У нинішньої української влади залишається один-єдиний вибір — або ж залучити до своїх лав справжніх професіоналів, що, прикладаючи титанічні надзусилля, зможуть виправити існуючу ситуацію, або ж бути зметеною вихором історичних змін.
Вихована за 70 років «радянської влади» так звана еліта так і залишилася біля керма влади. Змінилася лише тільки форма і риторика. Мета та ж сама. Відібрати всі ресурси від підвладного їм і цілком контрольованого всевладними силовими органами народу і поділити на свою користь.
Власне, всі проблеми нинішньої президентської команди у тому, що партія влади «Наша Україна» — це складова безнадійно морально застарілої системи влади, котра вже давним-давно вичерпала себе.
По-перше, після політреформи Україна вже не має відповідального керівника, котрий мав би у своєму політичному резерві достатньо владних можливостей, тому сьогодні неможливо запитати з когось персонально, оскільки ніхто не має достатньо владних повноважень.
По-друге, у Конституції не прописана мета державної влади, тому кожний чиновник на особистому місці реалізує свою власну індивідуальну владну мету.
По-третє, у державі немає жодного незалежного контролюючого органа: всі вони — Рахункова палата, Конституційний Суд, Верховний Суд й інші — призначаються Президентом або Верховною Радою, тобто тими, кого вони по суті й повинні контролювати.
Тому справа не тільки у «Нашій Україні» або Партії регіонів, що безкомпромісно протистоячи одна одній в непримиренному «тандемі безвідповідальності», привели нашу державу до теперішньої кризової ситуації. Ми можемо замінити Ющенка на Януковича, Януковича на Мороза, Мороза знову на Ющенка, але зрозуміло, що від цього абсолютно нічого змінитися не може.
Барабан ротації української влади постійно прокручується у «замкненому циклі»: немає ані нових людей, ані нових ідей, а тим паче — нових бажань працювати на благо українського народу, а не власну бездонну кишеню. Система влади в Україні має одну дуже цікаву особливість: за будь-яких кардинальних політичних змін суть її завжди залишається беззмінною — обслуговувати економічні і політичні інтереси владного олігархічно-номенклатурного керівного прошарку і його васалів.
За подібної ситуації катастрофічне зменшення українського населення їм лишень на руку. Оскільки у новій посткатастрофічній Україні чисельне населення і непотрібне. Олігархічній номенклатурі цілком достатньо обслуговуючого персоналу і «робочого люду», котрий працюватиме на благо владоможців. Села й маленькі містечка також будуть зайвими. Навколо маєтності владоможного олігарха (замість сіл, що вимерли) утворюватимуться поселення безземельного селянства, яке, як і 100 чи 200 років тому, працюватиме для новоявлених панів на панських ланах. У панських лісах, куди простолюдинам вхід буде заборонений, плодитимуться лосі, косулі, кабани, зайці та інша корисна для владоможного полювання живність. Усе це суворо охоронятиметься приватними єгерями, оскільки приватна власність, виділена з поділених колись на свою користь народних багатств, стане священною. Вчитися також буде не обов’язково та й накладно. Освіта стане привілеєм обраних і наближених до них васалів, а доля інших — рабська робота за мізерну оплату і право бути слухняним й толерантним до тих, хто забезпечив тебе такою «роботою».
Й що цікаво. Розвиток подібного сценарію розгортання подій в Україні цілком ймовірний як за Віктора Ющенка, так і за Віктора Януковича, з однією, можливо, суттєвою різницею, що за Ющенка олігархи ходитимуть у вишиванках, а за Януковича у косоворотках. В іншому це абсолютно тотожні політичні постаті, котрі з великим завзяттям і ентузіазмом вперто борються за забезпечення достойного життя... для свого найближчого оточення. А український народ для них не що інше, як політичні статисти, котрі у фуркаційні моменти української історії на дуже недовгий час перетворюються на електорат. Отже, не Ющенка потрібно заміняти на Януковича чи навпаки. Змінювати потрібно всю цю безконтрольну і безвідповідальну систему, що називається українською владою.
На превеликий жаль, система навчання в Україні не сприяє вихованню ні національної єдності, ні любові до держави, ні командного духу, ні турботливого ставлення до землі й природи. Загальнолюдські цінності: любов, взаємоповага, толерантність, доброта, здатність співчувати, відступають на другий план. Разом з тим нав’язана телевізором реклама вчить: «все й відразу», «не відмовляй собі ні в чому», «хочеш — бери». От і маємо подібні результати. А де ж закони? Відповідальність за неправильні й злочинні дії або ж за бездіяльність? Схоже, що під покривом «демократії» незалежна Україна все ближче наближається до анархії.
