Наприкінці жовтня 1708 р. гетьман відправив стародубському полковнику Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до переходу на сторону Карла ХІІ. «Московська потенція вже давно має всілякі наміри проти нас, — писав український правитель, — а останнім часом почала відбирати у свою область українські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти своїми військами. Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас — гетьмана, усю старшину, полковників і усе військове начальство — прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім'я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що московська потенція вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас. І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського ярма і поверне нам права нашої вільності...»

Змінивши маршрут, шведські війська рушили на Стародуб, а потім на Новгород-Сіверський. Здавалося, саме провидіння виступило на стороні українців. Сучасна мобільна шведська армія, яка розгромила поляків і датчан, була найкращим союзником у війні з Москвою. Але низка трагічних помилок і прорахунків не дозволила шведам і козакам здолати Петра I.

30 жовтня 1708 р. московський цар віддав наказ знищити гетьманську столицю — Батурин. Виконувати цю місію відправився фаворит Петра, ясновельможний князь, у нещодавному минулому — пирожечник, а в майбутньому — генералісимус Олександр Меншиков.

Оборону Батурина очолив сердюцький полковник Дмитро Чечель. На пропозицію росіян скласти зброю козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть столицю супостату. Кілька разів Меншиков кидав свої війська на штурм козацької твердині, але влучний гарматно-рушничний вогонь разив ряди атакуюючих.

Батурин, добре укріплена фортеця з належним запасом провізії і боєприпасів, міг витримати і багатомісячну облогу московських орд. Але в ніч на 1 листопада один з полкових старшин Прилуцького полку Іван Ніс прийшов до Меншикова і повідав йому про таємний лаз, що вів у фортецю. Другого листопада московське військо, скориставшись підземним ходом, вступило в місто...

Незважаючи на запеклий опір, стримати натиск росіян козакам не вдалося. Надвечір знаменита фортеця упала. Ясновельможний князь наказав: «Батурин іншим на приклад спалити весь». Розпорядження Меншикова виконувалося з маніакальною ретельністю. Карателі залишили в живих лише воєначальників українського воїнства, щоб потім жорстоко стратити. Кривавий бенкет москалів продовжувався не один день.

Очевидці трагедії розповідали, що повноводний Сейм почервонів від крові замучених городян, по хвилях плили плоти із шибеницями, на яких розгойдувалися трупи страчених. Над гетьманською столицею палахкотала заграва величезного пожарища. Розправляючись із гетьманською столицею, російські карателі не щадили навіть немовлят. Росіяни, що збожеволіли від власної жорстокості, рубали голови, колесували, вішали. Дітей відбирали в матерів і під голосний регіт підкидали нагору, підставляючи під крихітні тільця багнети рушниць. Нещасних жінок насилували, а потім по-звірячому убивали.

Батурин був перетворений у руїни, над якими кружляли ворони так бродили зграї собак, що збожеволіли від людської крові.

Дикі подробиці Батуринської трагедії сколихнули Європу. Пруський посол Кайзерлінг і його англійський колега Витворт повідомили своїм країнам про каральну операцію росіян. А от що доповідав у Париж французький посол: «Україна залита кров'ю, зруйнована грабежами і всюди уявляє собою страшну картину варварства переможців...»

У результаті каральної операції Меншикова було знищено все цивільне населення Батурина. За прагнення до незалежності більше шести тисяч українців заплатили своїм життям. Ми, нині живучі, забувати про це не вправі...


http://www.bhukraine.onestop.net/