Навіщо президент Туреччини та генсек ООН їздили до Львова

У Львові 18 серпня відбулася зустріч генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша й президентів Туреччини та України. Президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що його країна готова знову стати посередником на переговорах України та Росії. Але Президент України Володимир Зеленський сказав:

"...шукати посередників між країною, яка захищає свою землю, і країною, яка вирішила її повністю зруйнувати… Вони – нелюди. Які можуть бути посередники між людьми та звіром? Ви не знайдете посередників, бо Росія не хоче закінчувати цю війну".

Мінімально успішним для РФ варіантом є вихід на послідовність "малих компромісів", пише відомий експерт Ігор Тишкевич у Фейсбук.

Після зернових домовленостей – укладання, наприклад, паливної угоди чи метало-рудної тощо. Кремль свідомо дробить питання блокування українських портів, демонструючи готовність "домовлятися у малому", але вимагаючи великих поступок "на полях".

Нагадаю, що після зернових угод, було припинено американські санкції щодо мінеральних добрив та ще десятки товарних груп з РФ. ЄС послабив санкції щодо постачання товарів для обслуговування літаків (до речі, зокрема, вкрадених у європейських лізингових компаній).

Президент РФ Володимир Путін розраховує, що послідовність таких "малих кроків" дозволить покращити становище і вийти на великі переговори як "адекватний і договороспроможний" учасник.

Для Гуттеріша цей варіант чи не ідеальний. Багато хороших угод нібито під гарантії ООН, які насправді не є гарантіями (можна згадати ситуацію з Азовсталлю). Такий собі Будапештський меморандум у скарбничку політика, що має статус, але не має реальних важелів впливу на ситуацію.

Ердоган має свої цілі.

Для нього тема №1 – посилення позицій Туреччини. І формат "малих угод" теж проходить за однієї умови: Туреччина – посередник і гарант. Роль цієї країни зростає. Зокрема вага в переговорах щодо конфліктних з РФ тем (Сирія, Центральна Азія, Кавказ, Чорноморський басейн та вплив на регіон).

Але Ердогану (і це важливо розуміти) необхідна роль посередника та ефект від реалізації домовленостей. А не обсяги поступок Росії (тут уже – інтерес Путіна і частково – через внесок РФ до бюджету ООН – Гуттеріша).

До "невеликих угод", до речі, можна зарахувати й питання Запорізької АЕС, де інтереси сторін приблизно такі самі. Хіба що для РФ важливо, щоб ЗАЕС почала працювати "на Крим" та була підготовлена до від'єднання від української енергосистеми. Тоді в опалювальний сезон за допомогою ЗАЕС + Каховська ГЕС можна намагатися завдати удару по українській енергетиці (наприклад, за осінь пошкодивши ракетними ударами ще низку українських ТЕС).

Чи ймовірна "велика угода" – розмови про припинення вогню?

Розмови про це або згоду на зустріч РФ-Україна в перспективі двох-трьох місяців можливі. Швидка реалізація – зустріч Путіна та Зеленського протягом місяця максимум та домовленості – навряд чи. Точніше, без ляпаса Росії на фронті, – навряд чи.

Причина проста.

Домовленості щодо припинення вогню "як є" – рівнозначні політичній кризі всередині України (що вигідно Путіну), послабленню військової підтримки країни (теж серед пріоритетів РФ) та часу для РФ на відновлення боєздатності. І оскільки Росія не отримує в результаті такого "перемир'я" того, чого хоче, а Україна буде дещо ослаблена (і можливо пов'язана додатковими умовами), чергова фаза війни повториться досить скоро.

Для Української сторони можливий єдиний варіант започаткування предметних розмов: військово-політична поразка Кремля. Не розгром, а щонайменше поразка, яку в Москві змушені будуть визнати.

У такому разі є ймовірність початку внутрішньополітичної кризи (не обов'язково провалу влади, досить маленької війни груп в оточенні Путіна). На цьому тлі РФ концентрується на внутрішніх проблемах на певний час. І цей час – шанс для України зробити ривок не у відновленні країни, а у трансформації. Тому що війна повториться (якщо йдеться про компромісний варіант), і просто "відновлена на зразок 2021 року" Україна нового раунду може не витримати.

Ігор Тишкевисч додав до свого допису цікаву таблицю інтересів сторін та можливостей компромісів