Леон Дегрель: До молоді Європи (політичний заповіт)

Колись і нам було по двадцять років, і хоча ясні дні юності для нас назавжди відійшли в минуле, наші серця, як і раніше зберігають вірність величним ідеалам, які, безсумнівно, надихають також і вас, мої молоді європейські сучасники і товариші по боротьбі.

Свого часу ми, полум'яні націоналісти, змогли розбудити совість у наших кращих співгромадян: ми не хотіли, щоб батьківщина наша безславно згинула в смердючій трясовині, куди її тягли безпринципні політикани. Ми бажали повернути людям віру в їх високе покликання, прагнули навести належний порядок в роботі підприємств і установ, мріяли про соціальну справедливість, яка б ґрунтувалася на надійній співпраці різних суспільних класів. При всьому тому своєю головною справою ми вважали духовну революцію, бо тільки вона одна була в силах визволити людей з-під ярма тріумфуючого матеріалізму.

Потім, в червні 1941 року, дзвони, що продзвеніли по містах і селах Європи, рознесли звістку про початок походу на Схід: перед нами відкрилися нові, хвилюючі перспективи. Опинившись, подібно до сотень тисяч добровольців зі старої матінки-Європи, на Східному фронті, я бився там спочатку як простий солдат, і вже потім став капралом, сержантом, офіцером. Під кінець війни я командував 28-ю дивізією військ СС "Валлонія".

Саме на Східному фронті неясна ідея єдиної і могутньої Європи, в якій кожна країна зберігала б свою національну своєрідність, стала для нас не тільки гранично ясною, а й життєво необхідною. Ми прагнули врятувати цю Європу від комунізму радянського зразка, адже Совєти, починаючи з 1917 року, тільки і мріяли про те, як би змусити танцювати весь світ під лютий свист їх безжалісного батога.

На перших порах ми, солдати не з Німеччини, звичайно ж, разюче відрізнялися один від одного, адже ми були такі несхожі: іспанці, норвежці, французи, хорвати, голландці ... Але незабаром, з ласки суворих випробувань, ми зблизилися, і в надалі незмінно являли собою єдине ціле.

Співдружність наша, до слова сказати, зовсім не відрізнялася похмурою одноманітністю, адже в серцях наших дихала душа Європи. Ратні подвиги і кров, пролита на полях битв, розглядалися нами як найвірніша застава мирного, щасливого майбутнього для рідних нам країн, кожна з яких, після закінчення світової війни, повинна була засяяти чарівним світлом в славному сузір'ї цивілізацій Європи.

Перемога нас обдурила. Зачохливши зброю, ми спостерігали, як наша народжена в боях 1942 року Європа, відразу ж по завершенні воєнних дії, почала зморщуватися, точно продірявлений м'яч. Всюди запанували вульгарність, посередність, невгамовна жага чуттєвих насолод. Люди, що кинулися в погоню за цими ефемерними благами, на жаль, не здогадувалися про те, що ганяються за примарами.

До чистої душі Європи прилипла якась мерзота, і вона отруїла серця і уми мешканців континенту. Але і ранок духовного відродження, смію сподіватися, довго чекати себе не змусить.

Ми, солдати Другої світової, ваші старші брати, за свою любов до батьківщини заплатили чималу ціну: нас труїли як скажених псів, били до напівсмерті ... Не впадаючи в перебільшення, скажу, що свою гірку чашу ми випили до дна. Цілі цебри бруду були викинуті на нас, найкращі з моїх товаришів були знищені, а за рештою в живих вороги, з характерним для них диявольським шаленством, влаштували справжнє полювання. Однак ми зберегли вірність нашим ідеалам, і, незважаючи на жорстокі удари долі, не збираємося оплакувати минуле. Можете бути впевнені, при першій же можливості ми, незважаючи на тягар прожитих років, виконаємо свій обов'язок, і зробимо це без зволікання, радісно, ​​енергійно, з граничним напруженням волі, так само, як і в роки війни. [collapse collapsed]

Сьогодні ми знемагаємо у вигнанні, де опинилися, зрозуміло, не зі своєї волі. На жаль, заслання наше, схоже, довічне. І все ж, мої дорогі європейські друзі, знайте: ми – ваші вірні товариші, і залишимося такими до самої смерті.

