У США чергова безпрецедентна подія. Двадцять провідних фахівців з національної безпеки у своєму листі просто волають до адміністрації Байдена і вимагають негайно почати давати Україні стільки зброї, щоб Україна могла ні тільки захищатися, а й перемогти у війні.
Лист опубліковано в газеті «The HILL». Хто давно мене читає, знають, що я регулярно посилаюся на цю газету. Хто не знає – це видання спеціально для американського політичного істеблішменту. Видання незалежне, демонструє точки зору обох провідних партій, цю газету читають конгресмени і сенатори, по матеріалах цієї газети можна узнати, які саме теми зараз є важливими для американської політики.
Автори листа – фахівці з національної безпеки. Колишні командувачі військами НАТО, колишній командуючий військами США в Європі, колишні високопосадовці Держдепу, провідні дипломати.
У листі вони просто волають до адміністрації Байдена і вимагають негайно почати давати Україні стільки зброї, щоб Україна могла ні тільки захищатися, а перемогти у війні. Серед авторів прихильники обох партій, які були на високих посадах при різних адміністраціях. Їх всіх об’єднує глибока тривога за долю США і, як вони вказують, що зараз ця доля напряму залежить від ситуації в Україні. Відкинувши чемність, автори фактично звинувачують адміністрацію Байдена у боягузтві і висловлюють нерозуміння і засудження такої політики.
Війна в Україні досягла вирішального моменту, і на карту поставлені життєво важливі інтереси США.
Задовго до того, як Кремль вперше вторгся в Україну у 2014 році, ми, перебуваючи на вищих посадах в уряді США та Збройних силах, стежили за зовнішньою політикою Москви та серйозними небезпеками, які вона становить для Сполучених Штатів та наших союзників. Ми уважно спостерігали за великим наступом Москви з лютого і відповіддю адміністрації Байдена та її союзників і партнерів. Ми підтримуємо тісний контакт з українськими, американськими та європейськими офіційними особами. Двоє з нас щойно повернулися із зустрічей з керівництвом оборони та військових частин України.
Попри те, що адміністрація Байдена успішно згуртувала союзників США та надала значну військову допомогу, зокрема цього місяця, доблесним збройним силам України, їй не вдалося виробити задовільну стратегічну концепцію, яка би дозволила урядам зберегти громадську підтримку участі НАТО в довгостроковій перспективі.
Надаючи допомогу, достатню, щоб створити тупикову ситуацію, але недостатню, щоб повернути російські територіальні здобутки, адміністрація Байдена може ненавмисно вихопити поразку з пащі перемоги. Через надмірну обережність щодо провокування російської ескалації (як звичайної, так і ядерної), ми фактично передаємо ініціативу президенту Росії Володимиру Путіну та зменшуємо тиск на Москву, щоб вона припинила свою агресію та серйозно підійшла до переговорів.
Імперіалістична війна Москви проти народу України — це не тільки моральне знущання, кампанія геноциду, спрямована на те, щоб стерти українську націю з карти — але це і явна загроза безпеці та процвітанню США.
Американські принципи та інтереси вимагають найсильнішої відповіді, достатньої, щоб змусити росіян повернутися до долютневих рубежів і примусити їх нести досить високі витрати, такі, щоб утримати Росію від вторгнення у третій раз. У зв’язку з тим, що російські війська намагаються перегрупуватися на сході та завадити спробам України відвоювати Херсон на півдні, настав час для союзників України зробити все можливе, надавши Україні засоби, необхідні для перемоги. Затягування конфлікту через так звані стратегічні паузи лише дозволить Путіну перегрупуватися, відновитися та завдати ще більшої шкоди самій Україні та за її межами.
Але поки що ні адміністрації, ні європейським союзникам не вдалося зрозуміти, чому це важливо для Сполучених Штатів і Заходу. Це важливо, тому що Путін проводить ревізіоністську зовнішню політику, спрямовану на знищення заснованої на правилах системи безпеки, яка забезпечувала американську та глобальну стабільність і сприяла процвітанню після закінчення Другої світової війни. Агресивні плани Путіна не закінчуються на Україні. Як неодноразово заявляли російські офіційні особи, якщо Росія переможе в Україні, наші балтійські союзники по НАТО опиняться під загрозою, як і інші союзники, які проживають по сусідству.
