Лахдар Брахімі, екс-міністр закордонних справ Алжиру та колишній спецпредставник ООН у Афганістані та Іраку, заявив, що ситуація в Іраку тільки погіршуватиметься і країна, ймовірно, незабаром розпадеться на три частини (курдську, сунітську і шиїтську). "На мій погляд, Ірак не здатний жити як єдина держава", -- також вважає дипломат Пітер Гелбрейт, який був активним учасником у процесі припинення війни на Балканах, внаслідок чого розпалася Югославія. Кращого спеціаліста з дезінтеґрації країн годі шукати, і до його думки варто прислухатися.
Експерти вважають, що у разі розпаду на Ірак чекає громадянська війна, криваві наслідки якої будуть відчутними для всього реґіону. Лідери Близького Сходу бояться такого розвитку події, позаяк після цього може початися розпад інших реґіональних країн.
Сполучені Штати змушені переглядати свою стратегію стосовно етнічно-релігійних груп. Раніше вони ставили на шиїтів, але після повстання Ас-Садра та запеклого опору сунітів у Фалуджі проводять більш збалансовану політику відносно двох арабських груп. Повернутися обличчям до сунітів США також змушені через підтримку своїх інтересів (передусім нафтових) у Саудівській Аравії.
На свого головного союзника на першому етапі -- курдів -- США не звертають уваги. Якщо перед початком війни Вашинґтон заради курдів пожертвував своїми відносинами з Анкарою, то тепер до курдів Вашинґтоні мало прислухаються: США відмовили їм щодо контролю над північним іракським нафтовим родовищем поблизу Кіркука. Курди вважають, що США вже вдруге їх зрадили (1991 року вони підняли повстання, яке мало не закінчилося для них національною катастрофою).
Курди -- ініціатори розпаду Іраку
Головні причини занепокоєння курдів нинішньою ситуацією в Іраку -- невирішеність питання устрою Іраку та невдоволеність тими посадами, які вони мають в уряді. Серед керівництва країни немає одностайності щодо федеративного устрою. Якщо президент країни підтримує якнайширший статус курдської автономії, то прем'єр обережно ставиться до курдських запитів. Натомість шиїтські лідери -- як Сістані, так і Ас-Садр -- виступають проти федералізації Іраку, вважаючи, що це призведе до розпаду країни.
Та крім політичних, є соціальні та національні проблеми. Нерозв'язані проблеми в північному Іраку можуть призвести до спалаху насильства, -- попереджає правозахисна група "Гьюмен райтс уотч". Уряд Саддама Хусейна та попередні режими впродовж десятиліть силою виселяли звідти курдів, туркоманів та асирійців у межах так званої політики арабізації стратегічно та економічно важливого реґіону, де розташовані основні запаси іракської нафти.
У доповіді "Гьюмен райтс уотч" під назвою "Конфлікт інтересів: подолання наслідків етнічних чисток в північному Іраку", йдеться, що ситуація близька до критичної. Механізм правового регулювання майнових суперечок цілком відсутній, -- зазначено в доповіді. Рішення конфліктних ситуацій за правом сильного помножує взаємне озлоблення. Правозахисники закликають міжнародне співтовариство надати матеріальну допомогу безпритульним і бідним сім'ям незалежно від етнічної приналежності, а уряд Іраку -- щонайшвидше налагодити роботу судової системи.
Кіркук -- серце Курдистану
Не менш гострим питанням є статус міста Кіркук. Уряд Іраку прагне надати особливий статус місту, яке не буде підкорятися курдській автономії. Курди називають Кіркук серцем Курдистану та відмовляються йти на компроміс, стверджуючи, що Кіркук є споконвіку курдським містом. 24 липня понад 500 осіб представників інтелігенції і студентів маршували центральними вулицями курдського міста Сулейманії з вимогою проголосити незалежність Курдистану, зокрема й Кіркука.
Етнічні заворушення на півночі Іраку можуть призвести до введення у Іран військ сусідніх країн, передусім Туреччини та Ірану. Анкара вважає проблему Кіркука "першочерговою в турецькій політиці". Міністр закордонних справ Туреччини Абдулла Гюль заявив: "Ми стурбовані нестабільністю в Іраку і маємо зобов'язання щодо цієї проблеми. Ми несемо відповідальність за туркоманів. Ми не можемо допустити несправедливість в сусідній країні і не вважаємо це суто внутрішньою справою Іраку". У відповідь на цю заяву під час зустрічі в Каїрі глав МЗС сусідніх з Іраком держав відбулися запеклі дебати між міністрами закордонних справ Іраку та Туреччини. Занепокоєність Анкари щодо Північного Іраку призвела до зближення між Туреччиною та Іраком. Це демонструє нещодавній візит до Тегерану прем'єр-міністра Туреччини Реджепа Ердогана.
У бій іде МОССАД
Не маючи союзників серед сусідів, курди поміркували за давнім принципом: ворог мого ворога -- мій друг. Тож створити антиарабський фронт закликали ізраїльтян. За твердження американської газети "Нью-Йоркер", між спецслужбами та армією Ізраїлю, з одного боку, та іракськими курдами -- з іншого, виникла тісна співпраця. Тель-Авів вважає курдів своїми реґіональними союзниками. Використовування курдської карти буде однією з найрозумніших альтернатив. Незалежна курдська держава на півночі Іраку була вигідна Ізраїлю з цілої низки причин. Насамперед позбавила Ірак великих нафтових родовищ у Мосулі та Кіркуку.
Створення Курдистану примусить Багдад зосередити свої військові сили й озброєння на півночі -- далеко від Ізраїлю. Найважливішим є те, що незалежний Курдистан може потенційно стати союзником Ізраїлю проти Іраку, Сирії та Ірану. До того ж Іран і Сирія мають курдські меншини, які можуть бути зацікавлені у возз'єднанні зі своїми незалежними братами. Ці чинники показують причини зростання курдсько-ізраїльської співпраці у Північному Іраку. Ізраїль робить кроки на випадок створення в найближчому майбутньому в Іраку режиму шиїта. Недавні повідомлення про підтримку Ізраїлем курдів украй стурбували Туреччину. Невже, як нещодавно і Вашинґтон, тепер Анкару "кине" Тель-Авів?
Однак не лише курди мріють про автономію. Представники чотирьох південних іракських провінцій: Басри, Амари, Ер-Рахаба і Дікари також обговорюють створення власної автономії. Як заявив в інтерв'ю іракській газеті "Ат-Таахи" представник підготовчого комітету зустрічі керівників провінційної "четвірки" Наджем Абід, проект створення автономії на території Південного Іраку ґрунтується на рішенні статті 71 ухваленого в березні 2004 року Тимчасовою правлячою радою Іраку "Закону про управління держави в перехідний період".
Не можна стверджувати, що розпад Іраку є неминучим. Однак є об'єктивні причини, що спричиняють це. Немає вже того диктатора, який би зміг примусити різні релігійні та етнічні громади жити за однаковими законами.
У разі розпаду Іраку найбільше б виграли курди. Та й шиїти, володіючи південними нафтоносними районами, не були б обділеними. У найгіршому становищі опиняються суніти -- без нафти та виходу до моря. Однак Вашинґтон, схоже, готовий і до такого розвитку подій. За даними незалежного американського центру стратегічних досліджень Strategic Forecasting (Stratfor), у Держдепартаменті ж поки що обговорювали пропозицію віце-президента США Чейні "об'єднати центральні райони Іраку і Йорданію в межах єдиного хашемітського королівства" під владою йорданської династії короля Абдалли. Цієї теми також торкалися й на зустрічі лідерів тоді ще опозиції та спадкоємного принца Йорданії Хассана у Лондоні в липні 2002 р.
Довідка
Хоча суніти є мешиною (усього 20% населення), проте були керівною групою з 1921 року, коли за допомогою Британії на руїнах Османської імперії було утворено Ірак. Шиїти становлять 55-60% всього населення Іраку. Живуть вони здебільшого на південному сході країни, навколо міста Басри. Проте їх чимало й в Багдаді. Сунітом є президент Іраку Газі Явар.
Курди живуть на південному сході Туреччини, північному заході Ірану, півночі Іраку та в деяких районах Сирії. Іракські курди становлять приблизно 15-20% населення країни. Курди виступають за те, щоб після скинення нинішнього режиму в Іраку було утворено два федеральні реґіони -- один на курдській півночі, інший -- на арабському півдні. Курди в іракському уряді отримали посади віце-президента, заступника прем'єр-міністра з питань національної безпеки, міністра закордонних справ, міністра іригації та державного міністра.
Болотяні араби -- це переважно мусульмани-шиїти, які колись жили в заболочених районах південної частини долини річок Тігра та Євфрату. На початку 1990-х років їх було близько 250 тисяч: живуть у інших районах Іраку, а болотисту місцевість уже всю майже осушено. Щонайменше 100 тисяч болотяних арабів були вимушені залишити свої будинки та переселитися в інші райони країни, а ще близько 40 тисяч перебралися до Ірану. Арабом-шиїтом є Айяд Алаві -- прем'єр-міністр Іраку.
Туркомани (або туркмени) -- це етнічна група мусульман, що має дуже тісні -- культурні й лінгвістичні -- зв'язки із жителями турецької Анатолії. Загалом у Іраці їх близько 2% населення. Проживають переважно на півночі Іраку, в районах навколо міст Мосула та Кіркука. За минуле десятиліття близько 20 тисяч туркоманів дібралися до Європи як нелегальні імміґранти.
Іракські християни. Близько 650 тис. -- 3% населення. Основні групи: халдеї-католики та ассірійці. Інші групи -- послідовники Вірменської Апостольської Церкви, сірійські православні, сірійські католики та англіканці. Здебільшого живуть у Кіркуку, Ербілі, Мосулі та Багдаді.
Нині Iрак характеризується чи не найбiльшою нестабiльністю серед країн Близького Сходу. Країна не так давно пережила кiлька воєн, що боляче вiдбилося на економiцi та добробутi населення. Iрак не можна вважати нацiональною державою. На пiвночi країни не припиняють боротьби за незалежнiсть курди. В сучасному протистояннi Iрак - США вони мають добрi шанси на утворення власної держави. Територiя проживання курдiв є забороненою зоною для польотiв iракської авiацiї. Hаявнiсть сильного консолiдуючого центру курдiв - міста Мосул, нафтоносних районів навколо нього дає змогу говорити про економiчну i полiтичну незалежнiсть новоутвореної курдської держави. Вже тепер значна частина територiї іракського Курдистану перебуває у фактичному управлiннi курдiв.
На пiвднi Iраку розташована ще одна зона заборони польотiв для iракської авiацiї. Починаючи з 1991 р., тут вiдновилися збройнi сутички мiж вiйськами Багдада та партизанськими загонами арабiв пiвденного Iраку. Вiд "серединного" Iраку їх відрiзняє релiгiйна приналежнiсть (араби пiвдня є шиїтами, на вiдмiну вiд арабiв пiвночi, що є сунiтами) та iсторична спiльнiсть. На пiвднi Iраку в рiзнi часи iснували сильнi держави. Сьогодні тут розташований потужний центр - місто Басра, що, ймовiрно, стане столицею нової держави, виникнення якої прогнозується на сучасних iракських територiях на пiвдень вiд міста Ед-Дiванiя та в iранськiй провiнцiї Хузестан. Iсторично ця територiя була єдиною i мала назву Елам. Решта сучасного Iраку становитиме нову iракську державу зi столицею у Багдаді.
Межi.
До Курдистану - областi (мухафази): Hайнава, Дахук, Ербiль, Таамiм, Сулейманiя, пiвнiчно-схiднi частини областей Салах-ед-Дiн i Дiяла.
Елам - областi Басра, Мутанна, Кадасiя, Дi-Кар, Майсан; iранський остан Хузестан. Столиця - місто Басра.
Iрак - решта територiї сучасного Iраку. Столиця - місто Багдад.
Джерело: Петро ЖУК, Назар МАЗУР, Роман СОЛОМОНЮК, Роман ТУРЧАК. «Етнополітична карта світу XXІ століття». Тернопіль: Мандрівець, 2000.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Ельфізм – це вчення про те, як стати ельфом, тобто людиною вищого еволюційного рівня. Технологія перетворення описана в Євангелії. Процес перетворення Ісус позначає терміном "палінгенезія", тобто "...
Іраку загрожує розпад
Світ:
04080503e.JPG
Сполучені Штати змушені переглядати свою стратегію стосовно етнічно-релігійних груп. Раніше вони ставили на шиїтів, але після повстання Ас-Садра та запеклого опору сунітів у Фалуджі проводять більш збалансовану політику відносно двох арабських груп. Повернутися обличчям до сунітів США також змушені через підтримку своїх інтересів (передусім нафтових) у Саудівській Аравії.
На свого головного союзника на першому етапі -- курдів -- США не звертають уваги. Якщо перед початком війни Вашинґтон заради курдів пожертвував своїми відносинами з Анкарою, то тепер до курдів Вашинґтоні мало прислухаються: США відмовили їм щодо контролю над північним іракським нафтовим родовищем поблизу Кіркука. Курди вважають, що США вже вдруге їх зрадили (1991 року вони підняли повстання, яке мало не закінчилося для них національною катастрофою).
Курди -- ініціатори розпаду Іраку
Головні причини занепокоєння курдів нинішньою ситуацією в Іраку -- невирішеність питання устрою Іраку та невдоволеність тими посадами, які вони мають в уряді. Серед керівництва країни немає одностайності щодо федеративного устрою. Якщо президент країни підтримує якнайширший статус курдської автономії, то прем'єр обережно ставиться до курдських запитів. Натомість шиїтські лідери -- як Сістані, так і Ас-Садр -- виступають проти федералізації Іраку, вважаючи, що це призведе до розпаду країни.
Та крім політичних, є соціальні та національні проблеми. Нерозв'язані проблеми в північному Іраку можуть призвести до спалаху насильства, -- попереджає правозахисна група "Гьюмен райтс уотч". Уряд Саддама Хусейна та попередні режими впродовж десятиліть силою виселяли звідти курдів, туркоманів та асирійців у межах так званої політики арабізації стратегічно та економічно важливого реґіону, де розташовані основні запаси іракської нафти.
У доповіді "Гьюмен райтс уотч" під назвою "Конфлікт інтересів: подолання наслідків етнічних чисток в північному Іраку", йдеться, що ситуація близька до критичної. Механізм правового регулювання майнових суперечок цілком відсутній, -- зазначено в доповіді. Рішення конфліктних ситуацій за правом сильного помножує взаємне озлоблення. Правозахисники закликають міжнародне співтовариство надати матеріальну допомогу безпритульним і бідним сім'ям незалежно від етнічної приналежності, а уряд Іраку -- щонайшвидше налагодити роботу судової системи.
Кіркук -- серце Курдистану
Не менш гострим питанням є статус міста Кіркук. Уряд Іраку прагне надати особливий статус місту, яке не буде підкорятися курдській автономії. Курди називають Кіркук серцем Курдистану та відмовляються йти на компроміс, стверджуючи, що Кіркук є споконвіку курдським містом. 24 липня понад 500 осіб представників інтелігенції і студентів маршували центральними вулицями курдського міста Сулейманії з вимогою проголосити незалежність Курдистану, зокрема й Кіркука.
Етнічні заворушення на півночі Іраку можуть призвести до введення у Іран військ сусідніх країн, передусім Туреччини та Ірану. Анкара вважає проблему Кіркука "першочерговою в турецькій політиці". Міністр закордонних справ Туреччини Абдулла Гюль заявив: "Ми стурбовані нестабільністю в Іраку і маємо зобов'язання щодо цієї проблеми. Ми несемо відповідальність за туркоманів. Ми не можемо допустити несправедливість в сусідній країні і не вважаємо це суто внутрішньою справою Іраку". У відповідь на цю заяву під час зустрічі в Каїрі глав МЗС сусідніх з Іраком держав відбулися запеклі дебати між міністрами закордонних справ Іраку та Туреччини. Занепокоєність Анкари щодо Північного Іраку призвела до зближення між Туреччиною та Іраком. Це демонструє нещодавній візит до Тегерану прем'єр-міністра Туреччини Реджепа Ердогана.
У бій іде МОССАД
Не маючи союзників серед сусідів, курди поміркували за давнім принципом: ворог мого ворога -- мій друг. Тож створити антиарабський фронт закликали ізраїльтян. За твердження американської газети "Нью-Йоркер", між спецслужбами та армією Ізраїлю, з одного боку, та іракськими курдами -- з іншого, виникла тісна співпраця. Тель-Авів вважає курдів своїми реґіональними союзниками. Використовування курдської карти буде однією з найрозумніших альтернатив. Незалежна курдська держава на півночі Іраку була вигідна Ізраїлю з цілої низки причин. Насамперед позбавила Ірак великих нафтових родовищ у Мосулі та Кіркуку.
Створення Курдистану примусить Багдад зосередити свої військові сили й озброєння на півночі -- далеко від Ізраїлю. Найважливішим є те, що незалежний Курдистан може потенційно стати союзником Ізраїлю проти Іраку, Сирії та Ірану. До того ж Іран і Сирія мають курдські меншини, які можуть бути зацікавлені у возз'єднанні зі своїми незалежними братами. Ці чинники показують причини зростання курдсько-ізраїльської співпраці у Північному Іраку. Ізраїль робить кроки на випадок створення в найближчому майбутньому в Іраку режиму шиїта. Недавні повідомлення про підтримку Ізраїлем курдів украй стурбували Туреччину. Невже, як нещодавно і Вашинґтон, тепер Анкару "кине" Тель-Авів?
Однак не лише курди мріють про автономію. Представники чотирьох південних іракських провінцій: Басри, Амари, Ер-Рахаба і Дікари також обговорюють створення власної автономії. Як заявив в інтерв'ю іракській газеті "Ат-Таахи" представник підготовчого комітету зустрічі керівників провінційної "четвірки" Наджем Абід, проект створення автономії на території Південного Іраку ґрунтується на рішенні статті 71 ухваленого в березні 2004 року Тимчасовою правлячою радою Іраку "Закону про управління держави в перехідний період".
Не можна стверджувати, що розпад Іраку є неминучим. Однак є об'єктивні причини, що спричиняють це. Немає вже того диктатора, який би зміг примусити різні релігійні та етнічні громади жити за однаковими законами.
У разі розпаду Іраку найбільше б виграли курди. Та й шиїти, володіючи південними нафтоносними районами, не були б обділеними. У найгіршому становищі опиняються суніти -- без нафти та виходу до моря. Однак Вашинґтон, схоже, готовий і до такого розвитку подій. За даними незалежного американського центру стратегічних досліджень Strategic Forecasting (Stratfor), у Держдепартаменті ж поки що обговорювали пропозицію віце-президента США Чейні "об'єднати центральні райони Іраку і Йорданію в межах єдиного хашемітського королівства" під владою йорданської династії короля Абдалли. Цієї теми також торкалися й на зустрічі лідерів тоді ще опозиції та спадкоємного принца Йорданії Хассана у Лондоні в липні 2002 р.
Довідка
Хоча суніти є мешиною (усього 20% населення), проте були керівною групою з 1921 року, коли за допомогою Британії на руїнах Османської імперії було утворено Ірак. Шиїти становлять 55-60% всього населення Іраку. Живуть вони здебільшого на південному сході країни, навколо міста Басри. Проте їх чимало й в Багдаді. Сунітом є президент Іраку Газі Явар.
Курди живуть на південному сході Туреччини, північному заході Ірану, півночі Іраку та в деяких районах Сирії. Іракські курди становлять приблизно 15-20% населення країни. Курди виступають за те, щоб після скинення нинішнього режиму в Іраку було утворено два федеральні реґіони -- один на курдській півночі, інший -- на арабському півдні. Курди в іракському уряді отримали посади віце-президента, заступника прем'єр-міністра з питань національної безпеки, міністра закордонних справ, міністра іригації та державного міністра.
Болотяні араби -- це переважно мусульмани-шиїти, які колись жили в заболочених районах південної частини долини річок Тігра та Євфрату. На початку 1990-х років їх було близько 250 тисяч: живуть у інших районах Іраку, а болотисту місцевість уже всю майже осушено. Щонайменше 100 тисяч болотяних арабів були вимушені залишити свої будинки та переселитися в інші райони країни, а ще близько 40 тисяч перебралися до Ірану. Арабом-шиїтом є Айяд Алаві -- прем'єр-міністр Іраку.
Туркомани (або туркмени) -- це етнічна група мусульман, що має дуже тісні -- культурні й лінгвістичні -- зв'язки із жителями турецької Анатолії. Загалом у Іраці їх близько 2% населення. Проживають переважно на півночі Іраку, в районах навколо міст Мосула та Кіркука. За минуле десятиліття близько 20 тисяч туркоманів дібралися до Європи як нелегальні імміґранти.
Іракські християни. Близько 650 тис. -- 3% населення. Основні групи: халдеї-католики та ассірійці. Інші групи -- послідовники Вірменської Апостольської Церкви, сірійські православні, сірійські католики та англіканці. Здебільшого живуть у Кіркуку, Ербілі, Мосулі та Багдаді.
----------------------------
В тему:
Етнополітична карта світу XXI століття
Сайт "Етнополітична карта XXI століття"
Всезагальна дезінтеграція
Чи проіснує Росія до 2005 року?
-------------------------
Цитата 4 річної давності:
Нині Iрак характеризується чи не найбiльшою нестабiльністю серед країн Близького Сходу. Країна не так давно пережила кiлька воєн, що боляче вiдбилося на економiцi та добробутi населення. Iрак не можна вважати нацiональною державою. На пiвночi країни не припиняють боротьби за незалежнiсть курди. В сучасному протистояннi Iрак - США вони мають добрi шанси на утворення власної держави. Територiя проживання курдiв є забороненою зоною для польотiв iракської авiацiї. Hаявнiсть сильного консолiдуючого центру курдiв - міста Мосул, нафтоносних районів навколо нього дає змогу говорити про економiчну i полiтичну незалежнiсть новоутвореної курдської держави. Вже тепер значна частина територiї іракського Курдистану перебуває у фактичному управлiннi курдiв.
На пiвднi Iраку розташована ще одна зона заборони польотiв для iракської авiацiї. Починаючи з 1991 р., тут вiдновилися збройнi сутички мiж вiйськами Багдада та партизанськими загонами арабiв пiвденного Iраку. Вiд "серединного" Iраку їх відрiзняє релiгiйна приналежнiсть (араби пiвдня є шиїтами, на вiдмiну вiд арабiв пiвночi, що є сунiтами) та iсторична спiльнiсть. На пiвднi Iраку в рiзнi часи iснували сильнi держави. Сьогодні тут розташований потужний центр - місто Басра, що, ймовiрно, стане столицею нової держави, виникнення якої прогнозується на сучасних iракських територiях на пiвдень вiд міста Ед-Дiванiя та в iранськiй провiнцiї Хузестан. Iсторично ця територiя була єдиною i мала назву Елам. Решта сучасного Iраку становитиме нову iракську державу зi столицею у Багдаді.
Межi.
До Курдистану - областi (мухафази): Hайнава, Дахук, Ербiль, Таамiм, Сулейманiя, пiвнiчно-схiднi частини областей Салах-ед-Дiн i Дiяла.
Елам - областi Басра, Мутанна, Кадасiя, Дi-Кар, Майсан; iранський остан Хузестан. Столиця - місто Басра.
Iрак - решта територiї сучасного Iраку. Столиця - місто Багдад.
Джерело: Петро ЖУК, Назар МАЗУР, Роман СОЛОМОНЮК, Роман ТУРЧАК. «Етнополітична карта світу XXІ століття». Тернопіль: Мандрівець, 2000.
Зверніть увагу
Що таке Ельфізм, або Технологія розблокування вищої реальності мовою Сенсар (аудіо)