Нова угода снайперів

Термін «ганебна власність» походить з римського права, що є основою сучасної європейської правової системи. Згідно з ним, «ганебне збагачення може бути стягнуто і від спадкоємця, навіть якщо злочин погашений». Тобто, згідно з римським правом, санкції за ганебне (нечесне) привласнення не підлягають терміну давності.

В сучасних європейських державах правовим відповідником «ганебної власності» є «брудні гроші» та їх «відмивання». Недоторканою є тільки суспільно визнана правильна (чесна) власність. Джерелом правильної власності є праця самого власника. Правильна власність створюється лише внаслідок збагачення суспільства або ж законно успадковується, якщо раніше була надбана чесно. Отже, за економічні злочини раніше чи пізніше доведеться відповідати, а все награбоване – повернути або компенсувати заподіяні збитки.

ТОП-130: «РОЗСТРІЛЬНИЙ СПИСОК»?

Панівна верхівка (істеблішмент) як вогню боїться персональної відповідальності. Однією з головних цілей антиконституційного заколоту 2004 р. під назвою «політреформа» було створення системи колективної безвідповідальності. Проте ця «маленька хитрість» є лише наївним хованням голови в пісок. Адже відповідальність за ганебне збагачення не списується НІКОЛИ. Це об’єктивна реальність, що не залежить від нашого бажання. Це закон природи.

Просто якщо «еліта» не бажає персональної відповідальності, то вона отримає іншу відповідальність – колективну. Це означає, що весь панівний клас без винятку визнається злочинним за фактом належності до злочинної групи, яка здійснила економічні злочини в особливо великих розмірах. Тобто всі – президент і міністри, олігархи й нардепи, бандити й ті, хто обіцяв «бандитам – тюрми!». Докладніше див. «Кримінальний кодекс України», розділ VI «Співучасть у злочині». Ця теза була озвучена на 5 телеканалі 2 серпня 2008 р. в політичному ток-шоу «5 копійок»: «Дивіться, от є погані депутати, і є хороші депутати. Але хороші депутати дозволяють поганим робити свою справу, знаючи, що вони погані. Висновок один: розстріляти треба всіх».

Можливо, серед них є персонально невинні люди. Можливо… Але ж панівний клас не бажає персональної відповідальності, значить, погоджується на відповідальність колективну. Тому-то сам факт належності до сучасного істеблішменту стає підставою для покарання за «економічні злочини в особливо великих розмірах». До речі, раніше ця стаття передбачала смертну кару, і багато хто про це згадує з неприхованою ностальгією. Подейкують, що журнал «Фокус» вже підготував «розстрільний список»…

Це трохи смішна історія. В кінці березня 2008 р. на «Радіо Ера FM» у прямому ефірі обговорювали рейтинг журналу «Фокус» зі 130 найбагатшими людьми України. Під кінець передачі якийсь радіослухач зателефонував і запитав, чи усвідомлюють запрошені в студію експерти, що всі ці «багатенькі буратіни» – бандити і злодії. Один з експертів прямо відповів, що немає сенсу заперечувати очевидне: звісно – переважно бандити і злодії. Другий експерт мовчазно погодився. На виправдання фігурантів «списку-130» зауважили, що в інших країнах багатіями також нерідко ставали бандити і злодії.

Факт перевертання суспільної піраміди, внаслідок чого нагорі сконцентрувалися злодії, бандити та шахраї, офіційно визнано на найвищому державному рівні. 15 квітня 2008 р. Президент Віктор Ющенко провів резонансну нараду з питань боротьби з корупцією. Наведені ним дані вражаючі: Україна є однією з найкорумпованіших країн світу, корупція (тобто зіпсуття) «має загально національний системний характер і справляє визначальний вплив на українську політику, економіку та інші сфери суспільного життя». Більше того – риба гниє з голови: «Корупційні прояви у вищих політичних колах провокують корупцію у сферах економіки, державного управління та правосуддя», – сказав Президент.

АБО РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ЗАБОРОГОВАНОСТІ, АБО…

По-суті, маємо два варіанти правового вирішення проблеми «елітарної корупції». Перший: створюється конституційна система персональної відповідальності за результати діяльності на всіх рівнях – від Президента до сільського голови. Розробляється цивілізований механізм легалізації ганебної власності через реальну компенсацію суспільству заподіяних збитків. Ці збитки ретельно розраховуються й оформлюються як борг, який злочинці мають повернути суспільству протягом визначеного терміну. Така собі «реструктуризація заборгованості», подібно до існуючої в Україні практики повернення боргів за недоплачені комунальні послуги. Всі нормально працюють на своїх місцях і збагачуються разом з народом. Жодних революцій.

Позитивний приклад застосування подібного цивілізованого підходу подала Великобританія, коли в 1997 році на зміну консервативним урядам Маргарет Тетчер і Джона Мейджора прийшла лейбористська партія на чолі з Тоні Блером. Коли лейбористи перемогли на виборах, з часів тетчерівської приватизації (з елементами прихватизації) вже пройшло 18 років. Проте вони вирішили «покопатися в минулому» і ввели спеціальний «податок на непередбачені доходи» (windfall profit tax, буквально «податок на прибуток, принесений вітром»). Завдяки податку було отримано понад 5 мільярдів фунтів стерлінгів, велика частина з них пішла на соціальні програми.

