Критичне видання «Майн Кампф» у Німеччині заохочує українців дослідити історію українського націоналізму

Людство поступово позбувається пережитків старої формації, що несумісні з нової епохою. До них належить офіційна чи неофіційна заборона на наукові дослідження, передусім у сфері історії та гуманітарних наук.

Одним із найбільш ганебних пережитків є негласна заборона на дослідження реальної історії Української цивілізації, українського націоналізму і Другої світової війни. Ця заборона тісно пов’язана з історією німецького національного соціалізму і Третього райху.

А все тому, що у Другій світовій війні німецькі націонал-соціалісти використовували сваргу – прадавній український символ, а Україна в особі українських націоналістів ОУН під проводом Євгена Коновальця та Андрія Мельника була союзником Третього райху.

Для розвалу цього українсько-німецького союзу у 1940 році Москва створила альтернативну націоналістичну організацію ОУН(б) під керівництвом агента НКВД з 1926 року  Ріхарда Яри і формальним проводом Степана Бандери (після 1941 року організацією керував Микола Лебідь). Починаючи з 1941 року ОУН(б) знищила багатьох чільних керівників ОУН (Миколу Сціборського, Омеляна Сеника, Романа Сушка), а у 1943 перехопила керування Українською Повстанською Армією, знищивши багатьох бойових командирів. 

Уся ця історія ретельно приховувалась – не менш ретельно, ніж  історія Другого гетьманату Павла Скоропадського і Голодомору.

З одного боку, Москва боялася організованого українського націоналізму, натомість підтримувана нею «бандерівщина» блокувала творення політичної організації, зводила націоналістичний рух суто до діяльності бойовиків, а відтак штовхала його на самознищення.

З другого боку, таємний інструментарій, задіяний Москвою у другій світовій війні, досі перебуває в активному стані, спецоперація «Проект Бандера» триває. Завдяки їй Москві та її агентурі в Україні вдалося:

– не допустити формування новітньої політичної організації українських націоналістів – і в такий спосіб залишити пасіонарний спалах 2014–2015 років «без голови», тобто без політичного проводу;

– ефективно використати пропагандистський образ «бандерівців-бандитів-правосеків» для глобальної інформаційної війни, зокрема, для залякування населення Європи і РФ та його консолідації навколо Кремля;

– дискредитувати український націоналізм, представивши його агресивним, фанатичним, антиінтелектуальним, нецікавим і нетворчим.

Цьому мимоволі посприяли українські організації, які стоять на позиціях бандерівщини (а це майже всі), – але тільки тому, що нічого іншого просто не знають. А не знають тому, що «інший націоналізм» (небандерівський) активно заглушується масовою пропагандою і представляється як «фашизм», тобто жахливе інфернальне вселенське зло.

Видання в Німеччині двотомника «Hitler, Mein Kampf. Eine kritische Edition» (Гітлер, Майн Кампф. Критичне видання) започатковує розчищення усіх цих авгієвих стаєнь історичної брехні. Ця видатна наукова праця здійснена Інститутом новітньої історії (Мюнхен), що його фінансують федеральний уряд Німеччини та уряди федеральних земель.

Важливий не сам текст книги Адольфа Гітлера, адже її й раніше можна було придбати (книга не була заборонена), а наявність наукового коментаря. Це означає, що німецька держава офіційно зняла табу на цю тему і започаткувала нормальне наукове обговорення, а отже – колективне осмислення історії XX століття. 

Ініційований німецькою владою процес відновлення історичної справедливості розпочався 1 січня 2016 року, адже 31 грудня 2015 року закінчився термін охорони авторських прав, що раніше належали уряду федеральної землі Баварія. Останні 70 років місцева влада категорично відмовлялася санкціонувати перевидання роботи. Однак з 1 січня 2016 року права на книги за законами Німеччини перейшли в публічну власність. Сайт Інституту новітньої історії розглядає це видання як важливий внесок у політичну освіту і політичне виховання.

Освітяни планують використовувати публікацію на уроках та лекціях з історії. Директор Інституту новітньої історії Андреас Віршінґ пояснив появу видання «Mein Kampf» науковою необхідністю. На його думку, книга Гітлера є одним із найважливіших джерел історії націонал-соціалізму. Публікація складається з двох томів і налічує близько 2 тисяч сторінок.

Дослідження правдивої історії німецького національного соціалізму заохочує українців дослідити історію українського націоналізму  – об’єктивно, комплексно, без зайвих емоцій, у контексті світової історії.  

Чому це для нас важливо?

Тому що перед сучасними українцями стоїть історичне завдання заснувати новітню українську державу – замість нинішньої пост-УРСР. А щоб це здійснити, треба знати історію українського державотворення, бути знайомими з високо інтелектуальною культурою українською націоналізму, знати й цінувати наших титанів духу – мислителів і воїнів, героїв і святих.  

Головним блокуючим чинником для розвитку української політичної думки та державотворчої практики є абсолютно спотворене масове уявлення про український націоналізм. Те, що переважна більшість українців вважає націоналізмом, насправді є пропагандистським прикриттям московської спецоперації.  

Перехід України до постіндустріальної формації вимагає вільного поширення інформації, її колективного осмислення, перетворення на знання і застосування. Історична наука дає знання про соціальні закономірності та їх практичну реалізацію у різних умовах. Знання історії допомагає уникати давніших помилок  і правильно застосовувати продуктивні моделі.

Але це ще не все. На нинішній історичній брехні ніколи не створиш постіндустріальну цивілізацію Міжмор’я – Балтійсько-Чорноморську Співдружність.  Хоча б тому, що Москвою здійснені потужні «закладки» взаємної ворожнечі між народами.

Так, поляків і українців розділяє трагедія «Волинської різанини». Це взаємне знищення братніх народів було організоване Москвою за допомогою промосковських «партизанських загонів» і агентури, яка діяла з обох сторін – польської та української.  Істинного винуватця цієї трагедії треба витягнути на світло, тим більше, що Москва далі підтримує цю спецоперацію.

Так само Москва проводить системну політику ширення розбрату між українцями і німцями, адже їхні союзи завжди мали антимосковську спрямованість. Дружні українсько-німецькі зв’язки тривають від Першого гетьманату Богдана Хмельницького і Другого гетьманату Павла Скоропадського до проекту відновлення Української держави у 1941 році. Текст конституції союзної до Третього райху Української держави написав підполковник Микола Сціборський (автор «Націократії» і «Білої книги ОУН про диверсію Яри–Бандера»), головою уряду мав бути сотник Омелян Сеник, а президентом – Андрій Мельник.  

Усе це треба знати. Ми повинні пам’ятати всіх друзів України – всіх, хто нам коли-небудь допомагав: економічно, мілітарно, культурно, морально.  Відновлення історичної справедливості – це вшанування світлої пам’яті наших предків.

Але водночас – це брама у справедливе, здорове, світле майбутнє нової Європи. Його можна побудувати тільки на фундаменті правди.  Будь-яка брехня, яка нині потрапить у цей фундамент, через багато років приведе до руйнівних наслідків.  Правда – це ключова умова існування постіндустріальної формації. Будьмо чесними і справедливими!

Свастичну символіку, вітальний жест, ключові ідеї економічного відродження, євгеніки і расової політики націонал-соціалісти запозичили в США – найуспішнішій країні світу. Гітлер вважав США істинно народною державою і, значною мірою, зразком для Третього Райху. Про це розмовляли футуролог Ігор Каганець і військовий історик генерал-майор Володимир Федько.

Свастика в США – джерело натхнення для Третього Райху

Гітлер, якого ви ще не бачили: 

Співає Зоя Ященко (живе у Москві, народилась у Полтаві).