У праці йдеться про шляхи у буквальному сенсі – про географію, місця, де створювалися живописні полотна... Розглядаються й інші, важливі чинники живопису.
Влітку цього року отримав в подарунок працю про Закарпатське малярство від автора, Михайла Сирохмана. Монографія обсягом 185 сторінок написана з використанням серйозної джерельної бази. У цьому виданні мистецтвознавець і педагог веде мову про видатне явище в історії українського мистецтва – закарпатське малярство ХХ століття. Десять нарисів про закарпатських художників, представників чотирьох поколінь Закарпатської школи живопису…. Ось їх імена: Йосип Бокшай (1891 – 1975), Адальберт Ерделі (1891 – 1955), Андрій Коцка (1911 – 1987), Ернест Контратович (1912 – 2009), Золтан Шолтес (1909 – 1990), Гаврило Глюк (1912 – 1983), Антон Кашшай (1921 – 1991), Василь Габда (1925 – 2004), Іван Ілько (1938 р.н.), Іван Шутєв (1933 – 2019). Серед нас, нині сущих, продовжує творити Іван Ілько, Народний художник України, інші видатні живописці (з вище названих) в різні роки відійшли в засвіти.
Пам'ятник А. Ерделі та Й. Бокшаю в Ужгороді
У мистецькій Україні є п’ять (5) крайових шкіл живопису – Закарпатська, одна з найяскравіших та потужних; Київська, Львівська (Галицька), Одеська (Південна), Харківська. Саме таку кількість малярських Шкіл, п’ять, було озвучено на Міжнародній науково-практичній конференції «Ерделівські читання – 2023», 28-й за ліком.
Інакшої думки дотримуються в м. Дніпрі, вигадників там чимало, люблять подеколи видавати бажане за дійсне. Неодноразово доводилося чути думку на кшталт, - прийшов час відродити колишню славу Дніпровської (Дніпропетровської) школи живопису… Подібні міркування кілька разів озвучувалися під час відкриття виставок в приватному Музеї українського живопису, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, Троїцька площа, 5а. Чи можна відродити те, чого ніколи не існувало? А нещодавно, овва, вигулькнула назва ще однієї «школи» на цих теренах – Огрінської, в соцмережі Facebook навіть зареєстрована сторінка, шириться неправдива інформація. Хочеться ж декому в цьому краї бути попереду усієї Планети. Існувала група талановитих художників Придніпров’я – Огрінська четвірка (Огрінське коло): Володимир Падун, Валерій Гречаний, Євген Деркач, Олександр Самійленко, але ні про яку мистецьку школу мова не може вестися, немає підстав… Троє з чотирьох митців завершили свій земний шлях, триває творча праця Олександра Самійленка.
Для того щоб засвідчити таке явище як Малярська Школа, необхідна наявність щонайменше п’яти головних ознак (моє бачення, А.Б.). Повинні бути: по-перше, фундатори, батьки Школи; по-друге, концептуальна аргументація появи Школи на певному підґрунті (доречні були б концепції двох-трьох авторів), як цілісного мистецького явища, але в його розмаїтті, єдність в розмаїтті. По-третє, хоча би кілька поколінь представників Школи; по-четверте, чим художники даної Школи відрізняються від репрезентантів інших крайових Шкіл; по-п’яте, часові рамки існування Школи, звісно, дати приблизні, адже мистецтво усе-таки не математика…
Адальберт Ерделі (Гриць)
У передньому слові праці автор (М.С.) пише: «Шляхи живопису – це новий аспект у дослідженні закарпатського малярства ХХ ст. Новий хоча б тому, що йдеться про шляхи у буквальному сенсі – про географію, місця, де створювалися живописні полотна. Коли мова йде про феномен закарпатського образотворчого мистецтва ХХ століття й зокрема про його улюблений і, фактично, визначальний пейзажний жанр, то говориться, як правило, про закарпатський пейзаж загалом, в цілому, про стилістику того чи іншого автора, про риси, що засвідчують належність до художньої традиції краю. Але ж цікаво розглянути й конкретні місця – села, долини, перевали, окремі живописні мотиви, що стали для митців стимулами до створення галереї краєвидів, формування художнього образу Закарпаття».
Дійсно, від 20-х років ХХ століття був започаткований тривалий процес мистецького дослідження Карпатського краю. Художники краю відшукували й знаходили місцини, котрі спонукали їх до творчості. Конкретна місцевість мала чимале значення. Для живописців другого покоління (розподіл дещо умовний) це був район Ужанської долини, та окремі села, котрі розташувалися неподалік від Ужгорода …
«Ще одним регіоном мистецького паломництва була Воловецько - Міжгірська Верховина, гори й ліси якої відрізнялися від природи Ужанської долини…», - зауважує Михайло Сирохман. Третім ареалом малярського зацікавлення була Рахівщина. Звісно, митцями різних поколінь писалися картини і в інших місцинах Закарпаття – це довкілля і села Хустського, Тячівського, Свалявського районів… Створено багатенько міських пейзажів – Ужгорода, Хуста, Мукачева… По краєвидах художника Івана Ілька можна визначити географічне місце створення роботи.