Розважлива політика сьогодні визначає завтрашній ризик і шукає правильне місце та час для боротьби з цим ризиком. Для США та НАТО цей час настав — і це місце — Україна, велика країна, населення якої розуміє, що його вибір — або перемогти Путіна, або втратити незалежність і навіть своє існування як окремої, орієнтованої на Захід нації.
Маючи необхідну зброю та економічну допомогу, Україна може перемогти Росію.
Якщо це вдасться, нашим солдатам з меншою ймовірністю доведеться ризикувати життям, захищаючи від російської загрози союзників США, з якими ми маємо договори.
Як виглядає поразка Путіна? Виживання України як безпечної, незалежної та економічно життєздатної країни. Це означає Україну з обороноздатними кордонами, які включають Одесу та значну частину узбережжя Чорного моря, а також сильну, добре озброєну армію та реальне припинення бойових дій. В ідеалі це має включати повернення під контроль України всіх територій, захоплених після 24 лютого, і, зрештою, земель, вкрадених у 2014 році, включно з Кримом. Такий мир можливий лише тоді, коли Путін зрозуміє, що зазнав серйозної поразки й більше не може досягати силою своїх цілей домінування над Україною чи будь-якою іншою нацією.
Для України (і Сполучених Штатів) було б поразкою, якби Захід, поспішаючи припинити бойові дії, спонукав Україну поступитися територією в обмін на припинення вогню. Це буде повторення ситуації після агресії Москви проти Грузії у 2008 році, коли Захід наполягає на припиненні вогню, яке фактично ратифікує минулу агресію Кремля і фактично не змушує його припинити стріляти чи захоплювати додаткові території. (Понад 10 000 українців загинуло після припинення вогню за Мінськими угодами, які Росія десятки й навіть сотні разів порушувала щодня.) Припинення вогню не припинило б агресію Росії чи окупацію нею української землі; це просто дало б Москві паузу, щоб консолідувати свої здобутки, а потім відновити наступ.
Більш того, згідно з останніми опитуваннями переважна більшість українців виступають проти будь-яких територіальних поступок в обмін на припинення вогню з Москвою.
Такий план також прирік би мільйони українців жити під режимом, який скоїв численні воєнні злочини, чиї високопосадовці та ЗМІ закликали до деукраїнізації України, яка вже піддається примусовій русифікації, зокрема незаконна та примусова депортація майже 400 тисяч українських дітей до Росії на усиновлення. Ці заходи спонукали все більше вчених описувати російську політику як геноцид.
Зараз план Москви полягає в тому, щоб отримати якомога більше перемог на полі бою; проведення фіктивних референдумів на новоокупованих українських територіях як прелюдія до їх анексії; підірвати єдність Заходу у підтримці України шляхом припинення постачання газу взимку; блокувати українські порти, щоб викликати дестабілізуючий дефіцит продовольства на Глобальному Півдні, щоб таким чином завдати удару Заходу. Для всіх цих цілей Москві потрібен час. Це означає, що Сполучені Штати та їхні союзники повинні продовжувати тиск на Москву.
Адміністрація Байдена повинна діяти швидше та стратегічніше, задовольняючи запити України щодо систем озброєння. І коли вона вирішує надіслати більш досконалу зброю, наприклад артилерію HIMARS, вона повинна надсилати її у більшій кількості, щоб максимізувати її вплив на полі бою.
Україні потрібні далекобійні вогневі засоби, щоб перешкодити російському наступу, зокрема шляхом знищення російських запасів харчування, палива та боєприпасів. Це означає, що США мають надіслати боєприпаси ATACMS для комплексів HIMARS із радіусом дії 300 км, необхідним для ураження російських військових цілей будь-де в Україні, зокрема в окупованому Криму. Ще Україна потребує постійного поповнення боєприпасів та запчастин для артилерійських платформ, що постачаються з різних країн, і деякі з яких не є взаємозамінними. Ці системи постійно використовуються, що робить технічне обслуговування та постачання запасних частин критично важливим. Те, як і де виконуються ці завдання, а також логістична інфраструктура для швидкого повернення обладнання туди, де воно може бути найбільш корисним, також може мати величезне значення.
