Після коронавірусу може постати новий кращий світ. Або навпаки: набагато гірший - Тімоті Еш, «The Guardian»

Коронавірусна криза, здається, заохочує віру в радикальні зміни. Дивовижно, але за даними опублікованого сьогодні опитування, зробленого моєю дослідницькою командою в Оксфордському університеті, 71% європейців зараз виступають за впровадження безумовного базового доходу (universal basic income). У Британії цей показник сягає 68%. Ще більш гнітючий результат – принаймні для тих, хто вірить у ліберальну демократію – принаймні 53% молодих європейців вірять більше у спроможність авторитарних держав, ніж демократичних, подолати кліматичну кризу. Опитування було проведено в Європі у березні, коли більшість європейських країн закрилась на карантин. Але питання було сформульовано ще до того. Зараз було б цікаво опитати європейців, яка політична система, на їхню думку, виявилась кращою в боротьбі з пандемією, оскільки Сполучені Штати і Китай – провідна демократія та провідна диктатура – поширюють звинувачення одна одної.

Ці два контрастні, але однаково вражаючі результати опитування демонструють: наскільки високими будуть ставки, коли ми вийдемо з медичного карантину і зіткнемося з «економічною пандемією» та її наслідками. У який бік поверне Європа та решта світу? Це може привести нас до кращих часів. А може привести нас до найгірших часів.

Ідея безумовного базового доходу до останнього часу вважалась далекою та утопічною. Але під час анти-пандемічного карантину багато розвинених країн запровадили щось близьке до цього. Міністр економіки Іспанії заявив, що «мінімальний прожитковий дохід» може стати постійним інструментом державної системи. Ледь не кожен день я читаю чергову статтю, яка припускає, що безумовний базовий дохід чи якийсь його варіант - це ідея, час якої прийшов.

Це може стати одним з компонентів імовірного майбутнього, в якому нам вдалось перетворити одну з найбільших криз післявоєнного світу на одну з найбільших можливостей. Ми можемо подолати зростаючу нерівність – як економічну, так і культурну – що руйнує основи навіть у сталих ліберальних демократіях, таких як Британія та США. Навчившись нових форм роботи – більше із дому і з мінімумом поїздок – ми перетворимо це на нову модель життєдіяльності.

Виходячи на наші балкони та дахи, щоб аплодувати лікарям, медичним сестрам, соціальним службам та іншим критично важливим працівникам, ми не забудемо про них тоді, коли закінчиться ця медична небезпека. Вони отримають не лише краще соціальне та економічне ставлення до себе – згадується післявоєнне гасло «будинки варті героїв». Вони ще отримають те, що польські популісти хитро називають «перерозподілом поваги». І в процесі цього перерозподілу ми забираємо у націоналістичних популістів їх електоральну привабливість.

У той же час ми визнаємо, що планета, яка перебуває під глобальними загрозами, такими як цей вірус та зміни клімату, вимагає не меншої, а більшої міжнародної співпраці. А Євросоюз, який цього тижня скликав міжнародну нараду для збору коштів на боротьбу з Covid-19, стає головним рушієм глобальних колективних дій.

Це – мрія. Але є й жах. А що якщо цей «післявоєнний» (тобто післяпандемічний) час буде більше схожим на роки після першої світової війни, ніж на ліберальну та соціал-демократичну реконструкцію після 1945 року? Націоналістичні пориви, які ми спостерігаємо у Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, стають все більш виразними. Політика виживання коштом слабшого сусіда ризикує перетворити пост-карантинну рецесію у велику депресію. Нерівність скоріше зростає, ніж зменшується – як в середині нашого суспільства, так і між країнами.

У Європі заможні північноєвропейські країни, такі як Німеччина та Нідерланди, просто не демонструють необхідного ступеня солідарності з порепаною економікою країн південноєвропейської частини Єврозони. Натомість вони використовують євросоюзівське виправдане кризою обмеження на державну допомогу, щоб перекачувати державні кошти у свої ключові галузі, а тим часом прірва між північними та південними державами Єврозони зростає. За пару років такий популіст, як Маттео Сальвіні (Matteo Salvini), або хтось ще гірший (а таке теж можливе), набере сили в Італії, де державний борг вже зараз становить близько 160% ВВП, і проголосить винуватцем усіх проблем Італії відсутність солідарності з боку північноєвропейських країн.

Тим часом у східній половині континенту Угорщина залишається диктатурою, де тимчасові надзвичайні повноваження Віктора Орбана таємничим чином стають постійними. В тому ж напрямку рухається Польща, де нині правляча партія гротескно наполягає на проведенні президентських виборів шляхом виключно поштового голосування, яке скоріш за все не може бути вільним та справедливим. Євросоюз вже не є об’єднанням демократій, а розриваючись по осях північ-південь та схід-захід, поступово слабшає та розпадається. Залишившись сам на сам держави Євросоюзу не можуть забезпечити належних перспектив роботи, соціального забезпечення та екологічно сталого майбутнього для своїх молодих громадян. І, як показало наше шокуюче опитування, молоді європейці починають схилятись до авторитарних рішень. Європа стає більше схожою на Китай, ніж на США.

До 2030 року скоріш за все ми не матимемо ані раю, ані пекла – натомість якійсь варіант звичного людського чистилища. До раю чи пекла воно буде ближче – повністю залежить від нас: американців, китайців, росіян, бразильців тощо. І само собою, в Європі це залежатиме насамперед від нас, європейців – включно з постбрекзітними (post-Brexit) британцями, які без сумніву є європейцями, подобається це їм чи ні.

Ось чому на веб-сайті, який представляє результати наших опитувань, ми також створили можливість для голосування для всіх, хто має 10 хвилин, щоб назвати нам: які на вашу думку були найкращі та найгірші моменти сучасної європейської історії, та ваші надії на Європу у 2030 році. Поки що падіння Берлінської стіни було найбільш часто згадуваним моментом, а Brexit - найгіршим моментом. Але, можливо, ця історія з коронавірусом пережене їх обох. Заходьте та голосуйте у нас на сайті europeanmoments.com.

Джерело: Timothy Garton Ash. «A better world can emerge after coronavirus. Or a much worse one» – May 6, 2020, «The Guardian»

Переклав Володимир Щербина

Тімоті Ґартон Еш (Timothy Garton Ash) – британський історик, журналіст і письменник, автор багатьох книг та публікацій, присвячених сучасній історії Європи (XX і початок XXI ст.), її політиці, трансформації та перспективам подальшого розвитку. Є співавтором так званого «Плану Маршалла для України» - ініціативи європейських та американських політиків та інтелектуалів для допомоги реформуванню України. До речі, дружина пана Тімоті – Данута Еш – має польське походження. А молодший син Алек журналіст, зараз живе в Китаї. Отже, про події в Східній Європі та в Китаї пан Тімоті знає і з неформальних джерел.

Коментар «Народного Оглядача»

Ми даємо переклад цієї тривожної статті британського дослідника сучасної історії як ілюстрацію кризи західної суспільної думки щодо шляхів розвитку. Західні інтелектуали вже помітили, що ані східна авторитарна, ані західна демократична моделі управління не дають надійного результату в умовах глобальної кризи. Проте вони не бачать іншої перспективи, як вибір між цими двома моделями у вигляді чогось «посередині»  – залежно від країни ближче до тоталітаризму (модель управління 2 рівня) чи до демократії арифметичної більшості (модель управління 3 рівня).

Натомість в «Народному Оглядачі» вже давно обговорюється модель системи управління 4 рівня, яка має прийти на зміну цим двом моделям. Ця модель ще не має своєї сталої назви, проте її можна умовно назвати моделлю динамічних демократичних ієрархій, або моделлю демосів. Саме модель демосів уходить від недоліків двох вищезгаданих моделей. Її впровадження у життя, «обкатка» та вдосконалення і може стати надією людства на подальший розвиток перед лицем нових глобальних викликів.