У творчому доробку окремих знаних художників краю конкретика терену на картинах не була визначальною – це Федір Манайло, Володимир Микита, В’ячеслав Приходько... Автор праці ставить акценти не тільки на географії творчості митців, розглядає й інші важливі чинники живописання.
Йосип Бокшай "Великий верх"
Йосип Бокшай, йому присвячений перший нарис книжки. Велет живопису, як і Адальберт Ерделі, вони заснували Нове Мистецтво Сріберної Землі та Крайову Школу Малярства. Майстер пейзажу, створював також – жанрові картини, натюрморти, портрети. Усі його твори позначені високим професіоналізмом, життєдайністю, тонким відчуттям кольору, вправністю побудови композиції…
Михайло Сирохман наголошує: «Реалізм Бокшая ґрунтувався на глибокій вірі, на переконанні, що Господь створив досконалий світ, і головне завдання художника – правдиво передати його красу малярськими засобами. Він вибудував свою живописну версію цього світу…».
Був релігійною людиною, створив немало робіт на сакральну тематику. Протягом життя написав більше тисячі полотен. Слід зауважити, видатному художнику непогано велося за роки Радянської влади, був обласканий нею. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1951 р.). Народний художник УРСР (1960 р.). Член-кореспондент АМ СРСР (1958 р.). Отримав звання народного художника СРСР (1963 р.).
Адальберт Ерделі "Пейзаж з будинками"
«Адальберт Ерделі був ідеалістом і майже ідеальним митцем. Він підпорядкував усі аспекти свого життя служінню мистецтву і вивів для себе формулу ідеальної гармонії – «Бог, мистецтво, любов». Ерделі вирізняв серед художників категорію «мистецьких душ», людей, для яких мистецтво є не просто діяльністю, а сенсом життя», - вельми влучне означення автором сутності праці великого художника.
Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай започаткували мистецьке явище, котре тривало (триває?) понад сто років! Несхожі люди, але робили велику справу, доповнюючи багато в чому один одного. Навчався в Будапешті, творчо працював у великих мистецьких центрах Европи – Мюнхені та Парижі, але завше повертався до Ужгорода… Незалежно від жанру, все створене великим живописцем позначене шедевральністю.
Визнаний віртуоз портрету, умів передати полотну характер людини. Особливі натюрморти Ерделі, та найбільше все-таки був пейзажистом. Краєвид розглядав як портрет Природи. Не був прихильником монументальних, панорамних ландшафтів, віддавав перевагу наближеному плану. На багатьох картинах бачимо дерева, ще частіше – воду, її течію, плин, як символ змін в людському бутті.
Пейзажі метра Закарпатського малярства експресіоністичні. Щодо колористики, то послухаймо дослідника (М. Сирохмана): «Ерделі запропонував свій колорит карпатського пейзажу – відтінки зеленого, синього з домішками сірого, коричневого творили особливу сріблясту гаму. Живописні площини набували шляхетної елегантності, неяскравого, неначе платинового полиску».
Проявив своє таланти також в якості літератора, книжка під назвою «ІМЕН» /Літературні твори, щоденники, думки/ надзвичайно важлива для розуміння світогляду митця, його вподобань та смаків у царинах – малярства, філософії, музики…
Зазнав цькування за часів радянської влади, був звільнений з викладацької роботи, студентів Ужгородського державного художньо-промислового училища змусили написати скаргу, що не бажають навчатися «буржуазному» мистецтву…
19 вересня 1955 року обірвалося земне буття великого Майстра…. Похований в Ужгороді, на міському цвинтарі «Кальварія».
Андрій Коцка "Гуцулка"
Андрій Коцка, закарпатський художник, представник другого покоління класиків Школи. Формувався як митець під безпосереднім впливом А. Ерделі, знайшов свій живописний стиль бачення рідного краю. Тонкий колорист, мислив кольором. Володів здатністю створювати самобутні пейзажі, але уславився найбільше як автор портретів мешканців свого краю, переважно жіночих. Науковець (М. С.) наголошує: «Краєвиди карпатських пралісів він бачить у сріблястих барвах. Особливо він потужний у зображеннях, виконаних у тональності «mol»-акорд. Русина з Верховини він зображує як ніхто інший, майже по-пуританському. В його картинах багато природи, багато патріархальної сили, багато вічного. Навколишній світ сприймає широко. Всюди бачить важливих персонажів і велику цілісність».
Його талановиті роботи знаходяться в різних музеях та приватних збірках. В Ужгороді є меморіальний будинок-музей Художника, відкритий в 1990 році. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1971 р.). Народний художник УРСР (1981 р.).