Окрім цього, Україні потрібна більша протиповітряна оборона малої та середньої дальності для протидії російським авіаційним та ракетним атакам. Дедалі більшою проблемою є необхідність розгорнути адекватні контрзаходи, щоб перешкодити зростанню поширеності дронів російського виробництва та нових, які Росія намагається закупити в Ірану.
Адміністрація поки що не бажала вживати таких рішучих кроків через страх спровокувати Росію або, як нещодавно сказав радник з національної безпеки Джейк Салліван на форумі з безпеки в Аспені, «щоб уникнути Третьої світової війни». Путін та інші високопоставлені російські чиновники неодноразово нагадували Заходу про небезпеку ядерної війни напередодні та після нападу Москви 24 лютого. Але США також є ядерною державою, і було б стратегічною помилкою припускати, що ядерне стримування більше не працює. Ядерне стримування все ще працює.
Путіну вигідно погрожувати ядерною війною, але не ініціювати її. І ми бачили, як Кремль робив ядерні погрози, які виявилися порожніми — наприклад, у зв’язку зі вступом Фінляндії та Швеції в НАТО. Якщо ми дозволимо Путіну залякати нас, щоб ми не надали зброю, яка потрібна Україні, щоб зупинити російський ревізіонізм, то що станеться, коли він помахає ядерною паличкою над країнами Балтії? І чому адміністрація припускає, що Путін не наважиться зробити це з Естонією чи Польщею, якщо ця його тактика спрацює в Україні?
Ставки зрозумілі нам, нашим союзникам і Україні. Ми не повинні обманювати самі себе. Ми можемо думати, що кожного дня, коли ми зволікаємо з наданням Україні необхідної для перемоги зброї, ми уникаємо конфронтації з Кремлем. Навпаки, ми лише збільшуємо ймовірність того, що зіткнемося з цією небезпекою з менш сприятливими умовами. Розумний і розсудливий крок — зупинити агресивні плани Путіна в Україні, і зробити це зараз, коли це матиме значення.
Генерал у відставці Філіп Брідлав, 17-й Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі, професор школи Сема Нанна Технологічного інституту Джорджії
Дебра Кейган, колишня посадова особа Державного департаменту та Міністерства оборони; співробітник з питань енергетики, Transatlantic Leadership Network
Генерал у відставці Веслі К. Кларк, 12-й Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі; старший науковий співробітник, UCLA Burkle Center
Посол Паула Дж. Добрянскі, колишній заступник державного секретаря з глобальних справ
Посол Ерік Едельман, колишній посол у Фінляндії та Туреччині; колишній заступник міністра оборони з питань політики
Д-р Евелін Фаркас, колишній заступник помічника міністра оборони у справах Росії, України та Євразії; виконавчий директор Інституту Маккейна
Посол Деніел Фрід, колишній помічник державного секретаря у справах Європи; почесний співробітник дослідного центру ім. сім’ї Вайзер, Атлантична рада
Посол Джон Гербст, колишній Посол в Україні та Узбекистані; старший директор Євразійського центру Атлантичної ради
Генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес, колишній командувач армії США в Європі
Посол Джон Корнблюм, колишній посол у Німеччині
Девід Крамер, колишній помічник держсекретаря з питань демократії, прав людини та праці
Ян Лодал, колишній головний заступник міністра оборони з питань політики; почесний співробітник Центру стратегії та безпеки ім. Скоукрофта Атлантичної ради
Роберт МакКоннелл, колишній помічник генерального прокурора; співзасновник Фундації США-Україна
Посол Стівен Сестанович, колишній посол з особливих доручень у колишньому Радянському Союзі; старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин; професор Колумбійського університету
Джон Сіфер, колишній офіцер і начальник відділу таємної служби ЦРУ; іноземний старший науковий співробітник Євразійського центру Атлантичної ради
Посол Вільям Тейлор, колишній посол в Україні
Посол Александр Вершбоу, колишній заступник генерального секретаря НАТО; колишній помічник міністра оборони; колишній посол в Росії і НАТО
Посол Курт Волкер, колишній посол при НАТО; колишній спецпредставник з питань України на переговорах; почесний співробітник Центру аналізу європейської політики
Посол Марі Йованович, колишній посол в Україні
Ну що ж, ми бачимо, що американські фахівці з національної безпеки вже просто волають до адміністрації Байдена, щоб вона нарешті почала по-справжньому допомагати Україні отримати перемогу, а не робити маленькі подачки з розрахунком, щоб Україна просто не програла. При тому, вони звертаються через відкритий лист, через громадськість. Враховуючи їх високе положення, це свідчить про те, що в коридорах влади вони не змогли достукатися до адміністрації Байдена і вимушені все це виносити на загал. З надією, хоч так вплинути на ситуацію.