Здавалося б, простіше простого. Змініть закони оподатковування, дайте пільги малому бізнесу, доведіть, що бізнес цей не комар, якого можна прихлопнути за чиєюсь злою волею, захистіть права споживача у комунальній сфері, зробіть прозорими будь-які ціноутворення в державному секторі й не тільки, проведіть екологічні реформи. Але сучасні політики, які відпрацьовують гроші своїх спонсорів — корпорацій, фінансових груп, олігархів — ніколи добровільно не підуть назустріч тому ж малому бізнесу, бо це в корені суперечить інтересам їхніх хазяїв. Прості українські приватні підприємці абсолютно безправні в будь-яких суперечках із владою, із впливовими й просто багатими людьми, тому що в Україні розцвітає верховенство «шапкового» права.
Утім, нормальне життя в Україні не настало і не настане доти, поки народні маси не зрозуміють, що єдиний спосіб відстояти свої права — це об’єднуватися не під крилом політиків і штучно підганяти свій світогляд під запропонований політичний шаблон партії, а брати участь тільки у тих політичних проектах, котрі є небайдужими саме вам самим.
Усі протиріччя в українському суспільстві штучно нав’язані народу політиками, які хочуть добратися до влади на сплесках чергових політичних емоцій електорату. За роки української незалежності номенклатура змогла мистецьки подробити український народ на все менші й менші, далекі одна від одної соціальні групи, маніпулюючи, зіштовхуючи й сварячи їх між собою, керуючись старим як світ принципом «Поділяй і пануй».
Можна поставити цілком закономірний діагноз — сьогодні Україна хвора не тільки хронічно, але й гостро, вона хвора безнадійно, коли до влади змогли прийти такі Президент, спікер парламенту і прем’єр. Але це нібито люди, які начебто б персоніфікують у собі все найкраще, що має на сучасний момент українська нація? Вони є носіями тої ідеології, моралі, мрії, якими скипають сьогодні голови простих «маленьких українців». Те, що зараз робить Партія регіонів і її ставленик — український прем’єр-міністр Віктор Янукович зі своєю неприборканою і спонтанною політикою, може стати останньою краплею в «гнійному нариві» політичної ситуації в Україні. Це, на жаль, більш ніж імовірно. Про цю катастрофу, що насувається нині, буквально кричить кожний атом в українській політичній атмосфері.
Що ми маємо в Україні на сьогодні? Відверто слабкого Президента Віктора Ющенка і агресивно безпорадного прем’єр-міністра Віктора Януковича. Безкомпромісно поборюючи один одного й шукаючи захист своїх позицій поза межами України, вони власне поборюють історичне майбутнє Української держави. Один апелюючи до Заходу, інший шукаючи підтримку в Москві, зовсім забувають про те, що в першу чергу необхідно шукати підтримки в українського народу.
Причому часто дії сучасної української влади настільки ж непрофесійні, як і безглузді. Здавалося, що буде дуже важко перевершити непрофесійність команди колишнього президента України Леоніда Кучми. Однак виявилося, що для команди Президента Віктора Ющенка подібний «рекорд» є цілком можливий. Очевидно, що подібне сьогоднішньому двовладдя в українській політиці не може бути безкінечним, і воно лише на користь нашому північному сусідові, котрий не втратить можливості отримати від такої ситуації якнайбільше економічних і політичних дивідендів.
Найгірше, що у задзеркаллі українського двовладдя все чіткіше проглядається примара диктатури. Бо очевидно, що слабка і безвідповідальна влада не зможе утриматися довго — лише за рахунок колишніх обіцянок власному народові, які абсолютно не виконуються.
Отож, у нинішньої української влади залишається один-єдиний вибір — або ж залучити до своїх лав справжніх професіоналів, що, прикладаючи титанічні надзусилля, зможуть виправити існуючу ситуацію, або ж бути зметеною вихором історичних змін. Затягувати ситуацію невизначеності, як досі, до безкінечності ані Президент Віктор Ющенко, ані прем’єр-міністр Віктор Янукович просто не зможуть. Поле їхніх політичних маневрів сьогодні дуже обмежене викликами сучасних політичних реалій...