Ернест Контратович "Цвіте терен"
Ернест Контратович, теж репрезентант другої генерації Школи, блискучий живописець ландшафтів Закарпаття. Автор праці (М.С.) акцентує увагу на наступному: «Як і кожен з неповного десятка митців цього покоління, він створив свій неповторний спосіб трактування закарпатського краєвиду, свою живописну мову й загалом унікальний за змістом і формою світ свого мистецтва. Цей світ найбільше надається до порівняння з народною піснею – її щирим відкритим висловлюванням , її тихою поезією радощів і смутку, її простотою, сповненою мудрості й глибини». Чудові і правдиві слова. Велику увагу в творчому процесі приділяв зображенню польових квітів, трави… Цитата від митця: «Я свою філософію вклав у квіти. Ставлюся до них як до чогось живого».
Господь дарував йому довгий вік, ледве не 100 років, яке він повністю присвятив Малярству. Незадовго до кінця життя казав таке: «Немає такого дня, щоб я не малював. Се Божа милість…». Народний художник України (1991 р.).
Золтан Шолтес "Під Говерлою"
Золтан Шолтес, входив до кола визначних художників другої хвилі Нового закарпатського малярства. Увесь творчий шлях був відданий жанру краєвиду. Стиль письма – то поєднання ліричного реалізму й імпресіонізму. Про його живопис пан Михайло карбував і таку думку: «Якщо кольори Бокшая щільні, «винні» й «медові», неначе настояні чи екстраговані з природи Карпат, то Шолтес впускає у свої мотиви океан світла: легкі зелені, голубі, рожеві, фіалкові, жовто-оливкові площини творяться упевненими вібруючими мазками». В 1933-му році закінчив Ужгородську греко-католицьку духовну семінарію, служив священиком. Діждався легалізації УГКЦ, та мав можливість виконувати священичі обов’язки наприкінці 80-х років ХХ століття. Добрим словом творчість митця відзначав Григорій Островський, поважний дослідник закарпатського мистецтва. Заслужений художник УРСР (1975 р.).
Гаврило Глюк "Кінець робочого дня"
Гаврило Глюк, єдиний з когорти митців його покоління походив із східної частини Закарпаття, уродженець містечка Сигіт, нині належить Румунії. Навчався на початку 30-х років ХХ століття у Вищій школі образотворчих мистецтв в Будапешті. З плином років студіював мистецькі науки в художньому училищі Кишенева. В 1947 році повертається в рідний край. В цьому ж році приєднався до плеяди закарпатських художників.
Художник малював жанрові роботи, портрети, пейзажі. Автор знаменитої картини «Лісоруби», була відзначена срібною медаллю на Всесвітній виставці в Брюсселі (1958 р.). Любив писати з натури, немале місце в творчості займав портрет. Ним створено велику кількість графічних робіт, був значним майстром рисунка. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1963 р.).
Михайло Сирохман зазначав: «Присутність Глюка у закарпатському мистецтві була необхідною. Без нього регіональний калейдоскоп живописних візій був би неповним, втратив би одну з призм живописного перетворення реальності. Адже кожен із неповного десятка закарпатських художників, які розвинули місцеву образотворчу традицію, по-своєму інтерпретував матеріал, закладаючи грунт для її зростання і розвитку. Разом вони – група і традиція, кожен окремо – індивідуальність і новаторство».
Упокоївся в 1983 році. Ужгород, листопад 2012-го року - був відкритий пам’ятник митцеві, роботи скульптора Михайла Колодка. Мініатюрне зображення художника за кермом улюбленого авто.
Антон Кашшай "Весна в Карпатах"
Антон Кашшай, пейзажист Божою милістю, представник третього покоління Школи. Не мав мистецької освіти, але його наставником був Йосип Бокшай. Природний талант помножений на працелюбність дав змогу стати одним з видатних живописців Закарпаття. «Він вчасно наважився покінчити з роботою у фінансових установах і, ніби у нагороду за свою рішучість, швидко досяг успіху в мистецтві, став, можна сказати, символом цього успіху: високий, елегантний, впевнений у собі, доброзичливо налаштований чоловік, а за ним – велика галерея розкішних живописних творів», - М. Сирохман.
А. Будкевич (Буткевич) у тексті «Антон Кашшай і Ольга Кашшай: езотеризм і екзотеризм малярства» наголошував: «Коли випадає гарна нагода вкотре побачити картини Антона Кашшая , вражень і думок зринає чимало. Ось декотрі з них: якби не знав творчого шляху художника, був би переконаний, що за фахом він – монументаліст. Його картини сповнені величністю зображеного, масштабністю, тонким ліризмом, музичністю, психологізмом, в них багато повітря».
Один з найпомітніших живописців в українському малярстві ХХ століття. Близько 15 років керував Закарпатською обласною організацією Спілки художників України. Народний художник УРСР (1964 р.).
Василь Габда "Ужгородський замок"
Василь Габда,репрезентант третього покоління закарпатської Школи живопису. «Сила його робіт – у стриманості, невикористанні ефектних ходів, у позірній простоті, що увиразнює тему, її емоційне ліричне звучання. Під цим покровом пульсує енергія ніжних, найтонших переживань. Особлива «гобеленна» фактура живописної поверхні творить мерехтливу золотисту ауру. Знайдений художником «фіолетовий» тональний регістр дихає свіжістю. Застосування контура сприяє узагальненню планів і кольорових площин. Габда був художником пленеру…», - М. Сирохман.
В 1943-1944 роках навчався на архітектурному факультеті Будапештського політехнічного інституту. 1946-й рік, закінчив Ужгородське державне художньо-промислове училище, серед педагогів – А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло. Згодом працював викладачем у цьому ж мистецькому закладі. Заслужений художник УРСР (1980 р.), Народний художник України (2000 р.), лавреат обласної премії імені Й. Бокшая та А. Ерделі (1995 р.).
Самобутній автор ліричних краєвидів, вишуканих натюрмортів. Палітра барв спокійна, тепла та світла. Улюблений колір митця-книголюба – фіолетовий… Мислив так: «Є дві важливі для художника речі – самоосвіта та самозаперечення».
Іван Ілько "Святвечір. Колядники"
Іван Ілько, заслужений художник України (1994 р.), Народний художник України (2018 р.). Представляє четверту хвилю Малярської Школи закарпатських митців. Михайло Сирохман твердить: «Подібно до інших художників, причетних до історії цього феномена, він знайшов власну мову щоб говорити про свій час і створити своє мистецтво. Художника Ілька сформували три основні фактори: перший – це село Дулово і ширше – верховинське життя, другий – це вчителі й мистецьке середовище, і третій фактор – сам Ілько, його цілеспрямований характер та вміння працювати».
«Пригадую, колись один київський критик після моєї виставки сказав таке: «Чим відрізняється Ілько від інших? Старе покоління художників Карпатського краю – вихідці з інтелігенції, народ сприймали не зсередини, хоча були дуже віддані своєму краю. Іван Ілько вийшов із цього субетносу, цей етнос він сам», - уривок з спогаду-монологу художника Івана Ілька «Мандрівка на хвилях пам’яті». Цей спогад-монолог записаний, літературно та хронологічно укладений Андрієм Будкевичем, опублікований в часописі «Артанія», книга 25, №4, 2011 р. Він першим із дослідників (А.Б.) торкнувся теми фрагментів споминів відомого закарпатського живописця.
Художник народжений в селі Дулово, Тячівського району, Закарпатської області. З дитячих років був привчений до праці. Що таке постоли знав не з книжок, носив їх, адже іншого взуття не мав. Працелюбство зберіг на довгі роки…. Закінчив Ужгородське державне художньо-промислове училище, пощастило з наставниками, студіював мистецькі науки під орудою – А. Ерделі, Й. Бокшая, Ф. Манайла, А. Шепи. За фахом – монументаліст, творить також в царині станкового живопису. З 1965 року працював у майстернях Закарпатського художньо-виробничого комбінату Художфонду УРСР, від 1975 року – головний художник. Мешкає в місті Ужгороді. Нині художнику 85, продовжує створювати феноменальні пейзажі рідного краю.
Іван Іванович переконаний в тому, що: «Художник своїми творами повинен фіксувати певні миті – в тому, мабуть, і вартісність нашої професії. ТВОРИ МИСТЕЦТВА – ЦЕ ПОСЛИ ЧАСУ….», - уривок зі спогаду-монологу «Мандрівка на хвилях пам’яті».
Як дослідник Михайло Сирохман має своє бачення мистецьких процесів, фахово його обґрунтовує… Вибір саме цих, десяти відомих (видатних) митців Краю має в собі суб’єктивні ознаки. Можна згадати: ім’я призабутого, талановитого художника Адальберта Борецького (1910 або 1911 – 1990), котрий вчився малюванню в А. Ерделі та Й. Бокшая; Василя Скакандія (1941 – 2020) - живописця, графіка, ілюстратора, одного з кращих акварелістів не лише Закарпаття…. Але така точка зору автора, на яку, звісно, він має право.
Чи завершилася історія – започаткування, становлення, розвитку та розквіту Закарпатської школи живопису на 4-му поколінні живописців краю? Питання дискусійне... Немало закарпатських художників вважають себе продовжувачами традицій Школи. Дехто бачить себе представником 5-го покоління… Так це чи ні? Однозначно відповісти важко…. З плином часу буде знайдена відповідь і на це питання, можливо не одна.
Мені завжди цікаво читати мистецькі тексти пана Михайла, вони містять у собі – нестандартність, оригінальність мислення, чіткість формулювань, вміння бачити першорядне і деталі, добре володіння словом. Праця варта ознайомлення, прочитайте, розчарованими не будете…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).