І знову я маю цитувати сам себе. Ось посилання на мій відеоролик від 9 квітня. Я вже тоді сказав, що Баден політик, а не державний діяч, тому він думає про майбутні вибори. І тому він буде до осені гальмувати допомогу Україні. Тобто допомога буде йти така, щоб Україна не програла, але недостатня, щоб отримати перемогу. І тільки восени піде справжня допомога – така, щоб у жовтні Україна здобула яскраву перемогу на полі бою. Це ще не буде перемога у війні, але це буде така яскрава подія, що вона стане провідною новиною, і кожне ЗМІ буде казати, що перемогу допомогли отримати американська зброя і особисто Президент Байден, який дав цю зброю Україні. А 8 листопада в США вибори в Палату Представників і в Сенат, куди Байдену вкрай необхідно провести своїх людей. Бо інакше до влади прийдуть республіканці, які зможуть організувати йому імпічмент. І якщо американське суспільство з такою високою симпатією ставиться до боротьби України за свободу, то чому б байденівським політтехнологам не зіграти на цих почуттях і здобути електоральні голоси на хвилі радості за успіхи України.
Ну що ж, час, що минув з квітня місяця, показав, що все йде так, як я й прогнозував. Байден настільки відверто гальмує справжню допомогу Україні, що про це висловлюється все більше політиків.
Але є й гарна новина. Починається вересень. Місяць, коли за тим моїм квітневим прогнозом до України нарешті має піти так потрібна наступальна зброя, щоб наприкінці вересня – початку жовтня Україна продемонструвала яскраву перемогу на театрі воєнних дій.
Тобто ще раз повторюся: зараз нарешті до України піде зброя. При тому політтехнологи Байдена зможуть сказати, що адміністрація відгукнулася на лист поважних фахівців з національної безпеки. Хоча насправді це все так і було задумано вже давно. Мене тільки одне дивує: якщо я з Києва бачив це все вже на початку весни, то невже цього не бачили з Вашингтону поважні фахівці.
Наші інтереси:
Адміністрація Байдена допомагає Україні тільки для своєї піар-кампанії підготовки до виборів до Сенату та Палати Представників 2022. В американському суспільстві високий рівень симпатії до України, тому байденівські політтехнологи просто на цьому заробляють електоральні голоси. Натомість американські державні діячі з обох партій розуміють важливість перемоги України для благополуччя США і тому волають про необхідність негайної і всеосяжної допомоги Україні.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Лист 20-ти: США повинні озброїти Україну зараз, поки не пізно – «The HILL»
Категорія:
Світ:
Спецтема:
У США чергова безпрецедентна подія. Двадцять провідних фахівців з національної безпеки у своєму листі просто волають до адміністрації Байдена і вимагають негайно почати давати Україні стільки зброї, щоб Україна могла ні тільки захищатися, а й перемогти у війні.
20220725himars.jpg
Лист опубліковано в газеті «The HILL». Хто давно мене читає, знають, що я регулярно посилаюся на цю газету. Хто не знає – це видання спеціально для американського політичного істеблішменту. Видання незалежне, демонструє точки зору обох провідних партій, цю газету читають конгресмени і сенатори, по матеріалах цієї газети можна узнати, які саме теми зараз є важливими для американської політики.
Автори листа – фахівці з національної безпеки. Колишні командувачі військами НАТО, колишній командуючий військами США в Європі, колишні високопосадовці Держдепу, провідні дипломати.
