New York Times визнав, що антитрампівське «досьє Стіла» є фальшивкою

15 травня New York Times опублікував велику статтю свого колишнього кореспондента Баррі Меєра (Barry Meier) «Secret Sharers: The Hidden Ties Between Private Spies and Journalists» (Секретні поширювачі: приховані зв’язки між приватними шпигунами та журналістами). Стаття є уривком з його книги «Spooked: The Trump Dossier, Black Cube and the Rise of Private Spies» (Налякані: Досьє на Трампа, Black Cube та розквіт приватних шпигунів), яка незабаром має вийти друком.

В своїй книзі містер Меєр розповідає про приватні шпигунські фірми, такі як ізраїльська «Black Cube» (чорний куб), про те, як вони здійснюють пошук інформації. А головне про те, як подібні фірми легалізують інформацію через журналістів-розслідувачів. І ще більш важливо: як подібні фірми самі створюють фальшиву інформацію, яку так само легалізують через журналістів. Як вони так подають фальшивки журналістам, щоб журналісти в них реально повірили. І щоб при тому не залишилося слідів, що ця інформація виходить саме від подібної фірми.

За словами Баррі Меєра сьогодні багато хто користується послугами приватних шпигунських фірм. Різні диктатори, великі бізнесмени, державні служби буває наймають подібні фірми у якості таких собі фрілансерів. Сучасні технології, такі як моніторинг телефонних розмов, хакерські злами електронної пошти тощо, сильно допомагають роботі подібних фірм. І за останнє десятиріччя приватні шпигуни стали сміливішими, а також сильно зросла їх спроможність впливати на події.

Баррі Меєр (Barry Meier)

«Коли я вивчав приватний розвідувальний бізнес, стало зрозуміло, що мені потрібно поглянути на іншу професію, ту, в якій я й робив кар’єру – журналістику. Репортери та приватні шпигуни давно мають симбіотичні стосунки, приховані від громадськості. Найняті шпигуни годують журналістів підказками чи документами та використовують репортерів, щоб поширити інформацію на користь клієнта, не залишаючи при тому відбитків пальців».

«В приватному шпигунському бізнесі задіяно багато персонажів. Це й колишні працівники державних спецслужб, колишні правоохоронці тощо. У міру зменшення газетної галузі до їхніх лав приєднуються журналісти-розслідувачі».

Десять років тому два журналісти-розслідувачі з Wall Street Journal Гленн Сімпсон (Glenn Simpson) та Пітер Фріч (Peter Fritsch) заснували таку приватну шпигунську фірму «Fusion GPS». Вони працювали з некомерційними організаціями, хедж-фондами, комерційними компаніями. Часто вони використовували свій статус журналістів та зв’язки в журналістському середовищі, щоб отримати можливість взяти інтерв’ю у конкретних осіб, або зробити журналістський запит на отримання документів, приховавши при тому належність до шпигунської фірми.

«Fusion GPS почала працювати на ділянці, якої уникали інші приватні розвідувальні фірми – розслідування політичної опозиції. І коли у 2016 році пан Трамп став кандидатом у президенти від Республіканської партії, адвокати кампанії Гіларі Клінтон найняли Fusion GPS, щоб нарити інформацію про зв'язки між паном Трампом та Росією».

У статті пана Меєра докладно описується, як створювалася фальшивка «Досьє на Дональда Трампа», як воно поширювалося через спеціально підібраних журналістів. Яким чином маскувалося походження «інформації» і як було організовано ореол таємничості та «правдивості» фальшивої інформації. Тобто, як було зроблено так, щоб журналісти, по-перше, не могли перевірити інформацію, по-друге, щоб вони при тому самі в неї повірили та, по-третє, так донесли до суспільства, щоб не було слідів, звідки насправді виходить ця фальшивка.

От саме з останнім і вийшов прокол. Інформація про те, що досьє робив колишній британський шпигун Крістофер Стіл (Christopher Steele) за дорученням  Fusion GPS, якій це замовили адвокати компанії Гіларі Клінтон, врешті-решт стала відомою. Досьє почали називати «Досьє Крістофера Стіла».

Крістофер Стіл (Christopher Steele)

Але ще до того це фальшиве досьє наробило багато біди. Власне саме на цьому досьє і будувалися всі звинувачення проти Трампа. Саме це досьє стало підставою для створення комісії спецпрокурора Мюллера, котра понад три роки постійно заважала роботі адміністрації Трампа, проте так нічого й не знайшла. Купа журналістів писали антитрампівські статті, посилаючися на це досьє. Самі Гленн Сімпсон та Пітер Фріч написали про це досьє книгу, яка стала бестселером. А Крістофер Стіл продав голлівудській студії, що належить Джорджу Клуні (George Clooney), права на екранізацію історії досьє. Тепер Клуні, мабуть, кусає лікті, бо вся історія виявилася фальшивкою.

А ще в цій історії цікавим є те, що саме New York Times публікує таку велику докладну статтю про  фальшивість досьє Крістофера Стіла. Адже саме New York Times був ледь не головним «промоутером» цього досьє і доклав максимум зусиль для поширення брехні.

А ще є дивним те, що вже у січні 2017 року, коли тільки заговорили про це досьє, ФБР знало про його фальшивість і про участь російських агентів у його створенні. Проте тодішній директор ФБР Джеймс Комі (James Comey) використовував це досьє для інтриг проти Трампа.

У нас в Україні чомусь практично всі журналісти та «політологи-міжнародники» повірили у фальшивку і постійно переказували всю ту ахінею, що несли продемократівські ЗМІ в США.

Ми в «Народному Оглядачі» неодноразово писали про цю історію, про фальшивість «Досьє Крістофера Стіла», про брудну кампанію дезінформації проти Дональда Трампа.  Ось деякі з наших матеріалів.