Та й ваше життя, сказати по правді, не таке вже й солодке. Всюди в Європі безчинствують судді метушливі і продажні. З диким кваканням і кулдиканням ця ненажерлива зграя підбирається до вас, шукаючи вашої загибелі. Цивільний і кримінальний кодекси зазнають постійної зміни, – в суворій відповідності з демократичною процедурою, тут нам заперечити нічого! – Адже юристи завжди зуміють підшукати привід, щоб запроторити в каторгу або, принаймні, застрахати фантастичними штрафами непокірливих, тих, які чомусь не бажають з рабською підлесливістю цілувати ступні огидного ідола, який уособлює собою недоношену "демократію". Представницька влада, яка освячує самі запаморочливі кульбіти своїх адептів, насправді зводиться до системи обрядів ритуального характеру. У те веселе місце, куди стікаються захребетники, що пройшли горнило минулих виборів, дорога – аж ніяк не дешева, так що в шлях цей відправляються лише власники товстих гаманців. Вибори і перевибори обходяться депутатам у копієчку: один відбувається мільйонами, інший – сотнею мільйонів, а іншому не вистачає і мільярдів.

Тим часом, глядачі, що спостерігають за цим блазнівським дійством, виявляють до нього крайню недовіру. Кому ж, справді, сподобається споглядати перетворення золота в лайно?

Політикани, підняті з своїх лежбищ, збилися в зграю. Положення їх, наскільки ми можемо про те судити, – розпачливе. Вони крутяться дзиґою, як біс перед заутренею. Крикливі пропагандистські кампанії нині нікого вже не вводять в оману. Роздратовані громадяни проходять стороною від виборчих урн, і це явище – повсюдне. 

Над ослиним цирком, схоже, нависла загроза банкрутства. У свіжовизволених державах Східної Європи, наприклад в Польщі, яка, здавалося б, повинна була перебувати в захопленні від подарованої їй "демократії", 65% населення у виборах не бере участь! Те ж саме відбувається і в Угорщині! У Лівані ж застрайкували майже всі виборці! В ході виборів 1992 року у Франції місцеві соціалісти отримали всього-на-всього 18% голосів, що, втім, не завадило їм сформувати уряд. Якийсь гідний син малоросійського єврея, заручившись підтримкою іншого єврея, сина вихідців з польських гетто, очолив кабінет. Раз вже такі відомі політики зволили забезпечити щастя Франції, жителям цієї країни не залишається нічого іншого, як в мовчазному подиві спостерігати за діями своїх державних мужів. Пошкоджені в розумі політикани, треба зізнатися, виглядають комічно: ці нікчемні людці з невимовною люттю борються за владу, яка, між тим, стає все більш і більш ненадійною. 

Але спробуйте тільки кинути їм в нахабні пики слова правди, – прикладу заради, заявити, що члени урядових кабінетів, не гребуючи ніякими фальшивками, з усім тим, годуються і за допомогою злочинних вимагань, в той час як банкноти, що осідають в кишенях подібних державних мужів, образно кажучи, поцятковані кров'ю безневинних жертв, – (між іншим, колишнього бельгійського прем'єр-міністра соціаліста Коолса "замочили" тільки тому, що він відрізнявся з ряду геть, що виходить, жадібністю; в ролі вбивці, як з'ясувалося, виступив якийсь шибеник, який працював на іншого бельгійського міністра, колегу Коолса, який, крім того, виявився незвичайним фахівцем в області рекету) – так от, насмільтеся заїкнутися про ці факти, і вас одразу ж запишуть в "фашистські злочинці".

Ви вважаєте, що дев'ять десятих всіх народних обранців – особистості нікому не відомі і ні на що не придатні? А їх діяльність зводиться лише «до отримання досить спокусливої платні»? Тоді не ображайтеся, якщо вас будуть всюди виставляти, в кращому випадку, як настирливого мораліста!

Зате безглузда і ще раз безглузда балаканина, від якої трясуться стіни залів, де сидять по три, чотири або навіть по п'ять сотень депутатів (людей, як правило, пустоголових), надійно захищена від змістовної критики: противники демократії не в силах розкрити очі обдуреному народу, оскільки телевізійний ефір їм не надається, та й на багатолюдні мітинги їх намагаються не допускати.

Віддані нинішньому режиму інтригани силкуються виглядати такими собі кришталево чистими демократами, в очах роззяв, зрозуміло. З цією метою вони, насилу натягнувши на пузо офіційну синьо-біло-червону стрічку, своїми запальними промовами підігрівають паразитичні апетити барвистих і багаторасових орд, що перекинулися на голови нещасних французів, точно ненажерлива сарана з прожарених сонцем пісків пустель.