У листі вони просто волають до адміністрації Байдена і вимагають негайно почати давати Україні стільки зброї, щоб Україна могла ні тільки захищатися, а перемогти у війні. Серед авторів прихильники обох партій, які були на високих посадах при різних адміністраціях. Їх всіх об’єднує глибока тривога за долю США і, як вони вказують, що зараз ця доля напряму залежить від ситуації в Україні. Відкинувши чемність, автори фактично звинувачують адміністрацію Байдена у боягузтві і висловлюють нерозуміння і засудження такої політики.
Ось текст цього листа, а після нього я дам свій коментар (посилання на першоджерело):
Війна в Україні досягла вирішального моменту, і на карту поставлені життєво важливі інтереси США.
Задовго до того, як Кремль вперше вторгся в Україну у 2014 році, ми, перебуваючи на вищих посадах в уряді США та Збройних силах, стежили за зовнішньою політикою Москви та серйозними небезпеками, які вона становить для Сполучених Штатів та наших союзників. Ми уважно спостерігали за великим наступом Москви з лютого і відповіддю адміністрації Байдена та її союзників і партнерів. Ми підтримуємо тісний контакт з українськими, американськими та європейськими офіційними особами. Двоє з нас щойно повернулися із зустрічей з керівництвом оборони та військових частин України.
Попри те, що адміністрація Байдена успішно згуртувала союзників США та надала значну військову допомогу, зокрема цього місяця, доблесним збройним силам України, їй не вдалося виробити задовільну стратегічну концепцію, яка би дозволила урядам зберегти громадську підтримку участі НАТО в довгостроковій перспективі.
Надаючи допомогу, достатню, щоб створити тупикову ситуацію, але недостатню, щоб повернути російські територіальні здобутки, адміністрація Байдена може ненавмисно вихопити поразку з пащі перемоги. Через надмірну обережність щодо провокування російської ескалації (як звичайної, так і ядерної), ми фактично передаємо ініціативу президенту Росії Володимиру Путіну та зменшуємо тиск на Москву, щоб вона припинила свою агресію та серйозно підійшла до переговорів.
Імперіалістична війна Москви проти народу України — це не тільки моральне знущання, кампанія геноциду, спрямована на те, щоб стерти українську націю з карти — але це і явна загроза безпеці та процвітанню США.
Американські принципи та інтереси вимагають найсильнішої відповіді, достатньої, щоб змусити росіян повернутися до долютневих рубежів і примусити їх нести досить високі витрати, такі, щоб утримати Росію від вторгнення у третій раз. У зв’язку з тим, що російські війська намагаються перегрупуватися на сході та завадити спробам України відвоювати Херсон на півдні, настав час для союзників України зробити все можливе, надавши Україні засоби, необхідні для перемоги. Затягування конфлікту через так звані стратегічні паузи лише дозволить Путіну перегрупуватися, відновитися та завдати ще більшої шкоди самій Україні та за її межами.
Але поки що ні адміністрації, ні європейським союзникам не вдалося зрозуміти, чому це важливо для Сполучених Штатів і Заходу. Це важливо, тому що Путін проводить ревізіоністську зовнішню політику, спрямовану на знищення заснованої на правилах системи безпеки, яка забезпечувала американську та глобальну стабільність і сприяла процвітанню після закінчення Другої світової війни. Агресивні плани Путіна не закінчуються на Україні. Як неодноразово заявляли російські офіційні особи, якщо Росія переможе в Україні, наші балтійські союзники по НАТО опиняться під загрозою, як і інші союзники, які проживають по сусідству.
Розважлива політика сьогодні визначає завтрашній ризик і шукає правильне місце та час для боротьби з цим ризиком. Для США та НАТО цей час настав — і це місце — Україна, велика країна, населення якої розуміє, що його вибір — або перемогти Путіна, або втратити незалежність і навіть своє існування як окремої, орієнтованої на Захід нації.
Маючи необхідну зброю та економічну допомогу, Україна може перемогти Росію.
Якщо це вдасться, нашим солдатам з меншою ймовірністю доведеться ризикувати життям, захищаючи від російської загрози союзників США, з якими ми маємо договори.
