Останні резерви агентури Кремля: Анджела Девіс на чолі «п’ятої колони»…
Останні резерви агентури Кремля: Анджела Девіс на чолі «п’ятої колони»…
«Якщо ви збираєтеся влаштувати протест проти нового президента, якого голосно звинувачують в тому, що він інструмент в руках російського силовика Володимира Путіна, то здоровий глузд повинен підказати вам, що потрібно постаратися не призначати важливими спікерами людей, які були інструментами в руках колишнього роботодавця Путіна – Радянського Союзу», – пише USA Today. Видання має на увазі великомасштабні жіночі демонстрації, які пройшли у Вашингтоні в день інавгурації Дональда Трампа. Мало того, що їх в цілому критикували за однобокість, так тепер і список всіх спікерів цього заходу «викликає нові питання про те, кого і що цей марш представляє»!
За інформацією, яку підготував журналіст Георгій Полтавчук, в основному серед тих, кому надали трибуну, представники крайніх лівих поглядів, при цьому противникам Трампа з республіканців висловитися не давали. А головне, почесним співзасновником маршу і одним з зоряних спікерів стала Анджела Девіс – ветеран Комуністичної партії.
«Для комуністичних держав, які часто критикували за переслідування дисидентів, «нібито політичний в'язень» в Сполучених Штатах був посланником з небес», – пише автор статті в USA Today. Після звільнення її вшановували в Східній Німеччині [колишня НДР. – В.Ф.], на Кубі та в Радянському Союзі, де вручили Ленінську премію миру в 1979 році – всього за кілька місяців до введення радянських військ в Афганістан».
«Потрібне велике нахабство, щоб на чолі протесту проти Трампа поставити спікера, якого двічі нагороджував СРСР Леоніда Брежнєва».
Анджела Девіс залишалася одним з лідерів прорадянської [і фінансованої радянським урядом та КПРС. – В.Ф.] Комуністичної партії США до 1991 року і двічі була кандидатом у віце-президенти від комуністів.
«Комуністичне минуле Девіс тільки підриває ідею жіночого маршу», – пише автор статті.
Противники Трампа звинувачують його в намірі стати диктатором, і хоча ці заяви перебільшені, визнає видання, у нового президента є авторитарні нахили. А тому опозиція все ж потрібна, але «Девіс в повній мірі і неодноразово показала своє лицемірство в питанні диктатури і прав людини».
Більш того, противники Трампа зазвичай зображують його в змові з Путіним або навіть маріонеткою Кремля. І ті ж самі противники Трампа вихваляють жінку, яка потрапила в американську політику від партії, що була практично підривним підрозділом Кремля в Америці.
Біографічна довідка:
Анджела Івонна Девіс народилася 26 січня 1944 року в Бірмінгемі, штат Алабама, США. Для афроамериканців середини минулого століття Девіси були цілком заможною сім'єю – батько володів автозаправкою і слюсарною майстернею, мати працювала в школі вчителькою.
Ідеї соціалізму і комунізму були близькі Анджелі Девіс з дитинства. Відмінниця вже в старшій школі познайомилася з ідеями марксистів – її подружкою була дочка видного історика марксизму Герберта Аптекера. Анджела була членом молодіжної комуністичної організації «Клуби Дюбуа». Але політичні та філософські погляди Девіс сформувалися під час навчання в Університеті Брандейса в Массачусетсі, де вона була однією з трьох чорношкірих студентів на курсі. Серйозний вплив на світогляд Девіс зробив філософ-неомарксист Герберт Маркузе, про що вона пізніше писала: «Герберт Маркузе навчив мене, як можна одночасно бути науковцем, активісткою, дослідницею і революціонеркою».
Анджела захоплювалася Мао Цзедуном, Мартіном Лютером Кінгом, Фіделем Кастро і Ернесто Че Геварою.
У 1963 році Девіс взяла участь у Фестивалі молоді і студентів, який проходив в Гельсінкі, де зустрілася з однолітками з СРСР і остаточно перейнялася ідеями світової революції і будівництва комунізму. Знайшовши Європу більш вільною і демократичною в порівнянні з Америкою, Анджела продовжила освіту у Франції, потім у Німеччині, де вивчала соціологію в Інституті імені Гете, одному з найпрестижніших гуманітарних вузів світу.
В середині 60-х років вона повернулася в США.
У 1969 році Анджела Девіс стала членом Комуністичної партії США. Крім того, вона брала активну участь у феміністському русі, а пізніше приєдналася до радикальної партії «Чорні пантери». У 1970 році Опікунська рада Каліфорнійського університету звільнила її з посади доцента за членство в Компартії. Не останню роль в її звільнення зіграв тодішній губернатор штату Рональд Рейган.