Другий варіант розвитку подій: персональна відповідальність продовжує ігноруватися, що автоматично означає колективну відповідальність всієї владної верхівки за результати державного правління. Оскільки результати вочевидь катастрофічні, а власність здобута шляхом ганебного збагачення, то весь істеблішмент підлягає вищій мірі покарання. Винятком будуть лише ті представники панівного класу, що розірвуть кругову поруку і реально виступлять за персональну відповідальність та чесну власність – див. «Кримінальний кодекс України», стаття 31. «Добровільна відмова співучасників».

Хтось скаже, що нинішню систему безвідповідальності змінити неможливо. Мовляв, владна верхівка ніколи цього не дозволить. А її ніхто вже й не питатиме – це ж злочинці. «Сучасна цивілізація – це несформульована угода владоможців, спрямована на задоволення їхніх претензій. Проте ця угода дійсна лише доти, доки не буде укладена нова угода, щоб здерти з них шкіру» – писали французи Луї Повель і Жак Берж’є в книзі «Ранок магів». Так що ніколи не кажіть «ніколи». Вся історія людства – це безперервна зміна панівних верхівок. Тому що влада – це згода людей виконувати накази, тому вона існує лише доти, доки ми з нею погоджуємось. А тих, хто не погоджується з нинішньою владою, стає чимраз більше. Наприклад, згідно з соціологічним опитуванням Центру Разумкова в червні 2008 року, дві третини громадян України (65,3%) переконані, що події в Україні розвиваються в неправильному напрямі.

Більше того, в суспільстві поширюються радикальні настрої. Напередодні парламентських виборів 2007 року одним з інтернет-сайтів було проведене опитування: «За кого будете голосувати на виборах до парламенту?» У списку перерахували найвідоміші партії, а на останню позицію поставили не існуючу в природі «Маленьку партію снайперів». Так от вона набрала 80% голосів! Згодом автори опитування склали колективний портрет прихильників високоточної стрільби. Вони мають своє житло, непогану роботу чи маленький бізнес. Були за кордоном. Освічені. Одружені. Сидять в Інтернеті. Мають якісь кошти чи можуть залучити їх через кредити. Типовий середній клас. Висновок авторів цього експрес-дослідження: «Владна еліта навіть не уявляє, як виборці її не люблять! Виявляється, кількість людей, готових стріляти у нинішніх правителів, катастрофічно збільшується. І це дуже непокоїть!»

Хто ж вони такі – ці несподівано виявлені «снайпери середнього класу»? А саме ті, що укладуть згадану вище НОВУ УГОДУ. І зроблять «еліті» пропозицію, від якої та не зможе відмовитися.

ТВОРЧИЙ КЛАС

Поки що політичний процес в Україні відбувається в формі змагання олігархічно-кланових груп («верхів») за маніпулювання свідомістю найменш освічених або соціально пасивних верств населення: пенсіонерів, пільговиків, інвалідів, малокваліфікованих робітників тощо («низів»). Середній клас: менеджери, працівники інтелектуальної та інформаційної сфери, студенти, малий і середній бізнес, кваліфіковані спеціалісти – лишається «за кадром». Визначальними для середнього класу є не соціальний чи майновий статус, а ініціативність, самодостатність і психологія відповідальності за свою долю. А щодо володіння власністю, що є класичною ознакою середнього класу, то в інформаційну епоху головним чинником багатства є інтелект і культура. Середній клас нової епохи – це ТВОРЧИЙ КЛАС. Для того, щоб він став заможним, йому потрібні лише свобода для саморозвитку і національна солідарність.

Творчий клас вже не піддається олігархічному зомбуванню, натомість дедалі більше усвідомлює, що за нинішнього устрою в нього немає майбутнього. Бо олігархічно-паразитичній системі не потрібні творчі та самодостатні люди. Отже, для свого визволення творчому класу треба змінювати не лише політиків, а й весь суспільний лад. Для цього й потрібна НОВА УГОДА. Згідно з нею право на існування матиме лише чесно зароблена власність. Кожен керівник нестиме персональну відповідальність за результати свого керування. Суспільство розвиватиметься так, щоб задоволення сьогоднішніх потреб не відбувалося за рахунок майбутніх поколінь. Нерівність у доходах громадян буде законодавчо обмежена – наприклад, коефіцієнтом 10. Тобто найуспішніші будуть збагачуватися разом з усім народом. Діяльність влади буде контрольована і прозора, бо народ буде просвіченим і озброєним.



Сашко Положинський і Kozak System - Партія снайперів (31.05.2012, Київ, «Бочка»)
 

В тему:

Паралельне суспільство як цивілізаційна надбудова (настанови для снайперів)

Заснування Третього Гетьманату в запитаннях і відповідях (оновлюється)

2010: виходимо у Простір волі!

Що робити? Програма «Три О»: Оздоровлюйся! Організовуйся! Озброюйся!

АРСА-2