Інша епоха – інший характер війни, – погляньте на тих, хто стали її учасниками. Маститі міністри і парламентарі, респектабельні вчені, добропорядні буржуа і бізнесмени, артисти кіно і театру – ось кого мобілізував КДБ сьогодні під свої прапори і хто виступає нині на фронтах «гібридної війни».
У 1983 році в США вийшла в світ книга «КГБ сегодня: Невидимые щупальца» [1] видатного американського публіциста Джона Баррона (John Barron). Актуальність теми – «Імперією Зла» з листопада 1982 року керував колишній Голова КДБ СССР Юрій Андропов, який був обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС, а з червня 1983 р. ще й за сумісництвом був призначений Головою Верховної Ради СРСР – була очевидною! Наступного року книга була перекладена російською мовою і випущена в Ізраїлі [2], – країні, де проживає багато емігрантів з колишнього СРСР, які мали певні конфлікти з КГБ, пов’язані із виїздом з СРСР.
Переконливою ілюстрацією до книги Баррона є те, що протягом шести місяців 1983 року більш ніж 100 радянських дипломатів-шпигунів були визнані персонами нон-грата і вислані з ряду країн: із Франції – 47, із Ірану – 18, із Англії – 4, із Італії – 4, із Швейцарії – 5, із США – 3, із інших країн, таких як Західна Німеччина, Норвегія, Бельгія, Іспанія, Голландія, Данія, Австралія, Тайланд, Японія, превентивно – по одному [3].
Радянському читачу книга стала доступною тільки у 1992 році, після розпаду Радянського Союзу [4].
За іронією долі стереотипне (з ізраїльського) видання книги російською мовою було здійснено в Санкт-Петербурзі, де на посаді помічника ректора Ленінградського державного університету (ЛДУ) з міжнародних питань працював підполковник КДБ у відставці Володимир Путін.
У передмові російський публіцист Віктор Перельман писав:
«Про книгу «КГБ СЕГОДНЯ»
Кожного разу, коли автор звертається до однієї і тієї ж сенсаційної теми, у мене виникає якесь почуття настороженості. Щось подібне прокинулося в мені і коли я взявся за книгу Джона Баррона «КДБ сьогодні» – продовження широко відомої роботи того ж автора «КДБ». Але з іншим абсолютно відчуттям закрив я останню сторінку.
Все відоме і написане про КДБ раніше раптом здалося не більше ніж фрагментами гігантського, похмурого полотна. Ні, не полотна – порівняння неточне, – а гігантської карти війни, яку веде в усьому світі КДБ і епізоди якої я хоч і знав, але охопити всю карту так і не зміг.
Це і справді не просто – уявити, що цілий світ, нехай навіть такий в'ялий і нестійкий, як наш, став об'єктом диявольського, знищувального впливу одного лише радянського відомства, іменованого КДБ.
З фактами в руках Джон Баррон стверджує, що ця фантастична ситуація стала реальністю наших днів. І починаєш на власні очі відчувати масштаби небезпеки...
Прийнято вважати, що там, де КДБ, – там шпигунство, провокації, вбивства. Але сказати тільки це – значить визнати, що ми маємо справу з тривіальною, хоч і дуже потужною, поліцією і розвідкою. А також забути той зловісний і вже згадуваний мною факт, що на нашій планеті йде всесвітня, тотальна війна, мета якої підірвати і врешті-решт змести з лиця землі те, що прийнято називати вищими людськими цінностями. КДБ – знаряддя цієї війни. Причому знаряддя особливого роду незнайоме сучасній цивілізації, як і особлива, що не знайома сучасній цивілізації сама ця війна.
Думаю, що не випадково автор назвав свою книгу «КДБ сьогодні», бо все, що ми знаємо про КДБ вчорашнє, в наші дні виглядає скоріше як анахронізм, що може бути і цікавий історику, але мало що дає для розуміння того, що відбувається навколо.
Інша епоха – інший характер війни, і – що за часи, о що за звичаї! – погляньте на тих, хто стали її учасниками. Маститі міністри і парламентарі, респектабельні вчені, добропорядні буржуа і бізнесмени, – ось кого стягує КДБ сьогодні під свої прапори і хто виступає нині в ролі «бійців невидимого фронту».
Вони не пускають під укоси потяги і не проламують черепи своїм жертвам, а збираються на такі ж респектабельні, як вони самі, конференції і симпозіуми, влаштовують багатотисячні демонстрації на захист миру. Вони справно платять податки і настільки ж справно служать в своїх чиновних відомствах, вважаючи себе добропорядними громадянами своїх країн. Одні знають, на що вони йдуть, а інші навіть не відають, що служать для все тієї ж диявольської сили, яка веде до загибелі цивілізацію. Але і ті, і ці, – всі, кого захоплює КДБ в свої жорна, – однаково небезпечні, говорить Джон Баррон, досліджуючи, як діє ця бездушна, людиноненависницька машина. Машина, що не знає перешкод у своїх устремліннях поставити собі на службу кожного, навіть самих сильних світу цього. І будемо ж дивитися правді в очі: КДБ чимало досяг успіху в цьому. Крок за кроком нам відкривається його зловісний і, треба визнати налагоджений механізм, Автор застерігає нас перед обличчям майбутньої небезпеки. І вже нам думати про те, як протистояти їй, щоб врятувати сучасну цивілізацію» [5].
Ці слова про зловісну роль КДБ у політичному житті світу були актуальні як на момент написання у 1992 році, так залишаються актуальними і через чверть віку, в наш час – 2018 рік!
Екскурсія в минуле: Путін в НДР
В серпні 1985-го Володимир Путін прибуває в глибинку Східної Німеччини. Його офіційна посада – співробітник консульства. Однак його справжньою роботою є вербування агентури в НДР. У свої 32 роки Путін ще тільки починає кар'єру: він уже провів 10 років в КДБ, і це його перша справжнє закордонне відрядження.
Його найближчий колега в ті роки – Володимир Усольцев. У цей час вони знають один про одного абсолютно все. Ці двоє працюють в одному офісі і навіть за одним столом в приміщенні резидентури КДБ на Ангелікаштрассе, 4. В офісі часом або занадто холодно, або дуже жарко.
Тут Путін проводить більшу частину свого робочого часу, тут він пише звіти і посилає їх в штаб-квартиру на Луб'янці. Він також постійно шукає людей, які хочуть стати його агентами, добувати інформацію і проводити активні заходи в країнах за межами соціалістичного табору; тих, хто ризикує опинитися на роки у в'язниці, будучи спійманими.
Увага Путіна зосереджена на людях, що особливо симпатизують Радянському Союзу, таких, як політики, академіки, бізнесмени і туристи, а також на екстремістах і кримінальниках.
У розпорядженні Путіна знаходиться і слідча група з відомої дивізії К1 поліції НДР. Вона офіційно відповідає за розслідування політичних злочинів у Східній Німеччині, але деякі відділення в К1 таємно співпрацюють з КДБ, включаючи Дрезденську групу, приписану Путіну. Цей факт підтверджують двоє колишніх колег Путіна, а також файли Штазі. Наприклад, в своєму листі Путін просить районний офіс Штазі в Дрездені допомогти відновити телефонний зв'язок одному зі своїх агентів, у якого відібрали телефон після того, як він пішов з поліції.
Все, що робить група, йде прямо в досьє Путіна. Групі з штаб-квартири поліції не дозволяється зберігати архіви або копії документів, відправлених Путіну, – свідчить один з його колишніх агентів.
***
Одна з найбільш відомих операцій Путіна того часу – це вербування Райнера Зонтага в агенти КДБ. Це неонацист, відомий як в Східній, так і в Західній Німеччині.
У 1987 році Зонтаг був депортований до Західної Німеччини і робить кар'єру найближчого помічника лідера неонацистів Міхаеля Кунена. Агент, підлеглий Путіну, може бути депортований тільки з його дозволу! У той час Зонтаг – «агент в районі операції», що означає – агент в Західній Німеччині.
Після падіння Берлінської стіни Зонтаг повертається до Східної Німеччини і допомагає створити неонацистський рух в Східній Німеччині. Його повернення дає можливість неонацистському руху в Дрездені швидко набрати силу.
Потім Зонтаг стає главою групи самооборони. Разом зі скінхедами в військових черевиках він тероризує вуличних злодюжок і дрібний криміналітет, шантажує процвітаючий бордельний бізнес.
Зонтаг був застрелений влітку 1991-го. Була це помста криміналітету, бордельного бізнесу чи ліквідація агента самою спецслужбою (КДБ або Штазі) не встановлено.
***
Вельми цікаве свідоцтво про наміри Путіна будь-якими засобами завербувати професора медицини, який має доступ до дуже делікатної інформації: даними дослідження по смертельним отрутам, які не залишають слідів, детальній настанові по законспірованим вбивствам. Методи варіюються від інсценованих самогубств до використання радіоактивних матеріалів. У дослідженні обговорювалися навіть такі варіанти, як отруєння миш'яком через пеніс шляхом статевого контакту.
***
НДР – це безцінне джерело інформації і контактів – багато громадян НДР підтримують прямі контакти з людьми на Заході... І Путін отримує з цього користь. Серед інших речей, він вербує в агентурний апарат КДБ ряд агентів Штазі.
16 січня 1990 року, за дев'ять місяців до зникнення з політичної карти світу НДР, співробітник Міністерства держбезпеки (МДБ), або Штазі, зустрівся в дрезденській квартирі з офіцером ПГУ КДБ СРСР (зовнішня розвідка). Німець підписав згоду працювати на КДБ, який вербував з працівників вмираючої спецслужби «кротів», що залишаються в об'єднаній Німеччині. Росіянин передав німецькому колезі контакти своїх людей в Німеччині, розповідає німецький журнал Focus, і відкрив пляшку шампанського. Вони обмили появу «сплячого агента» – співробітника, який, працюючи в готельному бізнесі, повинен був залягти на дно і знайомитися з цікавими Центру людьми – бізнесменами, політиками, вченими.
Радянського офіцера звали Володимир Путін, німецького – Клаус Цухольд, вважає журнал Focus. П'ятнадцять років по тому журналісти The Wall Street Journal (WSJ) показали Цухольду, який працював охоронцем на телеканалі ZDF, фотографію його колишнього колеги по Штазі Маттіаса Варніга. Той до цього часу став главою російського Дрезднер Банку і його інвестиційної «дочки» Dresdner Kleinwort Wasserstein (DrKW). Охоронець упізнав в банкірі учасника ще одного організованого Путіним в Дрездені осередку.
Клаус Цухольд – один з небагатьох свідків, хто хоче говорити, і відкрито говорить про свою співпрацю з Путіним! Він був в постійному контакті з офіцером КДБ Путіним весь термін його перебування в Дрездені.
Вперше вони зустрілися в Ягерпарке у вересні 1985 року на поліцейському футбольному матчі, о сьомій ранку, як згадує Цухольд. Клаус був запрошений до участі в матчі, Путін перебував там за своєю ініціативою. Путін добре грає в футбол і тут же проявив себе, показуючи швидкість і техніку. Він забиває гол для своєї команди. Тоді Путін ще погано говорить по-німецьки і вони говорять по-російськи. Однак вони відразу знайшли спільну мову і Цухольд запрошує Путіна на свою заміську дачу в передмісті Дрездена. Будинок знаходиться прямо навпроти бараків Радянської Армії. Цухольд жартома називає радянських солдатів «мої збирачі», оскільки вони крадуть яблука з його саду. Цей жарт принижує Путіна. Після цього, кожного разу, коли Путін бачить Цухольда, він запитує його: як там Ваші збирачі? Він озирається на радянських солдатів. Путін зневажає їх: вони програли Афганістан; вони принесли ганьбу в його країну. Якщо і є річ, якої Путін не може винести, так це слабкість, каже Цухольд.
***
1990-й... НДР розвалюється. Радянський Союз розвалюється. Путінський час в Німеччині закінчується не найвдалішим чином. Про це свідчить Вернер Гроссман, останній начальник іноземної розвідки НДР, яка була частиною Штазі.
Гроссман попереджає своїх колег в КДБ, що Путін вербує агентів Штазі, чиє прикриття постраждало, створюючи великі ризики для КДБ. І Путіна раптово відкликають з Дрездена в лютому 1990-го.
А Клаус Цухольд 26 грудня 1990-го йде в службу контррозвідки Західної Німеччини і видає всіх агентів путінської мережі, про яких знав!
Маттіас Варніг – офіцер ГРУ Штазі
Маттіас Варніг і Володимир Путін – це історія про людей, яких пов'язує безліч речей. Обидва вони виросли в братських соціалістичних державах, обидва комуністи, обидва колишні офіцери спецслужб, чиї життєві шляхи перетнулися в середині 1980-х років. Вони знайшли спільну мову, проводили багато часу разом, допомагали один одному. А коли Путін опинився при владі, Варніг увійшов в число найвпливовіших менеджерів нової Росії.
Відносини Варніга і Путіна наскільки унікальні, настільки і символічні. Вони демонструють, наскільки важливі особисті зв'язки для політичного і ділового впливу Росії на Німеччину. Вони символізують міцне переплетення двох країн, що утворилася за останні два десятиліття практично на всіх рівнях. Саме це переплетення – причина, через яку німецький бізнес саботує санкції проти Росії, введені за анексію Криму і військову агресію та підтримання сепаратистів на Сході України. Такі менеджери, як Варніг, створили щільну павутину з знайомств і контактів. Тепер її функціонування ускладнилося через війну в Україні, якщо не сказати, що сама павутина виявилася під загрозою, бо залпи санкцій все ближче і ближче підбираються до самого Варніга.
