Маніпуляції і подвійні стандарти в сучасній боротьбі з шовінізмом та гра на користь Путіна

Очевидно, що напади чи цькування будь-кого через належність до іншого етносу чи групи є демонстрацією власної неповноцінності агресора і безумовно заслуговують на справедливу відповідальність. Однак, іншою новою проблемою є те, що тему попередження міжетнічної ворожнечі і захисту етнічних спільнот застосовують вибірково і маніпулятивно. Зокрема, так діють провідні громадські організації США та Європи, які боротьбу з шовінізмом визначають однією із своїх цілей: Американська Anti-defamation league та Європейський Єврейський фонд очолюваний російським олігархом В’ячеславом Кантором. Насправді ж, свідомо чи ні, ці організації сприяють шовінізму, передовсім супроти українців та поляків.

Антинаклепницька ліга (ADL) є однією з найбільших єврейських організацій в Сполучених Штатах із 107-річною історією діяльності. Її річний бюджет становить 75 мільйонів доларів, кількість працівників – 485. Фінансується переважно представниками американської фінансової еліти. Очевидно, що для такої організації зовсім не складно найняти професійних соціологів для проведення будь-якого дослідження. Втім, останнє і найбільш поширене дослідження ADL щодо антисемітизму, цитоване багатьма європейськими ЗМІ, виявилося і найбільш непрофесійним. Зокрема, щодо України і Польщі.

Дослідження Global 100 проводилося по всьому світу з метою визначити суспільства з найвищим рівнем антисемітизму. Загалом, дослідження за 2019 рік стверджує, що принаймні 1 мільярд 90 мільйонів людей у світі “поділяють антисемітські настрої” (harbor anti-semitic attitudes). В Україні ж таких майже 17 мільйонів, або 46% громадян. Це другий показник в Європі після Польщі (48%). Звідки беруться такі цифри?

Згідно з опитувальником, респондентам пропонувалося обрати своє ставлення до “11 типових стереотипів про євреїв”, як їх визначили самі ж представники ADL. Серед варіантів відповідей, окрім “тяжко відповісти”, було лише два: “радше погоджуюся”, або “радше не погоджуюся”. Ось якими були “11 типових стереотипів”:

Людина, яка погодилася з хоча б шістьма твердженнями, вважалася антисемітом.

З соціологічної точки зору дослідження, м’яко кажучи, непрофесійне і маніпулятивне. Кожне з цих тверджень надто загальне і може інтерпретуватися надзвичайно широко. Наприклад, респондент може спробувати об’єктивно оцінити вплив євреїв на ту чи іншу сферу пропорційно до їх чисельності в країні. Це зовсім ніяк не визначає ставлення до євреїв, а тим паче не вказує на антисемітизм.

Цікаво, як оцінювати таке твердження: “Євреї думають, що вони кращі, ніж інші люди?” Погоджуватися, тому що подібний принцип постулюється в іудаїзмі, чи погоджуватися, тому що будь-яка людина схильна вважати себе і свою групу ціннішою і важливішою від інших? Чому тоді євреї не повинні так вважати? Щодо твердженням про надмірний вплив євреїв, легко зрозуміти, чому так багато українців погодилися з ним: минулий прем’єр-міністр і теперішній президент української країни євреї.

Гучні висновки були підхоплені світовими ЗМІ, а Україну і Польщу вже встигли означити достатньою кількістю ярликів, викликаючи негативні асоціації у будь-якого європейця, який не знайомий з деталями.

Це дослідження ADL, крім провідних українських соціологів, розкритикував також і керівник Асоціації єврейських організацій та общин в Україні Йозеф Зіссельс: “Ми вже критикували Антинаклепницьку лігу (ADL) кілька разів через застарілу методологію, яку вони використовують... Якби я відповідав на ці питання, то теж би виявився антисемітом”.

ADL відображає популярний сьогодні тренд шукання ненависті там, де її нема. Іноді така анти-ненависницька політика вже межує із обмеженням свободи висловлювати особисті думки, начебто, щоб вбереги суспільство від ненависті. Варто чітко розділити висловлення особистих думок чи ставлень, аж до гострого відмежування себе від інших, чужих для мене поглядів чи людей – що цілком нормально – та насильницьке втручання в особистий простір інших, що вже є ознакою агресії і насилля. Це розмежування відоме ще з ідеології класичного лібералізму Джона Стюарта Мілля і зовсім просте для втілення.

Проблемою таких організацій як ADL є те, що шовінізм чи ненависть намагаються шукати у ставленні чи думках, тим паче беручи за основу непрофесійні дослідження, і водночас нехтують реальною ненавистю в дії. Це більш ніж вигідно реальному агресору. Звернімо увагу на те, що дослідження ADL створило ідеальні медійні передумови для грудневих висловлювань Путіна щодо історії Польщі та України. В цих висловлюваннях, як відомо, Путін стверджував, що Україна та Польща винні в Голокості так само як Німеччина і досі залишаються нацистськими, антисемітськими країнами. Поборюючи вигаданий шовінізм, ADL мимоволі допомагає справжнім шовіністам, які дійсно втручаються в простір інших людей та держав, впроваджують свою політику насилля і етнічного знищення.

Що насправді з антисемітизмом та шовінізмом в Україні?

Найнадійнішим показником для виміру шовінізму в суспільстві, в тому числі й антисемітизму, є кількість реальних нападів та вандалізму за етнічною ознакою. Виявляється, в Україні цей показник найнижчий в Європі. 2019 рік став третім поспіль, коли в Україні взагалі не було нападів на основі антисемітизму. Випадків вандалізму також значно поменшало – 12 у 2018 і 11 у 2019 роках, згідно даних Українсько-єврейської зустрічі, ключової організації, яка займається питаннями українсько-єврейських відносин. Для порівняння, у Франції кількість жертв насилля на основі антисемітизму становила 81, а вандалізму – 102, згідно з даними звіту Європейської Агенції Фундаментальних Прав.

Злочини на ґрунті антисемітизму в Україні: оранжевий – постраждалі від насильства, синій – кількість випадків вандалізму. Джерело: Ukrainian Jewish Encounter

Окремо цікавим є також ставлення людей до того, чи можуть євреї бути громадянами їхньої країни. В рамках стандартного соціологічного дослідження про ступені близькості, респондентів запитували, “чи прийняли б ви євреїв як своїх співгромадян?” Таке запитання більш маніпулятивне, ніж статистика реального насилля, бо воно дозволяє ширшу інтерпретацію. Зокрема, одна з можливих інтерпретацій – прагнення до створення етнічної нації з виключним правом громадянства, що зовсім не означає ненависті чи зверхності до інших, але просто не своїх спільнот. Але навіть відповідаючи на це запитання, українці виявилися найбільш прихильними до євреїв серед всіх східноєвропейських країн. Тільки 5% українців відповіли, що не приймають євреїв як громадян України.

Дослідження Pew Research Center опубліковане 2018 року. Джерело: Ukrainian Jewish Encounter.

Сцену для Путіна на Світовому Форумі Голокосту підготував і профінансував голова Європейського Єврейського Конгресу з власного Європейського Єврейського фонду

Якщо ADL ще могла створити своє дослідження просто через непрофесіоналізм і вельми сильне бажання знайти якнайбільше антисемітів, то голова Європейського Єврейського Конгресу напряму і свідомо підтримав маніпуляції Путіна на тему шовінізму, спроектовані супроти України та Польщі.

Відомо, що в грудні Путін кілька разів стверджував, нібито поляки, українці та прибалти як колаборанти несуть відповідальність за Голокост, досі залишаються шовіністами і русофобами та не визнають радянську армію як визвольну. Однак є велика різниця між тим, коли Путін розповідає кремлівську пропаганду всередині самого ж Кремля, і коли його запрошують на Світовий Форум пам’яті Голокосту в Єрусалим поряд з іншими світовими лідерами та ще й пропонують говорити другим після ізраїльського прем’єра.

Путін і прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньяху відкривають меморіал блокади Ленінграду.

Більше того, під час Форуму Путін спільно з Ізраїльським прем’єром Беньяміном Нетаньяху відкрили пам’ятник блокаді Ленінграду, просуваючи наратив героїчної Червоної армії. Відкриваючи пам’ятник, Путін сказав, що уроки Другої Світової війни вчать нас не забувати, до чого ведуть “національний егоїзм, розбрат і потурання будь-яким формам шовінізму, антисемітизму і русофобії. Наш спільний обов’язок передати це знання майбутнім поколінням, пра-правнукам переможців, навчити їх пам’ятати з гідністю тих, хто приніс їм свободу...”

Прикметними є дві деталі. По-перше, Путін прирівнює антисемітизм до русофобії, таким чином кидаючи в гру свою єврейську карту і експлуатуючи комплекс вини європейців за Голокост. Перевертання понять і пряма хуцпа вражає, адже фактично агресор звинувачує жертву, передовсім Україну, в шовінізмі і русофобії. Жертва ж, в особі зокрема свого президента, відмовляється від політичного окреслення власної ідентичності, втрачаючи в такий спосіб власну суб’єктність.

По-друге, апелювання до пам’яті і нащадків свідчить, наскільки Путіну важливо зберегти сучасний наратив Другої світової війни, який забезпечує Червоній армії і Росії місце серед клубу переможців і визволителів. Як наслідок – постійне членство в раді безпеки ООН і титул одного з п’яти глобальних миротворців, як висловився сам Путін. Але саме правдива історія Другої світової війни, зокрема злочини радянської армії і є слабким місцем Путіна, по якому можна і потрібно бити.

Супротивним до Кремля є історичний наратив східноєвропейських країн, які прирівнюють злочини Голокосту до Голодомору та інших радянських репресій і пропонують складнішу інтерпретацію Другої світової війни, базовану на фактах як позитивних, так і негативних замість абсолютно очорненої Німеччини і цілковито вибілених переможців.

Ще промовистішими ніж висловлювання є гроші. Хто профінансував Світовий форум Голокосту і підготував сцену для Путіна? Це конкретна людина – В’ячеслав Моше Кантор, президент Європейського Єврейського Конгресу. Він же – російський олігарх і давній знайомий Путіна. Як жартували поляки, Кантор (по-польськи грошовий обмінник) підійшов до організації форуму цілком за принципами грошового обміну. Однак не можна просто так торгувати історією. 

Путін і В’ячеслав Моше Кантор. Джерело: Poland in

Особистість Кантора як головного донора і організатора форуму пояснює, чому Путін грав там ключову роль, чому меморіал блокаді Ленінграда так наполегливо прив’язали до Голокосту, чому Польський президент навіть не був запрошений до промови і, відтак, взагалі відмовився від участі. Путін тим часом грає відкрито, цілком успішно залучає так звану західну боротьбу з шовінізмом на свою користь.

Втім, В’ячеслав Моше Кантор причетний не лише до цьогорічного скандального Форуму Голокосту. Кантора можна вважати одним з головних лоббістів Москви на Заході. Зокрема, Кантор є президентом Люксембурзького форуму попередження ядерної катастрофи, а також президентом Європейської Ради Толерантності і Порозуміння. До обох структур входить також Ігор Іванов, колишній Міністр закордонних справ РФ та президент сучасного Російської Ради Міжнародних Відносин – ключового урядового аналітичного центру для просування Російського порядку денного в Європі. Саме Ігор Іванов є ключовою особою, що стоїть за скандальним планом “12 кроків” для України, що був презентований на Мюнхенській безпековій конференції 14-16 лютого для просування Російського плану.