За матеріалами: газета «День», №186, субота, 28 жовтня 2006
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Політолог Віктор КАСПРУК: «Потрібно змінювати всю цю безконтрольну і безвідповідальну систему»
Світ:
Власне, всі проблеми нинішньої президентської команди у тому, що партія влади «Наша Україна» — це складова безнадійно морально застарілої системи влади, котра вже давним-давно вичерпала себе.
По-перше, після політреформи Україна вже не має відповідального керівника, котрий мав би у своєму політичному резерві достатньо владних можливостей, тому сьогодні неможливо запитати з когось персонально, оскільки ніхто не має достатньо владних повноважень.
По-друге, у Конституції не прописана мета державної влади, тому кожний чиновник на особистому місці реалізує свою власну індивідуальну владну мету.
По-третє, у державі немає жодного незалежного контролюючого органа: всі вони — Рахункова палата, Конституційний Суд, Верховний Суд й інші — призначаються Президентом або Верховною Радою, тобто тими, кого вони по суті й повинні контролювати.
Тому справа не тільки у «Нашій Україні» або Партії регіонів, що безкомпромісно протистоячи одна одній в непримиренному «тандемі безвідповідальності», привели нашу державу до теперішньої кризової ситуації. Ми можемо замінити Ющенка на Януковича, Януковича на Мороза, Мороза знову на Ющенка, але зрозуміло, що від цього абсолютно нічого змінитися не може.
Барабан ротації української влади постійно прокручується у «замкненому циклі»: немає ані нових людей, ані нових ідей, а тим паче — нових бажань працювати на благо українського народу, а не власну бездонну кишеню. Система влади в Україні має одну дуже цікаву особливість: за будь-яких кардинальних політичних змін суть її завжди залишається беззмінною — обслуговувати економічні і політичні інтереси владного олігархічно-номенклатурного керівного прошарку і його васалів.
За подібної ситуації катастрофічне зменшення українського населення їм лишень на руку. Оскільки у новій посткатастрофічній Україні чисельне населення і непотрібне. Олігархічній номенклатурі цілком достатньо обслуговуючого персоналу і «робочого люду», котрий працюватиме на благо владоможців. Села й маленькі містечка також будуть зайвими. Навколо маєтності владоможного олігарха (замість сіл, що вимерли) утворюватимуться поселення безземельного селянства, яке, як і 100 чи 200 років тому, працюватиме для новоявлених панів на панських ланах. У панських лісах, куди простолюдинам вхід буде заборонений, плодитимуться лосі, косулі, кабани, зайці та інша корисна для владоможного полювання живність. Усе це суворо охоронятиметься приватними єгерями, оскільки приватна власність, виділена з поділених колись на свою користь народних багатств, стане священною. Вчитися також буде не обов’язково та й накладно. Освіта стане привілеєм обраних і наближених до них васалів, а доля інших — рабська робота за мізерну оплату і право бути слухняним й толерантним до тих, хто забезпечив тебе такою «роботою».
Й що цікаво. Розвиток подібного сценарію розгортання подій в Україні цілком ймовірний як за Віктора Ющенка, так і за Віктора Януковича, з однією, можливо, суттєвою різницею, що за Ющенка олігархи ходитимуть у вишиванках, а за Януковича у косоворотках. В іншому це абсолютно тотожні політичні постаті, котрі з великим завзяттям і ентузіазмом вперто борються за забезпечення достойного життя... для свого найближчого оточення. А український народ для них не що інше, як політичні статисти, котрі у фуркаційні моменти української історії на дуже недовгий час перетворюються на електорат. Отже, не Ющенка потрібно заміняти на Януковича чи навпаки. Змінювати потрібно всю цю безконтрольну і безвідповідальну систему, що називається українською владою.
На превеликий жаль, система навчання в Україні не сприяє вихованню ні національної єдності, ні любові до держави, ні командного духу, ні турботливого ставлення до землі й природи. Загальнолюдські цінності: любов, взаємоповага, толерантність, доброта, здатність співчувати, відступають на другий план. Разом з тим нав’язана телевізором реклама вчить: «все й відразу», «не відмовляй собі ні в чому», «хочеш — бери». От і маємо подібні результати. А де ж закони? Відповідальність за неправильні й злочинні дії або ж за бездіяльність? Схоже, що під покривом «демократії» незалежна Україна все ближче наближається до анархії.
