Кьольн, кьольш, Райн і дикі звірі. Або як я їздила до Німеччини (частина І)

Шрі Ланка - так далеко і така далека, а Німеччина — близько і дуже нам близька.

Німці зовсім не такі, як ми про них думаємо. Вони не холодні, не закриті і не беземоційні, вони - не скряги, дуже привітні, ввічливі, щедрі і сентиментальні. Принаймні, такими я побачила західних німців, що живуть на благодатній землі Північний Райн - Вестфалія, де мені пощастило нещодавно погостювати. Хвала безвізу! 

Після запровадження у 2017 році безвізового режиму для України відома авіакомпанія Візеар суттєво збільшила кількість напрямків до міст Європи з Києва. Я полетіла в Кьольн, неподалік якого живе моя подруга.

Кьольн — найбільше і найчисельніше місто федеративної землі Північний Райн - Вестфалія, хоча її столицею є місто Дюссельдорф. До речі, ця німецька земля є найбільш густозаселеною і тут проживає найбільше число німців (більше 17,5 млн.), а також це - один з найбільших промислових центрів Європи. Я зовсім не очікувала побачити таку красиву і багату на географічні принади землю. Завдяки моїй подрузі ми добре її обколесили і я змогла багато побачити!

Тут красивенні ліси, в яких водяться дикі тварини (коли ми їхали з аеропорту, через  дорогу, що проходила крізь лісок, перебігла маленька лисичка!) Так, багато доріг тут проходять крізь ліси, де подекуди можна побачити купки акуратно складених колод дерев. Німці дуже бережно ставляться до своїх природних ресурсів — деревину ощадливо використовують і, якщо можна купити десь в інших краях, вони будуть купляти, а своє берегти, каже моя подруга. Це стосується не тільки деревини. Тут раніше видобували вугілля, але від нього давно відмовилися. Так, однією з причин було не витрачати власні природні ресурси. Але це — вже зовсім інша історія.

ФОТО: Оксана Слопек

Це павліни пасуться. Але коні, корови та інші "звичні" нам тварини тут також є.

Тут є гори, і місцеві краєвиди мені навіть нагадали наше Закарпаття. Тут є ріки, і найголовнішою з них є Райн. Ця ріка має і завжди мала для цього регіону дуже важливе значення. Древнє місто Кьольн як раз стоїть на Райні. В часи Римської імперії то був єдиний перевіз через бурхливу річку і мав таке ж значення, як Київ на Дніпрі. Не дивно, що земля ця називається іменем річки! 

Не можу не згадати, що Північний Райн - Вестфалія — це більша частина Райнської Пруссії, найзахіднішої провінції Королівства Пруссії та Вільної держави Пруссія, що існувала з 1822 до 1946 року. Тоді Британська окупаційна адміністрація додала до неї  частину історичної провінції Вестфалія. У 1947 році під тиском окупаційних властей до цієї федеративної землі Німеччини увійшла ще земля Ліппе. Об'єднання набуло чинності і мало б було підтверджене плебісцитом через 5 років. Але він так і не відбувся (можливо,  через прийнятий парламентом землі 5 листопада 1948 року "Закону про об'єднання землі Ліппе-Детмольд з землею Північний Райн-Вестфалія", що офіційно завершив процес об'єднання земель.

Але ж повернімося до Кьольна! Не хотілося б повторювати чисельні розповіді тревел-блогерів і звичайних туристів про знаменитий Кьольнский собор, який будували більше 600 років і який колись був найвищим у світі (висота його веж становить 157 метрів). Під час Другої Світової Війни практично все місто було зруйноване, а Кельнський собор — ні, адже за негласною домовленістю льотчиків, собор берегли як географічний орієнтир. 

Кьольнський Собор

ФОТО: fotofact.net

Тільки подивіться, скільки елементів і малих деталей має ця величезна споруда! Фото моє, О.К.

Частина Кьольнського собору (сзаду). Фото моє, О.К.

Кьольнский собор залишається в прямому сенсі вхідними воротами Кьольна. Неймовірно, але залізничний вокзал знаходиться просто поруч давньої архітектурної пам'ятки (чим завдає їй непоправної шкоди). 

Зараз Кьольнський собор трохи губиться серед сучасної архітектури, що його обступила. Фото моє, О.К.

Я також не буду переповідати замозолену байку про те, що одеколон походить з Кьольна (по-французьки Кьольн звучить "Колонь") і перекладається як "вода з Кьольна". До речі, не відходячи далеко від Кьольнского собору, можна зайти у фірмовий магазин, де продають "воду з Кьольна". Запах і ціна мене не надихнули на купівлю!

Не можу втриматися, щоб не згадати Великого Святого Мартіна (Groß St. Martin). Це — назва ще одного давнього собора Кьольна, пам'ятка архітектури Романської епохи, яка мене дуже вразила. Церква була майже вщент зруйнована під час Другої Світової війни, але потім відновлена і відкрилася для відвідувачів у 1985 році.

На відміну від Кьольнського собора там майже не було відвідувачів (дуже дивно!), тож можна було у спокої відчути його велич і красу, спокійно роздивитися різні архітектурні елементи стін і навіть підлогу. Ми також спустилися в підземну частину храму (платно), де побачили фрагменти якихось давньоримських споруд, в тому числі й тих, де тренувалися римські легіонери.

ФОТО: Михаил Шварц

ФОТО моє, О,К,

Собор Святого Мартіна знаходиться позаду мене. ФОТО: Оксана Слопек
 
Місто Кьольн у багатьох туристів асоціюється з кьольшем. Kölsch (букв. «кельнське») — це традиційний регіональний сорт німецького пива, що виробляється виключно місцевими броварнями та реалізується здебільшого через пивні ресторани і магазини міста та його околиць. 

Цікаво, що жодне інше подібне пиво не може називатися кьольшем, що навіть прописано у Конвенції кьольша (нім. Kölsch Konvention). Про це офіційно домовилися пивовари Кьольна в 1986 році. А в 1997 році аналогічну вимогу було затверджено на рівні Європейського Союзу, на території якого кьольш отримав статус Захищеної назви регіону походження (англ. Protected Designation of Origin).

Kölsch виробляється за історично старішою технологією верхового бродіння, тобто відноситься до елів. І спробувати його можна у дивовижному історичному пабі "Früh", який довго був саме броварнею — пиво варили там прямо в підвалах.

Паб "Фрю"

Однойменний кьольш "Фрю" (і тільки "Фрю"!) там подаююь у високих вузьких склянках розміром 0.2 літра. Офіціанти змінюють спорожнілі склянки на повні, не питаючи клієнта. Данина традиції!

Сказати, що це — унікальне місце, це нічого не сказати! Я не зможу передати загальну атмосферу закладу, яку створює і інтер'єр, і його оформлення, і їжа (рівня прекрасного ресторана), і чоловіки-офіціанти. Так, офіціанти тут тільки чоловіки, причому, вже немолодого віку, гарно вбрані і з почуттям власної гідності (які тримаються так, наче вони господарі середньовічного замку, а відвідувачі — їхні гості). 

 

Далі буде про Бонн, Лімберг, а, може, і ще про щось:-)