У тому ж році Девіс стала третьою в списку «Десяти найбільш розшукуваних злочинців США». Директор ФБР Едгар Гувер видав ордер на її арешт за співучасть у захопленні заручників і вбивстві. Девіс ховалася від влади більше двох місяців, але в підсумку була арештована – президент Річард Ніксон навіть привітав ФБР з затриманням «небезпечного терориста».
Анджела Девіс потрапила до в'язниці через те, що на неї був зареєстрований пістолет, з якого було вбито і поранено в залі суду кілька людей каліфорнійського містечка Марін Каунті. Сама Девіс під час стрілянини не була присутня в суді – вогонь був відкритий Джонатаном Джексоном, 17-річним афроамериканцем, який намагався звільнити з ув'язнення свого брата Джорджа, в якого була закохана Девіс. Каліфорнійські закони свідчать, що людина, зі зброї якої скоєно вбивство, є співучасником злочину. Саме це і стало приводом для арешту.
Кампанію «Свободу Анджелі Девіс!» комуністи вели і в самих Штатах і в 67 інших країнах.
«Свободу Анджелі Девіс!» – Це гасло в СРСР знали всі від малого до великого!
«Демонстрация на Московском шинном заводе в поддержку Анджелы Дэвис. Фото: Борис Кавашкин/РИА Новости»
Трудящі в обов'язковому порядку здавали по десять копійок в фонд допомоги дорогому товаришеві Анджелі, школярі писали їй зворушливі листи відповідно до шаблону, затвердженому ЦК КПРС.
«Коли я сиділа в тюрмі, то отримувала масу листів від радянських громадян: особливо мене зворушили послання, розмальовані кольоровими олівцями, які писали маленькі діти ...»
У пісні Висоцького «Жертва телевидения» є такі рядки: «Я и в бреду всё смотрел передачи, всё заступался за Анджелу Дэвис…»
Тиск виявилося таким сильним, що владі 23 лютого 1972 року довелося випустити активістку під заставу – 100 тисяч доларів вніс за неї каліфорнійський фермер Роджер МакАфі. Всі присяжні на процесі Девіс були білими, але журі одноголосно винесло вердикт – «не винна». В цілому Девіс провела у в'язниці 18 місяців.
Після повного виправдання активістка вирушила на Кубу, де вона зміцнилася в думці, що «тільки при соціалізмі боротьба проти расизму може бути успішною». Після повернення з «Острова Свободи», де на зустріч з нею приходили тисячі афроамериканців, Девіс вирішила зосередитися на соціальних проблемах.
Вільма Еспін, Фідель Кастро і Анджела Девіс під час II з’їзду Федерації кубинських жінок.
Анджела Девіс і Еріх Хонекер. Берлін, 1972 рік. Фото: Bundesarchiv_Bild_183-L0911-029,_Berlin,_Erich_Honecker_empfängt_Angela_Davis
Вперше в Радянський Союз Анджела Девіс приїхала в 1972 році і проїхала по ряду радянських міст, де брала участь у лекціях і засіданнях місцевої влади. У 1979 році їй була присуджена Ленінська премія Миру, за якою вона особисто приїжджала в Москву, де зустрічалася з Брежнєвим.
«Советский космонавт Валентина Терешкова и член ЦК компартии США Анджела Дэвис. Фото: Д. Чернов/РИА Новости».
Ну, а нерозбещені еротикою радянські чоловіки, включаючи людей похилого віку, – членів Політбюро, – із завмиранням серця стежили, як Анджела прогулювалася по Москві в модній футболці, крізь яку виразно проступали контури оголених грудей – як щира феміністка Девіс ігнорувала бюстгальтери.
У Компартії США Девіс почала грати все більшу роль, а незабаром стала членом ЦК партії. Вона навіть двічі балотувалася в якості віце-президента на виборах 1980 і 1984 років. Однак Компартія не мала серйозної підтримки в США і обидві кампанії заздалегідь були приречені на провал. А в 1991 році Девіс і зовсім вийшла з Компартії, коли її соратники підтримали ГКЧП в Радянському Союзі.
А в 1997-му Девіс зізналася, що вона не просто феміністка, але ще і лесбіянка, а її колишні стосунки з чоловіками – помилки молодості.
Джерела:
Компіляція з Інтернет-джерел; фотографії з Інтернету та архіву журналу «Коммерсант.ru» за 23 січня 2017 р.
Знати все про «гібридну війну», яку веде Росія, та про «агентів впливу», задіяних у цій війні.