Як виглядає поразка Путіна? Виживання України як безпечної, незалежної та економічно життєздатної країни. Це означає Україну з обороноздатними кордонами, які включають Одесу та значну частину узбережжя Чорного моря, а також сильну, добре озброєну армію та реальне припинення бойових дій. В ідеалі це має включати повернення під контроль України всіх територій, захоплених після 24 лютого, і, зрештою, земель, вкрадених у 2014 році, включно з Кримом. Такий мир можливий лише тоді, коли Путін зрозуміє, що зазнав серйозної поразки й більше не може досягати силою своїх цілей домінування над Україною чи будь-якою іншою нацією.
Для України (і Сполучених Штатів) було б поразкою, якби Захід, поспішаючи припинити бойові дії, спонукав Україну поступитися територією в обмін на припинення вогню. Це буде повторення ситуації після агресії Москви проти Грузії у 2008 році, коли Захід наполягає на припиненні вогню, яке фактично ратифікує минулу агресію Кремля і фактично не змушує його припинити стріляти чи захоплювати додаткові території. (Понад 10 000 українців загинуло після припинення вогню за Мінськими угодами, які Росія десятки й навіть сотні разів порушувала щодня.) Припинення вогню не припинило б агресію Росії чи окупацію нею української землі; це просто дало б Москві паузу, щоб консолідувати свої здобутки, а потім відновити наступ.
Більш того, згідно з останніми опитуваннями переважна більшість українців виступають проти будь-яких територіальних поступок в обмін на припинення вогню з Москвою.
Такий план також прирік би мільйони українців жити під режимом, який скоїв численні воєнні злочини, чиї високопосадовці та ЗМІ закликали до деукраїнізації України, яка вже піддається примусовій русифікації, зокрема незаконна та примусова депортація майже 400 тисяч українських дітей до Росії на усиновлення. Ці заходи спонукали все більше вчених описувати російську політику як геноцид.
Зараз план Москви полягає в тому, щоб отримати якомога більше перемог на полі бою; проведення фіктивних референдумів на новоокупованих українських територіях як прелюдія до їх анексії; підірвати єдність Заходу у підтримці України шляхом припинення постачання газу взимку; блокувати українські порти, щоб викликати дестабілізуючий дефіцит продовольства на Глобальному Півдні, щоб таким чином завдати удару Заходу. Для всіх цих цілей Москві потрібен час. Це означає, що Сполучені Штати та їхні союзники повинні продовжувати тиск на Москву.
Адміністрація Байдена повинна діяти швидше та стратегічніше, задовольняючи запити України щодо систем озброєння. І коли вона вирішує надіслати більш досконалу зброю, наприклад артилерію HIMARS, вона повинна надсилати її у більшій кількості, щоб максимізувати її вплив на полі бою.
Україні потрібні далекобійні вогневі засоби, щоб перешкодити російському наступу, зокрема шляхом знищення російських запасів харчування, палива та боєприпасів. Це означає, що США мають надіслати боєприпаси ATACMS для комплексів HIMARS із радіусом дії 300 км, необхідним для ураження російських військових цілей будь-де в Україні, зокрема в окупованому Криму. Ще Україна потребує постійного поповнення боєприпасів та запчастин для артилерійських платформ, що постачаються з різних країн, і деякі з яких не є взаємозамінними. Ці системи постійно використовуються, що робить технічне обслуговування та постачання запасних частин критично важливим. Те, як і де виконуються ці завдання, а також логістична інфраструктура для швидкого повернення обладнання туди, де воно може бути найбільш корисним, також може мати величезне значення.
Окрім цього, Україні потрібна більша протиповітряна оборона малої та середньої дальності для протидії російським авіаційним та ракетним атакам. Дедалі більшою проблемою є необхідність розгорнути адекватні контрзаходи, щоб перешкодити зростанню поширеності дронів російського виробництва та нових, які Росія намагається закупити в Ірану.
Адміністрація поки що не бажала вживати таких рішучих кроків через страх спровокувати Росію або, як нещодавно сказав радник з національної безпеки Джейк Салліван на форумі з безпеки в Аспені, «щоб уникнути Третьої світової війни». Путін та інші високопоставлені російські чиновники неодноразово нагадували Заходу про небезпеку ядерної війни напередодні та після нападу Москви 24 лютого. Але США також є ядерною державою, і було б стратегічною помилкою припускати, що ядерне стримування більше не працює. Ядерне стримування все ще працює.
Путіну вигідно погрожувати ядерною війною, але не ініціювати її. І ми бачили, як Кремль робив ядерні погрози, які виявилися порожніми — наприклад, у зв’язку зі вступом Фінляндії та Швеції в НАТО. Якщо ми дозволимо Путіну залякати нас, щоб ми не надали зброю, яка потрібна Україні, щоб зупинити російський ревізіонізм, то що станеться, коли він помахає ядерною паличкою над країнами Балтії? І чому адміністрація припускає, що Путін не наважиться зробити це з Естонією чи Польщею, якщо ця його тактика спрацює в Україні?
Ставки зрозумілі нам, нашим союзникам і Україні. Ми не повинні обманювати самі себе. Ми можемо думати, що кожного дня, коли ми зволікаємо з наданням Україні необхідної для перемоги зброї, ми уникаємо конфронтації з Кремлем. Навпаки, ми лише збільшуємо ймовірність того, що зіткнемося з цією небезпекою з менш сприятливими умовами. Розумний і розсудливий крок — зупинити агресивні плани Путіна в Україні, і зробити це зараз, коли це матиме значення.
Ну що ж, ми бачимо, що американські фахівці з національної безпеки вже просто волають до адміністрації Байдена, щоб вона нарешті почала по-справжньому допомагати Україні отримати перемогу, а не робити маленькі подачки з розрахунком, щоб Україна просто не програла. При тому, вони звертаються через відкритий лист, через громадськість. Враховуючи їх високе положення, це свідчить про те, що в коридорах влади вони не змогли достукатися до адміністрації Байдена і вимушені все це виносити на загал. З надією, хоч так вплинути на ситуацію.
І знову я маю цитувати сам себе. Ось посилання на мій відеоролик від 9 квітня. Я вже тоді сказав, що Баден політик, а не державний діяч, тому він думає про майбутні вибори. І тому він буде до осені гальмувати допомогу Україні. Тобто допомога буде йти така, щоб Україна не програла, але недостатня, щоб отримати перемогу. І тільки восени піде справжня допомога – така, щоб у жовтні Україна здобула яскраву перемогу на полі бою. Це ще не буде перемога у війні, але це буде така яскрава подія, що вона стане провідною новиною, і кожне ЗМІ буде казати, що перемогу допомогли отримати американська зброя і особисто Президент Байден, який дав цю зброю Україні. А 8 листопада в США вибори в Палату Представників і в Сенат, куди Байдену вкрай необхідно провести своїх людей. Бо інакше до влади прийдуть республіканці, які зможуть організувати йому імпічмент. І якщо американське суспільство з такою високою симпатією ставиться до боротьби України за свободу, то чому б байденівським політтехнологам не зіграти на цих почуттях і здобути електоральні голоси на хвилі радості за успіхи України.
Ну що ж, час, що минув з квітня місяця, показав, що все йде так, як я й прогнозував. Байден настільки відверто гальмує справжню допомогу Україні, що про це висловлюється все більше політиків.
Але є й гарна новина. Починається вересень. Місяць, коли за тим моїм квітневим прогнозом до України нарешті має піти так потрібна наступальна зброя, щоб наприкінці вересня – початку жовтня Україна продемонструвала яскраву перемогу на театрі воєнних дій.
Тобто ще раз повторюся: зараз нарешті до України піде зброя. При тому політтехнологи Байдена зможуть сказати, що адміністрація відгукнулася на лист поважних фахівців з національної безпеки. Хоча насправді це все так і було задумано вже давно. Мене тільки одне дивує: якщо я з Києва бачив це все вже на початку весни, то невже цього не бачили з Вашингтону поважні фахівці.
Адміністрація Байдена допомагає Україні тільки для своєї піар-кампанії підготовки до виборів до Сенату та Палати Представників 2022. В американському суспільстві високий рівень симпатії до України, тому байденівські політтехнологи просто на цьому заробляють електоральні голоси. Натомість американські державні діячі з обох партій розуміють важливість перемоги України для благополуччя США і тому волають про необхідність негайної і всеосяжної допомоги Україні.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков