Куди подівся Ісус Хрестос?

Щороку на 40-й день після церковного Великодня іудохристияни святкують «Вознесіння Господнє». У Православній Церкві це одне з дванадцяти головних свят року, і це останній день, коли можна вітатися словами «Хрестос Воскрес!»

Згідно з прадавнім звичаєм, на 40-й день відзначаються сороковини смерті і правиться заупокійне богослужіння. Це пов’язано з тим, що на 40-й день духовна сутність померлого скидає з себе останні психічні оболонки, остаточно виходить із земної «гри» і «просинається» до активного життя у світі духів. Через це число 40 символізує звільнення від старого життя і перехід до нового. Зокрема, 40 днів триває Великий піст – очищення від тягарів старого року, щоб у чистоті розпочати Арійський новий рік (на весняне рівнодення 21-22 березня). Так само 40 днів триває базовий курс оновлення Живим Словом.

МЕТОД ПЕРЕВЕРТАННЯ: ЗАМІСТЬ ЖИТТЯ – СМЕРТЬ

І тут виникає запитання: чому це свято Вознесіння так нагадує заупокійні сороковини? Адже 40 днів перед тим відбулася подія протилежна смерті, а саме Воскресіння Ісуса Хреста і його перемога над смертю. Слово «воскресіння» (гелленською «анастасіс») означає «відновлення», «повернення до попереднього стану». Воскреслий Ісус повністю відновив своє фізичне тіло. А під час «свята вознесіння» Його зображають як безплотну духовну сутність, що на 40-й день назавжди покидає фізичний світ, зникаючи «в небесах».

Звідки ж узялося це повне перевертання, через яке воскресіння перетворене на вмирання?

Згадане «свято» основане на двох фальшивих вставках в Євангеліє, причому сам факт фальсифікації визнається як католицькими, так і православними теологами.

Ось фрагмент Євангелія від Луки: «Тоді Він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. І сталося, що коли Він благословляв їх, віддалився від них і став возноситися на небо. Вони ж, упавши ниць перед ним, вернулися з великою радістю в Єрусалим і пробували весь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лука 24.50–53).

Як повідомляє католицький «Новий Завіт з коментарем», виданий за дозволом отця доктора Мирослава-Івана кардинала Любачівського і з його коментарями (Львів: Стрім, 1994, – 672 с.), «слів «став возноситися на небо. Вони ж, упавши ниць перед ним» немає у деяких старих текстах» (с. 227). Тобто «вознесіння» є вставкою. Якщо точніше, то це «вставка у вставці», оскільки фальсифікацією є весь наведений фрагмент (докладніше про це у книзі «Пшениця без куколю», Київ-Тернопіль: Мандрівець, 2006-2012).

Друге місце, де згадується «вознесіння», – це Євангеліє від Марка: «Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога» (Марко 16.19). Як повідомляє згаданий вище «Новий Завіт з коментарем», весь фрагмент 16.9–20, в тому числі згадка про «вознесіння», є вставкою: «Цього розділу немає між найдавнішими текстами. Він є зведенням, яке виникло у 2 сторіччі» (с. 143).

З цим погоджується православна «Тлумачна Біблія» під редакцією професора Олександра Лопухіна: «Євсевій Кесарійський каже, що Євангеліє від Марка майже у всіх списках закінчувалось 16.8. Майже те ж саме свідчать блаженний Ієронім, Григорій Ніський та деякі інші» (Толковая Библия. Том 2. — Минск: Харвест, 2001. — 1311 с., с. 762).

Тобто, повторимо, уявлення про «вознесіння» ґрунтуються на двох коротких фрагментах, що виразно визнані вставками католицькою і православною церквами. Вони стали ідеологічним обгрунтуванням того, що воскресіння Ісуса Хреста непрямим чином подається як його смерть, адже «вознестися» на сороковий день може дух, а не воскресле тіло. Метод перевертання – це головний «фокус» дітей диявола, які не спроможні творити нового, тому або спотворюють вже існуюче, або переставляють з ніг на голову – тоді начебто зберігається цілісність, але «зі знаком мінус» (як на негативі фотографії).

