Крім того Верховна Рада звернулася до президента Леоніда Кучми з вимогою застосувати всі існуючі засоби для захисту територіальної цілісності та суверенітету держави, а також недоторканості українського кордону.

Парламент також зажадав від Кучми вжити невідкладних заходів, направлених на посилення здатності держави попереджати порушення суверенітету і територіальної цілісності України.

Крім того Верховна Рада створила тимчасову спеціальну комісію з забезпечення парламентського контролю за режимом державного кордону України в районі коси Тузла у Керченській протоці, до якої Росія будує греблю.

За прийняття відповідної постанови проголосували 310 депутатів.

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова:

– Думаю, підготовка цієї постанови проводилася не без участі виконавчої влади в Україні. На моє переконання так і має відбуватися: в ключових питаннях національної безпеки повинна бути координація дій виконавчої влади і парламенту.

З іншого боку питання прикордонного конфлікту біля коси Тузла – це питання не законодавчої влади двох країн, а питання виконавчої влади, в даному випадку де-юре і де-факто питання українського і російського президентів. Що б не приймали парламенти двох країн – це буде носити характер додаткового політичного впливу і не буде мати прямих наслідків для врегулювання ситуації. Тому в даному випадку ця парламентська заява може бути важливою лише як демонстрація Росії солідарності і єдиної позиції політичних сил, виконавчої та законодавчої влад у питанні Тузли, яка не сприймає такого стилю двосторонніх відносин.

Стосовно конкретних механізмів врегулювання конфлікту – вони поза межами парламенту.

Окрім демонстрації єдності ця постанова може означати, що в Україні після цього конфлікту депутати менше голосуватимуть за ЄЕП і більше перейдуть на сторону НАТО.

Для мене сьогодні головне питання не в тому, як закінчиться конфлікт (без сумніву захоплення території не відбудеться), а в тому, як будувати стратегію взаємовідносин України і Росії, який вибрати інструментарій для вирішення всього комплексу проблемних питань, які ще залишилися після розпаду СРСР. Адже одна з мотивацій росіян, які йдуть до Тузлу, пов’язана з тим, що вони нервують з приводу того, що Україна в ситуації юридичного оформлення делімітації водного простору в Азово-керченській акваторії не йде на поступки. Але з іншого боку Україна останнім часом пішла на багато компромісів, пов’язаних із регіональними утвореннями, з умовами діяльності російського бізнесу в Україні. Тому мені здається, що зараз дуже важливо в паузу, яка об’єктивно виникає в період виборів в Росії наступного року і в Україні, знайти механізм переходу до нової природи політичних та економічних відносин між двома країнами. Якщо нам вдасться поставити ці стосунки на європейські цивілізовані стандарти з врахуванням позиції один одного, на взаємовигідних умовах, поважаючи суверенітет, територіальну цілісність і національні інтереси країн, тоді ці відносини будуть розвиватися по висхідній. Якщо нам не вдасться зараз прийти до розуміння того, що треба негайно міняти підходи до цих відносин, тоді таких проблем в Україні буде ставати більше і більше.

Нинішня ситуація засвідчила про відсутність стратегії наших спільних відносин на довгострокову перспективу у обох країн. (ForUm)