Пісня "Батько наш Бандера" – синтаксичний розбір, ближче до суті

Як виявляється, пісня «Батько наш Бандера» прийшла до нас зовсім не давно. Але маючи стилізацію під повстанську пісню її можна сплутати з такими. Вона дійсно вгризається в пам'ять. Мабуть, завдяки запальній маршовій мелодії, яку автори справді взяли з повстанських пісень і мелодія та вважається народною.

Коли чуєш цю пісню вперше, можна подумати, що це звичайна патріотична пісня, але якщо звернути увагу на слова, то до них є питання. Слова загалом створюють надто неоднозначне враження. Пісня з такими словами не могла б стати популярною, якби їх не «вбрали» у справді красиву мелодію.

У мене з’явилось бажання розібрати текст цієї пісні на деталі, щоб глянути що воно і до чого. Також тут можна було б багато чого розписати як слова впливають на свідомість, підсвідомість, образне мислення і так далі. Але візьміть на віру, що так, впливають. Мова, слова, склади та літери – це код, який формує нашу реальність. Знаючи це переходимо до розбору.

Батько наш — Бандера, Україна — мати,
Ми за Україну буде́м воювати!
Якщо «батько» наш Бандера, а Україна «мати», то можна тільки фантазувати на тему того, в результаті чого з’явились «діти». Бандера прирівнюється до всієї України.

Ой, у лісі, лісі, під дубо́м зеленим,
Там лежить повстанець тяже́нько ране́ний.

Ой, лежи́ть він, ле́жить, терпить тяжкі муки,
Без ліво́ї но́ги, без право́ї ру́ки.

З третього стовпчика помітно наскільки деталізовано зроблений акцент на каліцтвах повстанця і підкреслюється те, що він у тяжких муках. Нажаль таке траплялось на війнах і у боях. Але акцентування на такому ні до чого доброго не приводить.

Як прийшла до нього рідна мати йо́го,
Плаче і ридає, жа́лує йо́го.

Далі за сюжетом пісні, після бою, в якому повстанець отримав ці тяжкі каліцтва звідкись несподівано зявляється його мати. Вона все це бачить, поринає у важкі емоції та починає жаліти свого сина. І тут виникає питання. Що це взагалі таке? Це такий у нас героїзм? Ось ця сльозливість і плаксивість (а отже слабкість) має оспівуватись як щось позитивне? Звісно проявляти та проживати різні емоції сповна це добре і потрібно, але можна ще спробувати подивитись на це з позиції воїна. Чи хоче воїн, щоб його хтось жалів? Чи хоче воїн бути жалюгідним?

Тут стоїть потужна емоційна пастка, яка закладає хибні образи взаємин матері та сина. Психологи б могли прочитати цілу лекцію на цю тему, а я просто скажу, що коли жаліти когось, то це нічого крім зневіри у житті, чи справі яку робиш, у того, кого пожаліли не викликає.

Ой, сину́ ж мій, си́ну, вже навоювався,
Без право́ї ручки, без ніжки зостався.
В цьому рядку ключове слово «навоювався». Це схоже на докір. Тобто мамочка спочатку пожаліла свого синочка, а потім стала йому докоряти. Це щось на межі з чорним гумором, в стилі «добігався», «долітався» і т.д. Мовляв, результат том того, що воїн пішов захищати свій дім, стає «навоювався», з всіма описаними наслідками.

Мами ж наші, мами, не плачте́ за нами,
Не плачте́ за нами гіркими сльозами.
Ці рядки начебто від імені повстанців до своїх мам. Тут варто згадати про частку «не», сприйняття котрої на підсвідомому рівні відсутнє. Тобто її можна закреслити і побачити на що цей заклик перетворився, тобто яким він по суті був насправді. Як саме не плакати теж уточнюється. Тема звернення до мами пов’язана з плачем і жалем прошиває цю пісню білими нитками.

А ми з москалями та й не в згоді жили,
На само́го Петра у́ бій ми вступили.

Те саме, про частку «не» стосується і цих рядків. Наскільки я знаю, в Україні нема окремо свята Петра, а є Петра і Павла. Жити з москалями (як би там не було) це взагалі як?

Москалі тікали, аж лапті́ губили,
А наші за ними постріли били.

Ой, як мати сина сво́го поховала
На його могилі сло́ва написала.

На його могилі сло́ва написала:
Слава Україні! Всім героям слава!

Перед цим були рядки про те, що москалі тікали, отже це мав би бути переможний бій. Але після цього стовпчика сюжет знову обривається і переходить на поховання. Відсутня цілісність.

Тут варто також врахувати ще й таке: у тексті Бандера зіставляється з всією великою Україною, яка вміщає у себе визначні постаті, народ, культуру, та інші цінності. Виникає резонне питання: що важливіше і має більшу вагу чи цінність, один Бандера, чи ціла Україна? Ясно що Україна. Але такі запитання в своїй суті не правильні і не мають сенсу. Це непорівнянні категорії, та в пісні вони попри це все розігруються.

Можна прийти до проміжного висновку, що автор рядків робить спробу прирівняти Україну до величини Бандери, значної, але не найзначнішої постаті в житті України. Ну а те, що не можна так, годі й згадувати.

Оспівування культу страждань у пісні. Пісня створює гнітюче враження на слухача, якщо вслухатись в зміст слів. І це все попри красиву епічну мелодію.
На підсвідомому рівні може закарбуватись шкідливий і зайвий асоціативний ряд «захищати себе і свою землю – бути «тяженько раненим», з всіма подробицями. Такі асоціації ми женемо геть зі свідомості!

Підозріло різкий підйом популярності цієї пісні викликає питання. Особливо враховуючи, що це не справжня повстанська пісня, а перероблена скоріш за все з маловідомої козацької пісні «Ой, у лісі під дубом зеленим». Але у свідомості мас ця пісня, в якій оспівується плач, видається за повстанську, натомість багато пісень в яких оспівується звитяга і героїзм досі залишаються знаними у дещо вужчих колах…

Вперше мелодію до цієї пісні разом з приспівом можна було почути як фонову музику на коротких відеороликах неоднозначного або провокативного характеру в соцмережах.

Лише з набуттям популярності через короткі вірусні відео, цю пісню почали виконувати поважні виконавці та хорові колективи. Тут варто віддати належне гарній українській народній мелодії, яка справді запалює щось у душі, але як то буває, до бочки меду нам захотіли додати ложку дьогтю. Спеціально чи ненароком, то вже інше питання.
Ця пісня прийшла не від колективів які виконують повстанські пісні в інтернет, а навпаки, з інтернету до колективів.

Цікаві факти: про цю пісню є стаття на московитській Вікіпедії. Також про цю пісню періодично люблять говорити різні кацапські засоби масової дезінформації. Що це означає (на тлі тотального замовчування і приховування інших проявів української культури), кожна мудра людина може здогадатися.

Я ні до чого не закликаю. Але очі дані нам, щоб бачити, вуха, щоб чути, а свідомість, щоб усвідомлювати. Завершити цю статтю хочеться словами зі справді сильної пісні:
...Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець той здобуває Світ!  Принаймні такий підхід точно на рівень вище, раз на то пішло.