Всюди, – в політиці, в суспільному житті, в економіці і в моральності, – неймовірний розгардіяш. Згідно з недавніми опитуваннями громадської думки, 68% французів заявили, що їм все набридло до огиди.

Будь-яка з країн Європи обкладена ідіотськими податками, які відбивають у людей щонайменше бажання виробляти що-небудь нове. Двадцять тисяч пихатих, безвідповідальних і нікчемних функціонерів, до речі сказати, ніким не обраних, заволоділи половиною Європи, яка і без того ледь тримається на ногах під диктаторським гнітом Спільного ринку. Європа здригається від частих економічних криз, і вони тільки посилюються по милості профспілкових бонз, з їхніми безглуздими і демагогічними вимогами. Нас, схоже, збираються досита нагодувати тухлими яйцями, і нічим іншим.

Загальний ринок, ця претензійна і жалюгідна буфонада, не обіцяє нам нічого доброго: шістнадцять мільйонів європейців уже втратили свої робочі місця, причому без надії підшукати нові. 

Ви, хлопці і дівчата, патріоти Європи, зобов'язані покласти край нинішньому грабунку, шахрайству і руйнівному нехлюйству. І тоді ви будете жити в союзі процвітаючих держав, під владою істинного вождя, людини всіма улюбленої і шанованої, обраного народом в ході вільного голосування.

Тільки такий вождь зуміє надійно захистити соціальні та расові права мешканців Європи. 

Наближається кінець необмеженої влади знехтуваних узурпаторів, ґвалтівників і пустопорожніх базік; незабаром в Європі їм ніхто не подасть і склянки води. 

Заслужена злодієві і мука: починаючи з сумної пам'яті 1945 року наші правителі тільки й робили, що хвалилися і брехали захлинаючись, дурили народ, щоб вірніше влаштуватися у нього на шиї.

Але тільки спробуйте хоча б трішки зачепити всемогутніх пашів від демократії, що проводять свої брудні справи в парламентському розпліднику! На мій погляд, набагато безпечніше грати з динамітом. Енергійно боротися з такою кількістю паразитичних дармоїдів, як ви це, ймовірно, вже мали можливість випробувати на власному гіркому досвіді, – заняття надзвичайно обтяжливе.

Втім, незважаючи ні на що, ми повинні боротися, і робити це з непохитною твердістю і постійною присутністю духу. Народ має право знати, чого ми хочемо від держави, а саме: відповідальності, стійкості, бездоганної чесності і компетентності. Коротко кажучи, ми вважаємо за необхідне встановити сильну державу, домогтися свідомого співробітництва різних класів суспільства, знову розбудити до життя основоположні моральні цінності.

Життя має сенс лише в тому випадку, якщо його мета являє собою величну досконалість. Ми зберігаємо віру в зірки, мерехтливі в висоті неба. Цькування, якому ви піддаєтеся на кінець двадцятого століття, коли жити доводиться з кляпом у роті, для нас, ваших старших товаришів, – явище відоме занадто добре, може бути, навіть ще краще, ніж вам. Нас так само, як і вас, неодноразово повністю позбавляли громадянських свобод. Подібні обставини, мабуть, змусили б зніяковіти навіть випробуваних борців. Обмежуся одним прикладом. У 1936 році біля мільйона бельгійців віддали свої голоси нашому руху, тобто партії "Christus-Rех" (рексістам). У парламент, в повній відповідності з демократичною процедурою, при загальному виборчому праві, було обрано тридцять три депутата і сенатора, що виступали під моїми знаменами. Однак ж з 1936 по 1940 рік ми жодного разу не отримали доступу до офіційного радіомовлення! Зрозуміло, там привільно себе почували лише завсідники парламентського балагана. Ось як промивали мізки простакам перед початком Другої світової війни в країнах так званої "демократії", в своїй нетерпимості до інакомислення доходячи до повного дебілізму!

Ми, бачте, побажали тоді замінити продажний, беззаконний і вкрай обтяжливий для наших співвітчизників режим на Державу могутню, чесну, звернену обличчям до народу. З тієї пори нас і стали переслідувати як зачумлених.

Ми, до речі сказати, відмовилися – о найтяжчий із злочинів! – Брати участь у розв'язанні Другої світової війни, "божевільної і безглуздої". І, тим не менш, у вересні 1939-го ця війна була нав'язана народам Європи спільними зусиллями марксистів і світового єврейства, відомих паліїв, які знайшли собі потужну підтримку у найбільших капіталістів-космополітів, що відрізняються вовчою жадібністю. Розпалювання ненависті і терор зробили свою чорну справу.

