Курс на конфронтацію. Чим завершилася поїздка Путіна до Китаю

Санкції Китай лякають, і Пекін насправді не хотів би жертвувати своїми економічними інтересами на Заході. Але, здається, китайські товариші поки що сподіваються, що вони можуть ще якийсь час поторгуватися, «пропетляти», роблячи вигляд невинних і нейтральних миротворців, акцентуючи увагу на непостачанні озброєння Росії та обмежуючись загальними запевненнями щодо «строгого контролю» у питанні поставок товарів подвійного використання, пише Київський безпековий форум.

Останнє, хоча й звучить лояльно до Заходу, фактично нічого конкретного не означає, принаймні в плані припинення такого постачання.

Як зазначається у спільній заяві Путіна і Сі, відносини між двома державами досягли «найвищого за всю історію рівня – рівня відносин всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії, що вступають у нову епоху».

Сторони розглядають одна одну як «пріоритетні партнери». І це – в час неприкритої збройної агресії Москви, яка засуджується всім цивілізованим світом. Але, виходить, не Китаєм.  

Сторони висловлюють готовність «продовжувати поглиблювати всеосяжну стратегічну взаємодію, надавати одна одній рішучу підтримку у захисті життєво важливих інтересів, включаючи питання суверенітету, територіальної цілісності, безпеки та розвитку».

Російська сторона підтверджує відданість принципу «одного Китаю», твердо підтримує дії Китаю щодо об’єднання. Китайська сторона, своєю чергою, підтримує зусилля Росії щодо забезпечення безпеки та стабільності, національного розвитку та процвітання, суверенітету та територіальної цілісності, виступає проти втручання ззовні у внутрішні справи Росії. Виходить, війна, яку веде Москва проти України і яку Пекін чомусь називає «кризою в Україні», є для Китаю легітимним інструментом захисту Росією власних національних інтересів?

До питань стратегічної взаємодії очевидно можна віднести й «побудову справедливого та раціонального багатополярного світоустрою», а також спільне протистояння «державам, які звикли мислити згідно з логікою гегемонізму та політики сили, прагнуть підірвати загальновизнаний світовий порядок, що ґрунтується на міжнародному праві, підмінити його «порядком, заснованим на правилах». Безперечно, тут маються на увазі в першу чергу США та інші країни вільного світу.

Москва та Пекін будуть і «надалі поглиблювати довіру та взаємодію у військовій галузі, розширювати масштаби спільних навчань та бойової підготовки, на регулярній основі проводити спільні морські та повітряні патрулювання».

Передбачається і розвиток практичної співпраці, зокрема, в питаннях енергетики, постачання нафти, природного газу, зрідженого природного газу, вугілля та електроенергії; реагування на надзвичайні ситуації, космічного моніторингу, авіаційно-рятувальних технологій; цивільного авіабудування, суднобудування, автомобілебудування, верстатобудування, електронної промисловості, металургії, розробки залізорудних родовищ, хімічної промисловості та лісопромислового комплексу; інформаційно-комунікаційних технологій, у тому числі в таких галузях, як штучний інтелект, зв'язок, програмне забезпечення; космосу, навігаційних супутникових систем ГЛОНАСС та Бейдоу; мирного атому; сільського господарства; використання Арктики.

Планується також постійне нарощування масштабів двосторонньої торгівлі та оптимізація її структури, забезпечення стабільності і безпеки інвестицій, нарощування частки національних валют у двосторонній торгівлі, інвестиціях, кредитуванні та інших економічних операціях, забезпечення безперебійного функціонування каналів розрахунків між економічними суб'єктами Росії та Китаю, зміцнення співпраці у сфері банківського та страхового регулювання.  

Навіть якщо з цього переліку на практиці буде реалізована лише незначна частина політичних домовленостей, він виглядає досить демонстративно на фоні недавніх дискусій Сі з європейськими партнерами та їхніх закликів припинити підтримку держави-агресора.

Не менш демонстративними були й чисельні обміни запевненнями між Путіним і Сі у дружньому характері відносин, між державами та між лідерами, що особливо часто було чути від Путіна. Це й не дивно, враховуючи надзвичайну залежність Росії від Китаю, який зараз відіграє для Москви, заблокованої санкціями, роль рятувального кола та основного вікна у цивілізований світ.

Візит засвідчив також дуже специфічне і дуже гнучке розуміння обома лідерами основних засад міжнародного права і міжнародної безпеки.

На фоні очевидної для всіх збройної агресії Росії, яка порушує всі існуючі базові норми міжнародного права, дуже дивно виглядають чисельні усні та письмові запевнення лідерів у відданості міжнародному праву і Статуту ООН, у т.ч. захисту територіальної цілісності і суверенітету.

Відповідь, очевидно, криється у зазначеній у спільній заяві готовності сторін «твердо відстоювати непорушність підсумків Другої світової війни і післявоєнний світопорядок, що склався, закріплені у Статуті ООН». Тобто – розділ Європи на зони впливу Росії і Заходу? Та особливі права переможців в РБ ООН з можливістю блокувати всі невигідні для них рішення завдяки праву вето?

У цю логіку вкладається і засудження обома сторонами кроків, які здійснюються «в обхід РБ ООН», однак, з метою притягнення до відповідальності агресора, яким стала одна з держав-засновниць ООН і постійний член Ради безпеки Росія. Зокрема це стосується вилучення активів та власності іноземних держав, санкцій, використання багатосторонньої або національної юстиції.

Вписується у цей контекст і положення спільної заяви про те, що для стійкого врегулювання «української кризи» необхідно «усунути її першопричини та дотримуватися принципу неподільності безпеки, враховувати законні інтереси та стурбованість усіх країн у сфері безпеки».

У світлі «непорушності підсумків Другої світової війни і повоєнного світопорядку» першопричинами «української кризи»» очевидно можна вважати розпад СРСР і розширення ЄС і НАТО, як і спрямованість України до інтеграції у ці структури? Що, як вважає Росія, підриває її безпеку?

Виглядає на те, що для Путіна поняття міжнародного права, справедливого світопорядку і захисту територіальної цілісності фактично є тотожним поняттю відновлення колишньої імперії. На жаль, підпис Сі під спільною заявою, а також його незмінна позиція щодо політичного врегулювання «кризи в Україні», яка була активно підтримана Путіним, свідчить, що Китай в принципі готовий сприйняти цю логіку. Звичайно, в рамках можливого в даний історичний момент.