Факт побудови тези про «вознесіння» на фальшивих вставках свідчить про його брехливість. З другого боку, проти «вознесіння» свідчить здоровий глузд. Адже якщо воскреслий Ісус перебував у здоровому тілі 31-річного молодого чоловіка, то який сенс йому було переривати життя? Таке переривання було б неприродним і більше нагадувало би самогубство.

Але якщо Ісус не вознісся, то що відбулося насправді? Чим він займався? Про це розповідає головний документ хрестиянства, повна назва якого – «Добра новина Ісуса Хреста, сина Божого».

ЄВАНГЕЛІЄ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ІСУСА ПІСЛЯ ВОСКРЕСІННЯ

В Євангелії від Івана розповідається, що Ісус неодноразово зустрічався з учнями після свого воскресіння і навчав їх. Цьому присвячена вся 21 глава Доброї Новини. Ісус з’являвся несподівано і спілкувався з учнями за споживанням їжі або прогулюючись із ними на природі – так, як Він це робив раніше.

Для учнів кожна така зустріч була величезною радістю. Наприклад:

«По тому Ісус явився своїм учням при Галілейському морі. Явився ж так: Симон Петро, Хома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галілейської, сини Заведея і двоє інших його учнів були разом. Каже до них Симон Петро: Іду в море. Ті йому кажуть: Підемо й ми з тобою. Отож пішли й сіли в човен. Як настав ранок, стояв над берегом Ісус, але учні не знали, що то Ісус. Каже до них Ісус: Дітоньки, чи маєте чого перекусити? Каже тоді той учень, якого любив Ісус, до Петра: То – Господь! Симон Петро, почувши, що то Господь, накинув одежу, був бо роздягнений, і швидко пішов по морю. Інші учні припливли човном, були бо недалеко від землі, ліктів зо двісті. Коли, отже, вони вийшли на землю, бачать – жар розкладено, і на ньому – хліб. Мовить до них Ісус: Ходіть снідайте!» (Іван 21.1–12).

Скільки часу тривало це навчання – Євангеліє не уточнює. Воно тільки повідомляє, що далі відбулося дуже багато різних цікавих подій: «Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг» (Іван 21.25). Це пряма вказівка на те, що після Воскресіння почалося найцікавіше, принаймні для того кола учнів, які спілкувалися з Ісусом і навчалися у Нього.

Про те, скільки тривало це навчання, розповідає святий Іриней (130–202) у своїй праці «Проти єресей». Він народився і був вихований у хрестиянській родині в малоазійському місті Смирна, що на узбережжі Егейського моря. Це була територія поширення первинного хрестиянства (див. Антиохійський аріянський центр). Близько 160 року був посланий Полікарпом, єпископом Смирнським, у Галлію для проповіді хрестиянства. З 177 року Іриней був єпископом міста Лугдунум (нинішнє Ліон), столиці Лугдунської Галлії – провінції Римської імперії. Саме в це місто у 39 році перебрався на постійне проживання Герод Антипа – і саме з Лугдуна почалося розгортання хрестиянства у французькій Галлії. Назва міста означає «твердиня бога Луга» (Луг – бог варни брахманів, у слов’ян – Велес). Іринею належить афоризм: «Господь наш Ісус Хрестос став Сином Людським для того, щоб людина зробилася сином Божим», що вказує на його арійський світогляд.

СТАНДАРТНА МЕТОДА ФАЛЬСИФІКАЦІЇ

Текст праці Іринея Ліонського «Проти єресей», написаний гелленською мовою між 172 і 190 роками, не зберігся, як і більшість творів аріохрестиянства. Він до нас дійшов тільки у древньому латинському перекладі, зробленому, вірогідно, до 200 року. Принаймні, його використовував іудохристиянський письменник Тертуліан, який приблизно у 200 році написав латинською мовою власний трактат проти єресей «De Praescriptione Haereticorum».

Подібно до Євангелія, текст «Проти єресей» може бути щедро нашпигованим іудохристиянськими вставками. Це очевидно, адже якщо ворог так нахабно спаплюжив найголовніший документ хрестиянства – Добру Новину, то чому б йому не переробити до невпізнання інші важливі тексти.