Документ:
«Главное разведывательное управление (HVA) «Штази». Строго конфиденциально! Только для внутреннего пользования!
Фамилия: Варниг. Имя: Маттиас. Принял присягу: 3.10.74. <…> Годен к службе.
Место жительства: Берлин <…>. Дата рождения: 26.7.55, город Алтдоберн, в районе Калау. Социальное происхождение: интеллигенция, религия — нет <…>.
Принят на работу в Министерство государственной безопасности 01.04.75, член партии с 29.1.75, кандидат с 05.02.74.
Член массовых организаций: Свободной немецкой молодежи (FDJ) (аналог комсомола. — Р.Ш.), Общества германо-советской дружбы (DSF), Немецкого союза физкультуры и спорта (DTSB), Общества спорта и техники (GST).
Профессия: нет. Преимущественный род занятий: учащийся. Род занятий в последнее время: полк охраны «Ф. Дзержинский», до этого — учащийся <…>.
С 1.9.77 — 31.8.81 — Берлинский экономический университет. Диплом экономиста.
Владеет языками: русским, французским.
Награды:
Благодарность и поощрение на фронте (как пояснили эксперты, имеется в виду идеологический. — Р.Ш.).
7.10.79 Бронзовая медаль за верность национальной народной армии.
7.10.84 Серебряная медаль за верную службу.
25.8.89 Серебряная медаль за заслуги.
8.2.87 Бронзовая медаль за заслуги.
7.10.89 Золотая медаль за верную службу (Берлинская стена пала 9.11.89. — Р.Ш.).
Маттіас Варніг (нім. Matthias Warnig) народився 26 липня 1955 року в Альтдоберне району Калау (Східна Німеччина), німець.
На дворі 1974 рік. Офіцерам Штазі, східнонімецького аналога КДБ, не надало особливої праці обробити школяра з Нідерлаузітца. Розмова йшла про соціалізм, який потрібно захищати і покращувати. Для цього Штазі потрібні талановиті люди, такі, як Маттіас, говорили офіцери. 18-річний секретар FDJ, місцевого аналога радянського комсомолу, погодився не роздумуючи. Він вирішив стати штатним співробітником спецслужби.
Емблема Штазі
Генерал Маркус Вольф, керівник розвідки Штазі
З цього моменту життєвий шлях молодої людини був визначений. Міністерство держбезпеки НДР вирішувало за нього, ким йому бути і що йому потрібно робити.
Перед закінченням школи Варніг вступив до лав комуністичної партії НДР. Замість служби в армії він пройшов піврічну підготовку в караульному полку Штазі.
1 квітня 1975 року почалася його кар'єра в Штазі. Він був розподілений в департамент зовнішньої розвідки (HVA Hauptverwaltung für Aufklärung або Головне розвідувальне управління). Він повинен був стати OibE, офіцером для особливих цілей (offizier im besonderen einsatz).
Значок спеціального офіцера Штазі
Для прикриття Матіас повинен вести звичайне цивільне життя. Варніг поступив до Берлінської вищої школи економіки ім. Бруно Лейшнера в Східному Берліні (Hochschule für Ökonomie "Bruno Leuschner"), де однокурсники не підозрювали, що навчаються і спілкуються зі співробітником спецслужби. У той час його оперативний псевдонім в Штазі – «Ökonom» («Економіст»).
Офіцером спецпризначення Варніг залишався навіть коли міністерство зовнішньої торгівлі взяло його після навчання на роботу. Це було ідеальне місце роботи для промислового шпигунства.
Особисте життя Маттіаса теж проходило в стабільному руслі. Він одружився в день свого 24-річчя. Незабаром на світ з'явилися син Штефан і дочка Клаудіа.
За даними газети The Wall Street Journal (WSJ), Варніг працював в департаменті Штазі, який займався шпигунством в області розробки військових літаків і ракет в ФРН. Першоджерелом інформації про кар'єру Варніга в таємній поліції є його особиста справа і його донесення, що частково збереглися на жорстких дисках архіву Штазі (файли були стерті, проте деякі з них вдалося відновити, зокрема, зі справи Варніга була відновлена 161 сторінка).
У 1986 році він отримав новий оперативний псевдонім – «Артур» – і призначення в торгову місію НДР в Дюссельдорфі (Західна Німеччина), де встановив дружні контакти з співробітниками ряду банків, в тому числі в Dresdner Bank AG (DB AG) – західно-німецькому банку, що мав інтереси в Радянському Союзі (DB AG був одним з перших іноземних банків, які відкрили представництво в СРСР, в 1972 році). Dresdner Bank AG входить в групу компаній Allianz AG (страховий бізнес).
Варніг легко сходився з людьми – йому допомагали весела вдача і нескладний характер. Так він отримував важливу інформацію від співробітників Krupp, Rheinbraun, іThyssen, BASF, Data Becker і Dresdner Bank.
У другій половині 1980-х Варніг познайомився з Володимиром Путіним, який служив в НДР в Дрездені. (Сам банкір запевняє, що вперше зустрів майбутнього президента Росії в Санкт-Петербурзі в жовтні 1991 року, коли отримував від нього першу в місті ліцензію на роботу іноземної компанії.)
22 квітня 1987 р. Варніг надіслав в Східний Берлін донесення, в якому повідомляв, що обговорював з якимсь співробітником Dresdner Bank інструкції COCOM, що відносяться до міжнародної угоди країн Заходу про ембарго, що запобігає експорт важливих технологій в країни Східного блоку. Джерелом Варніга був завербований їм в Dresdner Bank агент, ім'я якого в документах Штазі значилося під грифом «державна таємниця». Всього відомо про існування 8-ми повідомлень Варніга, що стосуються фінансів та економіки.
16 січня 1989 р. Варніг надіслав 37-сторінкове донесення про діяльність Dresdner Bank (сам текст цього донесення дослідникам відновити не вдалося).
21 лютого 1989 р від Варніга прийшло донесення про політику Dresdner Bank в сфері експорту в країни Східного блоку.
Навесні 1989 р. Варніг присутній в Східному Берліні на церемонії, де його вшановували за успіхи у вербуванні агентури!
В цьому ж році Федеральна служба охорони конституції ФРН запідозрила Варніга в шпигунстві і за ним було встановлено зовнішнє спостереження. При цьому співробітники служби розмовляли відкрито по службових раціях. Фахівці Штазі прослуховували розмови «топтунів» і їм стало відомо про загрозу арешту Варніга. У серпні 1989 року Варніга відкликали на батьківщину, де він ще кілька місяців продовжував працювати в штаб-квартирі розвідки в Східному Берліні.
У тому ж серпні 1989-го він був нагороджений почесною срібною медаллю, а в жовтні 1989-го – золотою медаллю «За зразкову службу, дисципліноване виконання ряду обов'язків, спрямованих на зміцнення безпеки робітничо-селянської держави».
Після того як уряд прем'єр-міністра Ганса Модрова приступив до роботи, міністр економіки Кріста Люфт найняла Варніга в якості референта. Вона звернула на нього увагу, ще працюючи ректором в Вищій школі економіки. Незабаром Варніг вже сидів за столом переговорів по економічно-валютному союзу ФРН і НДР.
Там сталася чергова доленосна зустріч. Під час відрядження в Бонн Варніг познайомився з Вольфгангом Реллером, головою ради директорів Dresdner Bank. Йому вдалося справити враження на харизматичного банкіра. Реллер шукав співробітників для експансії на Схід. «Чим ви хочете займатися, коли НДР не стане?» – запитав він співрозмовника. Варніг не мав чітких планів і вдячно прийняв пропозицію Реллера.
У лютому 1990 року підрозділ Варніга було розформовано. Варнігу було 35 років. Він покинув Штазі в чині гауптмана.
Після об'єднання Німеччини німецький суд виніс рішення, що колишні громадяни НДР не несуть відповідальності за шпигунство на користь НДР.
20 травня 1990 року Маттіас Варніг приступає до нової роботи. Тепер його сфера відповідальності – Східна Німеччина і робота з агентством «Тройханд», яке займається адміністрацією та приватизацією колишньої власності НДР. Начальником Варніга був Бернхард Вальтер, в раді директорів Dresdner Bank він відповідав за НДР і країни соціалістичного блоку. (Пізніше він обійме посаду Реллера.) Вальтер послав підлеглого в Лондон, щоб той дізнався про банківський бізнес зсередини.
Бажання Варніга вчитися і його розуміння західної системи, укупі з досвідом і зв'язками на Сході, швидко зробили його цінним співробітником банку.
Уже через рік Вальтер посилає його на надзвичайно важливе завдання. «Ви ж говорите по-російськи?» – запитав він Варніга. «Тільки за шкільною програмою», – відповів той. «Але в вашому резюме написано, що ви володієте мовою», – заперечив начальник.
І знову Варніг там, де пишеться історія. Будь це переговори по боргах Радянського Союзу або перші кроки Dresdner Bank у новій Росії – його порада була в ціні. Член правління банку Вальтер довіряє йому, доручає озирнутися в країні. Все що потрібно – стежити за ситуацією.
Варніг радить банку «подати сигнал»: його пропозиція – відкрити представництво в Санкт-Петербурзі.
Чому саме в Санкт-Петербурзі, а не в Москві, столиці Росії?
Дуже просто – в Санкт-Петербурзі його колега по спецслужбі – Володимир Путін – очолює Комітет із зовнішніх зв'язків мерії (пізніше Путін стане першим заступником голови уряду Санкт-Петербурга).
Жовтень 1991 року. Матіас Варніг зустрічається з Путіним і як і планувалося, Dresdner Bank зміг відкрити своє представництво в Санкт-Петербурзі 12 грудня 1991 року.
Про цю зустріч (Варніг стверджує, що це була його перша зустріч з Путіним!) існує наступна версія:
«Маттіас Варніг терпляче сидів в убогій приймальні кабінету в мерії. Він відчайдушно намагався зустрітися з людини, яка працювала за цими закритими дверима: Володимиром Путіним. Путін ще не був топ-політиком, а радше початківцем державним службовцем, що відповідав за зовнішню торгівлю.
Навіть на початку своєї кар'єри Путін змушував своїх гостей чекати. Варніг повинен був сидіти протягом восьми годин! У 2007 році він сказав журналістам, що в Росії вам потрібно багато стійкості; якщо вам щось потрібно від людини, і ви не можете прямо наказати цій людині, то ви повинні очікувати.
Російська мова німця була жахливою, і він був у супроводі перекладача. Путін, який провів більшу частину 1980-х років в якості офіцера КДБ, дислокованого в Дрездені, слухав перекладача протягом декількох хвилин, перш ніж втратити терпіння.
«Зупиніть цю нісенітницю, давайте говорити по-німецьки, у мене немає часу на перекладача», – гаркнув він на Варніга, якого не дуже турбувала така сварлива поведінка. Але зустріч була успішною, і Dresdner Bank відкрив представництво 12 грудня 1991 року».
***
Варніг в той час жив в готелі, його сім'я залишилася в Німеччині. У вихідні він відчував себе самотньо, і Путін часто запрошував свого друга на свою дачу. Вони говорили по-німецьки, пили німецьке пиво, терпке Jever, так як улюбленого Путіним Radeberger Pilsener було не дістати.
У 1993 році дружина Путіна Людмила потрапила в небезпечну аварію, яка могла закінчитися смертельним результатом. Варніг діє блискавично. Дрезденський банк фінансує її транспортування і лікування в спеціальній клініці в Бад-Хомбург. Бернхард Вальтер, колишній спікер Банку, пізніше говорить в інтерв'ю, що вони взяли на себе ці витрати з «гуманітарних міркувань», оскільки лікарні в Санкт-Петербурзі не могли лікувати ці види травм в той час. (У своїй кампанії 2000 року Путін не згадує цього гуманітарного акту. Він каже, що його дружина лікувалася у військовому госпіталі в Санкт-Петербурзі).
Другу Володимиру Варніг також допомагає потрапити на семінар в Кегінштайн під Франкфуртом. Тема особливо важлива для Петербурга: банківський нагляд.
Завдяки дружбі з Путіним Маттіас робить блискавичну кар'єру в Росії!
9 серпня 1993 р. Центробанк РФ зареєстрував німецько-французьке АТЗТ БНП-Дрезднер Банк (Росія) з головним офісом в Санкт-Петербурзі, що став одним з перших російських банків зі стовідсотковим іноземним капіталом. Акціонерами АТЗТ виступили DB AG і BNP Paribas (по 50%). Сприяння в реєстрації АТЗТ Варнігу надав Путін.
У 1994 році була відкрита філія АТЗТ "БНП-Дрезднер банк (Росія)" в Москві.
22 квітня 1994 року в Москві була також зареєстрована фірма ТОВ "Кляйнворт Бенсон Лімітед", дочірня компанія інвестиційного підрозділу "Drezdner Bank AG". (У червні 1998 року ТОВ "Кляйнворт Бенсон Лімітед" стало називатися ТОВ Дрезднер Кляйнворт Бенсон).
Зв'язок між двома колишніми співробітниками спецслужб не обірвався, навіть коли Путіну доводиться переорієнтуватися в 1996 році. Його покровитель, петербурзький мер Анатолій Собчак, програв на виборах. Путін, заступник Собчака, відправився в Москву і перейшов на нову посаду в адміністрації президента Росії. Наступної зими сім'ї Варніга і Путіна разом відпочивали в швейцарському Давосі. Залишалося три роки до сходження друга Маттіаса на вершину світової політики. А сам Варніг готувався до інтеграції в топ російського бізнесу.
***
Це не рідкість, коли люди прикрашають своє минуле, підсолоджуючи спогади. Але Путін на рідкість добре ведеться в цьому. У своїй офіційній автобіографії «Перша особа», Путін пише, що він був з сім'єю у відпустці на Балтійському морі, коли дізнався, що він був призначений главою ФСБ.
Насправді Путін і його сім'я провели всю відпустку на півдні Франції. Це підтверджують листи Людмили Путіної. Як пише Людмила своїй подрузі, Путін сам їздить на важливі зустрічі з Південної Франції в Москву в липні 1998. У серпні вони планували продовжити свою відпустку в Швейцарії, в Давосі. Але в результаті просування Путіна по кар'єрних сходах на посаду глави ФСБ, вони повинні були повернутися назад до Москви. Вони вже знали Давос і були тут рік тому.
«Ми провели тут дві відпустки з родиною Шамалова, шість тижнів разом», – пише Людмила Путіна своїй подрузі на початку 1997 з Давосу, швейцарського лижного курорту. Ці листи були відправлені факсом. Микола Шамалов – багатий бізнесмен з Санкт-Петербурга, особливо близький до Путіна. Дружина Путіна пише своїй подрузі, що Путін зробив багато для сім'ї Шамалова, і зараз вони повинні зробити щось для Путіна.
Микола Шамалов, співзасновник кооперативу «Озеро» і акціонер банку «Росія», що потрапив під санкції, був рушійною силою будівництва розкішного палацу Путіна ціною $ 1 млрд на Чорному морі.
***
У січні 1997 р. АТЗТ БНП-Дрезднер банк (Росія) змінило свою назву на ЗАТ "БНП-Дрезднер Банк".
З 1997 по 1998 рр. Варніг був директором московського філіалу Дрезднер банку. У червні 1998 року московське компанія ТОВ "Кляйнворт Бенсон Лімітед" змінила назву на ТОВ "Дрезднер Кляйнворт Бенсон".
У 1998 р. Варніг повернувся в Санкт-Петербург в якості генерального директора місцевого офісу ЗАТ "БНП-Дрезднер Банк".
20 квітня 2001 DB AG придбав 50%-ий пакет акцій, що належав французькому BNP Paribas, і 5 червня 2001 року було зареєстровано нове найменування його російської стовідсотковою "дочки" – ЗАТ "Дрезднер Банк".
Після придбання в 2001 році компанією Dresdner Kleinwort Benson (DrKB) американського інвестиційного банку Wasserstein Perella, DrKB перейменувався в Dresdner Kleinwort Wasserstein (DrKW), а московське ТОВ Дрезднер Кляйнворт Бенсон (ДРКБ) перереєструвалося 11 травня 2001 р. як ТОВ Дрезднер Кляйнворт Вассерстін (ДрКВ).
У 2001 р. Dresdner Kleinwort Wasserstein (DrKW) прийняв управління над російським ЗАТ "Дрезднер Банк". У тому ж році Варніг був призначений головним координатором DrKW по Росії.
У вересні 2002 р. Варніг став президентом ЗАТ "Дрезднер Банк".
У липні 2003 р. він увійшов до складу ради директорів банку "Росія" (голова ради директорів – Андрій Катков, з 2004 - Юрій Ковальчук).
З 2003 р. Варніг сидить в Раді директорів «банку друзів Путіна» – ВТБ – другій за величиною кредитній установі Росії, в якій трудяться понад 100 тисяч осіб.
У 2004 р. Варніг мав відношення до операції з розподілу активів компанії ЮКОС – зокрема, DrWK брав участь в передпродажної оцінки головного активу компанії ЮКОС – "Юганскнефтегаз" в кінці 2004 року. Від імені DrKW Варніг також консультував "Газпром" з питань слінія з "Роснефтью".
31 березня 2005 року він був обраний головою ради директорів ЗАТ "Дрезднер Банк" (змінивши на цій посаді Еріха Брогліо (Dr. Erich Brogl) та головою керівного комітету Dresdner Kleinwort Wasserstein по Росії і СНД (пости президента і голови правління ЗАТ "Дрезднер Банку" зайняв замість нього Еріх Кобе).
У квітні 2005 р. Варніг був рекомендований до ради директорів "Газпрому". Однак на річних зборах акціонерів "Газпрому" 24 червня 2005 р. недобрав голосів для обрання (на 11 місць в було 19 кандидатів).
У березні 2006 р. – затверджений на посаді керуючого директора спільної фірми "Газпрому" і Герхарда Шредера North European Gas Pipeline Company (NEGPC), вона ж Nord Stream ( "Північний потік").
У березні 2007 р. – висунутий до наглядової ради Внешторгбанка (ВТБ).
30 червня 2011 р. – обраний до складу ради директорів «Транснефть» замість голови ради директорів «Транснефть» С. І. Шматко.
29 липня 2011 р. – обраний головою ради директорів «Транснефть».
13 вересня 2011 р. – обраний до складу ради директорів компанії «Роснефть» замість Ю. А. Петрова.
У червні 2012 р. став незалежним невиконавчим членом ради директорів «Русал».
1 жовтня 2012 р. – обраний головою ради директорів «Русал», зі збереженням посади незалежний невиконавчий директор компанії, замість Баррі Чьюнга, що раніше змінив на посту В. І. Вексельберга.
У вересні 2012 р. президент Путін підписав указ про нагородження Варніга орденом Пошани, який вручався іноземним громадянам «за особливі заслуги в розвитку двосторонніх відносин з Росією».
З грудня 2013 р. до осені 2015 р. Варніг був акціонером мережевого підрядника ЕФЕСК (первісна частка – 26%, навесні 2015 року збільшилася до 46%).
***
Коли в 2005 році відкрилося минуле Варніга в рядах Штазі, Маттіасу вже нічого не загрожувало. Він давним-давно став занадто важливою фігурою.
***
Варніг ніколи не відчував себе як вдома в Росії, і оселився в південно-західній Німеччині. Він живе у вражаючому маєтку поблизу Фрайбурга, в ідилічній обстановці, з чудовим видом на фортецю. Він ділить цю садибу зі своєю другою дружиною Оленою, росіянкою, з якою він зустрівся в кінці 1990-х в Санкт-Петербурзі. Пара все ще володіє квартирою в 12-поверховому будинку на передмістях Москви.
До речі, згідно інформації сайту «ЛЮДИ» (PEOPLES.RU) у Варніга російське громадянство [7].
Вони виїхали з Москви, коли їхня перша дитина досягла шкільного віку. Близькі друзі кажуть, що Варніг думав про поселення в Гамбурзі чи Берліні, але вибрав будинок недалеко від кордону зі Швейцарією, так як там погода краще.
Варніг заснував MW Invest GmbH & Co KG, компанію з управління активами, в якій всі його діти мають акції, і яка інвестує в нерухомість в Breisgau, його новий будинок. Він зробив дуже хороше життя в Росії, і його компанія, як вважають за оцінками, керує коштами, що перевищують € 10 млн. Капіталізм добре послужив йому.
Він дуже скритний в своєму особистому житті і вважає за краще не говорити про своє минуле на публіці. Він уникає ЗМІ, лише зрідка даючи інтерв'ю. Його якось запитали, чи має він номер мобільного телефону Путіна. «Звичайно, ні», відповів він.
Він зберігав мовчання про свої стосунки з президентом Росії з самого початку. Він просто не той, хто висловлюється про персональні дані.
Дехто каже, що Варніг скептично ставиться до ролі Росії в Україні. «Він один з небагатьох, хто відкрито висловлює свою думку, спілкуючись з Путіним», сказало джерело, близьке до Варніга. Але це, очевидно, не шкодить їхній дружбі.
Немає «ніяких раціональних причин», сказав Варніг одного разу, «кусати руку, яка тебе годує в Росії».
Вербовка за півтора мільйона євро на рік
«Для мене – справа честі допомагати просуванню проекту трубопроводу», – заявив Герхард Шрьодер 12 грудня 2005 року в інтерв'ю газеті Sueddeutsche Zeitung, відповідаючи на висловлені на його адресу закиди в неетичність його призначення на пост голови наглядової ради російсько-німецького консорціуму «Північноєвропейський газопровід» (ПЄГ).
Шрьодер розповів, що пропозицію зайняти пост голови наглядової ради він отримав в п'ятницю, 9 грудня і спростував поширювану ЗМІ інформацію, ніби йому обіцяна зарплата від 200 тисяч до одного мільйона євро: «Ці цифри висмоктані з пальця і явно завищені». За його словами, мова про оплату праці майбутнього голови наглядової ради ще взагалі не йшла, але Шрьодер думає, що «за виконання цих обов'язків буде виплачуватися звичайна в таких випадках компенсація витрат».
Однак, за словами News.ru: «Безсумнівно, колишній канцлер залишиться задоволений матеріальною стороною нової роботи і зустріне розуміння у своїх нових товаришів в «Газпромі», чиї погляди на життя збігаються з його поглядами» [8].
За словами екс-канцлера, пропозицію він прийняв тільки після згоди на його кандидатуру керівництва обох німецьких акціонерів – E.Оn і BASF. «У минулому я надав цьому проекту політичну підтримку, оскільки вважаю його за доцільним. Мені ще тільки 61 рік і я хочу працювати!» – заявив екс-канцлер.
(На нещастя для Німеччини і її сусідів, Шрьодера не приваблює образ життя звичайного державного діяча на пенсії – будувати будинки для бідних або читати лекції).
Рішення екс-канцлера викликало негативну реакцію в політикумі Німеччини. Видатні представники політичних партій Німеччини вимагають від колишнього глави уряду оприлюднити подробиці договору, згідно з яким Шрьодер має намір очолити російсько-німецький консорціум з будівництва Північно-Європейського газопроводу (ПЄГ).
Шрьодер явно засмутили висловлювання його колишнього сподвижника по уряду, екс-міністра оборони, а нині голови фракції СДПН у бундестазі Петера Штрука, який заявив, що хоча колишній канцлер тепер – «приватна особа», на його місці він «не став би робити цього» . Штрук запропонував поширити на політиків правило, чинне для генералів бундесверу: йдучи у відставку, ті не можуть займати посад в фірмах протягом п'яти років.
Критиці піддав канцлера за його намір очолити спільний російсько-німецький проект і колишній голова бундестагу Вольфганг Тірзе.
Політики Німеччини – від правлячого Християнсько-соціального союзу (ХДС) до опозиційних «зелених» – вважають поведінку екс-канцлера виходять за рамки допустимого.
«Я ошелешений і не знаходжу слів», – сказав глава Партії зелених Рейнхард Бютікофер в інтерв'ю газеті Kolner Stadtanzeiger. Пізніше він все-таки знайшов слова для своєї оцінки: «Це огидно», – сказав він газеті Tagesspiegel.
Стефан Хільсберг, член соціал-демократичної партії Шрьодера, сказав тій же газеті, що «складається враження, що дехто намагається заробити на свою політичну позицію». Справа в тому, що Шрьодер наполіг на цій угоді і встиг завершити її як раз вчасно, на початку вересня 2005 року, коли за опитуваннями громадської думки можна було припустити, що незабаром він покине посаду канцлера.
Союз ХДС / ХСС вважає входження колишнього канцлера Герхарда Шрьодер в проект з будівництва трубопроводу по дну Балтійського моря негожим, так як Шрьодер був ініціатором проекту. Заступник глави фракції Андреас Шокенхофф (ХДС), який відповідає за зовнішню політику, сказав газеті Welt, що з урахуванням маршруту трубопроводу, який обходить Польщу і прибалтійські держави, Шрьодер завдав «серйозної шкоди зовнішній політиці». До того ж тепер створюється враження, що «при цьому в грі були задіяні особисті інтереси».
На думку прем'єр-міністра Нижньої Саксонії Крістіана Вульфа, колишній канцлер «завдав серйозної шкоди репутації політиків в очах німецького суспільства». В інтерв'ю газеті Bild Вульф сказав, що «Шрьодер зобов'язаний піти у відставку з поста глави наглядової ради, інакше виникає враження, що цей пост – плата за політичну підтримку будівництва газопроводу». Якщо ж Шрьодер все-таки залишиться на цій посаді, то він повинен оприлюднити свої доходи від цієї діяльності. Вульф нагадав, що до колишнього глави уряду повинні в такому випадку «застосовуватися ті самі посилені правила, які ввів в цьому році його кабінет».
Генеральний секретар партії вільних демократів (ВДП) Дірк Нібель заявив німецькій газеті Die Welt, що якщо Шрьодер буде отримувати гроші за свою діяльність, то це пахне корупцією. Глава ліберальної партії ВДП Гідо Вестервелле зажадав, щоб члени уряду, які йдуть зі свого поста, дотримувалися кодексу честі. Нібель і заступник глави партії «зелених» Ханс Крістіан Штребель виступають за те, щоб члени уряду не могли отримувати посаду в тій галузі, за політику якої вони були відповідальні, поки не пройде як мінімум два роки. «Зелені» зондують можливості провести відповідний Закон. Заступник глави фракції опозиційної Вільної демократичної партії (ВДП) Карл-Людвіг Тіле заявив газеті Bild, що слід було б в новому світлі подивитися на несподіване рішення Шрьодер піти у відставку: «Може бути, він захотів позбутися від поста (канцлера), саме тому, що йому було запропоновано вигідне місце?»
Глава парламентської групи Християнсько-соціального союзу (ХСС) Петер Рамзауер зажадав від колишнього канцлера «розкрити карти». «Ясно, – сказав політик газеті Bild, – що така угода не відбувається за один день, а всього три тижні тому Шрьодер був канцлером». Рамзауер вважає за потрібне з'ясувати, як вплинула перспектива «нової роботи» на рішення канцлера на рік раніше терміну піти зі свого поста.
Депутат ХСС в Європарламенті Бернд Поссельт, виступаючи в 12 грудня 2005 року о Мюнхені, назвав нове призначення «платою за мовчання», яким роки правління канцлера Шрьодер були відзначені щодо війни в Чечні і планомірного скорочення демократичних свобод в Росії. За словами депутата, «вже на посаді канцлера Шрьодер поводився як попереджувальний чиновник російського президента Путіна».
«В даному випадку мова йде про винагороду канцлеру за його довголітню дружбу з Путіним», вважає почесний голова партії лібералів граф Отто Ламбсдорф.
Віце-голова бундестагу від партії «зелених» Катрін Герінг-Екардт заявила: «Це означає, що як приватна особа він отримає вигоду від рішення, прийнятого ним як політиком». А керуючий справами «зелених» Фолькер Бек припустив, що висока посада була обіцяна Шрьодер вже до моменту підписання договору про будівництво Північно-Європейського газопроводу.
Як пише інтернет-видання ej.ru, давно вже західні політики такого рівня не потрапляли по добрій волі в настільки брудну історію. Судіть самі, кілька місяців тому Шрьодер, як керівник суверенної держави вів переговори з лідером іншої держави про якийсь спільний проект. І ніхто не ризикнув би поставити під сумнів тоді в тому, що він прагнув досягти домовленості на максимально вигідних умовах для Німеччини.
Однак все виглядає зовсім інакше, якщо, пішовши у відставку, він займає одну з найвищих посад в консорціумі, який створений для реалізації цього проекту і який контролюється іншою державою. Як не крути, виникають підозри, що для Шрьодера в ході переговорів були важливі не стільки інтереси рідної Німеччини, скільки перспективи зайняти високу посаду в корпорації, яка згідно з планами його друга, а тепер вже і куратора Володимира Путіна, стане найбільшим постачальником енергоносіїв до Європи.
Але найбільш різко з цього приводу висловився Том Лантомс, голова Комітету закордонних справ Конгресу США: «Я назвав його < Шрьодера> політичною проституткою, тепер, коли він став брати великі гроші від Путіна. Однак секс-працівниці в моєму районі запротестували, щоб я більше не використовував цю фразу».
Безумовно, в особі Шрьодера ми маємо класичний приклад «агента впливу» Кремля.
Виникає питання: А коли відбулося вербування Шрьодера?
Заглянемо в його біографію ...
У 1963 році Герхард Шрьодер, який дотримувався лівих поглядів, активіст Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН).
З кінця 1950-х в центральному апараті партії працюють два співробітника розвідувального управління Штазі – Гюнтер Гійом і його дружина [9].
Цілком вірогідно, що вони звернули увагу на молодого активіста з лівацькими поглядами і завербували його.
У 1974 році шпигунська діяльність Гійома була викрита, але створена ним агентурна мережа продовжувала працювати і Шрьодер успішно робить політичну кар'єру – у 1978 році його обирають керівником молодіжної секції партії СДПН, а у 1980 році він був вперше обраний в Бундестаг, нижню палату німецького парламенту. Звернемо увагу на те, що спочатку Шрьодер співпрацював з ультралівим крилом СДПН, але поступово його політичні погляди стали помірнішими.
У квітні 2000 року СДПН висунула кандидатуру Шрьодера на посаду канцлера Німеччини і виграла вибори 27 вересня 2000 року, на чому фактично закінчилася політична кар'єра Гельмута Коля, який був канцлером протягом 16 років.
Роки правління канцлера Шрьодера були відзначені демонстративним мовчанням щодо війни в Чечні і планомірного скорочення демократичних свобод в Росії.
Герхард Шрьодер любив, щоб його називали «мирним канцлером». В одній зі своїх знаменитих фраз, сказаних за сім років канцлерства, він описав Володимира Путіна як «бездоганного демократа»!
«Шрьодер давно пов'язав свою долю з Росією, – переконаний директор з програм Росії Німецької ради із зовнішньої політики Олександр Рар, – колишній канцлер Німеччини часто йшов назустріч Путіну і публічно підтримував ПЄГ, незважаючи на критику багатьох лідерів Східної Європи».
70-річчя Шрьодера в Росії
Увечері 28 квітня 2014 року о 22:30 колишній канцлер Німеччини вийшов на вулицю перед помпезним Юсуповським палацом в Санкт-Петербурзі. До будівлі на високій швидкості під'їхав чорний «Мерседес». З машини вийшов Володимир Путін, який сердечно обійняв Шрьодера і привітав його з минулим сімдесятим днем народження.
Фотографія відобразила цей момент! На фотографії також присутній чоловік в темному костюмі, якого на батьківщині мало хто б впізнав. Це був Маттіас Варніг.
Наша розповідь про впливовість КДБ в Німеччині буде неповною, якщо ми не розповімо ще про двох агентів Штазі, які перебували на керівних постах в Gazprom Germania, німецької «дочки» найбільшого в світі енергетичного концерну.
Ханс-Уве Креєр, директор з кадрових та організаційних питань, був агентом Штазі і працював на неї під оперативними псевдонімами «Роланд Шредер» та «Хартман».
29 березня 1977 року він дав своє перше письмове зобов'язання «на добровільній основі підтримувати МГБ (міністерство державної безпеки) в його відповідальній роботі в ім'я безпеки НДР, в справі запобігання будь-яких акцій імперіалістичних розвідок і окремих особистостей, ворожих нашому суспільному ладу». Його оперативний псевдонім був «Роланд Шредер». В результаті зміни роботи і переїзду з Йени в Берлін його співпраця зі спецслужбами тимчасово припинилася.
Друге зобов'язання він підписав 3 грудня 1985 року, на цей раз як позаштатний співробітник «Хартман».
Ще до письмового оформлення своєї співпраці з МГБ Креєр постачав туди інформацію. Для спецслужби він представляв інтерес, так як він мав уявлення про всі значні інвестиції в енергетику в Тюрінгії. Коли держбезпека займалася виявленням саботажника, до справи був підключений «Роланд Шредер», який стежив за людиною, що потрапили під підозру.
Про особисте життя колег і навіть про свою подругу, що була з ним протягом багатьох років, агент, мабуть, надавав інформацію добровільно. Також агент поставляв відомості про родичів з-за кордону, наприклад, про членів однієї сім'ї, яких він, згідно з наявними документами, вважав мільйонерами і від яких брав в подарунок гроші.
Фелікс Штрехобер, фінансовий директор Gazprom Germania, був кадровим працівником Штазі.
***
Інформація про агентуру Штазі в керівництві Gazprom Germania привернула увагу преси до колишнього глави німецького уряду Герхарда Шрьодера, який на той час був головою ради акціонерів «Північного потоку». На питання про мережу агнтів Штазі в «Газпромі» він, як повідомили тоді з його офісу, відповідати не має наміру, а «за поширення наклепу він буде притягувати винних до відповідальності».
КГБ не зникло з розпадом СРСР. Воно розчинилося в майбутньому!
Інша епоха – інший характер війни, – погляньте на тих, хто стали її учасниками. Маститі міністри і парламентарі, респектабельні вчені, добропорядні буржуа і бізнесмени, артисти кіно і театру – ось кого мобілізував КДБ сьогодні під свої прапори і хто виступає нині на фронтах «гібридної війни».
Вони не пускають під укоси потяги і не проламують черепа своїм жертвам, а збираються на такі ж респектабельні, як вони самі, конференції і симпозіуми, влаштовують багатотисячні демонстрації на захист демократії. Вони справно платять податки і настільки ж справно служать в своїх чиновних відомствах, вважаючи себе добропорядними громадянами своїх країн. Одні знають, на що вони йдуть, а інші навіть не відають, що служать для все тієї ж диявольської сили, яка веде до загибелі цивілізацію. Але і ті, і ці, – всі, кого захоплює КДБ в свої жорна, – однаково небезпечні!
І будемо ж дивитися правді в очі: КДБ чимало досяг успіху в цьому. І нам потрібно думати про те, як протистояти цій всесвітній, тотальній війні, мета якої підірвати і врешті-решт змести з лиця землі те, що прийнято називати вищими людськими цінностями.
Головною зброєю більшовицької Росії завжди були не регулярна армія, а розвідка і агентура. Бойовий корупційно-агентурний бюджет Росії спів вимірний з офіційними витратами на армію. На корупційний гачок Москви потрапила значна частина вищого керівництва держав ЄС. Той, хто бере хабар від спецслужб, неминуче стає їх невільником.
Нам потрібно думати, як врятувати нашу цивілізацію!
Посилання:
[1]. John Barron. KGB Today. The Hidden Hand. Copyright 1983 by The Reader’s Digest Association, Inc. Printed in USA.
[2]. Джон Баррон. КГБ сегодня: Невидимые щупальца. – Нью-Йорк – Иерусалим – Париж, Издательство «ВРЕМЯ И МЫ», 1984.
[8]. Цит. по: Путин "завербовал" Шредера на работу в России за 1,5 млн евро в год / News.ru, время публикации: 12 декабря 2005 г., 11:19; последнее обновление: 7 декабря 2017 г. // http://www.newsru.com/finance/12dec2005/shreder.html
[9]. У 1955 році агент Штазі доктор Гійом, який ховав у себе і лікував соціаліста Віллі Брандта, коли його розшукувало Гестапо, звернувся до Брандта, який був мером Західного Берліну, з проханням допомогти його синові, якого піддають на Сході гонінням. У 1956 році Гюнтер Гійом і його дружина – обидва співробітники розвідки «Штазі» – отримали в ФРН статус політичних біженців. Кілька років по тому обидва влаштувалися на постійну роботу в СДПН. Коли в 1969 році до влади прийшла коаліція на чолі з СДПН, і Брандт став канцлером, Гильому випала чудова можливість, про яку будь-який агент може тільки мріяти: він став особистим другом Віллі Брандта і його довіреним секретарем в Боннській канцелярії. У 1974 році Гійом був викритий і шок, викликаний викриттям, був настільки великий, що Брандту довелося піти у відставку.
З цього приводу цікаво свідоцтво Іллі Левкова: «На початку 70-х років мені довелося розмовляти з відомим радянським радіокоментатором і експертом по США Валентином Зоріним. Дізнавшись, що я займаюся дослідженням відносин між СРСР і соціал-демократичною партією ФРН, Зорін дружньо зауважив: «Ці відношення не великої важливості. В крайньому випадку ви знайдете нашого працівника в штабі Віллі Брандта. Ну і про що це говорить? Займайтеся краще головним – відносинами між США і СРСР».
Ці слова з'явилися в якомусь сенсі пророцтвом, бо були сказані ще за три роки до того як головний помічник Віллі Брандта Гюнтер Гійом був заарештований і звинувачений в шпигунстві на користь НДР».
Джерела:
Агент КГБ в ГДР. 2015-08-03 // https://beam-truth.livejournal.com/1817957.html
ВТБ вводит в совет директоров немецкого друга Путина Маттиаса Варнига / время публикации: 19 марта 2007 г., 10:32; последнее обновление: 7 декабря 2017 г., 09:54 // http://www.newsru.com/finance/19mar2007/vtb.html
Кристофер Эндрю, Олег Гордиевский. КГБ: История внешнеполитических операций от Ленина до Горбачева. – Изд-во «Nota Bene», 1992.
Круг власти: секретная дружба Путина с офицером экс-штази / Dirk Banse, Florian Flade, Uwe Müller, Eduard Steiner, Daniel Wetzel. Гардиан // http://rusinform.ru/index.php?newsid=4367
Путин "завербовал" Шредера на работу в России за 1,5 млн евро в год / News.ru, время публикации: 12 декабря 2005 г., 11:19; последнее обновление: 7 декабря 2017 г. // http://www.newsru.com/finance/12dec2005/shreder.html
Соединенные Штази: как Маттиас Варниг стал последним другом Владимира Путина на Западе / 08.08.2014 // http://www.forbes.ru/sobytiya/vlast/264619-soedinennye-shtazi-kak-mattias-varnig-stal-poslednim-drugom-vladimira-putina-n
Die Welt: немецкой "дочкой" Газпрома управляет бывший шпион "штази" / время публикации: 16 августа 2007 г., 17:10; последнее обновление: 16 августа 2007 г., 19:52.
Наші інтереси:
Знати як спецслужби Росії використовують "агентуру впливу" у "гібридній війні" проти світу!
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
КГБ і Штазі керують політикою і економікою ФРН
Світ:
Спецтема:
Інша епоха – інший характер війни, – погляньте на тих, хто стали її учасниками. Маститі міністри і парламентарі, респектабельні вчені, добропорядні буржуа і бізнесмени, артисти кіно і театру – ось кого мобілізував КДБ сьогодні під свої прапори і хто виступає нині на фронтах «гібридної війни».
У 1983 році в США вийшла в світ книга «КГБ сегодня: Невидимые щупальца» [1] видатного американського публіциста Джона Баррона (John Barron). Актуальність теми – «Імперією Зла» з листопада 1982 року керував колишній Голова КДБ СССР Юрій Андропов, який був обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС, а з червня 1983 р. ще й за сумісництвом був призначений Головою Верховної Ради СРСР – була очевидною! Наступного року книга була перекладена російською мовою і випущена в Ізраїлі [2], – країні, де проживає багато емігрантів з колишнього СРСР, які мали певні конфлікти з КГБ, пов’язані із виїздом з СРСР.
Переконливою ілюстрацією до книги Баррона є те, що протягом шести місяців 1983 року більш ніж 100 радянських дипломатів-шпигунів були визнані персонами нон-грата і вислані з ряду країн: із Франції – 47, із Ірану – 18, із Англії – 4, із Італії – 4, із Швейцарії – 5, із США – 3, із інших країн, таких як Західна Німеччина, Норвегія, Бельгія, Іспанія, Голландія, Данія, Австралія, Тайланд, Японія, превентивно – по одному [3].
Радянському читачу книга стала доступною тільки у 1992 році, після розпаду Радянського Союзу [4].
За іронією долі стереотипне (з ізраїльського) видання книги російською мовою було здійснено в Санкт-Петербурзі, де на посаді помічника ректора Ленінградського державного університету (ЛДУ) з міжнародних питань працював підполковник КДБ у відставці Володимир Путін.
У передмові російський публіцист Віктор Перельман писав:
«Про книгу «КГБ СЕГОДНЯ»
Кожного разу, коли автор звертається до однієї і тієї ж сенсаційної теми, у мене виникає якесь почуття настороженості. Щось подібне прокинулося в мені і коли я взявся за книгу Джона Баррона «КДБ сьогодні» – продовження широко відомої роботи того ж автора «КДБ». Але з іншим абсолютно відчуттям закрив я останню сторінку.
Все відоме і написане про КДБ раніше раптом здалося не більше ніж фрагментами гігантського, похмурого полотна. Ні, не полотна – порівняння неточне, – а гігантської карти війни, яку веде в усьому світі КДБ і епізоди якої я хоч і знав, але охопити всю карту так і не зміг.
Це і справді не просто – уявити, що цілий світ, нехай навіть такий в'ялий і нестійкий, як наш, став об'єктом диявольського, знищувального впливу одного лише радянського відомства, іменованого КДБ.
З фактами в руках Джон Баррон стверджує, що ця фантастична ситуація стала реальністю наших днів. І починаєш на власні очі відчувати масштаби небезпеки...
Прийнято вважати, що там, де КДБ, – там шпигунство, провокації, вбивства. Але сказати тільки це – значить визнати, що ми маємо справу з тривіальною, хоч і дуже потужною, поліцією і розвідкою. А також забути той зловісний і вже згадуваний мною факт, що на нашій планеті йде всесвітня, тотальна війна, мета якої підірвати і врешті-решт змести з лиця землі те, що прийнято називати вищими людськими цінностями. КДБ – знаряддя цієї війни. Причому знаряддя особливого роду незнайоме сучасній цивілізації, як і особлива, що не знайома сучасній цивілізації сама ця війна.
Думаю, що не випадково автор назвав свою книгу «КДБ сьогодні», бо все, що ми знаємо про КДБ вчорашнє, в наші дні виглядає скоріше як анахронізм, що може бути і цікавий історику, але мало що дає для розуміння того, що відбувається навколо.
Інша епоха – інший характер війни, і – що за часи, о що за звичаї! – погляньте на тих, хто стали її учасниками. Маститі міністри і парламентарі, респектабельні вчені, добропорядні буржуа і бізнесмени, – ось кого стягує КДБ сьогодні під свої прапори і хто виступає нині в ролі «бійців невидимого фронту».
Вони не пускають під укоси потяги і не проламують черепи своїм жертвам, а збираються на такі ж респектабельні, як вони самі, конференції і симпозіуми, влаштовують багатотисячні демонстрації на захист миру. Вони справно платять податки і настільки ж справно служать в своїх чиновних відомствах, вважаючи себе добропорядними громадянами своїх країн. Одні знають, на що вони йдуть, а інші навіть не відають, що служать для все тієї ж диявольської сили, яка веде до загибелі цивілізацію. Але і ті, і ці, – всі, кого захоплює КДБ в свої жорна, – однаково небезпечні, говорить Джон Баррон, досліджуючи, як діє ця бездушна, людиноненависницька машина. Машина, що не знає перешкод у своїх устремліннях поставити собі на службу кожного, навіть самих сильних світу цього. І будемо ж дивитися правді в очі: КДБ чимало досяг успіху в цьому. Крок за кроком нам відкривається його зловісний і, треба визнати налагоджений механізм, Автор застерігає нас перед обличчям майбутньої небезпеки. І вже нам думати про те, як протистояти їй, щоб врятувати сучасну цивілізацію» [5].
Ці слова про зловісну роль КДБ у політичному житті світу були актуальні як на момент написання у 1992 році, так залишаються актуальними і через чверть віку, в наш час – 2018 рік!
Екскурсія в минуле: Путін в НДР
В серпні 1985-го Володимир Путін прибуває в глибинку Східної Німеччини. Його офіційна посада – співробітник консульства. Однак його справжньою роботою є вербування агентури в НДР. У свої 32 роки Путін ще тільки починає кар'єру: він уже провів 10 років в КДБ, і це його перша справжнє закордонне відрядження.
Його найближчий колега в ті роки – Володимир Усольцев. У цей час вони знають один про одного абсолютно все. Ці двоє працюють в одному офісі і навіть за одним столом в приміщенні резидентури КДБ на Ангелікаштрассе, 4. В офісі часом або занадто холодно, або дуже жарко.
Тут Путін проводить більшу частину свого робочого часу, тут він пише звіти і посилає їх в штаб-квартиру на Луб'янці. Він також постійно шукає людей, які хочуть стати його агентами, добувати інформацію і проводити активні заходи в країнах за межами соціалістичного табору; тих, хто ризикує опинитися на роки у в'язниці, будучи спійманими.
Увага Путіна зосереджена на людях, що особливо симпатизують Радянському Союзу, таких, як політики, академіки, бізнесмени і туристи, а також на екстремістах і кримінальниках.
У розпорядженні Путіна знаходиться і слідча група з відомої дивізії К1 поліції НДР. Вона офіційно відповідає за розслідування політичних злочинів у Східній Німеччині, але деякі відділення в К1 таємно співпрацюють з КДБ, включаючи Дрезденську групу, приписану Путіну. Цей факт підтверджують двоє колишніх колег Путіна, а також файли Штазі. Наприклад, в своєму листі Путін просить районний офіс Штазі в Дрездені допомогти відновити телефонний зв'язок одному зі своїх агентів, у якого відібрали телефон після того, як він пішов з поліції.
Все, що робить група, йде прямо в досьє Путіна. Групі з штаб-квартири поліції не дозволяється зберігати архіви або копії документів, відправлених Путіну, – свідчить один з його колишніх агентів.
***
Одна з найбільш відомих операцій Путіна того часу – це вербування Райнера Зонтага в агенти КДБ. Це неонацист, відомий як в Східній, так і в Західній Німеччині.
У 1987 році Зонтаг був депортований до Західної Німеччини і робить кар'єру найближчого помічника лідера неонацистів Міхаеля Кунена. Агент, підлеглий Путіну, може бути депортований тільки з його дозволу! У той час Зонтаг – «агент в районі операції», що означає – агент в Західній Німеччині.
Після падіння Берлінської стіни Зонтаг повертається до Східної Німеччини і допомагає створити неонацистський рух в Східній Німеччині. Його повернення дає можливість неонацистському руху в Дрездені швидко набрати силу.
Потім Зонтаг стає главою групи самооборони. Разом зі скінхедами в військових черевиках він тероризує вуличних злодюжок і дрібний криміналітет, шантажує процвітаючий бордельний бізнес.
Зонтаг був застрелений влітку 1991-го. Була це помста криміналітету, бордельного бізнесу чи ліквідація агента самою спецслужбою (КДБ або Штазі) не встановлено.
***
Вельми цікаве свідоцтво про наміри Путіна будь-якими засобами завербувати професора медицини, який має доступ до дуже делікатної інформації: даними дослідження по смертельним отрутам, які не залишають слідів, детальній настанові по законспірованим вбивствам. Методи варіюються від інсценованих самогубств до використання радіоактивних матеріалів. У дослідженні обговорювалися навіть такі варіанти, як отруєння миш'яком через пеніс шляхом статевого контакту.
***
НДР – це безцінне джерело інформації і контактів – багато громадян НДР підтримують прямі контакти з людьми на Заході... І Путін отримує з цього користь. Серед інших речей, він вербує в агентурний апарат КДБ ряд агентів Штазі.
16 січня 1990 року, за дев'ять місяців до зникнення з політичної карти світу НДР, співробітник Міністерства держбезпеки (МДБ), або Штазі, зустрівся в дрезденській квартирі з офіцером ПГУ КДБ СРСР (зовнішня розвідка). Німець підписав згоду працювати на КДБ, який вербував з працівників вмираючої спецслужби «кротів», що залишаються в об'єднаній Німеччині. Росіянин передав німецькому колезі контакти своїх людей в Німеччині, розповідає німецький журнал Focus, і відкрив пляшку шампанського. Вони обмили появу «сплячого агента» – співробітника, який, працюючи в готельному бізнесі, повинен був залягти на дно і знайомитися з цікавими Центру людьми – бізнесменами, політиками, вченими.
Радянського офіцера звали Володимир Путін, німецького – Клаус Цухольд, вважає журнал Focus. П'ятнадцять років по тому журналісти The Wall Street Journal (WSJ) показали Цухольду, який працював охоронцем на телеканалі ZDF, фотографію його колишнього колеги по Штазі Маттіаса Варніга. Той до цього часу став главою російського Дрезднер Банку і його інвестиційної «дочки» Dresdner Kleinwort Wasserstein (DrKW). Охоронець упізнав в банкірі учасника ще одного організованого Путіним в Дрездені осередку.
Клаус Цухольд – один з небагатьох свідків, хто хоче говорити, і відкрито говорить про свою співпрацю з Путіним! Він був в постійному контакті з офіцером КДБ Путіним весь термін його перебування в Дрездені.
Вперше вони зустрілися в Ягерпарке у вересні 1985 року на поліцейському футбольному матчі, о сьомій ранку, як згадує Цухольд. Клаус був запрошений до участі в матчі, Путін перебував там за своєю ініціативою. Путін добре грає в футбол і тут же проявив себе, показуючи швидкість і техніку. Він забиває гол для своєї команди. Тоді Путін ще погано говорить по-німецьки і вони говорять по-російськи. Однак вони відразу знайшли спільну мову і Цухольд запрошує Путіна на свою заміську дачу в передмісті Дрездена. Будинок знаходиться прямо навпроти бараків Радянської Армії. Цухольд жартома називає радянських солдатів «мої збирачі», оскільки вони крадуть яблука з його саду. Цей жарт принижує Путіна. Після цього, кожного разу, коли Путін бачить Цухольда, він запитує його: як там Ваші збирачі? Він озирається на радянських солдатів. Путін зневажає їх: вони програли Афганістан; вони принесли ганьбу в його країну. Якщо і є річ, якої Путін не може винести, так це слабкість, каже Цухольд.
***
1990-й... НДР розвалюється. Радянський Союз розвалюється. Путінський час в Німеччині закінчується не найвдалішим чином. Про це свідчить Вернер Гроссман, останній начальник іноземної розвідки НДР, яка була частиною Штазі.
Гроссман попереджає своїх колег в КДБ, що Путін вербує агентів Штазі, чиє прикриття постраждало, створюючи великі ризики для КДБ. І Путіна раптово відкликають з Дрездена в лютому 1990-го.
А Клаус Цухольд 26 грудня 1990-го йде в службу контррозвідки Західної Німеччини і видає всіх агентів путінської мережі, про яких знав!
Маттіас Варніг – офіцер ГРУ Штазі
Маттіас Варніг і Володимир Путін – це історія про людей, яких пов'язує безліч речей. Обидва вони виросли в братських соціалістичних державах, обидва комуністи, обидва колишні офіцери спецслужб, чиї життєві шляхи перетнулися в середині 1980-х років. Вони знайшли спільну мову, проводили багато часу разом, допомагали один одному. А коли Путін опинився при владі, Варніг увійшов в число найвпливовіших менеджерів нової Росії.
Відносини Варніга і Путіна наскільки унікальні, настільки і символічні. Вони демонструють, наскільки важливі особисті зв'язки для політичного і ділового впливу Росії на Німеччину. Вони символізують міцне переплетення двох країн, що утворилася за останні два десятиліття практично на всіх рівнях. Саме це переплетення – причина, через яку німецький бізнес саботує санкції проти Росії, введені за анексію Криму і військову агресію та підтримання сепаратистів на Сході України. Такі менеджери, як Варніг, створили щільну павутину з знайомств і контактів. Тепер її функціонування ускладнилося через війну в Україні, якщо не сказати, що сама павутина виявилася під загрозою, бо залпи санкцій все ближче і ближче підбираються до самого Варніга.
Документ:
«Главное разведывательное управление (HVA) «Штази». Строго конфиденциально! Только для внутреннего пользования!
Фамилия: Варниг. Имя: Маттиас. Принял присягу: 3.10.74. <…> Годен к службе.
Место жительства: Берлин <…>. Дата рождения: 26.7.55, город Алтдоберн, в районе Калау. Социальное происхождение: интеллигенция, религия — нет <…>.
Принят на работу в Министерство государственной безопасности 01.04.75, член партии с 29.1.75, кандидат с 05.02.74.
Член массовых организаций: Свободной немецкой молодежи (FDJ) (аналог комсомола. — Р.Ш.), Общества германо-советской дружбы (DSF), Немецкого союза физкультуры и спорта (DTSB), Общества спорта и техники (GST).
Профессия: нет. Преимущественный род занятий: учащийся. Род занятий в последнее время: полк охраны «Ф. Дзержинский», до этого — учащийся <…>.
С 1.9.77 — 31.8.81 — Берлинский экономический университет. Диплом экономиста.
Владеет языками: русским, французским.
Награды:
Благодарность и поощрение на фронте (как пояснили эксперты, имеется в виду идеологический. — Р.Ш.).
7.10.79 Бронзовая медаль за верность национальной народной армии.
7.10.84 Серебряная медаль за верную службу.
25.8.89 Серебряная медаль за заслуги.
8.2.87 Бронзовая медаль за заслуги.
7.10.89 Золотая медаль за верную службу (Берлинская стена пала 9.11.89. — Р.Ш.).
Заведена (учетная карточка. — Р.Ш.) 31.3.75 младшим лейтенантом Мютце» [6].
***
Маттіас Варніг (нім. Matthias Warnig) народився 26 липня 1955 року в Альтдоберне району Калау (Східна Німеччина), німець.
На дворі 1974 рік. Офіцерам Штазі, східнонімецького аналога КДБ, не надало особливої праці обробити школяра з Нідерлаузітца. Розмова йшла про соціалізм, який потрібно захищати і покращувати. Для цього Штазі потрібні талановиті люди, такі, як Маттіас, говорили офіцери. 18-річний секретар FDJ, місцевого аналога радянського комсомолу, погодився не роздумуючи. Він вирішив стати штатним співробітником спецслужби.
Емблема Штазі
Генерал Маркус Вольф, керівник розвідки Штазі
З цього моменту життєвий шлях молодої людини був визначений. Міністерство держбезпеки НДР вирішувало за нього, ким йому бути і що йому потрібно робити.
Перед закінченням школи Варніг вступив до лав комуністичної партії НДР. Замість служби в армії він пройшов піврічну підготовку в караульному полку Штазі.
1 квітня 1975 року почалася його кар'єра в Штазі. Він був розподілений в департамент зовнішньої розвідки (HVA Hauptverwaltung für Aufklärung або Головне розвідувальне управління). Він повинен був стати OibE, офіцером для особливих цілей (offizier im besonderen einsatz).
Значок спеціального офіцера Штазі
Для прикриття Матіас повинен вести звичайне цивільне життя. Варніг поступив до Берлінської вищої школи економіки ім. Бруно Лейшнера в Східному Берліні (Hochschule für Ökonomie "Bruno Leuschner"), де однокурсники не підозрювали, що навчаються і спілкуються зі співробітником спецслужби. У той час його оперативний псевдонім в Штазі – «Ökonom» («Економіст»).
Офіцером спецпризначення Варніг залишався навіть коли міністерство зовнішньої торгівлі взяло його після навчання на роботу. Це було ідеальне місце роботи для промислового шпигунства.
Особисте життя Маттіаса теж проходило в стабільному руслі. Він одружився в день свого 24-річчя. Незабаром на світ з'явилися син Штефан і дочка Клаудіа.
За даними газети The Wall Street Journal (WSJ), Варніг працював в департаменті Штазі, який займався шпигунством в області розробки військових літаків і ракет в ФРН. Першоджерелом інформації про кар'єру Варніга в таємній поліції є його особиста справа і його донесення, що частково збереглися на жорстких дисках архіву Штазі (файли були стерті, проте деякі з них вдалося відновити, зокрема, зі справи Варніга була відновлена 161 сторінка).
У 1986 році він отримав новий оперативний псевдонім – «Артур» – і призначення в торгову місію НДР в Дюссельдорфі (Західна Німеччина), де встановив дружні контакти з співробітниками ряду банків, в тому числі в Dresdner Bank AG (DB AG) – західно-німецькому банку, що мав інтереси в Радянському Союзі (DB AG був одним з перших іноземних банків, які відкрили представництво в СРСР, в 1972 році). Dresdner Bank AG входить в групу компаній Allianz AG (страховий бізнес).
Варніг легко сходився з людьми – йому допомагали весела вдача і нескладний характер. Так він отримував важливу інформацію від співробітників Krupp, Rheinbraun, іThyssen, BASF, Data Becker і Dresdner Bank.
У другій половині 1980-х Варніг познайомився з Володимиром Путіним, який служив в НДР в Дрездені. (Сам банкір запевняє, що вперше зустрів майбутнього президента Росії в Санкт-Петербурзі в жовтні 1991 року, коли отримував від нього першу в місті ліцензію на роботу іноземної компанії.)
22 квітня 1987 р. Варніг надіслав в Східний Берлін донесення, в якому повідомляв, що обговорював з якимсь співробітником Dresdner Bank інструкції COCOM, що відносяться до міжнародної угоди країн Заходу про ембарго, що запобігає експорт важливих технологій в країни Східного блоку. Джерелом Варніга був завербований їм в Dresdner Bank агент, ім'я якого в документах Штазі значилося під грифом «державна таємниця». Всього відомо про існування 8-ми повідомлень Варніга, що стосуються фінансів та економіки.
16 січня 1989 р. Варніг надіслав 37-сторінкове донесення про діяльність Dresdner Bank (сам текст цього донесення дослідникам відновити не вдалося).
21 лютого 1989 р від Варніга прийшло донесення про політику Dresdner Bank в сфері експорту в країни Східного блоку.
Навесні 1989 р. Варніг присутній в Східному Берліні на церемонії, де його вшановували за успіхи у вербуванні агентури!
В цьому ж році Федеральна служба охорони конституції ФРН запідозрила Варніга в шпигунстві і за ним було встановлено зовнішнє спостереження. При цьому співробітники служби розмовляли відкрито по службових раціях. Фахівці Штазі прослуховували розмови «топтунів» і їм стало відомо про загрозу арешту Варніга. У серпні 1989 року Варніга відкликали на батьківщину, де він ще кілька місяців продовжував працювати в штаб-квартирі розвідки в Східному Берліні.
У тому ж серпні 1989-го він був нагороджений почесною срібною медаллю, а в жовтні 1989-го – золотою медаллю «За зразкову службу, дисципліноване виконання ряду обов'язків, спрямованих на зміцнення безпеки робітничо-селянської держави».
Після того як уряд прем'єр-міністра Ганса Модрова приступив до роботи, міністр економіки Кріста Люфт найняла Варніга в якості референта. Вона звернула на нього увагу, ще працюючи ректором в Вищій школі економіки. Незабаром Варніг вже сидів за столом переговорів по економічно-валютному союзу ФРН і НДР.
Там сталася чергова доленосна зустріч. Під час відрядження в Бонн Варніг познайомився з Вольфгангом Реллером, головою ради директорів Dresdner Bank. Йому вдалося справити враження на харизматичного банкіра. Реллер шукав співробітників для експансії на Схід. «Чим ви хочете займатися, коли НДР не стане?» – запитав він співрозмовника. Варніг не мав чітких планів і вдячно прийняв пропозицію Реллера.
У лютому 1990 року підрозділ Варніга було розформовано. Варнігу було 35 років. Він покинув Штазі в чині гауптмана.
Після об'єднання Німеччини німецький суд виніс рішення, що колишні громадяни НДР не несуть відповідальності за шпигунство на користь НДР.
20 травня 1990 року Маттіас Варніг приступає до нової роботи. Тепер його сфера відповідальності – Східна Німеччина і робота з агентством «Тройханд», яке займається адміністрацією та приватизацією колишньої власності НДР. Начальником Варніга був Бернхард Вальтер, в раді директорів Dresdner Bank він відповідав за НДР і країни соціалістичного блоку. (Пізніше він обійме посаду Реллера.) Вальтер послав підлеглого в Лондон, щоб той дізнався про банківський бізнес зсередини.
Бажання Варніга вчитися і його розуміння західної системи, укупі з досвідом і зв'язками на Сході, швидко зробили його цінним співробітником банку.
Уже через рік Вальтер посилає його на надзвичайно важливе завдання. «Ви ж говорите по-російськи?» – запитав він Варніга. «Тільки за шкільною програмою», – відповів той. «Але в вашому резюме написано, що ви володієте мовою», – заперечив начальник.
І знову Варніг там, де пишеться історія. Будь це переговори по боргах Радянського Союзу або перші кроки Dresdner Bank у новій Росії – його порада була в ціні. Член правління банку Вальтер довіряє йому, доручає озирнутися в країні. Все що потрібно – стежити за ситуацією.
Варніг радить банку «подати сигнал»: його пропозиція – відкрити представництво в Санкт-Петербурзі.
Чому саме в Санкт-Петербурзі, а не в Москві, столиці Росії?
Дуже просто – в Санкт-Петербурзі його колега по спецслужбі – Володимир Путін – очолює Комітет із зовнішніх зв'язків мерії (пізніше Путін стане першим заступником голови уряду Санкт-Петербурга).
Жовтень 1991 року. Матіас Варніг зустрічається з Путіним і як і планувалося, Dresdner Bank зміг відкрити своє представництво в Санкт-Петербурзі 12 грудня 1991 року.
Про цю зустріч (Варніг стверджує, що це була його перша зустріч з Путіним!) існує наступна версія:
«Маттіас Варніг терпляче сидів в убогій приймальні кабінету в мерії. Він відчайдушно намагався зустрітися з людини, яка працювала за цими закритими дверима: Володимиром Путіним. Путін ще не був топ-політиком, а радше початківцем державним службовцем, що відповідав за зовнішню торгівлю.
Навіть на початку своєї кар'єри Путін змушував своїх гостей чекати. Варніг повинен був сидіти протягом восьми годин! У 2007 році він сказав журналістам, що в Росії вам потрібно багато стійкості; якщо вам щось потрібно від людини, і ви не можете прямо наказати цій людині, то ви повинні очікувати.
Російська мова німця була жахливою, і він був у супроводі перекладача. Путін, який провів більшу частину 1980-х років в якості офіцера КДБ, дислокованого в Дрездені, слухав перекладача протягом декількох хвилин, перш ніж втратити терпіння.
«Зупиніть цю нісенітницю, давайте говорити по-німецьки, у мене немає часу на перекладача», – гаркнув він на Варніга, якого не дуже турбувала така сварлива поведінка. Але зустріч була успішною, і Dresdner Bank відкрив представництво 12 грудня 1991 року».
***
Варніг в той час жив в готелі, його сім'я залишилася в Німеччині. У вихідні він відчував себе самотньо, і Путін часто запрошував свого друга на свою дачу. Вони говорили по-німецьки, пили німецьке пиво, терпке Jever, так як улюбленого Путіним Radeberger Pilsener було не дістати.
У 1993 році дружина Путіна Людмила потрапила в небезпечну аварію, яка могла закінчитися смертельним результатом. Варніг діє блискавично. Дрезденський банк фінансує її транспортування і лікування в спеціальній клініці в Бад-Хомбург. Бернхард Вальтер, колишній спікер Банку, пізніше говорить в інтерв'ю, що вони взяли на себе ці витрати з «гуманітарних міркувань», оскільки лікарні в Санкт-Петербурзі не могли лікувати ці види травм в той час. (У своїй кампанії 2000 року Путін не згадує цього гуманітарного акту. Він каже, що його дружина лікувалася у військовому госпіталі в Санкт-Петербурзі).
Другу Володимиру Варніг також допомагає потрапити на семінар в Кегінштайн під Франкфуртом. Тема особливо важлива для Петербурга: банківський нагляд.
Завдяки дружбі з Путіним Маттіас робить блискавичну кар'єру в Росії!
9 серпня 1993 р. Центробанк РФ зареєстрував німецько-французьке АТЗТ БНП-Дрезднер Банк (Росія) з головним офісом в Санкт-Петербурзі, що став одним з перших російських банків зі стовідсотковим іноземним капіталом. Акціонерами АТЗТ виступили DB AG і BNP Paribas (по 50%). Сприяння в реєстрації АТЗТ Варнігу надав Путін.
У 1994 році була відкрита філія АТЗТ "БНП-Дрезднер банк (Росія)" в Москві.
22 квітня 1994 року в Москві була також зареєстрована фірма ТОВ "Кляйнворт Бенсон Лімітед", дочірня компанія інвестиційного підрозділу "Drezdner Bank AG". (У червні 1998 року ТОВ "Кляйнворт Бенсон Лімітед" стало називатися ТОВ Дрезднер Кляйнворт Бенсон).
Зв'язок між двома колишніми співробітниками спецслужб не обірвався, навіть коли Путіну доводиться переорієнтуватися в 1996 році. Його покровитель, петербурзький мер Анатолій Собчак, програв на виборах. Путін, заступник Собчака, відправився в Москву і перейшов на нову посаду в адміністрації президента Росії. Наступної зими сім'ї Варніга і Путіна разом відпочивали в швейцарському Давосі. Залишалося три роки до сходження друга Маттіаса на вершину світової політики. А сам Варніг готувався до інтеграції в топ російського бізнесу.
***
Це не рідкість, коли люди прикрашають своє минуле, підсолоджуючи спогади. Але Путін на рідкість добре ведеться в цьому. У своїй офіційній автобіографії «Перша особа», Путін пише, що він був з сім'єю у відпустці на Балтійському морі, коли дізнався, що він був призначений главою ФСБ.
Насправді Путін і його сім'я провели всю відпустку на півдні Франції. Це підтверджують листи Людмили Путіної. Як пише Людмила своїй подрузі, Путін сам їздить на важливі зустрічі з Південної Франції в Москву в липні 1998. У серпні вони планували продовжити свою відпустку в Швейцарії, в Давосі. Але в результаті просування Путіна по кар'єрних сходах на посаду глави ФСБ, вони повинні були повернутися назад до Москви. Вони вже знали Давос і були тут рік тому.
«Ми провели тут дві відпустки з родиною Шамалова, шість тижнів разом», – пише Людмила Путіна своїй подрузі на початку 1997 з Давосу, швейцарського лижного курорту. Ці листи були відправлені факсом. Микола Шамалов – багатий бізнесмен з Санкт-Петербурга, особливо близький до Путіна. Дружина Путіна пише своїй подрузі, що Путін зробив багато для сім'ї Шамалова, і зараз вони повинні зробити щось для Путіна.
Микола Шамалов, співзасновник кооперативу «Озеро» і акціонер банку «Росія», що потрапив під санкції, був рушійною силою будівництва розкішного палацу Путіна ціною $ 1 млрд на Чорному морі.
***
У січні 1997 р. АТЗТ БНП-Дрезднер банк (Росія) змінило свою назву на ЗАТ "БНП-Дрезднер Банк".
З 1997 по 1998 рр. Варніг був директором московського філіалу Дрезднер банку. У червні 1998 року московське компанія ТОВ "Кляйнворт Бенсон Лімітед" змінила назву на ТОВ "Дрезднер Кляйнворт Бенсон".
У 1998 р. Варніг повернувся в Санкт-Петербург в якості генерального директора місцевого офісу ЗАТ "БНП-Дрезднер Банк".
20 квітня 2001 DB AG придбав 50%-ий пакет акцій, що належав французькому BNP Paribas, і 5 червня 2001 року було зареєстровано нове найменування його російської стовідсотковою "дочки" – ЗАТ "Дрезднер Банк".
Після придбання в 2001 році компанією Dresdner Kleinwort Benson (DrKB) американського інвестиційного банку Wasserstein Perella, DrKB перейменувався в Dresdner Kleinwort Wasserstein (DrKW), а московське ТОВ Дрезднер Кляйнворт Бенсон (ДРКБ) перереєструвалося 11 травня 2001 р. як ТОВ Дрезднер Кляйнворт Вассерстін (ДрКВ).
У 2001 р. Dresdner Kleinwort Wasserstein (DrKW) прийняв управління над російським ЗАТ "Дрезднер Банк". У тому ж році Варніг був призначений головним координатором DrKW по Росії.
У вересні 2002 р. Варніг став президентом ЗАТ "Дрезднер Банк".
У липні 2003 р. він увійшов до складу ради директорів банку "Росія" (голова ради директорів – Андрій Катков, з 2004 - Юрій Ковальчук).
З 2003 р. Варніг сидить в Раді директорів «банку друзів Путіна» – ВТБ – другій за величиною кредитній установі Росії, в якій трудяться понад 100 тисяч осіб.
У 2004 р. Варніг мав відношення до операції з розподілу активів компанії ЮКОС – зокрема, DrWK брав участь в передпродажної оцінки головного активу компанії ЮКОС – "Юганскнефтегаз" в кінці 2004 року. Від імені DrKW Варніг також консультував "Газпром" з питань слінія з "Роснефтью".
31 березня 2005 року він був обраний головою ради директорів ЗАТ "Дрезднер Банк" (змінивши на цій посаді Еріха Брогліо (Dr. Erich Brogl) та головою керівного комітету Dresdner Kleinwort Wasserstein по Росії і СНД (пости президента і голови правління ЗАТ "Дрезднер Банку" зайняв замість нього Еріх Кобе).
У квітні 2005 р. Варніг був рекомендований до ради директорів "Газпрому". Однак на річних зборах акціонерів "Газпрому" 24 червня 2005 р. недобрав голосів для обрання (на 11 місць в було 19 кандидатів).
У березні 2006 р. – затверджений на посаді керуючого директора спільної фірми "Газпрому" і Герхарда Шредера North European Gas Pipeline Company (NEGPC), вона ж Nord Stream ( "Північний потік").
У березні 2007 р. – висунутий до наглядової ради Внешторгбанка (ВТБ).
30 червня 2011 р. – обраний до складу ради директорів «Транснефть» замість голови ради директорів «Транснефть» С. І. Шматко.
29 липня 2011 р. – обраний головою ради директорів «Транснефть».
13 вересня 2011 р. – обраний до складу ради директорів компанії «Роснефть» замість Ю. А. Петрова.
У червні 2012 р. став незалежним невиконавчим членом ради директорів «Русал».
1 жовтня 2012 р. – обраний головою ради директорів «Русал», зі збереженням посади незалежний невиконавчий директор компанії, замість Баррі Чьюнга, що раніше змінив на посту В. І. Вексельберга.
У вересні 2012 р. президент Путін підписав указ про нагородження Варніга орденом Пошани, який вручався іноземним громадянам «за особливі заслуги в розвитку двосторонніх відносин з Росією».
З грудня 2013 р. до осені 2015 р. Варніг був акціонером мережевого підрядника ЕФЕСК (первісна частка – 26%, навесні 2015 року збільшилася до 46%).
***
Коли в 2005 році відкрилося минуле Варніга в рядах Штазі, Маттіасу вже нічого не загрожувало. Він давним-давно став занадто важливою фігурою.
***
Варніг ніколи не відчував себе як вдома в Росії, і оселився в південно-західній Німеччині. Він живе у вражаючому маєтку поблизу Фрайбурга, в ідилічній обстановці, з чудовим видом на фортецю. Він ділить цю садибу зі своєю другою дружиною Оленою, росіянкою, з якою він зустрівся в кінці 1990-х в Санкт-Петербурзі. Пара все ще володіє квартирою в 12-поверховому будинку на передмістях Москви.
До речі, згідно інформації сайту «ЛЮДИ» (PEOPLES.RU) у Варніга російське громадянство [7].
Вони виїхали з Москви, коли їхня перша дитина досягла шкільного віку. Близькі друзі кажуть, що Варніг думав про поселення в Гамбурзі чи Берліні, але вибрав будинок недалеко від кордону зі Швейцарією, так як там погода краще.
Варніг заснував MW Invest GmbH & Co KG, компанію з управління активами, в якій всі його діти мають акції, і яка інвестує в нерухомість в Breisgau, його новий будинок. Він зробив дуже хороше життя в Росії, і його компанія, як вважають за оцінками, керує коштами, що перевищують € 10 млн. Капіталізм добре послужив йому.
Він дуже скритний в своєму особистому житті і вважає за краще не говорити про своє минуле на публіці. Він уникає ЗМІ, лише зрідка даючи інтерв'ю. Його якось запитали, чи має він номер мобільного телефону Путіна. «Звичайно, ні», відповів він.
Він зберігав мовчання про свої стосунки з президентом Росії з самого початку. Він просто не той, хто висловлюється про персональні дані.
Дехто каже, що Варніг скептично ставиться до ролі Росії в Україні. «Він один з небагатьох, хто відкрито висловлює свою думку, спілкуючись з Путіним», сказало джерело, близьке до Варніга. Але це, очевидно, не шкодить їхній дружбі.
Немає «ніяких раціональних причин», сказав Варніг одного разу, «кусати руку, яка тебе годує в Росії».
Вербовка за півтора мільйона євро на рік
«Для мене – справа честі допомагати просуванню проекту трубопроводу», – заявив Герхард Шрьодер 12 грудня 2005 року в інтерв'ю газеті Sueddeutsche Zeitung, відповідаючи на висловлені на його адресу закиди в неетичність його призначення на пост голови наглядової ради російсько-німецького консорціуму «Північноєвропейський газопровід» (ПЄГ).
Шрьодер розповів, що пропозицію зайняти пост голови наглядової ради він отримав в п'ятницю, 9 грудня і спростував поширювану ЗМІ інформацію, ніби йому обіцяна зарплата від 200 тисяч до одного мільйона євро: «Ці цифри висмоктані з пальця і явно завищені». За його словами, мова про оплату праці майбутнього голови наглядової ради ще взагалі не йшла, але Шрьодер думає, що «за виконання цих обов'язків буде виплачуватися звичайна в таких випадках компенсація витрат».
Однак, за словами News.ru: «Безсумнівно, колишній канцлер залишиться задоволений матеріальною стороною нової роботи і зустріне розуміння у своїх нових товаришів в «Газпромі», чиї погляди на життя збігаються з його поглядами» [8].
За словами екс-канцлера, пропозицію він прийняв тільки після згоди на його кандидатуру керівництва обох німецьких акціонерів – E.Оn і BASF. «У минулому я надав цьому проекту політичну підтримку, оскільки вважаю його за доцільним. Мені ще тільки 61 рік і я хочу працювати!» – заявив екс-канцлер.
(На нещастя для Німеччини і її сусідів, Шрьодера не приваблює образ життя звичайного державного діяча на пенсії – будувати будинки для бідних або читати лекції).
Рішення екс-канцлера викликало негативну реакцію в політикумі Німеччини. Видатні представники політичних партій Німеччини вимагають від колишнього глави уряду оприлюднити подробиці договору, згідно з яким Шрьодер має намір очолити російсько-німецький консорціум з будівництва Північно-Європейського газопроводу (ПЄГ).
Шрьодер явно засмутили висловлювання його колишнього сподвижника по уряду, екс-міністра оборони, а нині голови фракції СДПН у бундестазі Петера Штрука, який заявив, що хоча колишній канцлер тепер – «приватна особа», на його місці він «не став би робити цього» . Штрук запропонував поширити на політиків правило, чинне для генералів бундесверу: йдучи у відставку, ті не можуть займати посад в фірмах протягом п'яти років.
Критиці піддав канцлера за його намір очолити спільний російсько-німецький проект і колишній голова бундестагу Вольфганг Тірзе.
Політики Німеччини – від правлячого Християнсько-соціального союзу (ХДС) до опозиційних «зелених» – вважають поведінку екс-канцлера виходять за рамки допустимого.
«Я ошелешений і не знаходжу слів», – сказав глава Партії зелених Рейнхард Бютікофер в інтерв'ю газеті Kolner Stadtanzeiger. Пізніше він все-таки знайшов слова для своєї оцінки: «Це огидно», – сказав він газеті Tagesspiegel.
Стефан Хільсберг, член соціал-демократичної партії Шрьодера, сказав тій же газеті, що «складається враження, що дехто намагається заробити на свою політичну позицію». Справа в тому, що Шрьодер наполіг на цій угоді і встиг завершити її як раз вчасно, на початку вересня 2005 року, коли за опитуваннями громадської думки можна було припустити, що незабаром він покине посаду канцлера.
Союз ХДС / ХСС вважає входження колишнього канцлера Герхарда Шрьодер в проект з будівництва трубопроводу по дну Балтійського моря негожим, так як Шрьодер був ініціатором проекту. Заступник глави фракції Андреас Шокенхофф (ХДС), який відповідає за зовнішню політику, сказав газеті Welt, що з урахуванням маршруту трубопроводу, який обходить Польщу і прибалтійські держави, Шрьодер завдав «серйозної шкоди зовнішній політиці». До того ж тепер створюється враження, що «при цьому в грі були задіяні особисті інтереси».
На думку прем'єр-міністра Нижньої Саксонії Крістіана Вульфа, колишній канцлер «завдав серйозної шкоди репутації політиків в очах німецького суспільства». В інтерв'ю газеті Bild Вульф сказав, що «Шрьодер зобов'язаний піти у відставку з поста глави наглядової ради, інакше виникає враження, що цей пост – плата за політичну підтримку будівництва газопроводу». Якщо ж Шрьодер все-таки залишиться на цій посаді, то він повинен оприлюднити свої доходи від цієї діяльності. Вульф нагадав, що до колишнього глави уряду повинні в такому випадку «застосовуватися ті самі посилені правила, які ввів в цьому році його кабінет».
Генеральний секретар партії вільних демократів (ВДП) Дірк Нібель заявив німецькій газеті Die Welt, що якщо Шрьодер буде отримувати гроші за свою діяльність, то це пахне корупцією. Глава ліберальної партії ВДП Гідо Вестервелле зажадав, щоб члени уряду, які йдуть зі свого поста, дотримувалися кодексу честі. Нібель і заступник глави партії «зелених» Ханс Крістіан Штребель виступають за те, щоб члени уряду не могли отримувати посаду в тій галузі, за політику якої вони були відповідальні, поки не пройде як мінімум два роки. «Зелені» зондують можливості провести відповідний Закон. Заступник глави фракції опозиційної Вільної демократичної партії (ВДП) Карл-Людвіг Тіле заявив газеті Bild, що слід було б в новому світлі подивитися на несподіване рішення Шрьодер піти у відставку: «Може бути, він захотів позбутися від поста (канцлера), саме тому, що йому було запропоновано вигідне місце?»
Глава парламентської групи Християнсько-соціального союзу (ХСС) Петер Рамзауер зажадав від колишнього канцлера «розкрити карти». «Ясно, – сказав політик газеті Bild, – що така угода не відбувається за один день, а всього три тижні тому Шрьодер був канцлером». Рамзауер вважає за потрібне з'ясувати, як вплинула перспектива «нової роботи» на рішення канцлера на рік раніше терміну піти зі свого поста.
