Однією великою країною править маленький князь Світлан. Хоча у нього є ім'я, усі громадяни і піддані тієї країни називають його Маленький Князь. Зійшовши на престол зовсім дитиною, управляти на основі досвіду він ще не уміє, тому правильніше сказати, що він тільки вчиться управляти. Але вчиться Маленький Князь наполегливо і допитливо.

        Якось до нього приходить радник Свин і нагадує, що пора сплачувати позику. Тож Маленький Князь вирішує вивчити, що таке позика і чому потрібно її сплатити. Виявляється, що його країна вже давно живе в боргах. Попередні князі позичали гроші у банку Три Товстуни. Хоча цей банк називається Три Товстуни, володіють і управляють ним насправді чотири товстуни, але четвертий не хоче, щоб люди знали про його причетність до цього банку. Тому, приховуючи існування четвертого товстуна, вони називають себе Три Товстуни. Позичаючи у товстунів певну суму грошей, країна зобов'язується через певний час віддати більшу кількість грошей. Тільки на таких умовах Три Товстуни згодні надавати позики.

- Але ж це дурість погоджуватись на їх умови! - здивовано кричить своєму радникові Маленький Князь.

- Але усі попередники так робили... - відповідає збентежений радник.

- Ось поміркуємо. Ми беремо у них мільярд грошей, а вже через рік маємо повернути один мільярд і сто мільйонів. Тобто через рік у нас стане менше грошей. Якщо так триватиме далі, то через деякий час у нас не залишиться грошей зовсім, - пояснює князь.

- Але ж ми можемо за цей час заробити гроші. Ми можемо заробити більше, ніж сто мільйонів. Тож, таким чином, ми сплатимо їм сто мільйонів за користування позикою, ще нам дещиця залишиться, - наполягає на своєму радник.

- Звісно, наша скарбниця може поповнитись за цей час через продаж зерна або охорону іноземних караванів, котрим ми дозволяємо проходити через нашу велику, осяяну Сонцем країну. Але для чого нам віддавати частину нашого прибутку товстунам, якщо можемо скористатись ним для власних потреб?

- Частину прибутку ми віддаємо за те, що користуємось їх грошима, - пояснює Свин.

- Правильно кажеш: їх грошима. Тож поки ми користуємось їх грошима, вони багатшають і ще дужче товстішають, а ми біднішаємо. Віднині я, князь усієї великої країни, велю запровадити власні гроші і користуватись тільки ними на усіх підвладних мені землях і водах.

- Але ж наша країна уже багато років позичає гроші у товстунів і справно сплачує борги. Якщо ми відмовимось користуватись їх грошима, то товстуни можуть образитись і почнуть війну, - зауважує досвідчений і обережний радник.

- Зрозумій, - мовить маленький князь, - користуватись їх грошима на їх умовах - це і є війна, в результаті котрої вони нас грабують, впевнено мовить Світлан.

- Слушно, - погоджується старий радник, нарешті зрозумівши усю приховану суть становища, в якому перебуває велика країна.

- Тож іди і збирай людей на майдані, а я вийду до них і оголошу свій наказ про запровадження власних грошей. І хай передадуть іншим майданам і майданчикам нашої великої країни, що віднині усі мешканці користуються тільки тими грішми, котрі я наказав. Але хай будуть пильні, бо товстуни можуть змінити спосіб, у який вони ведуть проти нас війну, тож нам треба готуватись...

І князь покликав головного писаря, щоб той підготував відповідний наказ, а радник пішов скликати людей, щоб оголосити їм радісну звістку.