Перший рік війни країну та фронт годували та тримали на своїх плечах фермери та особисті селянські господарства, а не агрохолдинги, які заволоділи до 80 відсотків українських сільгоспземель.
Листопад 2022 р., Микола Стрижак на Народному форумі фермерів у Києві
Про це в інтерв'ю ZN.UA заявив почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників (АФЗУ) України Микола Стрижак.
"Коли агрохолдинги рятували свої скарби за кордоном, саме фермери сіяли та збирали врожай під обстрілами, по суті, витягнувши країну з продовольчої прірви. Мова про сімейне фермерство та особисті селянські господарства. Або, як я кажу, – середнячків, які й витримали перший рік війни на своїх плечах", – зазначив Микола Стрижак, наголосивши, що і перед війною на 90 відсотків усе, що було на столі українця, також було вироблене дрібним і середнім бізнесом.
Фермери годували не лише країну, але й фронт. Саме завдяки середнім землевласникам фронт мав увесь необхідний раціон.
"Там усе було: і картопля, і полуниця, і яблука, і бурячок, і морква, і цибуля. Я питав у фермера: "Звідки ти знав, що тобі треба посадити? Ніколи городини не садив, а цього року посадив. Чому?" – "А тому, що мого племінника взяли в ТрО, – відповідає. – А якщо мій племінник на фронті, то я їду туди й везу похарчуватися не лише йому, а везу для всього підрозділу, а там і кияни, і дніпряни… слухаю, що їм ще треба, й розповідаю нашим. У кого по 50 соток, у кого 10 соток, сіємо – й у погріб…", – розказав Микола Стрижак.
За його словами, у 2022 році середні землевласники заготовили утричі більше, ніж заготовляють щороку.
"Після визволення Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської областей ми думали, якщо половину земель засіємо, то це буде наша велика удача. І я просто в душі плакав, коли дізнався, що засіяли 95 відсотків посівних площ. Ось такий він і є, український селянин, – запальний, відчайдушний, іде поруч зі смертю, вирощуючи врожай, не звертаючи ні на що увагу. На жаль, були міни, були поранення, а в період жнив були й смерті", – додав Стрижак.
"І не тільки продуктами допомагали. Тепловізори купляли, де тільки працюють наші остарбайтери, – в Данії, Бельгії, Франції, Італії…То є дуже широкий рух", – додав він.
За словами глави АФЗУ, селянин, фермер – це люди, які ментально заточені на захист своєї землі.
"І на фронті попервах із десяти воїнів дев’ять були з сільських територій. І це не просто захисники, які взяли зброю. Це люди, озброєні ідеєю, у своєму прагненні до захисту своєї рідної землі", – підкреслив він.
Щодо великих агропідприємств: декого з них справді пограбували окупанти. Але основна маса з окупантами домовлялася.
"Десяту частину з прибутку вони віддавали місцевому або колаборанту, або представникові окупаційної влади. І все вирішено – їх не чіпали. До того ж власники більшості агрохолдингів та їхні активи перебувають за кордоном, а тут їхні представники "решают". Але ж вони легко говорять російською мовою, а фермери – тільки рідною українською", – зазначив він.
На думку Миколи Стрижака, єдиний великий землевласник в Україні, який ставився з повагою до фермерів, був власник "Нібулону" Олексій Вадатурський (загинув за дивних обставин в липні 2022 року в Миколаєві - ред.).
Держава так і не зробила висновків, де свій, а де чужий, каже Стрижак і зауважує: якщо з точки зору підтримки держави розглядати співвідношення сільськогосподарських земель між дрібними землевласниками та агрохолдингами – воно просто кричуще.
"Якщо брати Київську область, тут десь до 15 відсотків у дрібних, у Чернігівській – трошки більше, в Сумській, як і в Київській, – до 15%. Отже, 15–20 відсотків у середньому по Україні – то є землі фермерів", – зазначив Стрижак.
На жаль, держава спирається на великий бізнес та формує новий кластер агроолігархів і поступово витісняє сільський середній клас з економічної мапи країни.
"Гонорового народу на селі влада не хоче, вона хоче слухняного народу, рабського. Тому я ще раз кажу, що закон про обіг землі – це виключно про можливість акумулювати банк землі в декількох руках. Зараз скуповують "свої" люди по два гектари під господаря, а з 1 січня 2024 року на ринок зайдуть юридичні особи, і будуть уже розквітати господарства не менше 10 тисяч гектарів землі в одних руках. У нього 10 тисяч, у дружини 10, у сина 10 тисяч, у дочки, у зятя… Це вже агробаронства, а, можливо, й князівства з’являться", – зазначив Микола Стрижак.
Така ситуація є нонсенсом для Європи, куди Україна зібралася вступати за прискореною процедурою.
"Ми ж уже поаплодували, що Україну авансом і за прискореною процедурою візьмуть до оази демократії – Євросоюзу. А демократія це що? Це – середній клас насамперед. Якщо є 50 відсотків середнього класу в державі, то можна говорити про демократію. У нас він є? Ні. Тому ми з вами лише на шляху до демократії, освоївши виключно її виборчі механізми. А основу, базис демократичного суспільства становлять люди вільні й незалежні – середній клас, що його з українського села влада руками й ногами вичавлює", – наголосив він.
Наші інтереси:
Важливо, щоб в Україні був середній клас. Тож стежимо, щоб під шумок війни влада не продала Україну.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Поки агрохолдинги рятувалися за кордоном або ділилися з окупантами, країну та фронт годували фермери
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Перший рік війни країну та фронт годували та тримали на своїх плечах фермери та особисті селянські господарства, а не агрохолдинги, які заволоділи до 80 відсотків українських сільгоспземель.
23032801.jpg
Про це в інтерв'ю ZN.UA заявив почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників (АФЗУ) України Микола Стрижак.
"Коли агрохолдинги рятували свої скарби за кордоном, саме фермери сіяли та збирали врожай під обстрілами, по суті, витягнувши країну з продовольчої прірви. Мова про сімейне фермерство та особисті селянські господарства. Або, як я кажу, – середнячків, які й витримали перший рік війни на своїх плечах", – зазначив Микола Стрижак, наголосивши, що і перед війною на 90 відсотків усе, що було на столі українця, також було вироблене дрібним і середнім бізнесом.
Фермери годували не лише країну, але й фронт. Саме завдяки середнім землевласникам фронт мав увесь необхідний раціон.
"Там усе було: і картопля, і полуниця, і яблука, і бурячок, і морква, і цибуля. Я питав у фермера: "Звідки ти знав, що тобі треба посадити? Ніколи городини не садив, а цього року посадив. Чому?" – "А тому, що мого племінника взяли в ТрО, – відповідає. – А якщо мій племінник на фронті, то я їду туди й везу похарчуватися не лише йому, а везу для всього підрозділу, а там і кияни, і дніпряни… слухаю, що їм ще треба, й розповідаю нашим. У кого по 50 соток, у кого 10 соток, сіємо – й у погріб…", – розказав Микола Стрижак.
За його словами, у 2022 році середні землевласники заготовили утричі більше, ніж заготовляють щороку.
"Після визволення Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської областей ми думали, якщо половину земель засіємо, то це буде наша велика удача. І я просто в душі плакав, коли дізнався, що засіяли 95 відсотків посівних площ. Ось такий він і є, український селянин, – запальний, відчайдушний, іде поруч зі смертю, вирощуючи врожай, не звертаючи ні на що увагу. На жаль, були міни, були поранення, а в період жнив були й смерті", – додав Стрижак.
"І не тільки продуктами допомагали. Тепловізори купляли, де тільки працюють наші остарбайтери, – в Данії, Бельгії, Франції, Італії…То є дуже широкий рух", – додав він.
За словами глави АФЗУ, селянин, фермер – це люди, які ментально заточені на захист своєї землі.
"І на фронті попервах із десяти воїнів дев’ять були з сільських територій. І це не просто захисники, які взяли зброю. Це люди, озброєні ідеєю, у своєму прагненні до захисту своєї рідної землі", – підкреслив він.
Щодо великих агропідприємств: декого з них справді пограбували окупанти. Але основна маса з окупантами домовлялася.
"Десяту частину з прибутку вони віддавали місцевому або колаборанту, або представникові окупаційної влади. І все вирішено – їх не чіпали. До того ж власники більшості агрохолдингів та їхні активи перебувають за кордоном, а тут їхні представники "решают". Але ж вони легко говорять російською мовою, а фермери – тільки рідною українською", – зазначив він.
На думку Миколи Стрижака, єдиний великий землевласник в Україні, який ставився з повагою до фермерів, був власник "Нібулону" Олексій Вадатурський (загинув за дивних обставин в липні 2022 року в Миколаєві - ред.).
Держава так і не зробила висновків, де свій, а де чужий, каже Стрижак і зауважує: якщо з точки зору підтримки держави розглядати співвідношення сільськогосподарських земель між дрібними землевласниками та агрохолдингами – воно просто кричуще.
"Якщо брати Київську область, тут десь до 15 відсотків у дрібних, у Чернігівській – трошки більше, в Сумській, як і в Київській, – до 15%. Отже, 15–20 відсотків у середньому по Україні – то є землі фермерів", – зазначив Стрижак.
На жаль, держава спирається на великий бізнес та формує новий кластер агроолігархів і поступово витісняє сільський середній клас з економічної мапи країни.
"Гонорового народу на селі влада не хоче, вона хоче слухняного народу, рабського. Тому я ще раз кажу, що закон про обіг землі – це виключно про можливість акумулювати банк землі в декількох руках. Зараз скуповують "свої" люди по два гектари під господаря, а з 1 січня 2024 року на ринок зайдуть юридичні особи, і будуть уже розквітати господарства не менше 10 тисяч гектарів землі в одних руках. У нього 10 тисяч, у дружини 10, у сина 10 тисяч, у дочки, у зятя… Це вже агробаронства, а, можливо, й князівства з’являться", – зазначив Микола Стрижак.
Така ситуація є нонсенсом для Європи, куди Україна зібралася вступати за прискореною процедурою.
"Ми ж уже поаплодували, що Україну авансом і за прискореною процедурою візьмуть до оази демократії – Євросоюзу. А демократія це що? Це – середній клас насамперед. Якщо є 50 відсотків середнього класу в державі, то можна говорити про демократію. У нас він є? Ні. Тому ми з вами лише на шляху до демократії, освоївши виключно її виборчі механізми. А основу, базис демократичного суспільства становлять люди вільні й незалежні – середній клас, що його з українського села влада руками й ногами вичавлює", – наголосив він.
Важливо, щоб в Україні був середній клас. Тож стежимо, щоб під шумок війни влада не продала Україну.
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь