Ольга Богомолець: Питання «бути чи не бути Україні?» вирішується зараз по всьому російсько-українському кордону

Боєздатні воєнні підрозділи та формування Національної Гвардії зараз потрібні не лише на «Східному фронті», але й у Чернігівській, і в Харківській, і в Сумській областях — питання «бути чи не бути Україні?» вирішується зараз по всьому російсько-українському кордону.

Але давайте задумаємось: за що гинуть люди на Донбасі? За право розмовляти російською? Та хіба його хтось в них забирав? За децентралізацію бюджетних потоків? Але хіба  Донецька та Луганська області  не є дотаційними? Та хіба не злочинна влада Януковича призвела до того, що потужні промислові регіони, століттями населені працьовитими людьми, перетворились на отримувачів бюджетних субсидій та субвенцій?

Мене можуть запитати: а як же ті, хто щиро хоче, аби Україна справді перетворилась на федеративну державу? Так, дійсно, такі люди є — за різними соцдослідженнями, в Луганській області їх до 30%, в Донецькій — десь біля 27%. Тобто навіть не половина. І цих людей не треба плутати з озброєними людьми, які створюють напругу в регіоні. В нинішніх умовах прихильники федералізації могли б ініціювати проведення ПЛЕБІСЦИТУ, який, на відміну від референдуму, не є юридично зарегламентованою процедурою. Результати плебісциту  можуть використовуватись в політичній боротьбі.

Та чомусь ніхто з очільників Донецької республіки плебісцит не проводить. Чому? Чи не тому, що цих людей питання федералізації України та статусу російської мови насправді НЕ ЦІКАВИТЬ? А цікавить — як із цих областей створити буферні квазі-держави, схожі на Придністров’я чи Абхазію.

Але чого справді не вистачає зараз на Донбасі — і в Донецькій, і в Луганській областях, так це взаєморозуміння, вміння слухати і чути одне одного. Зараз дуже багато людей на Донбасі знаходяться під впливом оманливих ілюзій – щодо того, яким може стати життя після референдуму.

Донбасу потрібен не референдум — йому потрібна широка суспільна дискусія! І не стільки про федералізацію — це хибна та надумана ідея — скільки про зміну системи влади, перезавантаження країни, подолання безробіття, про нову індустріалізацію Донбасу, про те, як жити без корупції — і в середньому не до 60, а до 80 років. А без цього ми так і залишимось країною нереалізованих можливостей і нереалізованих людей.