Український льотчик-герой – про війну, зрадників, помилку Путіна і побут колишніх кримських військових на материку в інтерв'ю черкаській газеті захисту інтересів дітей війни та ветеранів «Погляд часу».
15 серпня відзначив 43-й день народження командир 204-ї бригади тактичної авіації полковник Юлій Валерійович Мамчур. Представляти цю людину немає потреби – про нього сьогодні знає вся країна. Березневі події на аеродромі Бельбек у Криму, коли полковник Мамчур без зброї пішов домовлятися з озброєними військовими про розблокування аеропорту; оборона військової частини, три дні, проведені в полоні у російських військових, відмова перейти на бік противника… Багато кому запам’яталося відео, де українські льотчики на автоматні черги загарбників відповіли гімном нашої держави… Ці події зробили його справжнім національним героєм України.
– Як сьогодні живе 204-та бригада тактичної авіації?
– Після того, як вийшли з території Автономної Республіки Крим (а було це 30 березня) і влаштувалися у Миколаєві, основну увагу зосередили на відновленні боєздатності нашої частини. У нас залишилося 38% основного складу, тому у першу чергу зайнялися доукомплектуванням бригади. Вдалося також вивезти частину бойової техніки – більше 50 літаків, зараз над нею працює інженерно-технічний склад бригади. Техніка знаходиться у задовільному стані, але потребує певного ремонту.
– Чи доводиться вашим військовослужбовцям брати участь в операціях у зоні АТО?
– Звичайно, деякі завдання штабу АТО ми сьогодні виконуємо.
– Як обжилися у Миколаєві?
– Нормально, по-військовому. Розмістилися там, де раніше дислокувалися військові підрозділи. Місто Миколаїв зустріло нас дуже привітно. Миколаївці у найкоротші терміни допомогли нам прийти у себе після місячного перебування в облозі. Ми, чесно кажучи, навіть не розраховували на таку теплу зустріч, тому я адресую величезну подяку жителям міста, владі, які оперативно розмістили наших військовослужбовців, допомогли облаштувати військовий побут. Контрактники також живуть у казармах. Але коли йде війна… дах над головою є, робота є – і це найголовніше.
– Чи не виявив бажання повернутися у бригаду хто-небудь із ваших колишніх товаришів по службі, які залишилися у Криму?
– Час на перебазування було чітко визначено – місяць. Цей місяць усе розподілив, «пересіяв» нас – і тепер ми знаємо, хто чого вартий. Списки тих, хто перейшов на бік Росії, ми подали у прикордонну службу, у СБУ – щоб до них була особлива увага на кордоні, оскільки вони зрадники.
– Юлію Валерійовичу, чи не занадто жорстке ви вибрали для них визначення? Багатьом із них, напевно, можна знайти виправдання: у Криму живе сім’я, батьки, є квартира… та й зарплату їм російський уряд виплачує у чотири рази більшу, ніж нашим…
– Військовослужбовець давав присягу, і яке б виправдання він для себе не шукав – все одно він зрадник Батьківщини. При атестації українських військовослужбовців, яку перебіжчики проходять зараз у Російській Федерації, на особовій справі їм роблять помітки: «схильний до зради батьківщині». Офіцер із таким клеймом не має подальших перспектив у своїй професії. Наш вибір був свідомий, для кожного із нас він став одним із найважливіших етапів життя. Це було нелегко зробити.
– Чи зберігаються у вас дружні зв’яжи з колишніми товаришами по службі, що залишилися у Росії, хоча б на «людському рівні»?
– Ні. Сьогодні важко спілкуватися. Однокашники служать у різних країнах – у Білорусі, Казахстані, Росії. Але говорити з ними складно, я перестав це робити. Вони нас не розуміють, засуджують. Думаю, час підправить їм мізки…
– Як же так вийшло, що мирні люди, відносини між якими будувалися на дружбі і взаємодопомозі, в один момент стали ворогами?
– Ми цю ситуацію відчули в Бельбеку ще на попри кінці лютого – початку березня, коли українські телеканали протягом двох днів були відключені і працювало тільки російське телебачення. Ще вчора були друзями, допомагали один одному – і раптом в одну хвилину для певної частини населення стали «фашистами» і «бандерівцями».
Жителі Криму дуже сильно булли налаштовані проросійськи, бо найсильніша пропаганда йшла протягом уже трьох останніх років – працював цей так званий «зомбі-ящик», який так добре може маніпулювати свідомістю людини. Це страшно.
– Як Ви вважаєте – як військова людина – чи все грамотно було організовано при проведенні АТО?
– Не можу говорити як офіційна особа, але як громадянин вважаю, що антитерористичну операцію потрібно було починати ще у Криму, у Сімферополі. Сил і засобів для цього там було достатньо.
– І останнє запитання: звідки, по-вашому, з'явилися у росіян і так активно мусується тема фашизму в Україні? На чому вона заснована?
– Надумана тема. Хай керівництво Російської Федерації зніме рожеві окуляри і подивиться, що діється у них в країні. Наші «сусіди» обрали такий пропагандистський хід, щоб створити «образ ворога»: створили і тепер підживлюють із телеекранів. Товариш Путін усе ніяк не може стримати свої імперські апетити, мріє як «збирач руських земель» відновити імперію у колишніх межах. Але він не врахував, що український народ зовсім по-іншому вже мислить і не розрахував на таке потужне об'єднання армії з народом. Помилився товариш Путін, дуже сильно помилився…
Ігор Писарчук Полковник Юлій Мамчур «АТО потрібно було починати ще у Криму» // «Погляд часу»: газета захисту інтересів дітей війни та ветеранів. – №35 (265). – 28.08.2014 р. – С. 1, 3.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Полковник Юлій Мамчур «АТО потрібно було починати ще у Криму»
Світ:
Спецтема:
Український льотчик-герой – про війну, зрадників, помилку Путіна і побут колишніх кримських військових на материку в інтерв'ю черкаській газеті захисту інтересів дітей війни та ветеранів «Погляд часу».