Метод фальсифікації, скоріше всього, той самий: робляться численні вставки – сумарно приблизно такого ж обсягу, що й первинний текст, натомість сам первинний текст спотворюється тільки у крайніх випадках – коли вставки безсилі заблокувати або переспрямувати ідеї оригіналу. При цьому фальсифікат стає приблизно удвічі більшим, отже – візуально вагомішим за оригінал. Якщо ж при порівнянні з оригіналом виникнуть запитання, то фальсифікатор завжди може сказати, що у нього повніша версія, натомість в оригіналі багато чого втрачено або свідомо опущено при переписуванні.

Для остаточного маскування оригінал знищується, а фальсифікат подається у перекладі на іншу мову – тоді неможливо виявити лексичні і стилістичні відмінності пізніших вставок від оригінального тексту. Якщо такий фальсифікат розтиражувати, а оригінальні копії систематично знищувати, то майбутні читачі гарантовано матимуть справу саме з фальсифікатом.

Цей метод фальсифікації потужний, передусім своєю прихованістю і переконливістю, що є найголовнішою умовою брехні. Проте в нього є одне слабке місце, яке дозволяє значною мірою відновити первинний текст. Річ у тім, що читачі можуть дізнатися про факт фальсифікації та її спрямованість. Тоді вони можуть вилучити вставки на основі їхнього змісту, а також внутрішніх суперечностей, адже вставки обов’язково вступають в логічний конфлікт з оригіналом і порушують його цілісність.

У праці Іринея «Проти єресей» збереглися важливі свідчення про Ісуса Хреста. Вони не можуть бути іудохристиянськими вставками, оскільки спрямовані проти іудохристиянської доктрини.

СВІДЧЕННЯ СВЯТОГО ІРИНЕЯ

Іриней починає з твердження, що своїм земним втіленням Ісус освятив всі періоди життя людини, «освячуючи всякий вік відповідним йому періодом Свого життя. Бо Він прийшов врятувати Собою всіх; всіх – кажу, – які через Нього відроджуються в Бога: немовлят, дітей, підлітків, юнаків і старців. Тому Він пройшов через усі віки, – зробився немовлям для немовлят, і освятив їх; зробився малим для малих, і освятив тих, що мають цей вік, разом з тим подавши їм приклад благочестя, правоти і послуху; став юнаком для юнаків, будучи для них взірцем і освячуючи їх для Господа. Він був також старцем для старців, щоб по всьому з’явитися досконалим учителем, – не тільки по поясненню істини, а й за віком, освячуючи разом з тим і дорослих, і служачи для них взірцем; потім Він дійшов до смерті...» («Проти єресей», книга 2, 22-4).

Натомість ті, які стверджують, що Ісус помер в молодості, «руйнують цим усю справу Його і забирають у Нього найбільш необхідний і найбільш поважний вік, - тобто, вік зрілий, коли Він, як учитель, перевершував всіх. Бо яким чином Він мав би учнів, якби не вчив?»

Далі Іриней стверджує, що найголовніша частина навчання була здійснена Ісусом у зрілому віці: «Всякий погодиться, що тридцятирічний вік є початок чоловічого віку, який триває до сорокового року; з сорокових же й п’ятдесяти років починається вже похилий вік, в якому навчав наш Господь, – як свідчить Євангеліє і всі старці, які збиралися в Азії близько Івана, учня Господнього, що їм передав це саме Іван; а він був з ними до часу Траяна».

Наведений вище фрагмент не може бути вставкою, оскільки іудохристиянські фальсифікатори завжди просували «вознесіння». Воно було потрібне дітям диявола для того, щоб поставити крапку на земному житті воскреслого Ісуса. Адже якщо «вознісся», то втрачають сенс запитання: А що відбулося пізніше? Куди Ісус пішов після свого воскресіння? Що Він робив?

Натомість Іриней Ліонський стверджує, що Ісус навчав принаймні до 40–50 річного віку. Скоріше всього, ці знання Іриней отримав від свого учителя – святого Полікарпа, єпископа малоазійського міста Смирна (~70—156), «вождя всієї Азії в хрестиянстві», як про нього висловився святий Ієронім. Святий Полікарп, людина величезного авторитету, був улюбленим учнем апостола Івана Заведея. Цей апостол з типовим українським прізвищем був кращим учнем Ісуса Хреста, отримав від Нього після ініціації ім’я Воанергес (дитина блискавки), прожив більше 100 років і помер на початку 2 ст.

Розповідаючи про тривале учительство Ісуса, святий Іриней посилається не тільки на апостола Івана, а й інших апостолів, з якими спілкувалися згадані ним старці: «Деякі ж із них бачили не тільки Івана, а й інших апостолів, і чули від них те ж саме і свідчать про цю обставину».

Вважаючи свої докази абсолютно переконливими, Іриней на завершення запитує: Кому ж маємо більше вірити? Цим авторитетним людям, чи тому, «хто ніколи не бачив апостолів і навіть уві сні не ходив шляхом апостола» («Проти єресей», книга 2, 22-5).

ЗРАЗОК ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ

Якщо Ісус Хрестос, як істинний Син людський, дожив до віку старості, то виникає запитання про те, коли Він помер і де Його могила?

Про це нічого не відомо. Скоріше всього, що Ісус не вважав за потрібне розголошувати цю інформацію. Він хотів зосередити увагу на своєму вченні та пов’язаних з ним подіях. І це можна зрозуміти, адже як тільки з’являється могила святого, то незабаром починається паломництво до неї, потім поклоніння мощам, потім торгівля мощами, а життям людини та її вченням уже й мало хто цікавиться.

Треба сказати, що подібним чином діяли й інші просвітлені особистості. Наприклад, Аполлоній Тіанський, який був ровесником Ісуса. Під приводом якогось доручення він відіслав своїх учнів, а сам зник і більше ніколи відкрито не з’являвся. Через це його послідовники були переконані, що він не вмер, і довгий час чекали його появи.

Додатково читайте: «Ви, що пішли за мною», або Мотивація до фізичного безсмертя

Ісус показав нам приклад повноцінного життя і шлях до щастя, тому намагався не відволікати увагу нащадків на моменти, які вважав менш важливими. Саме тому в Євангелії не сказано ні слова про Його дитинство та смерть. Для своїх послідовників Ісус назавжди залишився ЖИВИМ зразком для наслідування. У нас донині присутнє чудесне відчуття, що Він поряд і в будь-який момент може постукати до нашої оселі.

(клацайте на фото, щоб збільшити)


Ісус стукає у двері. Художник Дель Парсон (США).

Вчення Ісуса Хреста і заснований Ним рух за Царство боже надзвичайно не подобався противникам еволюції – дітям диявола, соціальним паразитам. Тому вони зробили все можливе, щоб його спотворити, заблокувати, використати у власних цілях.

Але «рукописи не горять», істинна інформація незнищенна. Вона завжди залишає тверде зерно, яке обов’язково проростає тоді, коли це потрібно. Так, всупереч масованій двотисячолітній «зачистці» аріохрестиянської літератури, у книзі Іринея Ліонського збереглися відомості про те, що Ісус навчав апостолів щонайменше 10 років після свого Воскресіння. Якщо гарно пошукати, то в інших джерелах можна знайти ще більше.

Радіймо!
 

В тему:

Припиніть розпинати Господа! Славте воскреслого Хреста!

Що святкуємо?

«Пшениця без куколю. Євангеліє без вставок і спотворень» (2012): друга редакція

Наші популярні єресі

Добра Новина для Четвертого Переходу

Про книгу «Пшениця без куколю»

Перше чудо Ісуса Хреста: звільнення від алкоголю

Замовляємо 10-й випуск Народного Оглядача

Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля

Арійські обряди та настанови

Іудохристиянська антитеза

Модель «Галілея»: програма-інсталятор Золотої доби

Три «О» Доброї Новини: Оновлюйся! Організовуйся! Озброюйся!