Новий васал Китаю. Як війна в Україні перетворила Москву на молодшого партнера Пекіна – Foreign Affairs

Це – Китай. Рішення російського президента Володимира Путіна вдертися в Україну змусило Росію повернутися до свого євразійського партнера з капелюхом у руках, – йдеться у статті на Foreign Affairs.

У двадцятому столітті Радянський Союз дивився на Китай – принаймні до радянсько-китайського розколу в 1960-х роках – як на бідного родича,  яким треба керувати й допомагати.

Через десятиліття ситуація змінилася. Китай може похвалитися більш міцною та динамічною економікою, більшою технологічною потужністю та більшим глобальним політичним та економічним впливом, ніж Росія.

Цій асиметрії судилося стати ще помітнішою в найближчі роки, оскільки виживання режиму Путіна залежить від Пекіна.

Китай, швидше за все, поглине більшу частину загальної торгівлі Росії. Він стане важливим ринком для російського експорту (зокрема природних ресурсів), тоді як російські споживачі все більше покладаються на китайські товари. І він скористається скрутним становищем Росії, щоб утвердити юань як домінуючу регіональну та основну міжнародну валюту.

Щоб задовольнити Китай, у російських лідерів мало вибору, окрім як прийняти невигідні умови комерційних переговорів, щоб підтримати позиції Китаю на міжнародних форумах, таких як ООН, і навіть згорнути відносини Москви з іншими країнами, такими як Індія та В’єтнам.

У працях багатьох західних аналітиків Китай і Росія часто постають як пара, дві великі авторитарні держави, які прагнуть переглянути міжнародний порядок. Але це не стосунки рівних.

Залежність Кремля від Китаю перетворить Росію на корисний інструмент у більшій грі для Чжуннаньхая, величезний актив у конкуренції Пекіна з Вашингтоном.

Широкомасштабна війна в Україні поставила Китай перед важкою проблемою: яку позицію зайняти? Якби Китай підтримав Росію, він міг би піддатися санкціям і втратити доступ до західних технологій і ринків, що є неприємною перспективою. Але якщо Китай засудить дії Путіна, це може поставити під загрозу його зв’язки з Росією.

Пекін вважає свої відносини з Москвою надзвичайно важливими з кількох причин. Країни мають розтягнутий кордон протяжністю 4200 кілометрів. Їхні економічні відносини ідеально доповнюють один одного: Росія багата природними ресурсами, але потребує технологій та інвестицій, а Китай може запропонувати технології та інвестиції, але потребує природних ресурсів.

Росія також є ключовим джерелом сучасної зброї для Китаю. За останнє десятиліття потік російської зброї до Китаю зріс. Як авторитарні держави обидві країни підтримують одна одну в міжнародних інституціях, головною з яких є Рада Безпеки ООН. Вони утримуються від критики одна одної з питань прав людини та мають однакові підходи щодо багатьох глобальних питань, наприклад, встановлення стандартів для управління Інтернетом, які, на думку обох країн, мають суворіше контролюватись на національному рівні.

Сі Цзіньпін і Путін мають образу на Сполучені Штати, яких Китай і Росія звинувачують у прагненні позбавити їхнього правомірного (rightful) становища у світі. Ці настрої лише посилилися, оскільки китайська та російська політичні системи стали залежними від персоналістського правління Сі та Путіна.

Китай наполегливо відмовчувався, не займаючи позиції жодної зі сторін у війні Росії проти України. Українським та західним співрозмовникам китайські офіційні особи зазначали, що їхній уряд підтримує суверенітет і територіальну цілісність України та прагне якнайшвидшого припинення війни. Російським партнерам – наголосили, що тісні відносини з Росією залишаються непорушними, що Пекін виступає проти односторонніх санкцій Заходу, що погоджується з позицією Росії, згідно з якою розширення НАТО та прагнення Вашингтона просувати військові альянси під керівництвом США по всьому світу прискорили конфлікт.

Лідери Китаю не вважають, що вони можуть щось отримати, якщо будуть критикувати Росію. Вони чудово знають, що першопричини розбіжностей між їхньою країною та Заходом на чолі зі Сполученими Штатами не зникнуть, якщо Пекін стане на бік України.

Китай також побоюється потенційного краху режиму Путіна під вагою безпрецедентних економічних санкцій, результат яких явно суперечить інтересам Китаю.

Китай розглядає ворожу до Заходу Росію як актив, а новий прозахідний режим Росії – стратегічним кошмаром.

Китайські лідери також усвідомлюють, що вони навряд чи змінять російське мислення щодо України. Крім того, у Китаю нема можливостей або досвіду, щоб відігравати значущу роль у переговорах у війні. Як наслідок, Сі та його зовнішньополітична команда навіть не намагалися допомогти в посередництві.

Китай втягує нитку в голку, відмовляючись тиснути на Росію, але також намагаючись уникнути можливих економічних наслідків, нав’язаних Заходом. Китай вирішив вірно дотримуватися санкцій і експортного контролю США – принаймні зараз. Багато китайських компаній заморозили свої проекти в Росії або призупиняють свою діяльність.

