Рівно 8 років тому посеред білого дня і без будь-якого спротиву українських прикордонників озброєний загін із сусідньої Молдови вчинив збройний напад на Дністровську ГЕС-2, що є суверенною територією нашої держави. Виставили на греблі свій пост, який досі там стоїть, чим, по суті, засвідчили роль загарбника. Агрессор – він і є агресор. Стосовно Молдови, то не забулось, як її до зубів озброєні молодчики, за активної підтримки спецназу із ще однієї дуже сусідньої нам держави, перед кидком на Придністров’я вчинили різню мирного населення в Дубосарах. І лише грізне застереження колишнього командуючого 14-ою армією генерала Олександра Лебедя, яка стала на захист Тирасполя, зупинила спецнази двох держав. І ось черговий конфлікт Молдови з Україною, в процесі якого, слава Богу, не пролунало пострілів і не пролилася кров. Хоча питання є: чому ми не дали рішучої відсічі й чому ми такі собі ніякі? Про непросту, якщо не сказати вибухонебезпечну ситуацію в зоні Дністровської ГЕС-2, на третині греблі якої хазяйнує Молдова, розмовляємо з начальником стратегічного об’єкта А.М.Мельником.

– Анатолію Михайловичу, що б ми не говорили, але потоптані наші честь та гонор. Пам’ятаєте заяви двох попередніх президентів України, які запевняли, що не потерплять зухвальства і зроблять все від них залежне, аби, послуговуючись міжнародним правом, поставити амбітну Молдову на місце. На жаль, з того нічого не вийшло, ситуація досі тупикова. Ваше бачення проблеми?

– За колишніх президентів казати не можу, бо мусили ж щось заявляти, аби заспокоїти суспільну думку. Але ситуація на віроломно захопленій частині ГЕС-2 була і залишається тривожною. Молдова не збирається покинути захоплену територію. До того ж, на лівому березі Дністра ліквідовано наш прикордонний пост. Як, скажіть, після цього не складеться враження, що нам уже нічого не треба: беріть нас, «дорогі сусіди», голими руками.

– Колектив буферної гідроелектростанції і ви особисто відчуваєте дискомфорт, працюючи під пильним поглядом молдовських прикордонників?

– Не те слово. Єдине, що більш-менш втішає, на сьогодні досягнута письмова угода між сторонами, згідно з якою на обидвох постах, тобто нашому і молдовському, охоронники чергують без зброї.

– Виходить, ми знову дали задній хід на своїй же території. Ну як можна залишати стратегічний об’єкт, яким у державі є Дністровська ГЕС, без зброї?

- Поділяю ваше справедливе обурення, але хіба це від мене залежить?

- Так, не доведи, Боже, і біди дочекатися можна. Хіба мало терактів на подібних об’єктах трапляється зараз навіть і в найблагополучніших державах?.. Будь ласка, ще раз окресліть роль, яку виконує буферна ГЕС-2.

– Свого часу вона проектувалася і будувалася, щоби виконувати конкретне стратегічне завдання в найнижчій точці каскаду. Функція одна – регулювання стоку річки Дністер (нижній б’єф), причому незалежно від режиму роботи пікових ГЕС-1 і ГАЕС, на якій запущено перший агрегат. Повторюю: не було б такого буферного гідровузла, яким є ГЕС-2, від паводків продовжували б потерпати десятки і десятки населених пунктів Молдови та нашої Вінницької області. Кому- кому, а сусідам варто було б взяти це до тями. Одначе не взяли, вчинили віроломство.

– Сьогодні буферний гідровузол працює вже в повному режимі. Як ви справились з великою водою 2008 року?

– Повна проектна потужність станції ще попереду. Та попри це з великою повеневою водою 2008 року справилися, пропустивши її транзитом з ГЕС-1, яка, в свою чергу, погамувала стихію.


Читати повністю ТУТ