Наші інтереси:
У праці Михайла Сирохмана застосовані деякі новаторські підходи та його бачення як дослідника історії Закарпатської школи живопису, однієї з найяскравіших в українському мистецтві
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Пряма і точна цитата з Гіперборійської інструкції про здобуття керованої молодості є майже в кожній українській родині. Саме з неї починається вчення Ісуса Хреста про перенародження та вічне життя...
Монографія "Шлях закарпатського живопису" – погляд Михайла Сирохмана
Категорія:
Світ:
Спецтема:
У праці йдеться про шляхи у буквальному сенсі – про географію, місця, де створювалися живописні полотна... Розглядаються й інші, важливі чинники живопису.
myhaylosyrohman2.jpg
Влітку цього року отримав в подарунок працю про Закарпатське малярство від автора, Михайла Сирохмана. Монографія обсягом 185 сторінок написана з використанням серйозної джерельної бази. У цьому виданні мистецтвознавець і педагог веде мову про видатне явище в історії українського мистецтва – закарпатське малярство ХХ століття. Десять нарисів про закарпатських художників, представників чотирьох поколінь Закарпатської школи живопису…. Ось їх імена: Йосип Бокшай (1891 – 1975), Адальберт Ерделі (1891 – 1955), Андрій Коцка (1911 – 1987), Ернест Контратович (1912 – 2009), Золтан Шолтес (1909 – 1990), Гаврило Глюк (1912 – 1983), Антон Кашшай (1921 – 1991), Василь Габда (1925 – 2004), Іван Ілько (1938 р.н.), Іван Шутєв (1933 – 2019). Серед нас, нині сущих, продовжує творити Іван Ілько, Народний художник України, інші видатні живописці (з вище названих) в різні роки відійшли в засвіти.
У мистецькій Україні є п’ять (5) крайових шкіл живопису – Закарпатська, одна з найяскравіших та потужних; Київська, Львівська (Галицька), Одеська (Південна), Харківська. Саме таку кількість малярських Шкіл, п’ять, було озвучено на Міжнародній науково-практичній конференції «Ерделівські читання – 2023», 28-й за ліком.
Інакшої думки дотримуються в м. Дніпрі, вигадників там чимало, люблять подеколи видавати бажане за дійсне. Неодноразово доводилося чути думку на кшталт, - прийшов час відродити колишню славу Дніпровської (Дніпропетровської) школи живопису… Подібні міркування кілька разів озвучувалися під час відкриття виставок в приватному Музеї українського живопису, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, Троїцька площа, 5а. Чи можна відродити те, чого ніколи не існувало? А нещодавно, овва, вигулькнула назва ще однієї «школи» на цих теренах – Огрінської, в соцмережі Facebook навіть зареєстрована сторінка, шириться неправдива інформація. Хочеться ж декому в цьому краї бути попереду усієї Планети. Існувала група талановитих художників Придніпров’я – Огрінська четвірка (Огрінське коло): Володимир Падун, Валерій Гречаний, Євген Деркач, Олександр Самійленко, але ні про яку мистецьку школу мова не може вестися, немає підстав… Троє з чотирьох митців завершили свій земний шлях, триває творча праця Олександра Самійленка.
Для того щоб засвідчити таке явище як Малярська Школа, необхідна наявність щонайменше п’яти головних ознак (моє бачення, А.Б.). Повинні бути: по-перше, фундатори, батьки Школи; по-друге, концептуальна аргументація появи Школи на певному підґрунті (доречні були б концепції двох-трьох авторів), як цілісного мистецького явища, але в його розмаїтті, єдність в розмаїтті. По-третє, хоча би кілька поколінь представників Школи; по-четверте, чим художники даної Школи відрізняються від репрезентантів інших крайових Шкіл; по-п’яте, часові рамки існування Школи, звісно, дати приблизні, адже мистецтво усе-таки не математика…
У передньому слові праці автор (М.С.) пише: «Шляхи живопису – це новий аспект у дослідженні закарпатського малярства ХХ ст. Новий хоча б тому, що йдеться про шляхи у буквальному сенсі – про географію, місця, де створювалися живописні полотна. Коли мова йде про феномен закарпатського образотворчого мистецтва ХХ століття й зокрема про його улюблений і, фактично, визначальний пейзажний жанр, то говориться, як правило, про закарпатський пейзаж загалом, в цілому, про стилістику того чи іншого автора, про риси, що засвідчують належність до художньої традиції краю. Але ж цікаво розглянути й конкретні місця – села, долини, перевали, окремі живописні мотиви, що стали для митців стимулами до створення галереї краєвидів, формування художнього образу Закарпаття».
Дійсно, від 20-х років ХХ століття був започаткований тривалий процес мистецького дослідження Карпатського краю. Художники краю відшукували й знаходили місцини, котрі спонукали їх до творчості. Конкретна місцевість мала чимале значення. Для живописців другого покоління (розподіл дещо умовний) це був район Ужанської долини, та окремі села, котрі розташувалися неподалік від Ужгорода …
«Ще одним регіоном мистецького паломництва була Воловецько - Міжгірська Верховина, гори й ліси якої відрізнялися від природи Ужанської долини…», - зауважує Михайло Сирохман. Третім ареалом малярського зацікавлення була Рахівщина. Звісно, митцями різних поколінь писалися картини і в інших місцинах Закарпаття – це довкілля і села Хустського, Тячівського, Свалявського районів… Створено багатенько міських пейзажів – Ужгорода, Хуста, Мукачева… По краєвидах художника Івана Ілька можна визначити географічне місце створення роботи.
У творчому доробку окремих знаних художників краю конкретика терену на картинах не була визначальною – це Федір Манайло, Володимир Микита, В’ячеслав Приходько... Автор праці ставить акценти не тільки на географії творчості митців, розглядає й інші важливі чинники живописання.
Йосип Бокшай, йому присвячений перший нарис книжки. Велет живопису, як і Адальберт Ерделі, вони заснували Нове Мистецтво Сріберної Землі та Крайову Школу Малярства. Майстер пейзажу, створював також – жанрові картини, натюрморти, портрети. Усі його твори позначені високим професіоналізмом, життєдайністю, тонким відчуттям кольору, вправністю побудови композиції…
Михайло Сирохман наголошує: «Реалізм Бокшая ґрунтувався на глибокій вірі, на переконанні, що Господь створив досконалий світ, і головне завдання художника – правдиво передати його красу малярськими засобами. Він вибудував свою живописну версію цього світу…».
Був релігійною людиною, створив немало робіт на сакральну тематику. Протягом життя написав більше тисячі полотен. Слід зауважити, видатному художнику непогано велося за роки Радянської влади, був обласканий нею. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1951 р.). Народний художник УРСР (1960 р.). Член-кореспондент АМ СРСР (1958 р.). Отримав звання народного художника СРСР (1963 р.).
«Адальберт Ерделі був ідеалістом і майже ідеальним митцем. Він підпорядкував усі аспекти свого життя служінню мистецтву і вивів для себе формулу ідеальної гармонії – «Бог, мистецтво, любов». Ерделі вирізняв серед художників категорію «мистецьких душ», людей, для яких мистецтво є не просто діяльністю, а сенсом життя», - вельми влучне означення автором сутності праці великого художника.
Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай започаткували мистецьке явище, котре тривало (триває?) понад сто років! Несхожі люди, але робили велику справу, доповнюючи багато в чому один одного. Навчався в Будапешті, творчо працював у великих мистецьких центрах Европи – Мюнхені та Парижі, але завше повертався до Ужгорода… Незалежно від жанру, все створене великим живописцем позначене шедевральністю.
Визнаний віртуоз портрету, умів передати полотну характер людини. Особливі натюрморти Ерделі, та найбільше все-таки був пейзажистом. Краєвид розглядав як портрет Природи. Не був прихильником монументальних, панорамних ландшафтів, віддавав перевагу наближеному плану. На багатьох картинах бачимо дерева, ще частіше – воду, її течію, плин, як символ змін в людському бутті.
Пейзажі метра Закарпатського малярства експресіоністичні. Щодо колористики, то послухаймо дослідника (М. Сирохмана): «Ерделі запропонував свій колорит карпатського пейзажу – відтінки зеленого, синього з домішками сірого, коричневого творили особливу сріблясту гаму. Живописні площини набували шляхетної елегантності, неяскравого, неначе платинового полиску».
Проявив своє таланти також в якості літератора, книжка під назвою «ІМЕН» /Літературні твори, щоденники, думки/ надзвичайно важлива для розуміння світогляду митця, його вподобань та смаків у царинах – малярства, філософії, музики…
Зазнав цькування за часів радянської влади, був звільнений з викладацької роботи, студентів Ужгородського державного художньо-промислового училища змусили написати скаргу, що не бажають навчатися «буржуазному» мистецтву…
19 вересня 1955 року обірвалося земне буття великого Майстра…. Похований в Ужгороді, на міському цвинтарі «Кальварія».
Андрій Коцка, закарпатський художник, представник другого покоління класиків Школи. Формувався як митець під безпосереднім впливом А. Ерделі, знайшов свій живописний стиль бачення рідного краю. Тонкий колорист, мислив кольором. Володів здатністю створювати самобутні пейзажі, але уславився найбільше як автор портретів мешканців свого краю, переважно жіночих. Науковець (М. С.) наголошує: «Краєвиди карпатських пралісів він бачить у сріблястих барвах. Особливо він потужний у зображеннях, виконаних у тональності «mol»-акорд. Русина з Верховини він зображує як ніхто інший, майже по-пуританському. В його картинах багато природи, багато патріархальної сили, багато вічного. Навколишній світ сприймає широко. Всюди бачить важливих персонажів і велику цілісність».
Його талановиті роботи знаходяться в різних музеях та приватних збірках. В Ужгороді є меморіальний будинок-музей Художника, відкритий в 1990 році. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1971 р.). Народний художник УРСР (1981 р.).
Ернест Контратович, теж репрезентант другої генерації Школи, блискучий живописець ландшафтів Закарпаття. Автор праці (М.С.) акцентує увагу на наступному: «Як і кожен з неповного десятка митців цього покоління, він створив свій неповторний спосіб трактування закарпатського краєвиду, свою живописну мову й загалом унікальний за змістом і формою світ свого мистецтва. Цей світ найбільше надається до порівняння з народною піснею – її щирим відкритим висловлюванням , її тихою поезією радощів і смутку, її простотою, сповненою мудрості й глибини». Чудові і правдиві слова. Велику увагу в творчому процесі приділяв зображенню польових квітів, трави… Цитата від митця: «Я свою філософію вклав у квіти. Ставлюся до них як до чогось живого».
Господь дарував йому довгий вік, ледве не 100 років, яке він повністю присвятив Малярству. Незадовго до кінця життя казав таке: «Немає такого дня, щоб я не малював. Се Божа милість…». Народний художник України (1991 р.).
Золтан Шолтес, входив до кола визначних художників другої хвилі Нового закарпатського малярства. Увесь творчий шлях був відданий жанру краєвиду. Стиль письма – то поєднання ліричного реалізму й імпресіонізму. Про його живопис пан Михайло карбував і таку думку: «Якщо кольори Бокшая щільні, «винні» й «медові», неначе настояні чи екстраговані з природи Карпат, то Шолтес впускає у свої мотиви океан світла: легкі зелені, голубі, рожеві, фіалкові, жовто-оливкові площини творяться упевненими вібруючими мазками». В 1933-му році закінчив Ужгородську греко-католицьку духовну семінарію, служив священиком. Діждався легалізації УГКЦ, та мав можливість виконувати священичі обов’язки наприкінці 80-х років ХХ століття. Добрим словом творчість митця відзначав Григорій Островський, поважний дослідник закарпатського мистецтва. Заслужений художник УРСР (1975 р.).
Гаврило Глюк, єдиний з когорти митців його покоління походив із східної частини Закарпаття, уродженець містечка Сигіт, нині належить Румунії. Навчався на початку 30-х років ХХ століття у Вищій школі образотворчих мистецтв в Будапешті. З плином років студіював мистецькі науки в художньому училищі Кишенева. В 1947 році повертається в рідний край. В цьому ж році приєднався до плеяди закарпатських художників.
Художник малював жанрові роботи, портрети, пейзажі. Автор знаменитої картини «Лісоруби», була відзначена срібною медаллю на Всесвітній виставці в Брюсселі (1958 р.). Любив писати з натури, немале місце в творчості займав портрет. Ним створено велику кількість графічних робіт, був значним майстром рисунка. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1963 р.).
Михайло Сирохман зазначав: «Присутність Глюка у закарпатському мистецтві була необхідною. Без нього регіональний калейдоскоп живописних візій був би неповним, втратив би одну з призм живописного перетворення реальності. Адже кожен із неповного десятка закарпатських художників, які розвинули місцеву образотворчу традицію, по-своєму інтерпретував матеріал, закладаючи грунт для її зростання і розвитку. Разом вони – група і традиція, кожен окремо – індивідуальність і новаторство».
Упокоївся в 1983 році. Ужгород, листопад 2012-го року - був відкритий пам’ятник митцеві, роботи скульптора Михайла Колодка. Мініатюрне зображення художника за кермом улюбленого авто.
Антон Кашшай, пейзажист Божою милістю, представник третього покоління Школи. Не мав мистецької освіти, але його наставником був Йосип Бокшай. Природний талант помножений на працелюбність дав змогу стати одним з видатних живописців Закарпаття. «Він вчасно наважився покінчити з роботою у фінансових установах і, ніби у нагороду за свою рішучість, швидко досяг успіху в мистецтві, став, можна сказати, символом цього успіху: високий, елегантний, впевнений у собі, доброзичливо налаштований чоловік, а за ним – велика галерея розкішних живописних творів», - М. Сирохман.
А. Будкевич (Буткевич) у тексті «Антон Кашшай і Ольга Кашшай: езотеризм і екзотеризм малярства» наголошував: «Коли випадає гарна нагода вкотре побачити картини Антона Кашшая , вражень і думок зринає чимало. Ось декотрі з них: якби не знав творчого шляху художника, був би переконаний, що за фахом він – монументаліст. Його картини сповнені величністю зображеного, масштабністю, тонким ліризмом, музичністю, психологізмом, в них багато повітря».
Один з найпомітніших живописців в українському малярстві ХХ століття. Близько 15 років керував Закарпатською обласною організацією Спілки художників України. Народний художник УРСР (1964 р.).
Василь Габда,репрезентант третього покоління закарпатської Школи живопису. «Сила його робіт – у стриманості, невикористанні ефектних ходів, у позірній простоті, що увиразнює тему, її емоційне ліричне звучання. Під цим покровом пульсує енергія ніжних, найтонших переживань. Особлива «гобеленна» фактура живописної поверхні творить мерехтливу золотисту ауру. Знайдений художником «фіолетовий» тональний регістр дихає свіжістю. Застосування контура сприяє узагальненню планів і кольорових площин. Габда був художником пленеру…», - М. Сирохман.
В 1943-1944 роках навчався на архітектурному факультеті Будапештського політехнічного інституту. 1946-й рік, закінчив Ужгородське державне художньо-промислове училище, серед педагогів – А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло. Згодом працював викладачем у цьому ж мистецькому закладі. Заслужений художник УРСР (1980 р.), Народний художник України (2000 р.), лавреат обласної премії імені Й. Бокшая та А. Ерделі (1995 р.).
Самобутній автор ліричних краєвидів, вишуканих натюрмортів. Палітра барв спокійна, тепла та світла. Улюблений колір митця-книголюба – фіолетовий… Мислив так: «Є дві важливі для художника речі – самоосвіта та самозаперечення».
Іван Ілько, заслужений художник України (1994 р.), Народний художник України (2018 р.). Представляє четверту хвилю Малярської Школи закарпатських митців. Михайло Сирохман твердить: «Подібно до інших художників, причетних до історії цього феномена, він знайшов власну мову щоб говорити про свій час і створити своє мистецтво. Художника Ілька сформували три основні фактори: перший – це село Дулово і ширше – верховинське життя, другий – це вчителі й мистецьке середовище, і третій фактор – сам Ілько, його цілеспрямований характер та вміння працювати».
«Пригадую, колись один київський критик після моєї виставки сказав таке: «Чим відрізняється Ілько від інших? Старе покоління художників Карпатського краю – вихідці з інтелігенції, народ сприймали не зсередини, хоча були дуже віддані своєму краю. Іван Ілько вийшов із цього субетносу, цей етнос він сам», - уривок з спогаду-монологу художника Івана Ілька «Мандрівка на хвилях пам’яті». Цей спогад-монолог записаний, літературно та хронологічно укладений Андрієм Будкевичем, опублікований в часописі «Артанія», книга 25, №4, 2011 р. Він першим із дослідників (А.Б.) торкнувся теми фрагментів споминів відомого закарпатського живописця.
Художник народжений в селі Дулово, Тячівського району, Закарпатської області. З дитячих років був привчений до праці. Що таке постоли знав не з книжок, носив їх, адже іншого взуття не мав. Працелюбство зберіг на довгі роки…. Закінчив Ужгородське державне художньо-промислове училище, пощастило з наставниками, студіював мистецькі науки під орудою – А. Ерделі, Й. Бокшая, Ф. Манайла, А. Шепи. За фахом – монументаліст, творить також в царині станкового живопису. З 1965 року працював у майстернях Закарпатського художньо-виробничого комбінату Художфонду УРСР, від 1975 року – головний художник. Мешкає в місті Ужгороді. Нині художнику 85, продовжує створювати феноменальні пейзажі рідного краю.
Іван Іванович переконаний в тому, що: «Художник своїми творами повинен фіксувати певні миті – в тому, мабуть, і вартісність нашої професії. ТВОРИ МИСТЕЦТВА – ЦЕ ПОСЛИ ЧАСУ….», - уривок зі спогаду-монологу «Мандрівка на хвилях пам’яті».
Як дослідник Михайло Сирохман має своє бачення мистецьких процесів, фахово його обґрунтовує… Вибір саме цих, десяти відомих (видатних) митців Краю має в собі суб’єктивні ознаки. Можна згадати: ім’я призабутого, талановитого художника Адальберта Борецького (1910 або 1911 – 1990), котрий вчився малюванню в А. Ерделі та Й. Бокшая; Василя Скакандія (1941 – 2020) - живописця, графіка, ілюстратора, одного з кращих акварелістів не лише Закарпаття…. Але така точка зору автора, на яку, звісно, він має право.
Чи завершилася історія – започаткування, становлення, розвитку та розквіту Закарпатської школи живопису на 4-му поколінні живописців краю? Питання дискусійне... Немало закарпатських художників вважають себе продовжувачами традицій Школи. Дехто бачить себе представником 5-го покоління… Так це чи ні? Однозначно відповісти важко…. З плином часу буде знайдена відповідь і на це питання, можливо не одна.
Мені завжди цікаво читати мистецькі тексти пана Михайла, вони містять у собі – нестандартність, оригінальність мислення, чіткість формулювань, вміння бачити першорядне і деталі, добре володіння словом. Праця варта ознайомлення, прочитайте, розчарованими не будете…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).
У праці Михайла Сирохмана застосовані деякі новаторські підходи та його бачення як дослідника історії Закарпатської школи живопису, однієї з найяскравіших в українському мистецтві
Зверніть увагу
Мова Сенсар – головний інструмент заснування нового світу. З чого почнемо формування словника?