Так само китайські державні енергетичні гіганти не бажали розкуповувати російські активи (тепер доступні за великими знижками) західних компаній, таких як BP і Shell, побоюючись потрапити під майбутні санкції США.

Китай скористався російсько-українською війною, позиціонуючи себе як альтернативний ринок для російських товарів, які раніше продавалися на європейських ринках, і використав можливості купувати російські товари дешево через короткострокові угоди, не ризикуючи санкціями. З лютого Китай збільшив закупівлі російських вуглеводнів.

Оскільки Європа скорочує свою залежність від російських енергоресурсів та інших мінеральних ресурсів, у Кремля залишається небагато варіантів, окрім як перенаправити свій експорт до Азії – переважно до Китаю, що є природним вибором через географічне розташування, наявні наземні трубопроводи на додаток до морської торгівлі та можливість надавати платіжні інструменти в юанях як альтернативу платіжним інструментам, прив’язаним до доларів США, євро, японських єн, швейцарських франків або британських фунтів.

За останні сім місяців російський експорт до Китаю зріс на 48,8% до 61,45 мільярда доларів, відображаючи не лише стрибок світових цін на сировину, але й збільшення постачань російської нафти.

Починаючи з 2014 року китайські товари поступово витісняють європейські на російському ринку, а у 2016 році Китай вперше обігнав Німеччину в ролі основного постачальника промислових інструментів Росії.

Сукупний ефект зростання витрат на логістику та санкцій обмежить доступність багатьох європейських товарів у Росії, тому російські споживачі та підприємства зрештою переключаться на більшу кількість китайських альтернатив. За останні сім місяців імпорт з Китаю до Росії зріс на 5,2% до 36,3 мільярда доларів.

Оскільки Китай стає основним торговим партнером Росії як для експорту, так і для імпорту, більша частина цієї діяльності здійснюватиметься в юанях.

Китайська валюта стане де-факто резервною валютою для Росії, навіть не будучи повністю конвертованою, посилюючи залежність Москви від Пекіна. Цей зсув уже є, про що свідчить експоненціальне зростання обсягу торгів юанем на Московській фондовій біржі (юань вперше обігнав торгівлю євро).

Такі справи з Китаєм обійдуться Росії дорого. Китай не зможе компенсувати втрати Росії на європейських ринках. Більш того, залежність Москви від Пекіна надасть Китаю величезні важелі впливу: Китай зможе вимагати від Росії поступок, які раніше вважалися абсурдно односторонніми. Наприклад, у поточних переговорах щодо нового трубопроводу, який з’єднає газові родовища Західного Сибіру з китайським ринком.

Пекін зможе нав'язати цінову формулу, яка вигідна китайським споживачам, зробить юань контрактною валютою та обмежить своє юридичне зобов’язання купувати лише мінімальну потужність трубопроводу.

Таким чином, додаткові закупівлі газу залежать від бажання (або відсутності бажання) Пекіна. Москва, швидше за все, погодиться на ці умови (у неї нема альтернативи) забезпечуючи Пекін не лише дешевим газом, але й майбутніми важелями впливу на переговори з постачальниками зрідженого газу, такими як Катар і Сполучені Штати.

До анексії Криму Путіним у 2014 році на Китай припадало близько 10% загальної торгівлі Росії; до кінця 2021 року на Китай припадало 18%. Ймовірно, ця цифра зросте після війни Росії в Україні.

Росія перетворюється на гігантський «євразійський Іран»: досить ізольований, із меншою та технологічно відсталішою економікою завдяки ворожнечі із Заходом, але все ще надто великий і надто важливий, щоб вважати його неактуальним.

Китай буде найбільшим зовнішнім партнером Росії, основним покупцем експорту, основним джерелом імпорту та головним дипломатичним партнером (особливо в умовах, коли Індія продовжує віддалятися від Росії в бік демократій в Індо-Тихоокеанському регіоні та Європі).

Зважаючи на зростаючі важелі впливу, Пекін зможе витягнути з Москви те, що було немислимо рік тому, а саме: доступ до найсучаснішої російської зброї та її розробок, преференційний доступ до російської Арктики, забезпечення інтересів безпеки Китаю в Центральній Азії та підтримка Росією (як постійного члена Ради Безпеки ООН) позицій Китаю в усіх регіональних і глобальних проблемах, особливо, в територіальних суперечках між Китаєм і його сусідами.

По суті, Кремль захистить себе від тиску Заходу коштом втрати дуже високого ступеня своєї стратегічної автономії. Такий стан речей, ймовірно, зберігатиметься й після правління Путіна.

Рік тому ми писали що Російська Федерація остаточно переорієнтовується на схід – у прислуговування Китаю.

Додатково:

• А що як Росія не розпадеться: фактор ультраіндустріального Китаю (+аудіо)
• Дивний союз гієни і панди: перспективи взаємодії Росії та Китаю в побудові Великого Мордору (+аудіо)
• Неосталінізм інформаційної епохи – ідеологічна основа новітнього китайсько-російського «дивного союзу» (+аудіо)