p9146317.jpg
15 серпня відзначив 43-й день народження командир 204-ї бригади тактичної авіації полковник Юлій Валерійович Мамчур. Представляти цю людину немає потреби – про нього сьогодні знає вся країна. Березневі події на аеродромі Бельбек у Криму, коли полковник Мамчур без зброї пішов домовлятися з озброєними військовими про розблокування аеропорту; оборона військової частини, три дні, проведені в полоні у російських військових, відмова перейти на бік противника… Багато кому запам’яталося відео, де українські льотчики на автоматні черги загарбників відповіли гімном нашої держави… Ці події зробили його справжнім національним героєм України.
– Як сьогодні живе 204-та бригада тактичної авіації?
– Після того, як вийшли з території Автономної Республіки Крим (а було це 30 березня) і влаштувалися у Миколаєві, основну увагу зосередили на відновленні боєздатності нашої частини. У нас залишилося 38% основного складу, тому у першу чергу зайнялися доукомплектуванням бригади. Вдалося також вивезти частину бойової техніки – більше 50 літаків, зараз над нею працює інженерно-технічний склад бригади. Техніка знаходиться у задовільному стані, але потребує певного ремонту.
– Чи доводиться вашим військовослужбовцям брати участь в операціях у зоні АТО?
– Звичайно, деякі завдання штабу АТО ми сьогодні виконуємо.
– Як обжилися у Миколаєві?
– Нормально, по-військовому. Розмістилися там, де раніше дислокувалися військові підрозділи. Місто Миколаїв зустріло нас дуже привітно. Миколаївці у найкоротші терміни допомогли нам прийти у себе після місячного перебування в облозі. Ми, чесно кажучи, навіть не розраховували на таку теплу зустріч, тому я адресую величезну подяку жителям міста, владі, які оперативно розмістили наших військовослужбовців, допомогли облаштувати військовий побут. Контрактники також живуть у казармах. Але коли йде війна… дах над головою є, робота є – і це найголовніше.
– Чи не виявив бажання повернутися у бригаду хто-небудь із ваших колишніх товаришів по службі, які залишилися у Криму?
– Час на перебазування було чітко визначено – місяць. Цей місяць усе розподілив, «пересіяв» нас – і тепер ми знаємо, хто чого вартий. Списки тих, хто перейшов на бік Росії, ми подали у прикордонну службу, у СБУ – щоб до них була особлива увага на кордоні, оскільки вони зрадники.
– Юлію Валерійовичу, чи не занадто жорстке ви вибрали для них визначення? Багатьом із них, напевно, можна знайти виправдання: у Криму живе сім’я, батьки, є квартира… та й зарплату їм російський уряд виплачує у чотири рази більшу, ніж нашим…
– Військовослужбовець давав присягу, і яке б виправдання він для себе не шукав – все одно він зрадник Батьківщини. При атестації українських військовослужбовців, яку перебіжчики проходять зараз у Російській Федерації, на особовій справі їм роблять помітки: «схильний до зради батьківщині». Офіцер із таким клеймом не має подальших перспектив у своїй професії. Наш вибір був свідомий, для кожного із нас він став одним із найважливіших етапів життя. Це було нелегко зробити.
– Чи зберігаються у вас дружні зв’яжи з колишніми товаришами по службі, що залишилися у Росії, хоча б на «людському рівні»?
– Ні. Сьогодні важко спілкуватися. Однокашники служать у різних країнах – у Білорусі, Казахстані, Росії. Але говорити з ними складно, я перестав це робити. Вони нас не розуміють, засуджують. Думаю, час підправить їм мізки…
– Як же так вийшло, що мирні люди, відносини між якими будувалися на дружбі і взаємодопомозі, в один момент стали ворогами?
– Ми цю ситуацію відчули в Бельбеку ще на попри кінці лютого – початку березня, коли українські телеканали протягом двох днів були відключені і працювало тільки російське телебачення. Ще вчора були друзями, допомагали один одному – і раптом в одну хвилину для певної частини населення стали «фашистами» і «бандерівцями».
Жителі Криму дуже сильно булли налаштовані проросійськи, бо найсильніша пропаганда йшла протягом уже трьох останніх років – працював цей так званий «зомбі-ящик», який так добре може маніпулювати свідомістю людини. Це страшно.
– Як Ви вважаєте – як військова людина – чи все грамотно було організовано при проведенні АТО?
– Не можу говорити як офіційна особа, але як громадянин вважаю, що антитерористичну операцію потрібно було починати ще у Криму, у Сімферополі. Сил і засобів для цього там було достатньо.
– І останнє запитання: звідки, по-вашому, з'явилися у росіян і так активно мусується тема фашизму в Україні? На чому вона заснована?
– Надумана тема. Хай керівництво Російської Федерації зніме рожеві окуляри і подивиться, що діється у них в країні. Наші «сусіди» обрали такий пропагандистський хід, щоб створити «образ ворога»: створили і тепер підживлюють із телеекранів. Товариш Путін усе ніяк не може стримати свої імперські апетити, мріє як «збирач руських земель» відновити імперію у колишніх межах. Але він не врахував, що український народ зовсім по-іншому вже мислить і не розрахував на таке потужне об'єднання армії з народом. Помилився товариш Путін, дуже сильно помилився…
Ігор Писарчук Полковник Юлій Мамчур «АТО потрібно було починати ще у Криму» // «Погляд часу»: газета захисту інтересів дітей війни та ветеранів. – №35 (265). – 28.08.2014 р. – С. 1, 3.
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля