Результати одного з останніх соціологічних досліджень дозволяють зробити наступні висновки:

46,7% громадян України байдужі до її існування як суверенної держави, а 25,4% українського населення відчувають жаль з приводу розпаду СРСР. Понад 20 відсотків не знають, в державі з яким політичним устроєм вони хотіли б жити, 19,6% не можуть сказати, якого політичного діяча вони хотіли б бачити на чолі держави, а серед тих, хто викликає найбільшу симпатію, переважають диктатори.

Сподіватися на вияви політичної волі з боку населення з такими світоглядними орієнтирами не варто. Так само не варто очікувати на будь-який спротив діям влади з політичного реформування Української держави: можна сміливо стверджувати, що ці проблеми перебувають далеко на периферії масової свідомості українських громадян. Українське населення в масі своїй з цілковитою байдужістю зустріне будь-які зміни в структурі політичної влади в разі, якщо вони не погіршуватимуть умов його безпосереднього існування.

Виходячи з політичних уподобань українців, можна припустити, що сьогодні вони з легкістю відмовилися б від багатьох демократичних інституцій і прийняли б повернення до нерепресивної версії командно-адміністративної системи за умови «наведення порядку», певного покращання рівня життя та створення мінімальних соціальних гарантій.

Отримані дані свідчать, що ані єдина, соборна, незалежна Україна, ані демократичні ідеали не зможуть сьогодні відіграти роль чинника, який згуртує громадян України. Більше того, з великою мірою ймовірності можна стверджувати, що взагалі жодна політична ідея сьогодні не може консолідувати націю. Саме тому в Україні неможливе виникнення загальнонаціонального опозиційного політичного руху: з одного боку, населення, яке може негативно ставитися до конкретних осіб — носіїв влади, не перебуває в опозиції до політики влади, оскільки не просто не має єдності політичних поглядів, а й значною мірою взагалі деполітизоване; з другого боку, такий стан суспільства не дає змоги будь-якій політичній силі, що декларує свою опозиційність щодо діючої влади (яка, зазвичай, теж має особистісний характер), знайти підтримку цілого суспільства, оскільки українське суспільство такого ідейно- політичного цілого собою не являє.

Такий стан суспільства міг би бути абсолютно згубним у переломні історичні моменти, які потребують від нації найвищого ступеня консолідації та єдності політичної волі. Проте в умовах сучасної України, коли влада є практично єдиним реальним суб’єктом політичного процесу, не має ідейно-політичної опозиції, підтримуваної широкими верствами населення, та повністю несе на собі тягар відповідальності за наслідки політичних рішень, такий стан політичної свідомості населення дає владі величезний кредит для реалізації своєї політики як всередині країни, так і на міжнародній арені. І водночас є великим історичним викликом для неї.

Джерело: Україна, яку ми не знайшли


В тему:

Фрагмент зі статті Спокійно, ви в руках Матриці!:

4. Насаджена в Україні “демократична” система державного управління з горизонтальним розподілом влад — це не що інше, як результат організаційної війни. З погляду законів менеджменту нинішня система державної організації є повним абсурдом, оскільки розділити можна роботу і права, але відповідальність не ділиться в принципі (там, де відповідає більше одного, вже не відповідає ніхто). Розпорошення влади і, як наслідок, її безвідповідальність та корумпованість створюють сприятливі умови для прихованої агресії з боку сконсолідованої і цілеспрямованої сили (іншої держави, ТНК, тоталітарної секти), яка не переймається псевдодемократичними ілюзіями. Злет державотворчої потуги українських етносів завжди відбувався при застосуванні ними традиційної для України гетьманської моделі — Гетьманату. “Українська модель” передбачає перевірений тисячоліттями вертикальний розподіл влади на основі балансу сфер Мудрості і Дії — Церкви і Гетьманату.

Гетьман концентрує у своїх руках всю повноту законодавчої, виконавчої і судової влади. Як наслідок, між трьома гілками влади зникає протистояння, здатне загальмувати або цілком зруйнувати будь-які перетворення у державі. Натомість Гетьман отримує всі необхідні повноваження для здійснення системних перетворень. Концентрація влади та її персоналізація позбавляє владу анонімності і колективної безвідповідальності. Гетьман особисто відповідає за стан справ у всій державі, подібно як голова людини відповідає за стан і поведінку керованого нею тіла. За результати своєї діяльності Гетьман відповідає власним майном, свободою і життям.

Гетьман обирається всенародно, що робить його виразником народної волі і надає його владі максимальної легітимності. Метою діяльності Гетьмана є покращення якості життя українського народу і його кількісне зростання. Для оцінки якості життя в міжнародній практиці використовується Індекс людського розвитку, який розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів тривалості життя, досягнутого рівня освіти і реальних доходів на душу населення. Для оцінки діяльності Гетьмана має використовуватися Національний індекс людського розвитку, який окрім трьох індексів ООН також включатиме індекс народжуваності. Зниження Національного індексу людського розвитку після трьох років гетьманства є підставою для переобрання Гетьмана і порушення проти нього кримінальної справи з описаними вище наслідками.

5. Контроль за діяльністю Гетьмана мають здійснювати не інші “гілки влади”, а Українська Помісна Церква (Брахманат). Вона має органічно поєднувати функції віри, науки і мистецтва — так, як це завжди було у традиційних здорових суспільствах. У нинішній безбожній державі Церква витіснена на периферію національного буття. У гетьманській державі вона перебуватиме в центрі, здійснюючи селекцію кандидатів на гетьманську посаду, проводячи прозорий для народу моніторинг діяльності Гетьмана зі щомісячним оприлюдненням динаміки Національного індексу людського розвитку та його складових, приймаючи обґрунтоване рішення про дострокове переобрання Гетьмана або даючи народу рекомендацію про його повторне обрання на наступний термін. У випадку порушення Гетьманом “правил гри” Церква як науково-релігійно-мистецька структура звертається до народу і оголошує владу Гетьмана нелегітимною.

Додатковим чинником убезпечення влади від її можливої узурпації Гетьманом має бути реалізація права громадян Третього Гетьманату на врегульоване законом володіння цивільною вогнепальною зброєю — після відповідної підготовки і тестування в загальнонаціональній системі військово-спортивних центрів та клубів.

6. Активність численних в Україні державних та незалежних інтелектуальних центрів має бути спрямована не на те, щоб мінімізувати руйнівні наслідки нинішньої безумної системи управління, а на те, щоб сформувати проект нового, здорового суспільства з одухотвореною національною Церквою (Брахманатом) і справедливою народною Державою (Гетьманатом). Замість того, щоб займатися “гальванізацією трупа” під назвою “держава Україна”, потрібно сформувати нормальну модель державної самоорганізації українців згідно з Божим голосом у наших душах і точним раціональним мисленням.


Надцивілізація волі

Фашизм чи солідаризм?

Держава Землі Білого Вепра

Мистецтво Золотої Ери