Людина – це линва, напнута над прірвою: так казав Заратустра (+аудіо)

Аудіоверсія: Людина – це линва, напнута над прірвою: так казав Заратустра

Згідно з філософією динамізму, втілена божественна сутність (гомо сапієнс) має п’ять рівнів розвитку: гомо сімплекс (гобіт), гомо люденс (людина, гравець), арій (реалізована людина, надлюдина), ельф (універсальна людина, либідь, ганса), боголюдина (спас, хрестос). Про це у статті: «Раси Міжмор’я: основи ідентифікації для творення нового світу по-ельфійськи». Тож людина – це перехідний етап від гобіта до арія, тобто реалізованої людини. Цікаво, що цієї ж думки дотримувався славетний німецький філософ Фрідріх Ніцше. Для нього людина – це «те, що треба здолати», відтак «загибель людини» означає «народження надлюдини», тобто перетворення людини на надлюдину (реалізовану людину).  

Про це він пише у славетному творі «Так казав Заратустра» (1885). Попри те, що в цій книзі багато туманного і суперечливого, ідея Ніцше про людину як канатоходця над прірвою заслуговує найпильнішої уваги:

«Коли Заратустра прийшов до сусіднього міста, що лежало під лісом, то побачив на базарі багато людей – їм обіцяли показати канатохідця. І Заратустра промовив так до людей:

– Я скажу вам, хто така надлюдина. Людина – це те, що треба здолати. Що ви зробили, аби її здолати?

Дивився Заратустра на людей і дивувавсь. А тоді так він сказав:

– Людина – це линва, напнута між звіром і надлюдиною, линва над прірвою.

Небезпечно ступати на линву, небезпечно йти по ній, небезпечно озиратися, небезпечно від страху здригнутися і зупинитись.

Велич людини в тому, що вона – міст, а не мета, і любити в людині можна лиш те, що вона – перехід і загибель.

Я люблю тих, котрі не вміють жити інакше, аніж приречені на загибель, – бо вони ступають по линві.

Я люблю того, хто живе задля пізнання і хто хоче пізнати, щоб жила колись надлюдина. Бо так той хоче своєї загибелі.

Я люблю того, хто працює і винаходить, щоб збудувати дім надлюдині й підготувати для неї землю, тварин і рослини, – бо так він хоче своєї загибелі.

Я люблю того, хто любить свою доброчесність, бо доброчесність – це воля до загибелі і стріла, що прагне до іншого берега.

Я люблю того, хто поперед своїх вчинків розкидає золоті слова і робить завжди більше, ніж обіцяє,– бо він хоче своєї загибелі.

Я люблю того, хто вільний духом і вільний серцем.

Я люблю всіх, що, мов важкі краплини, падають поодинці з темної хмари, навислої над людиною, – вони провіщають блискавку й гинуть як передвісники.

Дивіться, я передвісник блискавки і важка краплина із хмари, але ім’я тої блискавки – надлюдина.

По цих словах Заратустра знов подививсь на людей і замовк. «Стоять собі, – сказав він до серця свого, – сміються собі. Ні, не розуміють вони мене, слова мої не для їхніх вух».

Якщо використовувати точні терміни, то Заратустра був не серед людей, а серед гобітів (гомо сімплекс). На це вказує й назва їхнього міста – Ряба Корова. Єдиною людиною в цьому місті був канатоходець.  

Гобіти нічогісінько не зрозуміли з проповіді Заратустри про надлюдину. Щоб зрозуміти ідею надлюдини, треба стати людиною, тобто тим, хто

• вийшов із зони комфорту і обрав шлях ризику,
• відірвався від рутини і обрав Гру,
• вийшов з групи 95% («бути як усі») і перейшов до групи 5%  самостійно мислячих.  

І це природно, адже для розуміння «третього поверху» (свідомість надлюдини) треба перебувати на «другому поверсі» (свідомість людини). Натомість для «першого поверху» (свідомість гобіта) надлюдини не існує і не може існувати в принципі.   

Надлюдина – це той, хто пройшов по линві над прірвою і увійшов у безпечний простір подій – Простір волі.

Надлюдина – це той, хто спроможний сприймати інформацію про боголюдину.

Надлюдина – це той, хто бажає піднестися на «четвертий поверх» самосвідомості і стати ельфом (реалізованою людиною).

У книзі «Так казав Заратустра» можна знайти багато інших думок, корисних для розуміння суті людини і надлюдини. Наприклад, ось про тих, які зневажають земне життя:

«... з мого власного праху та полум'я прийшов він, цей привид. Воістину, не з того світу прийшов він до мене!

Що ж сталося, брати мої? Я переборов себе, стражденного, відніс власний прах на гору, яскравіше полум’я знайшов у собі. І погляньте! Тоді відсахнувся привид від мене!

Вірити в такі привиди тепер було б для мене, того, хто одужав, стражданням і мукою – тепер це було б для мене стражданням і приниженням. Так я кажу тим, хто вірить у потойбічний світ.

Страждання і неспроможність – ось що сотворило всі «потойбічні світи». Втома, що хоче одним стрибком, стрибком смерті досягти кінця, злиденна втома невідання, що навіть не хоче вже нічого хотіти.

Скажіть мені, брати мої, чи не найпереконливіше доведені найдивовижніші речі?

Так, це Я і суперечність та складність цього Я промовляють якнайщиріше про своє буття – це творче, вимогливе, поцінувальне Я, що є мірою і цінністю речей.

І це якнайщиріше буття, це Я промовляє про тіло і прагне тіла, навіть як творить натхненно, і мріє, і б’ється потрощеними крильми.

Все щиріше навчається воно промовляти, це Я – і що більше навчається, то більше знаходить слів і шаноби для тіла й землі.

Нових гордощів навчило мене моє Я, їх я навчаю людей: не ховати більше голови у пісок небесних речей, а нести її вільно, земну голову, що творить суть землі!

Нової волі я навчаю людей – воліти цього шляху і хвалити його, і не збочувати вже із нього, як то роблять хворі та умирущі!

Хворі та умирущі, ті, що зневажали тіло і землю й винайшли небо та спасенні краплі крові!

Своєї убогості прагли вони уникнути, а зірки були їм надто далеко. Тоді зітхали вони: «О, якби ж існували-таки путі небесні, щоб прослизнути в інше буття і щастя!» І тоді придумали вони свої хитрощі і кривавий напій!

Поблажливий Заратустра до хворих. Воістину, не гнівається він на їхні втіхи всілякі і на їхню невдячність. Хай же вони одужають і стануть тими, що все переборюють, хай створять собі досконаліше тіло!

Воістину, не в потойбічні світи і не в спасенні краплі крові, а в плоть найбільше вони вірують, і їхня власна плоть – річ для них безсумнівна.

Але плоть для них – річ хвороблива, і вони залюбки вилізли б із шкури. Тим-то вони прислухаються до проповідників смерті й самі проповідують потойбічні світи.

Краще слухайтесь, брати мої, голосу здорової плоті – цей голос щиріший і чистіший.

Щиріше й чистіше промовляє здорова плоть, довершена й вільно випростана: вона промовляє про суть землі.

Так сказав Заратустра» (Про тих, хто вірить у потойбічний світ).

Таких прикладів у книзі багато, тож є що почитати: безліч думок, образів, символів, асоціацій, мотивацій до самовдосконалення.

Радіймо!

Friedrich Nietzsche (Фрідріх Ніцше) while an artilleryman in the Prussian Army, circa 1868.

Danheim - Grima