Депутат ХСС в Європарламенті Бернд Поссельт, виступаючи в 12 грудня 2005 року о Мюнхені, назвав нове призначення «платою за мовчання», яким роки правління канцлера Шрьодер були відзначені щодо війни в Чечні і планомірного скорочення демократичних свобод в Росії. За словами депутата, «вже на посаді канцлера Шрьодер поводився як попереджувальний чиновник російського президента Путіна».
«В даному випадку мова йде про винагороду канцлеру за його довголітню дружбу з Путіним», вважає почесний голова партії лібералів граф Отто Ламбсдорф.
Віце-голова бундестагу від партії «зелених» Катрін Герінг-Екардт заявила: «Це означає, що як приватна особа він отримає вигоду від рішення, прийнятого ним як політиком». А керуючий справами «зелених» Фолькер Бек припустив, що висока посада була обіцяна Шрьодер вже до моменту підписання договору про будівництво Північно-Європейського газопроводу.
Як пише інтернет-видання ej.ru, давно вже західні політики такого рівня не потрапляли по добрій волі в настільки брудну історію. Судіть самі, кілька місяців тому Шрьодер, як керівник суверенної держави вів переговори з лідером іншої держави про якийсь спільний проект. І ніхто не ризикнув би поставити під сумнів тоді в тому, що він прагнув досягти домовленості на максимально вигідних умовах для Німеччини.
Однак все виглядає зовсім інакше, якщо, пішовши у відставку, він займає одну з найвищих посад в консорціумі, який створений для реалізації цього проекту і який контролюється іншою державою. Як не крути, виникають підозри, що для Шрьодера в ході переговорів були важливі не стільки інтереси рідної Німеччини, скільки перспективи зайняти високу посаду в корпорації, яка згідно з планами його друга, а тепер вже і куратора Володимира Путіна, стане найбільшим постачальником енергоносіїв до Європи.
Але найбільш різко з цього приводу висловився Том Лантомс, голова Комітету закордонних справ Конгресу США: «Я назвав його < Шрьодера> політичною проституткою, тепер, коли він став брати великі гроші від Путіна. Однак секс-працівниці в моєму районі запротестували, щоб я більше не використовував цю фразу».
Безумовно, в особі Шрьодера ми маємо класичний приклад «агента впливу» Кремля.
Виникає питання: А коли відбулося вербування Шрьодера?
Заглянемо в його біографію ...
У 1963 році Герхард Шрьодер, який дотримувався лівих поглядів, активіст Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН).
З кінця 1950-х в центральному апараті партії працюють два співробітника розвідувального управління Штазі – Гюнтер Гійом і його дружина [9].
Цілком вірогідно, що вони звернули увагу на молодого активіста з лівацькими поглядами і завербували його.
У 1974 році шпигунська діяльність Гійома була викрита, але створена ним агентурна мережа продовжувала працювати і Шрьодер успішно робить політичну кар'єру – у 1978 році його обирають керівником молодіжної секції партії СДПН, а у 1980 році він був вперше обраний в Бундестаг, нижню палату німецького парламенту. Звернемо увагу на те, що спочатку Шрьодер співпрацював з ультралівим крилом СДПН, але поступово його політичні погляди стали помірнішими.
У квітні 2000 року СДПН висунула кандидатуру Шрьодера на посаду канцлера Німеччини і виграла вибори 27 вересня 2000 року, на чому фактично закінчилася політична кар'єра Гельмута Коля, який був канцлером протягом 16 років.
Роки правління канцлера Шрьодера були відзначені демонстративним мовчанням щодо війни в Чечні і планомірного скорочення демократичних свобод в Росії.
Герхард Шрьодер любив, щоб його називали «мирним канцлером». В одній зі своїх знаменитих фраз, сказаних за сім років канцлерства, він описав Володимира Путіна як «бездоганного демократа»!
«Шрьодер давно пов'язав свою долю з Росією, – переконаний директор з програм Росії Німецької ради із зовнішньої політики Олександр Рар, – колишній канцлер Німеччини часто йшов назустріч Путіну і публічно підтримував ПЄГ, незважаючи на критику багатьох лідерів Східної Європи».
70-річчя Шрьодера в Росії
Увечері 28 квітня 2014 року о 22:30 колишній канцлер Німеччини вийшов на вулицю перед помпезним Юсуповським палацом в Санкт-Петербурзі. До будівлі на високій швидкості під'їхав чорний «Мерседес». З машини вийшов Володимир Путін, який сердечно обійняв Шрьодера і привітав його з минулим сімдесятим днем народження.
Фотографія відобразила цей момент! На фотографії також присутній чоловік в темному костюмі, якого на батьківщині мало хто б впізнав. Це був Маттіас Варніг.
Наша розповідь про впливовість КДБ в Німеччині буде неповною, якщо ми не розповімо ще про двох агентів Штазі, які перебували на керівних постах в Gazprom Germania, німецької «дочки» найбільшого в світі енергетичного концерну.
Ханс-Уве Креєр, директор з кадрових та організаційних питань, був агентом Штазі і працював на неї під оперативними псевдонімами «Роланд Шредер» та «Хартман».
29 березня 1977 року він дав своє перше письмове зобов'язання «на добровільній основі підтримувати МГБ (міністерство державної безпеки) в його відповідальній роботі в ім'я безпеки НДР, в справі запобігання будь-яких акцій імперіалістичних розвідок і окремих особистостей, ворожих нашому суспільному ладу». Його оперативний псевдонім був «Роланд Шредер». В результаті зміни роботи і переїзду з Йени в Берлін його співпраця зі спецслужбами тимчасово припинилася.
Друге зобов'язання він підписав 3 грудня 1985 року, на цей раз як позаштатний співробітник «Хартман».
Ще до письмового оформлення своєї співпраці з МГБ Креєр постачав туди інформацію. Для спецслужби він представляв інтерес, так як він мав уявлення про всі значні інвестиції в енергетику в Тюрінгії. Коли держбезпека займалася виявленням саботажника, до справи був підключений «Роланд Шредер», який стежив за людиною, що потрапили під підозру.
Про особисте життя колег і навіть про свою подругу, що була з ним протягом багатьох років, агент, мабуть, надавав інформацію добровільно. Також агент поставляв відомості про родичів з-за кордону, наприклад, про членів однієї сім'ї, яких він, згідно з наявними документами, вважав мільйонерами і від яких брав в подарунок гроші.
Фелікс Штрехобер, фінансовий директор Gazprom Germania, був кадровим працівником Штазі.
***
Інформація про агентуру Штазі в керівництві Gazprom Germania привернула увагу преси до колишнього глави німецького уряду Герхарда Шрьодера, який на той час був головою ради акціонерів «Північного потоку». На питання про мережу агнтів Штазі в «Газпромі» він, як повідомили тоді з його офісу, відповідати не має наміру, а «за поширення наклепу він буде притягувати винних до відповідальності».
КГБ не зникло з розпадом СРСР. Воно розчинилося в майбутньому!
Інша епоха – інший характер війни, – погляньте на тих, хто стали її учасниками. Маститі міністри і парламентарі, респектабельні вчені, добропорядні буржуа і бізнесмени, артисти кіно і театру – ось кого мобілізував КДБ сьогодні під свої прапори і хто виступає нині на фронтах «гібридної війни».
Вони не пускають під укоси потяги і не проламують черепа своїм жертвам, а збираються на такі ж респектабельні, як вони самі, конференції і симпозіуми, влаштовують багатотисячні демонстрації на захист демократії. Вони справно платять податки і настільки ж справно служать в своїх чиновних відомствах, вважаючи себе добропорядними громадянами своїх країн. Одні знають, на що вони йдуть, а інші навіть не відають, що служать для все тієї ж диявольської сили, яка веде до загибелі цивілізацію. Але і ті, і ці, – всі, кого захоплює КДБ в свої жорна, – однаково небезпечні!
І будемо ж дивитися правді в очі: КДБ чимало досяг успіху в цьому. І нам потрібно думати про те, як протистояти цій всесвітній, тотальній війні, мета якої підірвати і врешті-решт змести з лиця землі те, що прийнято називати вищими людськими цінностями.
Головною зброєю більшовицької Росії завжди були не регулярна армія, а розвідка і агентура. Бойовий корупційно-агентурний бюджет Росії спів вимірний з офіційними витратами на армію. На корупційний гачок Москви потрапила значна частина вищого керівництва держав ЄС. Той, хто бере хабар від спецслужб, неминуче стає їх невільником.
Нам потрібно думати, як врятувати нашу цивілізацію!
Посилання:
[1]. John Barron. KGB Today. The Hidden Hand. Copyright 1983 by The Reader’s Digest Association, Inc. Printed in USA.
[2]. Джон Баррон. КГБ сегодня: Невидимые щупальца. – Нью-Йорк – Иерусалим – Париж, Издательство «ВРЕМЯ И МЫ», 1984.
[3]. Баррон Джон. КГБ Сегодня: Невидимые щупальца. – С.–Петербург, МГП «Петроплис», 1992. – С. 475.
[4]. Баррон Джон. КГБ Сегодня: Невидимые щупальца. – С.–Петербург, МГП «Петроплис», 1992.
(Підписано до друку 10.02.1992. Наклад 100 000 примірників. Надруковано на Київській книжковій фабриці, вул.. Воровсбкого, 24).
[5]. Баррон Джон. КГБ Сегодня: Невидимые щупальца. – С.–Петербург, МГП «Петроплис», 1992. – С. 7-8.
[6]. Цит. по: Артур Матиас Варниг (Artur Barnig). Биография. Сайт «ЛЮДИ» (PEOPLES.RU). // http://www.peoples.ru/finans/undertake/artur_barnig/
[7]. Там само.
[8]. Цит. по: Путин "завербовал" Шредера на работу в России за 1,5 млн евро в год / News.ru, время публикации: 12 декабря 2005 г., 11:19; последнее обновление: 7 декабря 2017 г. // http://www.newsru.com/finance/12dec2005/shreder.html
[9]. У 1955 році агент Штазі доктор Гійом, який ховав у себе і лікував соціаліста Віллі Брандта, коли його розшукувало Гестапо, звернувся до Брандта, який був мером Західного Берліну, з проханням допомогти його синові, якого піддають на Сході гонінням. У 1956 році Гюнтер Гійом і його дружина – обидва співробітники розвідки «Штазі» – отримали в ФРН статус політичних біженців. Кілька років по тому обидва влаштувалися на постійну роботу в СДПН. Коли в 1969 році до влади прийшла коаліція на чолі з СДПН, і Брандт став канцлером, Гильому випала чудова можливість, про яку будь-який агент може тільки мріяти: він став особистим другом Віллі Брандта і його довіреним секретарем в Боннській канцелярії. У 1974 році Гійом був викритий і шок, викликаний викриттям, був настільки великий, що Брандту довелося піти у відставку.
З цього приводу цікаво свідоцтво Іллі Левкова: «На початку 70-х років мені довелося розмовляти з відомим радянським радіокоментатором і експертом по США Валентином Зоріним. Дізнавшись, що я займаюся дослідженням відносин між СРСР і соціал-демократичною партією ФРН, Зорін дружньо зауважив: «Ці відношення не великої важливості. В крайньому випадку ви знайдете нашого працівника в штабі Віллі Брандта. Ну і про що це говорить? Займайтеся краще головним – відносинами між США і СРСР».
Ці слова з'явилися в якомусь сенсі пророцтвом, бо були сказані ще за три роки до того як головний помічник Віллі Брандта Гюнтер Гійом був заарештований і звинувачений в шпигунстві на користь НДР».
Джерела:
Агент КГБ в ГДР. 2015-08-03 // https://beam-truth.livejournal.com/1817957.html
Артур Матиас Варниг (Artur Barnig). Биография. Сайт «ЛЮДИ» (PEOPLES.RU). // http://www.peoples.ru/finans/undertake/artur_barnig/
Баррон Джон. КГБ Сегодня: Невидимые щупальца. – С.–Петербург, МГП «Петроплис», 1992.
ВТБ вводит в совет директоров немецкого друга Путина Маттиаса Варнига / время публикации: 19 марта 2007 г., 10:32; последнее обновление: 7 декабря 2017 г., 09:54 // http://www.newsru.com/finance/19mar2007/vtb.html
Кристофер Эндрю, Олег Гордиевский. КГБ: История внешнеполитических операций от Ленина до Горбачева. – Изд-во «Nota Bene», 1992.
Круг власти: секретная дружба Путина с офицером экс-штази / Dirk Banse, Florian Flade, Uwe Müller, Eduard Steiner, Daniel Wetzel. Гардиан // http://rusinform.ru/index.php?newsid=4367
Путин "завербовал" Шредера на работу в России за 1,5 млн евро в год / News.ru, время публикации: 12 декабря 2005 г., 11:19; последнее обновление: 7 декабря 2017 г. // http://www.newsru.com/finance/12dec2005/shreder.html
Соединенные Штази: как Маттиас Варниг стал последним другом Владимира Путина на Западе / 08.08.2014 // http://www.forbes.ru/sobytiya/vlast/264619-soedinennye-shtazi-kak-mattias-varnig-stal-poslednim-drugom-vladimira-putina-n
Die Welt: немецкой "дочкой" Газпрома управляет бывший шпион "штази" / время публикации: 16 августа 2007 г., 17:10; последнее обновление: 16 августа 2007 г., 19:52.
Знати як спецслужби Росії використовують "агентуру впливу" у "гібридній війні" проти світу!
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков