Книгу написали молодий історик Володимир Мороз і колишній мер Львова Василь Шпіцер. У Василя Шпіцера було і родинне зацікавлення. Володимир Тимчій (родом він із села Грабівець Стрийського району) - стрийко його дружини. Подружжя Шпіцерів теж зі Стрийщини. Авторам довелося чимало попрацювати в архівах і записати спогади багатьох людей, які особисто знали Володимира Тимчія. Незважаючи на молодість, це був мудрий і далекоглядний політик. І зараз є чимало охочих звинувачувати оунівців у прислужництві німецькими окупантами. Автори книги переконливо показують справжні мотиви, які спонукали діячів ОУН піти на тимчасову співпрацю з німцями. Була надія, що вони допоможуть у боротьбі з більшовицьким режимом і у побудові незалежної держави. Ось думки Володимира Тимчія, висловлені за кілька тижнів до нападу німців на Польщу: “Німців ми не вітаємо, а вітаємо тільки Український легіон, який прийде разом з ними. Від німців нічого доброго не можемо сподіватися. Карпатська Україна показала, що рахувати на них не можна. Тому нам треба буде поставити німців перед доконаним фактом - на теренах, де діятимуть наші військові відділи, ми негайно проголосимо Українську Державу”.

Зі спогадів сучасників Володимира Тимчія (його лагідно звали Влодком) вимальовується не лише політичний діяч, а й цікава, духовно багата, милосердна людина. Юнак був і пластуном, і бібліотекарем у сільській читальні, і режисером-постановником у драмгуртку, і керівником хору... З його ініціативи у Грабівці збудували лазню, почали будувати будинок “Просвіти”... Коротенький фрагмент зі спогадів Ганни Тимчій: “Влодко був проти алкоголю, і весілля у Грабівці звичайно були безалкогольними. Якщо він заходив в якомусь селі до читальні і про це дізнавалися місцеві парубки, то відразу погасали цигарки, не було чути лихих слів, а хто був напідпитку, хутенько щезав”.

Найбільше зусиль доклали автори до з’ясування обставин загибелі крайового провідника ОУН, близького соратника Степана Бандери. Як відомо; 12 лютого 1940 року в окупованому німцями Кракові ОУН поділилася на мельниківців і бандерівців. Володимир разом зі своїми побратимами повертався з Кракова на Стрийщину. За однією з версій радянські прикордонники помітили сліди на снігу і почали переслідування. Група Тимчія (разом з ним були Зеновія Левицька, Микита Опришко і Теодор Оленьчак) тримала оборону на стриху сільської хати. Прикордонники викликали для штурму кілька танків з сусідньої військової частини. У такій безвиході був лише один вихід. Одну гранату герої залишили для себе. Володимиру Тимчію було лише 28...