Здавалося б, простіше простого. Змініть закони оподатковування, дайте пільги малому бізнесу, доведіть, що бізнес цей не комар, якого можна прихлопнути за чиєюсь злою волею, захистіть права споживача у комунальній сфері, зробіть прозорими будь-які ціноутворення в державному секторі й не тільки, проведіть екологічні реформи. Але сучасні політики, які відпрацьовують гроші своїх спонсорів — корпорацій, фінансових груп, олігархів — ніколи добровільно не підуть назустріч тому ж малому бізнесу, бо це в корені суперечить інтересам їхніх хазяїв. Прості українські приватні підприємці абсолютно безправні в будь-яких суперечках із владою, із впливовими й просто багатими людьми, тому що в Україні розцвітає верховенство «шапкового» права.
Утім, нормальне життя в Україні не настало і не настане доти, поки народні маси не зрозуміють, що єдиний спосіб відстояти свої права — це об’єднуватися не під крилом політиків і штучно підганяти свій світогляд під запропонований політичний шаблон партії, а брати участь тільки у тих політичних проектах, котрі є небайдужими саме вам самим.
Усі протиріччя в українському суспільстві штучно нав’язані народу політиками, які хочуть добратися до влади на сплесках чергових політичних емоцій електорату. За роки української незалежності номенклатура змогла мистецьки подробити український народ на все менші й менші, далекі одна від одної соціальні групи, маніпулюючи, зіштовхуючи й сварячи їх між собою, керуючись старим як світ принципом «Поділяй і пануй».
Можна поставити цілком закономірний діагноз — сьогодні Україна хвора не тільки хронічно, але й гостро, вона хвора безнадійно, коли до влади змогли прийти такі Президент, спікер парламенту і прем’єр. Але це нібито люди, які начебто б персоніфікують у собі все найкраще, що має на сучасний момент українська нація? Вони є носіями тої ідеології, моралі, мрії, якими скипають сьогодні голови простих «маленьких українців». Те, що зараз робить Партія регіонів і її ставленик — український прем’єр-міністр Віктор Янукович зі своєю неприборканою і спонтанною політикою, може стати останньою краплею в «гнійному нариві» політичної ситуації в Україні. Це, на жаль, більш ніж імовірно. Про цю катастрофу, що насувається нині, буквально кричить кожний атом в українській політичній атмосфері.
Що ми маємо в Україні на сьогодні? Відверто слабкого Президента Віктора Ющенка і агресивно безпорадного прем’єр-міністра Віктора Януковича. Безкомпромісно поборюючи один одного й шукаючи захист своїх позицій поза межами України, вони власне поборюють історичне майбутнє Української держави. Один апелюючи до Заходу, інший шукаючи підтримку в Москві, зовсім забувають про те, що в першу чергу необхідно шукати підтримки в українського народу.
Причому часто дії сучасної української влади настільки ж непрофесійні, як і безглузді. Здавалося, що буде дуже важко перевершити непрофесійність команди колишнього президента України Леоніда Кучми. Однак виявилося, що для команди Президента Віктора Ющенка подібний «рекорд» є цілком можливий. Очевидно, що подібне сьогоднішньому двовладдя в українській політиці не може бути безкінечним, і воно лише на користь нашому північному сусідові, котрий не втратить можливості отримати від такої ситуації якнайбільше економічних і політичних дивідендів.
Найгірше, що у задзеркаллі українського двовладдя все чіткіше проглядається примара диктатури. Бо очевидно, що слабка і безвідповідальна влада не зможе утриматися довго — лише за рахунок колишніх обіцянок власному народові, які абсолютно не виконуються.
Отож, у нинішньої української влади залишається один-єдиний вибір — або ж залучити до своїх лав справжніх професіоналів, що, прикладаючи титанічні надзусилля, зможуть виправити існуючу ситуацію, або ж бути зметеною вихором історичних змін. Затягувати ситуацію невизначеності, як досі, до безкінечності ані Президент Віктор Ющенко, ані прем’єр-міністр Віктор Янукович просто не зможуть. Поле їхніх політичних маневрів сьогодні дуже обмежене викликами сучасних політичних реалій...
За матеріалами: газета «День», №186, субота, 28 жовтня 2006
-----------------------------------
В тему:
Час змінювати Систему
Раціоналізація держави
Продай одежу й купи меч!
Авторитарна модель: мистецтво неможливого
Надцивілізація Волі
Фашизм чи солідаризм?
Німецький експеримент
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь