Ми розвиваємось, а університет стоїть на місці

Наша поточна модель освіти заснована на допущенні, що існують такий собі великий графин, повний знань - це професор - і купа дрібних, майже порожніх стаканів (це студенти). Процес навчання полягає в тому, що з «графину» біти інформації розливаються у «порожні стакани», а потім від них вимагають на першу вимогу «вивергнути це назовні», як доказ того, що «стакани» засвоїли отриману інформацію. Ця модель є жахливою і в теорії, і на практиці.

Почнемо з теорії. Протягом перших 150 тисяч років перебування homo sapiens на Землі інформація була обмеженою, важкодоступною та дорогою. Уявіть собі багаторічне навчання, щоб стати шаманом, або середньовічного переписувача, який у своїй келії копітко вручну копіює Аристотеля. Проте за останні десятиріччя ситуація радикально змінилася: інформація тепер практично необмежена, всюдисуща і безкоштовна.

Таким чином передача інформації від однієї голови до іншої не грає великої ролі. Інформацію більшу, ніж вам потрібно, можна отримати лише за два кліки мишкою. Що зараз дійсно потрібно, так це система, як навчити студентів перш за все знаходити та оцінювати дані, для того, щоб відокремити крупиці достовірної і цінної інформації від цунамі дезінформації, яка може нас поглинути. Тобто, ми повинні озброїти ці молоді голови широким набором інтелектуальних інструментів, щоби кожен міг використовувати свій унікальний мозок для інтегрування достовірної інформації у нову креативну продукцію з користю для себе і для суспільства.

Проблема сьогоднішньої освіти це головна методика навчання - лекція. Цей явно неефективний метод комунікації суперечить мільйону років еволюції мозку.

По-перше, наші центри мовлення та розпізнавання мови розташовані близько один до одного у лівій півкулі і щільно пов’язані один з одним. Ми потребуємо двостороннього зв’язку – слухати та відповідати. А що ми робимо? Щось говоримо студентам протягом 75 хвилин, поки вони пасивно сидять і слухають.

По-друге, великі ділянки мозку призначені для збору та оцінки соціальних сигналів від інших людей, щоби прочитати їхні реакції та наміри, і щоби ми могли відповідним чином реагувати.

Що ж ми робимо? Ставимо викладача за кафедру, де він не в змозі отримувати сигнали, які мозок мав би виявляти, а в той же час кажемо студентам: «Тихо!» - жодних розмов, сідайте на іспитах роздільно один від одного – повністю де-соціалізоване середовище.

По-третте, ми всі пов’язані для співпраці. E.O.Wilson в своїй останній книзі «The Social Conquest of Earth» (Соціальне завоювання Землі) намагається пояснити, як так сталось, що вперше за 4,56 мільярда років історії Землі один біологічний вид розрісся до 7 мільярдів осіб і зайняв практично всі екологічні ніши на планеті. Він досить докладно описує еволюційні процеси, які призвели до нашого соціального панування. Він навіть постулює деякі теореми на цьому шляху:

Егоїстичний індивід завжди буде витісняти альтруїстичну людину, проте група альтруїстів завжди буде витісняти групу егоїстичних людей.

Саме цей простий і очевидний факт, закарбований у мозок, призвів до соціального завоювання Землі, незважаючи на тиск природного відбору.

А що ми робимо у нашій системі освіти? Створюємо безкінечну гонитву за безглуздими символами, які ми називаємо «оцінки». Краще про це висловився сер Кен Робінсон (Sir Ken Robinson): Невелика група осіб об’єднує свої таланти для роботи над складною проблемою і пошуку інноваційного рішення. Якщо вони роблять це в університеті – це називається «шахрайством». В реальному житті це називається «співпрацею» і високо цінується, а от в класі це заборонено.

Отже маємо: мозок еволюціонував для двосторонньої комунікації у дуже соціалізованому середовищі, де співпраця призводить до успіху. А ми штовхаємо цей мозок в клас з односторонньою комунікацією у десоціалізованому середовищі, де панує жорстока конкуренція за оцінки і де карається співпраця. Це ж просто збочення!

Ці ідеї не нові. Ще конфуціанський філософ Сюнь-цзи розумів їх 2300 років тому. Він казав: «Скажи мені, і я забуду; покажи мені, і я, можливо, запам’ятаю; втягни мене у співпрацю, і я зрозумію». Якщо ми хочемо вирішувати ті серйозні проблеми, які постали перед нашою планетою, то нам потрібне радикальне перетворення нашої системи освіти. Треба перейти від моделі 19-го сторіччя до оцієї моделі 300 року до н.е. Ні односторонні комунікації у десоціалізованому суспільстві, де заборонена співпраця – «скажи мені, і я забуду». Ні розкішні анімації Powerpoint або подібні речі в масовіх відкритіх он-лайн курсах – «покажи мені, і я можливо запам’ятаю». А модель навчання, орієнтована на учня, заснована на практиці, дослідженні, співпраці, котра задіює в чудовому процессі відкриття усі можливості «мислительних механізмів» в наших головах – «втягни мене у співпрацю, і я зрозумію».

Девід Helfand - президент і віце-канцлер Університету Квест у Сквеміші, Британська Колумбія (Quest University in Squamish, British Columbia). Ця стаття є частиною серії публікацій Ashoka Canada’s Learning Networks initiative, присвяченій демонстрації інноваційних рішень у сфері освіти.

Джерело: «The Globe and Mail»

Переклав Володимир Щербина