Нам довелося витримати жахливу світову війну, коли комуністичні орди, сподіваючись на славну поживу, обрушилися на знекровлену у війні 1940-1941 років Європу. Вони, бачте, побажали навернути нас до своєї віри.

Ми хоробро билися: в ці страшні роки не доводилося шкодувати ні життя, ні пролитої крові. Ми зазнали все: і холод, і голод, і незліченні муки на крижаних безкрайніх рівнинах Східного фронту. Кілька мільйонів моїх товаришів по боротьбі загинули смертю хоробрих на полі битви. Багато тисяч інших, після стількох поневірянь, довгі роки перебували в неволі у себе на батьківщині.

Пройдисвіти від "дєрьмократії", яку чомусь продовжують іменувати демократією, люблять розповідати побрехеньки простакам про жорстокості тих часів, прагнучи, ясна річ, звалити всю провину на своїх супротивників! Жорстокості, так, їх творили, але тільки в СРСР, дорогому їх союзнічьку, який, побивши всі рекорди, з 1917 року вправлявся в знищенні своїх же громадян! Причому рахунок тут ішов на десятки мільйонів.

Ну, а англійці, перші їх емігранти, котрі переїхали через Атлантичний океан? Хіба ці свіжоспечені американці не досягли певної спритності у знищенні нещасних індіанців? А їх перебили більше чотирьох мільйонів (з п'яти мільйонів корінних мешканців Америки вижило близько двохсот тисяч). Жахливий геноцид, що знищив цілу расу! Ці ж нові жителі Америки затаврували печаткою рабства не один мільйон чорношкірих невільників. 

У період з 1941 по 1945 роки, як в Європі, так і в Азії, наші «герої» застосовували унікальну тактику ведення війни, що стала надбанням XX століття. Ім'я її – тероризм. Варварські бомбардування Гамбурга, Кельна, Берліна, Дрездена, потім – Хіросіми і Нагасакі знищили сотні тисяч ні в чому не винних мирних жителів.

Після 8 травня 1945 року переможці преспокійно відправили під радянське ярмо сотні мільйонів громадян Східної Європи. В умовах тиранії їм довелося жити більше п'ятдесяти років!

Вони, і тільки вони, винні в тому, що в 1945-1946 роках в концентраційних таборах Франції і Німеччини з голоду померло близько мільйона німецьких військовополонених, в той час як склади ломилися від продовольчих припасів, що не видавалися нужденним цілком свідомо.

Вони, нарешті, сприяли загибелі багатьох мільйонів біженців, мирних жителів Пруссії, Сілезії, Німеччини і Судет, які були знищені в ході "расових чисток", які проводяться з лютістю канібалів! Американці, англійці – і їх російські союзники, зрозуміло, яким сьогодні знову намагаються надати ангельський вид – марно силкуються звинувачувати сербів в "расових чистках". Події, що розгортаються нині в Боснії і Хорватії з математичною точністю відтворюють людиновбивчі досягнення "демократії", я маю на увазі знищення більше чотирьох мільйонів індіанців, а також геноцид, творений на конфіскованих після Другої світової війни у ​​Німеччині землях! Сьогодні ці страшні цифри стали надбанням гласності. На дорогах вигнання знайшли свій кінець близько 2 280 000 німців, що померли з голоду або ж холоднокровно вбиті більшовиками і їх спільниками. Вісімдесят тисяч біженців зникли безслідно. Мільйон виживших депортували в Сибір. Про ці мерзоти нам докладно розповів історик Жак де Лоні у своїй знаменитій книзі "La grande debacle".

Тепер нам зрозуміло, чому в 1992 році американці і англійці – росіяни нині стали такими малесенькими! – відповідали югославським загарбникам тільки сльозами і зітханнями. Те, що робили серби, американці і англійці, укупі зі своїми люб'язними радянськими союзниками, творили (або потурали подібним діям) і раніше, причому в набагато більш значному масштабі! Мерзенні лицеміри, нам давно остогидли ваші крокодилячі сльози. Серби, які очищають в 1992 році цілі області від неугодних їм громадян, – всього лише ваші скромні наслідувачі! Їх вчителі – Сталін, Черчілль і Рузвельт, неперевершені вбивці першої половини двадцятого століття.[/collapse collapsed]

8 серпня 1992 року, у вигнанні.

Джерела:

• Phoenix Info Статьи
• Патріотичні сайти