не має прощення. Бо для прощення потрібне покаяння, а хуцпісти на нього вже не здатні.

ДІТИ ДИЯВОЛА

Нагадаємо, що завданням Ісуса Хреста було не тільки ідентифікувати сатанізм, а й чітко вказати на його носіїв – фарисеїв. І він це зробив абсолютно відверто і однозначно, назвавши їх «родом гадючим», тобто отруйним (Матвій 12.34), «родом лукавим і перелюбним» (Матвій 16.4), лицемірами, гідними пекла:
«Горе вам, фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство боже! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти.
Горе вам, фарисеї, лицеміри, бо ковтаєте хати вдовиць, а про людське око довго молитеся, — за це матимете дуже тяжкий осуд.
Горе вам, фарисеї, лицеміри, що проходите море й землю, щоб придбати одного новонаверненого, і коли знайдете, робите його удвічі більше, ніж ви, гідним пекла...
Горе вам, фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а занедбуєте те, що найважливіше в законі: справедливість, милосердя і віру. Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда...
Горе вам, фарисеї, лицеміри, що схожі на побілені гроби, які зверху здаються гарними, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечисті. Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливими, а всередині ви повні лицемірства й беззаконня.
Змії, гадюче кодло! Як ви можете уникнути пекельного засуду?... Диявол — ваш батько, і ви прагнете чинити волю батька вашого. Він був душогубець від початку і не тримався правди, бо правди нема в ньому: коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і брехні батько... Іудеї знов сягнули по каміння, щоб каменувати Його, та Ісус пройшов серед них і вийшов із храму» (Матвій 23.13–33, Іван 8.30—59).
Цікаво, що у фарисейському середовищі того часу було усвідомлення різниці між «дітьми світла» і «дітьми диявола». Дивовижне самовикриття знаходимо у вставці до Євангелія – псевдопритчі про нечесного управителя. Вона закінчується просто фантастично: дізнавшись про обман цього управителя та спричинені ним прямі збитки, «похвалив пан нечесного управителя, що той учинив мудро, бо діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла» (Лука 16.8). У цій фарисейській вставці «діти диявола» з усім їхнім родом називаються «дітьми цього світу» – в тому сенсі, що князем цього світу вважають диявола – свого батька (вставка до Матвій 4.8–9). Над раціональним поясненням цієї псевдопритчі два тисячоліття б’ються дослідники, а сенс її до смішного простий: «Чесність і шляхетність — це вигадка дурнів. Збреши — і вчиниш мудро. Діти диявола (фарисеї та їхні нащадки) мудріші за дітей світла (праведників, Хрестових послідовників), тому вони успішніші». Так, додамо, успішніші, але тільки доти, доки діти світла не зрозуміють, що їх ошукують, і не почнуть «чистку мурашника».

Доля мурашника: загибель і воскресіння

Ще раз наголосимо, що головна інформаційна зброя фарисеїв – безсоромна брехня, побудована на перевертанні: «комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда». Але ця зброя має силу тільки доти, доки вона не буде виявлена. Про це Ісус виразно сказав своїм учням: «Глядіть, бережіться закваски фарисейської. Проте нічого нема схованого, що б не відкрилось, і скритого, що б не виявилось. Ось чому те, що сказано потемки, почується при світлі; і те, що говорилось на вухо по сховках, оголоситься на крівлях» (Лука 12.1–3). Це пророцтво про майбутню ліквідацію богоборчої антитези теперішнього циклу.

ВИСНОВКИ

1. Два тисячоліття тому в Єрусалимі визріло фарисейство – релігійно-політичний рух, що ніс серйозну загрозу для розвитку людства. Таємною зброєю цього руху була хуцпа – супернахабна брехня, що паралізує опонента.
2. Ісус викрив фарисейську хуцпу, позначив її терміном «хула проти Святого Духа» і показав, що це єдиний гріх, який не має прощення.
3. Особливість хуцпи в тому, що вона вбиває совість, тому хуцпіст неспроможний до покаяння, а без покаяння (метаної, зміни свідомості) нема прощення. Цей стан духовної смерті, коли замовкає голос совісті, називається «закам’янілістю серця».
4. Совість – це те, що єднає людину з її божественною сутністю, Всесвітом і його Творцем (со-вість – спільне відання). Закам’янілість серця – втрата совісті і розрив зв’язку з божественним – є умовою здійснення ефективної хуцпи. Тому хуцпа – це найбільш виражена практика антирелігії.
5. Сила хуцпи основана на тому, що пересічна людина не може повірити в можливість існування масштабної і абсолютно безсоромної брехні, тому легко стає здобиччю хуцпіста.
6. Як тільки людина усвідомлює реальність хуцпи, всі початкові переваги хуцпіста обертаються проти нього.
Продовження у статтях:

• Спецоперація арійських брахманів
• Остання хуцпа голого короля

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів:
Модернізуймо Народний Оглядач!

В тему:

• Двадцять років єврейської державності в Україні, 1918-1938
• Чому українці пережили СРСР?
• Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля
• Арійські обряди та настанови
• Іудохристиянська антитеза
• Світоглядні принципи арійства
• Світоглядна антитеза, лівий шлях
• Сварга і дракон – символи арійства
• Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
• Аріянство – релігія знань
• Аріанство у слов’ян
• Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
• Русь – земля Тура
• Русь аріанська
• Хрещення варнових богів Русі
• Аріанські храми в Україні
• Свята Русь – держава Золотої доби
• Антиохійський аріянський центр
• Єгипетський іудохристиянський центр
• Галілеяни – хрестияни – аріяни
• Хрестиянство і християнство – дві різні релігії
• Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства
• Міф про гоніння християн
• Фарисей Шауль – апостол, прапор і криголам
• Аріянство – релігія Римської імперії
• Новий порядок імператора Феодосія
• Аріянство у скіфів-готів-слов’ян
• Вульфила – великий брахман аріянства
• Глаголиця – священне письмо брахманів
• Готи – засновники хрестиянської Європи
• Кирилиця – інформаційна диверсія
• Ярослав Мудрий – внутрішній ворог
• Українське аріянство
• Аріянство – віра козаків