Країна пільговиків

Допоки владу обиратимуть пільговики задля нових пільг – Україна не стане розвиненою і процвітаючою.

На тлі нещодавніх місцевих виборів, а особливо їхніх результатів, коли у всіх питання "як?" чергується з питанням "чому?", мимоволі згадуєш приклад Данії. У цій країні мають право голосувати лише платники податків, бо об'єктивно, саме вони повинні призначати осіб, які будуть ці податки розподіляти.

Чому так? Громадяни, які отримують якісь соціальні блага з бюджету і утримуються за рахунок інших, цілком природньо є залежними від держави і, найімовірніше, голосуватимуть не за тих, хто говорить про реформи, економіку і громадянську свідомість, а за тих, хто обіцяє (або реально перебуваючи при владі робить це ще до виборів) підвищити соціальні виплати, роздати пільги тощо. І чим бідніша країна, тим ефективніше працює ця схема. Наша країна – хрестоматійний приклад, наче з підручника.

За даними ЦВК, на місцевих виборах 2015 року проголосувало 13 млн. 777 тис. громадян, а за інформацією міністра соціальної політики Павла Розенка, в Україні 17 млн. людей отримують допомогу від держави, тобто - понад 40% населення країни. До останньої категорії включаються також і діти, які не мають права голосу. Але співвідношення змушує замислитись.

Загалом станом на 1 липня цього року, за даними Мінсоцполітики, в Україні нараховувалось 10,6 млн. пільговиків. Щодо того, скільки з цих осіб користуються своїм правом на пільги – не йдеться. Тому, очевидно, до названих міністром 17 млн. включаються ще виплати при народженні дитини, малозабезпеченим, людям з інвалідністю.

Скільки ж коштують Україні різноманітні пільги та компенсації? Нещодавно Розенко заявив, що загальна сума перевищує 200 млрд. грн. на рік – це якщо виплачувати все, що прописано у законодавстві. Звісно, на практиці витрачається набагато менше, бо щороку до державного бюджету десь наприкінці додається стаття, де йдеться про те, що норми окремих законів (а це, як правило, саме ті, які дають право на пільги) "застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування".

То чи здатна наша "Країна Пільговиків" обрати тих політиків, які не вкладуть копійку у простягнуту руку, а створять умови, щоб людина сама заробила для себе гривню? Тобто, як тепер модно говорити, дадуть не рибу, а вудку? От тоді питання права голосу у пільговиків зникне саме собою, бо їх буде не 40%, а максимум 5% - тих людей, які справді з об'єктивних причин (люди з інвалідністю, у складних життєвих обставинах) не здатні вирішити свої життєві питання самостійно.

Зараз, як бачимо, українці до такого вибору ще не готові. Але нам усім варто усвідомити – без цього Україна ніколи не зможе стати "ситою", процвітаючою країною.