Ідея створити перший в Україні музей хліба народилася ще за комуністичної влади, коли хліб був дешевий і його цілими буханцями викидали на смітник. Аби прищепити дітям бережне ставлення до хліба, Любов Манорик, яка на той час вже 35 років керувала станцією юних натуралістів, вирішила, вийшовши на пенсію, зібрати хлібну історію та географію під одним дахом на території тієї ж таки станції. Музеєві вже пішов третій десяток, а його директор розповідає про своє дітище та про історію головної їжі українців з не меншим захопленням, ніж у перші роки його існування.

'Є така легенда, що людина спочатку використовувала для їжі сік – висмоктувала із рослини. І оце цим харчувалася. Потім спостерігала, що далі відбувається із цією рослиною – з'явилось зернечко, спробували (молочна стиглість): дуже смачне. А що буде, як дозріє? Дозріло. Спробували його перетерти - вийшло борошно. Поклали його на камені, пішов дощик, пригріло сонечко – випікся коржик. Спробували, а він смачний. От із того часу, а це десь 18 століть тому, і виникло перше хлібопечіння'.

Головною метою Музею хліба його засновниця Любов Манорик називає виховання пошани до хліборобської праці та усвідомлення унікальності хліба серед інших харчів.

'До хліба всі небайдужі. Я кажу дітям, коли екскурсію проводжу, 'От будеш ти їсти оселедець без хліба? Ні. Будеш ти їсти сало без хліба? Ні. От є українське прислів‘я 'Дурне сало без хліба', тому що у хлібі є такі вітаміни і такі поживні речовини, яких немає в жодному продукті. Хоча якщо хтось хоче схуднути, то від хліба відмовляється, але теж ненадовго, тому що все рівно до хліба ми повертаємся'.

Без хліба неможливо навіть у космосі. Космічному хлібові відведено в музеї спеціальний розділ, який створювався за участі космонавтів родом з України Віталія Жолобова та Павла Поповича.

'Людина і в космосі без хліба не може обійтися' - переконана Любов Манорик -'Випікається він, чотири з половиною міліграми такі хлібинки, і в целофані вони запечатані і можуть зберігатися цілий рік. Нам Павло Романович Попович прислав у відповідь на наш лист у космічне містечко 20 пакетиків хліба чорного і білого. Ну на превеликий жаль, діти ж, знаєте, допитливі, от і залишилося вже 4 пакетики, які я вже поклала під скло. Тільки щоб показати було'.

Крім знарядь праці –дерев‘яного плуга, сіялок, віялок, жорнів, у музеї є й макет української печі, який виготовили діти з Новопетриківки, розписавши його тамтешнім петриківським розписом. Чимало в музеї і зразків хліба з різних країн світу. Найбільше дитячих дискусій довкола китайського хліба, зробленого з рису. Діти намаагються з‘ясувати, чому кашу назвали хлібом.

Є в музеї і особливий буханець, виготовлений за рецептом хліба для блокадного Ленінграда. У його складі лише половина борошна, та й то житнього, дефектного. Решта – неїстивні домішки – макуха, солод, целюлоза, висівки та борошняний порох.

Любов Манорик: 'У 1983 році ми домовилися з Житомирським хлібзаводом і нам випекли хліб по рецепту блокадного Ленінграда. Одни круглий, а інший 'цеглинкою'. І оце вже скоро буде 25 років нашому музею, а він лежить. Навіть колись були миші завелися, так і миші його не їли, і міль його не їсть'.

На особливому місці в музеї – сторінка рідної історії, коли українці, зібравши та здавши в засіки комуністичної держави неабиякий урожай зернових, самі вимирали з голоду цілими селами. Саме із музейної фотоекспозиції про український голодомор чимало іноземних туристів уперше дізнаються про найбільшу трагедію українського народу.

Ольга Бурда, Бі-Бі-Сі, Київ.


----------------------------------------------------

В тему:

Короваї, що об’єднують націю